Рішення № 138346950, 16.07.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 465/261/26

Провадження № 2-др/307/9/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Сойми М.М., за участю секретаря Ваш Е.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів Закарпатської області Україна заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 січня 2020 року та зареєстрований у Франківському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Україна за актовим записом № 22 розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331, 20 (Одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок) гривень судового збору.

26 травня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 465/261/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та просить ухвалити додаткове судове рішення у справі № 465/264/26 про розірвання шлюбу, яким зазначити, що після розірвання шлюбу за нею підлягає відновлення дошлюбного прізвища « ОСОБА_3 ».

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2026 року у справі № 465/261/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу шлюб між сторонами розірвано. Під час подання позовної заяви нею не було зазначено вимогу щодо відновлення її дошлюбного прізвища у зв`язку з розірванням шлюбу. Після отримання рішення суду та ознайомлення з його змістом і порядком реалізації права, передбаченого статтею 113 Сімейного кодексу України, вона звертається до суду з цією заявою. Питання відновлення її дошлюбного прізвища не було вирішене у резолютивній частині рішення, хоча воно стосується виключно її особистого немайнового права та не впливає на права чи обов`язки відповідача. Не включення цієї вимоги до первісної позовної заяви було зумовлене відсутністю у неї спеціальних юридичних знань щодо необхідності окремого формулювання такої вимоги. Після отримання рішення суду вона невідкладно звертається з цією заявою. Зазначає, що вирішення питання про відновлення дошлюбного прізвища у межах цієї справи є процесуально доцільним, оскільки не змінює суті вирішеного спору, не порушує прав та інтересів відповідача, забезпечує повну юридичну визначеність після припинення шлюбу, стосується виключно реалізації її особистого немайнового права. Зазначення дошлюбного прізвища у рішенні суду дозволить уникнути додаткових адміністративних процедур та забезпечить належну реалізацію прав після розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Частинами 3 та 4 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У Постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 202/3681/16 (провадження № 61-10719св23) суд виснував, що тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення.

Заява про ухвалення додаткового рішення розглянута судом з викликом сторін у судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, позаяк просила розглянути справу в її відсутності, при цьому, вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення підтримала повністю з мотивів викладених у заяві, просить такі задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився повторно з невідомої суду причини, хоч належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, а тому суд розглянув справу в його відсутності на підставі письмових доказів, що є у матеріалах справи.

Розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 та дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов такого висновку.

Позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення з тих підстав, що судом не вирішено питання про відновлення її дошлюбного прізвища.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 3 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність та пропорційність.

Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів.

Системний аналіз вказаних норм процесуального закону вказує на те, що у межах цивільного процесу суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог, оскільки це суперечить принципу диспозитивності. Саме сторони визначають обсяг і межі спору, а суд вирішує спір виключно в рамках поданих вимог і доведених обставин. Порушення цього принципу призводить до базових принципів змагальності й диспозитвності та порушення процесуального балансу, що суперечить засадам цивільного судочинства.

Так, у січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та, посилаючись на те, що одруження з відповідачем виявилось невдалим через серйозні розбіжності у поглядах, несумісність характерів та постійні сварки, у зв`язку з чим, почуття любові, взаєморозуміння та поваги один до одного втрачено. Сімейне життя між ними не склалося, оскільки вони виявилися зовсім різними людьми, які не змогли знайти спільну мову та створити гармонійні стосунки. З 24 грудня 2024 року вони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, не підтримують подружніх стосунків та не мають жодних спільних інтересів. Наміру зберегти сім`ю та продовжувати подружні стосунки в них немає. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї вважає недоцільним та неможливим, примирення не бажає, а тому просить шлюб, укладений між нею та відповідачем, розірвати.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 січня 2020 року та зареєстрований у Франківському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Україна за актовим записом № 22 розірвано, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331, 20 (Одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок) гривень судового збору.

У даному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 були спрямовані виключно на розірвання шлюбу, укладеного між сторонами 25 січня 2020 року, без заявлення будь-яких вимог щодо зміни або визначення прізвища позивача після його припинення.

Із матеріалів справи вбачається, що у поданій позовній заяві ОСОБА_1 відсутні посилання на необхідність вирішення питання прізвища, так само як і відсутня така вимога у прохальній частині її позову, що також підтверджує сама ж позивач у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення.

До того ж, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог.

Право на вибір або право на зміну прізвища після розірвання шлюбу є виключно особистими та можуть бути реалізовані лише за волевиявленням самої особи.

Також матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи у суді позивач не заявляла самостійних клопотань чи вимог про повернення дошлюбного прізвища, не наполягала на вирішенні цього питання судом та не висловлювала заперечень щодо збереження прізвища, набутого у шлюбі.

Водночас, чинні норми ЦПК України та СК України не містять положень, які покладали б на суд обов`язок роз`яснювати сторонам право на зміну прізвища під час ухвалення рішення про розірвання шлюбу.

За наведених фактичних і правових обставин суд діяв у межах заявлених вимог, з урахуванням фактичної поведінки сторін у процесі та без втручання у сферу особистих немайнових прав позивачки.

Крім того, відповідно до положень ст. 113 СК України особа, яка змінила прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, після його розірвання має право як і надалі іменуватися цим прізвищем, так і відновити своє дошлюбне прізвище.

Реалізація цього права не ставиться у залежність від наявності чи відсутності судового рішення з цього питання та може бути здійснена позивачем самостійно у позасудовому порядку шляхом звернення до органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 259, 270, 353 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали складено 20 липня 2026 року.

Головуюча: Сойма М.М.