Рішення № 138353991, 20.07.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/999/26

Номер провадження 2/495/1594/2026

20 липня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Гелла С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «УЗ»), третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Первинна профспілкова організація Білгород-Дністровської дистанції колії про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та просить стягнути з АТ «УЗ» одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 6 (шести) середньомісячних заробітків в сумі 82 694,7 грн; одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 року в розмірі 50% посадового окладу в сумі 9540,18 грн.; заохочувальну виплату в розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати 60-річчя з дня народження в сумі 7320,28 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 82694,7 грн. Всього 182 249,86 грн.

В обґрунтування вимог у позові покликається на те, що працювала на посаді чергового по переїзду 4 розряду околотку №3 ст. Білгород-Дністровський виробничого підрозділу служби колії «Білгород-Дністровської дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Стаж роботи на залізничному транспорті на час звільнення становить 19 років 5 місяців 27 днів.

30 грудня 2024 року звільнилася за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 Кодексу законів про працю України оформленого наказом №237/ОС від 20.12.2024 року.

Проте, в порушення ст. 116 КЗпП України, їй не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених пунктами 8.12, 3.10 Колективного договору у перерахованих вище розмірах, а тому просить стягнути заборговані кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, як то передбачено ст. 117 КЗпП України.

Рух справи

Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року по справі відкрито провадження та, враховуючи норми ст.ст. 274, 279 ЦПК України, постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Копія ухвали була направлена учасникам процесу жоден із яких не подав заперечень щодо розгляду справи у такому порядку.

Не погоджуючись з позовом представник відповідача подав відзив на позовну заяву, а також окремо заяву про застосування строку позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог пояснень суду не надала.

Аргументи, доводи, клопотання учасників справи

Відповідач окремою заявою просить суд відмовити у позові у зв`язку з пропуском позовної давності з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (чинної на момент виникнення спірних правовідносин, а саме в 2023, 2024 роках).

Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права.

За таких обставин, просить застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду, встановленого ст.233 Кодексу законів про працю України та відмовити у позові.

Окрім того, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, при цьому у випадку задоволення позовних вимог повністю або частково, просить суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95% або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме розумним, пропорційним та справедливим з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 10 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору розповсюджуються на усіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця і працівника. Частиною другою ст. 97 КЗпП України установлені форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, у той же час відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією Росії на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 зазначеного закону в указі Президента України про введення воєнного стану в України зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі закон № 2136- ІХ), який набув чинності 24.03.2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» закону № 2136-ІХ регламентовано, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені цим законом. Отже, положення закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Так, на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» у підпункті 1.1.4 п.1 витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. на період дії правового режиму воєнного стану в Україні прийнято рішення призупинити виплати, що передбачені колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання.

Також 06.09.2022 працюючим та звільненим працівникам спільним листом адміністрації АТ «Укрзалізниця» та профспілки залізничників і транспортних будівельників №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 від 06.09.2022 надано роз`яснення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити рішення правління, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Проте на засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. ухвалено рішення про здійснення нарахування та виплати працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня по грудень 2024 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).

У зв`язку із погіршенням фінансової та економічної ситуації в АТ «Укрзалізниця» через проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Щодо виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі шести середньомісячних заробітних плат в сумі 82 694,70 грн.

Пункт 4.16 Колективного договору між адміністрацією й комітетом профспілки Білгород-Дністровської дистанції колії Одеської залізниці на 2011-2015 роки (далі Колективний договір) передбачає при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу відповідно до додатку 11 до колективного договору в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи у галузі. Крім того, у випадках звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше трьох місяців, передбачена виплата додаткової грошової допомоги в залежності від стажу роботи в галузі до 5 середньомісячних заробітків.

Спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Профспілки залізничників та транспортних будівельників України від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 визначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану. Відповідно до наказу (розпорядження) виробничого підрозділу служби колії «Білгород-Дністровської дистанції колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 20.12.2024 № 237/ос про припинення трудової діяльності з ОСОБА_1 визначено виплатити матеріальну допомогу відповідно до Колективного договору у розмірі 6 середньомісячних заробітків з урахуванням рішень правління від 24.10.2022 та від 14.10.2024.

