Рішення № 138349783, 20.07.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/5496/25

Провадження №2/504/2329/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, сщ. Доброслав, в порядку спрощеного провадження, позовну заяву представника позивача ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (м. Київ, вул. Глибочицька, 40, приміщення 19 літ. «Н», «П», код ЄДРПОУ 40966896) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № 4259507 від 31.12.2023 року, який укладений між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_2 .

Свої вимоги мотивував тим, що між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_3 було укладено Договір № 4259507 від 31.12.2023 року, про надання коштів на умовах споживчого кредиту, шляхом обміну електронними підписами, відповідно до якого, було перераховано на картку позичальника ( НОМЕР_3 ), яку позичальник вказав при оформленні кредиту та отримав суму кредиту у розмірі 3000,00 грн., строком на 360 днів, з 31.12.2023 року по 25.12.2024 рік.

26.07.2024 року позивач набув право вимоги по кредитному договору № 4259507 від 31.12.2023 року на підставі укладеного договору факторингу №26/07/2025, за змістом якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступили ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» право вимоги по зазначеному кредитному договору передано їм реєстр боржників.

Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Представник позивача, подав заяву про розгляд справи у свою відсутність,просив вимоги позову задовольнити та стягнути на користь позивача зазначену заборгованість із відповідача.

Відповідач не погодилась.

У своєму відзиві зазначила, що кредитний договір ніколи не укладала, та грошові кошти не отримувала.

Відповідач подала письмове клопотання про розгляд справи у свою відсутність, просила суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_3 було укладено Договір № 4259507 від 31.12.2023 року, про надання коштів на умовах споживчого кредиту, шляхом обміну електронними підписами, відповідно до якого, було перераховано на картку позичальника ( НОМЕР_3 ), яку позичальник вказав при оформленні кредиту та отримав суму кредиту у розмірі 3000,00 грн., строком на 360 днів, з 31.12.2023 року по 25.12.2024 рік.

26.07.2024 року позивач набув право вимоги по кредитному договору № 4259507 від 31.12.2023 року на підставі укладеного договору факторингу №26/07/2025, за змістом якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступили ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» право вимоги по зазначеному кредитному договору передано їм реєстр боржників.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтями 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Українській фінансові операції» договору факторингу №26/07/2024 від 26 липня 2024 року право вимоги за Договором перейшло до нового кредитора, що підтверджується витягом з реєстру боржників.

Враховуючи наведені положення закону та зміст долученого позивачем договору факторингу, витягу з реєстру боржників, суд першої інстанції приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги за вищеввказаним договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу №24122024 від 24.12.2024.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач заперечувала як факт укладення договору так і отримання коштів на свій рахунок.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Пунктами 3, 28, 29, 30, 53, 54 частини 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що:

безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів;

користувач платіжних послуг - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/ або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку;

кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника;

кредитовий трансфер - платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу;

переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача;

платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що до фінансових платіжних послуг належать такі послуги: (1) послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуг щодо відкриття; (2) обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців); (3) послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі: (а) виконання кредитового переказу; (б) виконання дебетового переказу; (в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; (4) послуги з виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), за умови що кошти для виконання платіжної операції надаються користувачу надавачем платіжних послуг на умовах кредиту, у тому числі: (а) виконання кредитового переказу; (б) виконання дебетового переказу; (в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів; (5) послуги з емісії платіжних інструментів та/або здійснення еквайрингу платіжних інструментів; (6) послуги з переказу коштів без відкриття рахунку; (7) послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців.

Згідно частин 1, 2, 3 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать: (1) банки, філії іноземних банків (далі - банки); (2) платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи); (3) філії іноземних платіжних установ; (4) установи електронних грошей; (5) фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг; 6) оператори поштового зв`язку; (7) надавачі нефінансових платіжних послуг; (8) Національний банк України; (9) органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Надавати платіжні послуги мають право лише особи, зазначені у частині 1 цієї статті (провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом).

