Рішення № 138345151, 20.07.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6365/26

Провадження № 2/711/3472/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

за участі:

відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр, в особі представника Мохир Я.В., звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на його (позивача) користь заборгованість за кредитним договором №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025. в загальній сумі 99 600 грн. та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрат позивача пов`язаних із надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі у розмірі 150 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 06.06.2025р. між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №06.06.2025-100002541, на підставі якого відповідачці були надані кредитні кошти в розмірі 30 000 грн., строком на 217 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1% за 1 (один) день за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів, та зі сплатою фіксованої незмінної процентної ставки у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (процентна ставка «Економ»). Комісія, пов`язана з наданням Кредиту 9% від суми Кредиту та дорівнює 2 700 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2700 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Внаслідок порушення відповідачкою умов повернення кредитних коштів в неї утворилась заборгованість, розмір якої складає 99 600 грн., що з яких: тіло кредиту 30000 грн.; проценти 46 500 грн.; комісія (пов`язана з наданням кредиту) 2 700 грн.; додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 5 400 грн.; неустойка 15 000 грн.

Оскільки відповідачка не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідачки заборгованість в загальній сумі 99 600 грн., також судовий збір по справі та витрати пов`язані із надсиланням відповідачці позовної заяви у паперовій формі.

Від відповідачки заперечень проти позову не надходило.

22.06.2026р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомленим у встановленому законом порядку. Разом з тим, представник позивача Мохир Я. В. в позовній заяві просив розгляд даної справи проводити у відсутність представника позивача.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги визнала частково, а саме не заперечувала факту укладення між нею та позивачем кредитного договору та отримання нею кредитних коштів у розмірі 30 000 грн. Також пояснила, що вона визнає пред`явлені до неї позовні вимоги в частині отриманого кредиту на суму 30 000 грн., в частині комісії на загальну суму 8 100 грн. та в частині процентів на суму 25 000 грн., оскільки проценти в розмірі 46 500 грн. є занадто великими, і вона не має змоги їх сплатити. Разом з тим, просила відмовити в задоволенні позову в частині стягнення із неї на користь позивача неустойки в розмірі 15 000 грн.

Заслухавши пояснення відповідачки, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані суду докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

06.06.2025р. між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 (позичальником) був укладений в електронній формі кредитний договір №06.06.2025-100002541, який підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е771 /а.с. 20-26/.

Згідно умов вказаного вище договору кредитор надає позичальнику грошові кошти у розмірі 30 000 грн., зі строком користування кредитом 217 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом: у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (процента ставка «Стандарт»; у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (процентна ставка «Економ»). Комісія, пов`язана з наданням Кредиту 9% від суми Кредиту, яка складає 2 700 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2 700 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,84% (денна процентна ставка) = (54600 / 30000)/ 217 ? 100%. Дата повернення (виплати) кредиту 08.01.2026р.

Разом з тим, умовами вказаного договору передбачена сплата неустойки в розмірі 450грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

На виконання умов вказаного договору 06.06.2025р. кредитні кошти в розмірі 30 000грн. були перераховані відповідачці на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка зазначена в договорі, як засіб електронного платіжного засобу Позичальника, що підтверджується відповідним листом ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» від 12.06.2026р. за вих. №1-1206 /а.с. 30/.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р. розмір заборгованості відповідачки складає 99 600 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту (основний борг) 30 000 грн.; заборгованість за процентами 46 500 грн., заборгованість за комісією 8 100 грн., заборгованість за штрафами 15 000 грн. /а.с. 36-38/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за кредитним договором № 06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р., то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами глави 71, 73 Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачкою був укладений договір №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р., який підписаний відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е771. На підставі такого договору відповідачкою були отримані кредитні кошти в загальному розмірі 30 000 грн., які вона зобов`язувалася повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, а також сплатою комісії, але в порушення умов договору цього не зробила. Зазначені обставини не заперечувалися відповідачкою в судовому засіданні.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В позовній заяві позивач просив стягнути із відповідачки тіло кредиту 30 000 грн., проценти за користування кредитом 46 500 грн., комісію 8 100 грн., штраф 15 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТзОВ «Споживчий центр» станом на 12.06.2026р., розмір заборгованості відповідачки за договором №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р. складає 99 600 грн., яка складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту 30 000 грн.; заборгованість за комісією на надання кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості 8 100 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 06.06.2025р. по 08.01.2026р. включно (217 днів, тобто в межах строку дії договору) на загальну суму 46 500 грн. При цьому, заборгованість за процентами за користування кредитом нарахована на загальну суму заборгованості 30 000грн. Нарахування процентів здійснювалося: період з 06.06.2025р. по 06.09.2025р. (93 дні) за процентною ставкою 1% на суму 27 900 грн.; за період з 07.09.2025р. по 08.01.2026р. (124 дні) за процентною ставкою 0,5 % - на суму 18 600 грн., що разом складає 46 500 грн.