Через проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04.04.2025 № Ц-5-1.5- 25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Після припинення або скасування режиму воєнного стану протягом 2- ох місяців, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі стабілізації фінансового стану АТ «Укрзалізниця» зазначені вище виплати будуть відновлені першочергово.

Відповідач не погоджується із заявленою вимогою, оскільки виплата матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію була призупинена, тобто відтермінована в часі в рамках повноважень, наданих роботодавцю законом № 2136- ІХ.

При стабілізації фінансового стану Відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово, що також підтверджується в листі від 04.04.2025 № Ц-5-1.5- 25/122-25.

Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки в розмірі 9 540,18 грн.

Згідно з п.1.2 Витягу з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т. на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01.07.2024 ухвалено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілки 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», філій та їх структурних підрозділів.

Пунктом 4 зазначеного витягу встановлено, що можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували у трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірах та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», філій та їх структурних підрозділів, визначити окремими рішеннями правління на кожен рік.

Так, рішень правління АТ «Укрзалізниця» щодо можливості виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки прийнято не було. Отже, позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 рік є безпідставною. В заробітну плату за серпень 2024 року Позивачу нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі у розмірі 30% тарифної ставки, що становить 2 196,08 грн. (виплачено 1 767,85 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів), що підтверджується розрахунком заробітної плати за серпень 2024 року, платіжною відомістю №168,269 та платіжною інструкцією від 19.08.2024 року № 593653 (нараховано по коду оплати 392 матеріальну допомогу та виплачено по коду 881). З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 9 540,18 грн.

Щодо виплати одноразового заохочення з нагоди 60 років з дня народження працівника.

Згідно п. 8.8. додатку 1 до протоколу № Ц-85/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 26.06.2023 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) на підставі клопотання (подання) керівника із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника. Керівництво виробничого підрозділу служби колії «Білгород-Дністровська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» з клопотанням (поданням) щодо заохочення ОСОБА_1 з нагоди ювілейної дати - 60 років з дня народження не звертались. З огляду на вищевикладене, у Відповідача відсутні підстави, визначені нормативними документами та колективним договором, для виплати зазначених видів заохочувальних виплат.

Щодо відсутності підстав для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Крім того, що виплати, які є предметом спору у даній справі призупинені, необхідно також зазначити, що відповідно пункту 3 ст. 10 закону № 2136-ІХ роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

У зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ «Укрзалізниця» понесла величезні витрати, гуманітарні евакуаційні перевезення, що здійснювалися АТ «Укрзалізниця» на безоплатній основі, також потребували значних коштів. Всі зазначені факти значно ускладнювали та на теперішній час продовжують ускладнювати виконання фінансових зобов`язань відповідача. Так, у зв`язку з широкомасштабною військовою агресією російської федерації проти України, з перших днів протистояння АТ «Укрзалізниця», крім поточної роботи щодо залізничних перевезень, активно провадить діяльність, спрямовану на підтримку громадян та держави, а саме, евакуацію мирного населення з регіонів та територій країни, що зазнають масованих атак з боку агресора, до більш безпечних регіонів, перевезення гуманітарних вантажів, перевезення дипломатичних делегацій дружніх країн та інше. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», Відповідач є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають. У лютому 2025 року Київською школою економіки опубліковано «Звіт про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на листопад 2024 року», згідно якого, станом на кінець 2024 року прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів (витяг зі звіту додається). Також, загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» у 2024 році отримало збиток у розмірі 2,7 млрд. грн. (доступно за посиланням: https://biz.liga.net/ua/all/transport/novosti/ukrzaliznytsia-u-2024-rotsi-zbilshyla-dokhid-na11-ale-otrymala-zbytok).

У складних умовах збройної агресії основною метою діяльності відповідача є забезпечення безперебійного перевізного процесу, а не вдосконалення діяльності та процесів Товариства. Всі сили та ресурси Відповідача спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. Крім того, настання обставин непереборної сили не підлягає доказуванню відповідачем, оскільки це є загальновідома інформація.