Ст. 22 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що платіжна установа, установа електронних грошей тощо мають право на підставі ліцензії надавати фінансові платіжні послуги користувачам на умовах кредиту, для виконання платіжних операцій з рахунку/ на рахунок користувача, крім платіжних операцій з електронними грошима, з дотриманням таких умов: (1) платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв`язку має право надавати платіжні послуги, передбачені пунктами 4 або 5 частини 1 ст. 5 цього Закону; (2) надання кредиту здійснюється виключно у зв`язку з виконанням платіжної операції; (3) кредит надається на короткий строк, що не може перевищувати 12 місяців з дати надання коштів; (4) кредит не може надаватися за рахунок коштів, отриманих від користувачів для цілей виконання платіжних операцій та/ або в обмін на випущені електронні гроші; (5) розмір власного капіталу платіжної установи, установи електронних грошей, оператора поштового зв`язку відповідає вимогам, встановленим Національним банком України до надавачів платіжних послуг, які мають право надавати кредит.

Надання кредиту споживачам здійснюється на підставі Закону України «Про споживче кредитування».

Ст. 23 Закону України «Про платіжні послуги» визначено обов`язки надавачів платіжних послуг, зазначених у пункті 9 частини 1 ст. 10 цього Закону, щодо здійснення ідентифікації та верифікації користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно ст. 27 Закону України «Про платіжні послуги» усі документи на підтвердження надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг, їх комерційними агентами не менше 5 років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.

Частинами 1 - 3 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем, який укладається в письмовій формі (паперовій або електронній). Договір про надання платіжних послуг може укладатися шляхом приєднання користувача до договору, розміщеного у доступному для клієнта місці у надавача платіжних послуг та на його веб-сайті в мережі Інтернет.

Усі поточні редакції публічної пропозиції укладення договору та документів, що містять інформацію про комісійні винагороди, процентні ставки, курс перерахунку іноземної валюти, що застосовуються до обраної користувачем платіжної послуги, що надається користувачу згідно з пунктом 3 частини 1 ст. 30 цього Закону, зберігаються на веб-сайті надавача платіжних послуг із зазначенням строку їх дії. Користувачі мають право в будь-який час отримати доступ до всіх редакцій публічної пропозиції укладення договору та інших документів, зазначених у цій статті, що розміщені на веб-сайті надавача платіжних послуг.

У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов`язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов`язки тлумачаться на користь такого споживача.

Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про платіжні послуги» до платіжних інструментів належать: (1) прямий дебет; (2) кредитовий трансфер; (3) електронні платіжні засоби. Як вбачається із частин 1, 2, 6, 7 ст. 40 цього Закону форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Надавач платіжних послуг зобов`язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.

Відповідно до ст. ст. 49, 50 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною у момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі; платіжна операція із використанням електронних грошей є завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача. Небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є. Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи). Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.

Так, судом першої інстанції витребувано та отримано інформацію від АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» про те, що на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 банком не було емітовано банківську карту № НОМЕР_3 .

За період з 31.12.2023 року по 05.01.2024 року на платіжну картку № НОМЕР_3 не було зараховано платіж у сумі 3000,00 грн. за ініціативою ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» через платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Вказана інформація не спростована позивачем, тобто не доведено, що саме відповідачка укладала вищевказаний кредитний договір.

Надані представником позивача докази на підтвердження позовних вимог не можуть слугувати достатньою підставою для висновку про порушення договірних зобов`язань відповідачкою та стягнення із неї коштів у зв`язку із не доведеністю факту укладення кредитного договору, надання їй кредитних коштів у розмірі та на умовах встановлених договором, а відтак факт виконання своїх зобов`язань за договором позики первісним кредитором.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 21.07.2021 по справі № 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила, стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи, які є важливим елементом змагальності судового процесу.

Якщо сторона не подала достатньо доказів на підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність такої обставини.

За умови недоведеності певних обставин, суд має право винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь по справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).

Таким чином у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 по справі № 219/1704/17, суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З урахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції з прав людини суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (параграф 23 рішення Європейського суду з прав людини «Pronina v. Ukraine», n. 63566/00, 18.07.2006).

Судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4,6,10,12,141,228,229,247,263,265,273,274279 ЦПК України, ст. ст. 549-551,625,651,1049-1050,1052,1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (м. Київ, вул. Глибочицька, 40, приміщення 19 літ. «Н», «П», код ЄДРПОУ 40966896) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Суддя В. К. Барвенко