Рішення № 138352591, 10.07.2026, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/3369/25

Провадження №2/713/364/26

РІШЕННЯ

іменем України

10.07.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд у складі головуючого судді Осокіна А.Л., за участю секретаря Холіван В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на таке.

Між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 12.05.2021 було укладено договір №4978640, відповідно до вимог якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 8000 грн. на 15 днів, а відповідач зобов`язався погасити кредит та відсотки за кредитом.

Відповідач договір не виконав та кредитні кошти разом з відсотками не повернув.

26.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу № 26-01/2022-83, згідно якого до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено договір відступлення прав вимоги № 10-01/2023, згідно якого до ТОВ «Коллект центр» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

У зв`язку із порушенням зобов`язань за вказаним договором відповідач має заборгованість перед позивачем у сумі 48120 грн.

Виходячи з викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача вказаний борг та судові витрати, які складаються з сплаченого при зверненні до суду судового збору та витрати на правничу допомогу. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Ухвалою від 07.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заочним рішенням від 08.12.2025 позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму боргу та судові витрати.

Ухвалою від 03.02.2026 заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду.

Ухвалою від 18.03.2024 витребувано з АТ «Універсал Банк» докази про те

- чи відкривались на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) кредитна карта за номером № НОМЕР_2 за період із 12.05.2021 по 18.05.2021.

- зарахування на картку № НОМЕР_2 кредитних коштів у сумі 8000,00 грн., які були перераховані 12.05.2021.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначає про відсутність доказів укладення договору та отримання коштів, а також вважає незаконним нарахування відсотків після 15 днів строку користування кредитом. З приводу витрат на професійну допомогу, вказав, що вони є неспівмірними, та не підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним відповідач просив суд відмовити у задоволені позову.

Позивач надав відповідь на відзив, зазначивши, що викладені у відзиві посилання є безпідставними. Договір про споживчий кредит №4978640 від 12.05.2021 року підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам 12 Закону України «Про електронну комерцію, перерахування коштів здійснено на рахунок, зазначений у Договорі, підтверджується квитанцією ТОВ «Фінансова компанія» ЕЛАЄНС», сума заборгованості нарахована відповідно до умов договору. А понесені позивачем витрати на правову допомогу підтверджені договором про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, копією заявки на надання юридичної допомоги № 1841 від 01.09.2025 року та копією витягу з Акту № 14 від 30.09.2025 року про надання юридичної допомоги з детальним описом наданих послуг.

Виходячи з викладеного позивач просив позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позові підтримав, посилаючись на обставини, викладені в ньому та у запереченні на відзив.

Відповідач в особі свого представника Зайцевої О.О. позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов. Просила відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст..76 ЦПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За таких обставин суд не погоджується з позицією представника відповідача про те, що тільки наявність первинних бухгалтерських документів може свідчити про наявність чи відсутність заборгованості відповідача.

Судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 12.05.2021 в електронній формі було укладено договір №4978640, відповідно до вимог якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 8000грн. на 15 днів з процентною ставкою 2,50%, а відповідач зобов`язався погасити кредит та відсотки за кредитом. Вказане підтверджується копією договору від 12.05.2021.

Договором №4978640 від 12.05.2021 встановлено наступні умови:

П. 1.5.1. комісія за надання кредиту: 1520 грн., яка нараховується за ставкою 19.00% від суми кредиту

П. 1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. ту одноразово.

П.2.3.1.2 встановлено продовження строку користування кредитом не більше 60 днів, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування.

Отже, строк користування кредитними коштами становить 75 днів: 15днів +60 днів (п.2.3.1.2 Договору)

У п.4.2 Договору встановлено, що в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, кредитодавець має право нараховувати проценти за стандартною ставкою передбачено п.1.6 Договору.