Таким чином, з початку воєнної агресії (з 24.02.2022 року) підприємство не могло нормально здійснювати роботу з причин, що від нього не залежали. Відтак, з врахуванням наведеного, на думку Відповідача, відсутні підстави для покладення на АТ «Укрзалізниця» обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14- 623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Крім цього, в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України після 19 липня 2022 року Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації. Зокрема, у Постанові зазначається:

«…83. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

84. Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

85. Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

86. Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

87. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України»….

… Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

89. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною… …установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу…»

Розглядаючи подібні спори після 19 липня 2022 року, суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерне товариство «Українська Залізниця» є юридичною особою.

Відповідно до Положення про структурний виробничого підрозділу служби колії «Білгород-Дністровська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (п. 1.4.) дистанція є виробничим підрозділом регіональної філії «Південно-Західна залізниця акціонерного товариства «Українська залізниця», який не має статусу юридичної особи. Дистанція здійснює делеговані Регіональною філією функції, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Регіональної філії.

Відповідно до Наказу (Розпорядження) №237/ОС від 20.12.2024 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 20.12.2024 року звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України.

Також у цьому Наказі зазначено про виплату матеріальної допомоги відповідно до п.2.2.9 Колективного договору у розмірі шести середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т).

Таким чином відповідачем не заперечувалося право позивача на отримання зазначеної матеріальної допомоги. Проте, такі виплати, не були здійсненні, окрім нарахованої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі у розмірі 30% тарифної ставки, що становить 2 196,08 грн. (виплачено 1 767,85 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів), що підтверджується розрахунком заробітної плати за серпень 2024 року, платіжною відомістю №168,269 та платіжною інструкцією від 19.08.2024 року № 593653 (нараховано по коду оплати 392 матеріальну допомогу та виплачено по коду 881).

Як вбачається з витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до розрахунку середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 13782,45 грн., а середньоденна 918,83 грн.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

За приписами ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП України унормовано, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі ст. 116 КЗпП України, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України , пов`язується не із загальними правилами коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11 грудня 2025 року справа № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Тому доводи відповідача про обчислення строку звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки необхідно відраховувати з дня подачі заяв про такі виплати, є помилковими.

Підсумовуючи викладене, строк на звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 не пропущений.

У статті 43 Конституції України закріплено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а згідно ст. 58 Конституції - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі Закон №3356-XII) унормовано, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства (ч. 1 ст. 9 Закону № 3356-XII).

За змістом ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону № 3356-XII зміст колективного договору визначається сторонами.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника (ст.ст. 13, 18 КЗпП).

У ч. 1 ст. 97 КЗпП України визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За змістом ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ст. 117 КЗпП України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) виснувала, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач фактично не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства при цьому посилаючись на підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Однак, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Отже, посилання відповідача на це протокольне рішення, як підставу для відмови у позові, не заслуговує на уваги.

Незважаючи на доводи позивача про те, що згідно п. 8.8. додатку 1 до протоколу № Ц-85/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 26.06.2023 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) на підставі клопотання (подання) керівника із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника, суд позбавлений можливості встановити вказану обставину через відсутність вказаного додатку у матеріалах справи, клопотання про долучення чи витребування доказу позивач не заявив, відтак у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як було встановлено судом, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2024 року становила 13 215,26 грн., за листопад 2024 року становила 13091,90 грн., що жодна із сторін не заперечувала та не оспорювала.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких, встановлених судом обставин справи, враховуючи, що строк затримки виплати належних ОСОБА_1 при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 30.12.2024, не проведення повного розрахунку, але не більш як шести місяців - становить 90 робочих днів (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру її середньоденної заробітної плати 918,83 грн., свідчить про те, що розмір середнього заробітку останньої за вказаний період становить 82694,70 грн.

Відповідно до роз`яснень пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 13.10.2020 у справі № 712/9213/18, визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Оскільки суд встановив порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України (невиплата всіх сум у день звільнення), суд застосовує статтю 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Разом з тим, суд застосовує принципи співмірності, справедливості та розумності, на необхідності яких неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційну, а не штрафну природу.

Судом враховується, що Позивач не своєчасно звернулася до суду протягом визначених законодавцем трьох місяців після звільнення, що сприяло збільшенню періоду затримки розрахунку, а АТ «Укрзалізниця» є стратегічним підприємством, яке зазнає об`єктивних фінансових труднощів через збройну агресію, та з метою дотримання балансу інтересів сторін і недопущення безпідставного збагачення, суд вважає за необхідне частково задовольнити цю вимогу позивача, суттєво зменшивши розмір відшкодування до справедливого рівня у сумі 26 000 грн. що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

Висновки за результатами розгляду справи

З огляду на викладене суд дійшов переконання про безпідставну невиплату ОСОБА_1 при звільненні одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 6 (шести) середньомісячних заробітків, що становить 82 694,7 грн., одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 року в розмірі 50% посадового окладу що становить 7 344,1 грн. (9540,18-2 196,08).

Крім того, примусовому стягненню підлягає і середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з урахуванням застосованих судом принципів розумності, справедливості та пропорційності, що становить 26 000,00 грн.

Щодо заохочувальної виплати в розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати 60-річчя з дня народження в сумі 7320,28 грн. суд відмовляє в задоволенні такої вимоги.

Щодо судових витрат

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом майнового характеру, зазначивши ціну позову 182249,86 грн.

Ставка судового збору за сплату майнового позову згідно з Законом України «Про судовий збір» визначено в 1% від ціни позову.

Вирішуючи питання про пропорційність розподілу сплаченого судового збору між сторонами, суд виходить із таких мотивів та правових підстав:

Позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки у розмірі 9 540,18 грн. задоволені судом частково.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення заохочувальної виплати з нагоди ювілейної дати 60-річчя з дня народження в сумі 7320,28 грн. судом відмовлено повністю.

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволена судом частково: право позивачки на отримання такого відшкодування внаслідок допущеного відповідачем порушення статті 116 КЗпП України визнано судом повністю, проте кінцевий розмір виплати зменшено судом із 82694,70 грн. на підставі принципів розумності, справедливості та співмірності до 26 000,00 грн.

Стосовно розподілу судового збору в частині часткового задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку, суд враховує усталену та обов`язкову для застосування правову позицію Верховного Суду (зокрема, сформовану у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду). Відповідно до цієї практики, якщо суд, задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшує його розмір на підставі внутрішнього переконання з урахуванням конкретних обставин справи, принципу співмірності та фінансового стану підприємства, таке зменшення є реалізацією дискреційних повноважень суду з метою досягнення балансу інтересів сторін.

Зменшення суми відшкодування судом не свідчить про безпідставність чи необґрунтованість заявленої позивачем вимоги в розумінні статті 141 ЦПК України, оскільки факт порушення його трудових прав відповідачем встановлений та підтверджений. Відтак, зменшення судом розміру середнього заробітку не є підставою для пропорційного зменшення розміру судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. У зв`язку з цим, судові витрати щодо вимоги про стягнення середнього заробітку покладаються на відповідача в повному обсязі, виходячи з початкового математичного розрахунку обґрунтованості позовних вимог.

Таким чином, для визначення математичної пропорції розподілу судових витрат суд бере за основу загальну ціну позову 182249,86 грн.

Загальна сума вимог, право на які визнано судом обґрунтованим (вимоги, задоволені повністю, та вимога про середній заробіток, право на яку підтверджено у повному обсязі до моменту дискреційного зменшення судом), становить: 26 000,00 грн + 7 344,1 + 82 694,7 грн = 116 038,80 грн.

Отже з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1% від суми задоволених вимог 116 038,80 * 0,01 становить 1160,39 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

Керуючись: ст.ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональна філія «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Первинна профспілкова організація Білгород -Дністровської дистанції колії, про стягнення одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, заохочення до ювілейної дати з дня народження та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі шести середньомісячних заробітків, що становить 82 694,70 грн., одноразову (щорічну) матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в розмірі 50% посадового окладу у розмірі 7 344,1 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у розмірі 26 000,00 грн.

В задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заохочувальної виплати в розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати 60 річчя з дня народження у розмірі 7 320,28 грн. відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження 03150 м.Київ, вул Єжи Гедройця, 5 ЄДРПОУ: 40075815), на користь держави судовий збір в розмірі 1160,39 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, поштовий індекс 03150).

Суддя С.В. Гелла