26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал», було укладено договір факторингу № 26-01/2022-83, згідно якого до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Вказане підтверджується копією договору факторингу.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» , було укладено договір відступлення прав вимоги № 10-01/2023, згідно якого до ТОВ «Коллект центр» перейшло право грошової вимоги до позивача за вказаним кредитним договором. Вказане підтверджується копією договору відступлення прав вимоги

Відповідач, використавши кошти, свої зобов`язання за договором не виконував, та кошти не повернув, внаслідок чого, згідно розрахунку заборгованості, станом на 31.10.2025 р. заборгованість відповідача за договором становить 48120 грн., з яких тіло кредиту 8000 грн., проценти за користування кредитом 28600 грн., заборгованість по комісії з надання кредиту 1520 грн. (а.с.7)Вказане підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1049 ЦК України , позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Аналізуючи викладене, суд вважає доведеним, що відповідач, отримавши від ТОВ «Мілоан» кошти за кредитним договором, умови договору належним чином не виконував та кошти не повернув, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у вказаному розмірі. Зважаючи на те, що ТОВ «Мілоан» передало право вимоги за кредитним договором до ТОВ «Вердикт капітал», та ТОВ «Вердикт капітал» передало право вимоги за кредитним договором до ТОВ «Коллект центр», яке звернулось до суду з вимогою про стягнення з відповідача кошти за кредитним договором, укладеним між відповідачем та ТОВ «Мілоан», тому вказані позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому суд знаходить безпідставною позицію відповідача, посилаючись на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

За таких обставин, зважаючи на те, що телефон, на який здійснювалось надіслання пароля-ідентифікатора належить саме відповідачу, і відповідач цієї обставини не оспорював, тому суд знаходить, що дійсно договір було підписано електронним цифровим підписом саме відповідачем.

Крім того, з листа АТ «Універсал Банк» від 01.04.2026 (а.с.143) вбачається, що дійсно кредитна карта № НОМЕР_3 належить саме ОСОБА_1 та саме 12.05.2021 на неї було зараховано 8000 грн.

Вказане беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_1 отримала кошти від позивача на свою карту.

З приводу посилання відповідача на те, що відсотки нараховані поза межами 15-денного строку, на який було укладено кредитний договір.

П.2.3.1.2 встановлено продовження строку користування кредитом не більше 60 днів, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування.

Отже, строк користування кредитними коштами становить 75 днів: 15днів +60 днів (п.2.3.1.2 Договору)

У п.4.2 Договору встановлено, що в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, кредитодавець має право нараховувати проценти за стандартною ставкою передбачено п.1.6 Договору.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що строк кредитування становить 75 днів. Крім того, у випадку порушення вказаного строку та не повернення кредитних коштів позивач нараховує відповідачу проценти за користування кредитом згідно п.1 6 Договору.

За таких обставин нарахування позивачем відсотків є обгрунтованим.

З приводу витрат на правничу допомогу

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

В поданому позові позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 16000 грн.

Призначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Аналізуючи викладене, суд, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, враховує однотипність даної справи, наявність підстав для висновку про їх шаблонність, що, у свою чергу, ставить під сумнів витрачання адвокатом значного часу на підготовку позовної заяви та розгляд справи в суді першої інстанції.

Отож, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахувавши характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру до ціни позову та до предмету спору, вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу та вважає за необхідне частково присудити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення витрати на правову допомогу та покласти на відповідача витрати у розмірі 7000 грн.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, а рішення у даній справі слід змінити в частині визначення суми витрат позивача на правничу допомогу, яку має відшкодувати відповідач, визначивши її в розмірі 7000,00 грн.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Зважаючи на те, що позов задоволено на користь позивача, суд, на підставі ст.141 ЦПК України, стягує з відповідачів понесені позивачем при зверненні до суду судові витрати, судовий збір у сумі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 7000грн..

На підставі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, та ст.ст. 2, 10, 12, 76, 77, 141, 263-265, 280- 282, ЦПК України, суд , -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВ «Колект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість в сумі 48120 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Колект центр» сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Колект центр» витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня проголошення судового рішення, до Чернівецького апеляційного суду.

Позивач: ТОВ «Коллект центр» ,код ЄДРПОУ 44276926, вул. Мечнікова,3, оф. 306, м. Київ, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя Андрій ОСОКІН