Зазначений розрахунок розміру заборгованості повністю відповідає умовам Договору №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р.

Стосовно доводів відповідачки щодо невідповідності розміру нарахованих процентів засадам добросовісності та розумності, оскільки їх розмір є занадто високим та перевищує суму наданого кредиту, то суд зауважує наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (п. 3, 6 ст. 3 ЦК).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК зміст принципу свободи договору передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).

Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Питання щодо розміру процентної ставки за договорами споживчого кредитування врегульовані положеннями Закону №1734. З набуттям чинності таким законом, положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить

Положеннями ч. 5 ст. 8, п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 (зі змінами в редакції згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023р., що набули чинності з 24.12.2023р.) було передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит з 20.08.2024р. не може перевищувати 1%.

Статтею 21 Закону №1734 передбачені особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, якими передбачено обмеження обсягу відповідальності споживача перед кредитором в частині платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит. Натомість будь-яких обмежень щодо співрозмірності процентів за користування кредитом із сумою кредиту в Законі не передбачено.

Окрім того, за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладаючи Договір №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р. відповідачка погодила умови кредитування в тій частині, що процентна ставка «Стандарт» складає 1%, а процента ставка «Економ» складає 0,5%, що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Відповідні умови викладені в тексті Договору та Графіку платежів. Відповідно до такого Графіку платежів відповідачка погодила зобов`язання зі сплати відсотків за весь період строку дії Договору кредиту (з 06.06.2025р. по 08.01.2026р.). Разом з тим, на виконання своїх зобов`язань відповідачка не здійснила жодного платежу, в зв`язку з чим її заборгованість за процентами, нарахованими за період з 06.06.2025р. по 08.01.2026р., тобто за 217 днів користування кредитом, складає 46 500 грн.

За таких обставин, необґрунтованими є доводи відповідачки щодо невідповідності засадам розумності та добросовісності розміру нарахованих їй до сплати за 217 днів користування кредитними коштами (в межах строку дії договору) процентів в загальному розмірі 46 500 грн., оскільки погоджуючись на сплату відповідних процентів при укладенні договору, а на теперішній час стверджуючи, що сума таких процентів є завищеною, відповідачка поводиться суперечливо, а отже така позиція не відповідає засадам добросовісності.

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р. і вона користувалась такими кредитними коштами, однак допустила порушення своїх зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати комісії та процентів за користування кредитом, внаслідок чого за нею обліковується заборгованість за вказаним вище договором про надання фінансового кредиту №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р. в загальному розмірі 99 600 грн., що з яких: тіло кредиту 30 000 грн.; проценти за користування кредитом 46 500 грн.; комісія, пов`язана з наданням кредиту та обслуговуванням кредитної заборгованості 8 100 грн.; неустойка 15000 грн.

За таких підстав, враховуючи, що в порушення умов Кредитного договору відповідачка фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку та у строки, передбачені договором, не повернула, чим порушила права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом (тіло кредиту) в розмірі 30 000 грн., заборгованості за комісією 8 100 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 46 500 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення на загальну суму 84 600грн.

Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідачки неустойки в розмірі 15 000 грн., то слід зазначити наступне.

Умовами кредитного договору №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р., погоджено, що розмір неустойки становить 450 грн., яка нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Верховною Радою України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, який діє і на даний час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем); 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання(невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто в період існування особливих правових наслідків протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23, який відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Що ж до посилань представника позивача в позовній заяві на те, що Законом №3498-IX від 22.11.2023р. року змінено обов`язок кредитодавця щодо списання неустойки в залежності від дати укладення договору про споживчий кредит та на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024р., кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань, то слід зазначити наступне.

Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з прийняттям Закону №3498-IX від 22.11.2023р., змін не зазнав. Обов`язок кредитодавця списати неустойку у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.

Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі №334/3161/17 (п. 14-19 постанови від 22 червня 2021 року) та зазначила наступне:

«У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України».

Таким чином, до неустойки за кредитним договором, датою укладення якого є 06.06.2025р., застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якої відповідачка звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки неустойка за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 15 000 грн. нарахована відповідачці в період дії в Україні воєнного стану, тобто в період коли відповідачка є звільненою від сплати такої неустойки, підстав для її стягнення із відповідачки на користь позивача немає.

За таких підстав позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення на суму 84 600 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються із судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 662,40грн., /а.с. 1/ та витрат позивача пов`язаних із надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі у розмірі 150 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення часткового, то на підставі ч.ч 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2 261,44 коп. (пропорційно до задоволених позовних вимог із розрахунку: 2 662,40 грн. /сума плаченого судового збору/ х 84,94% /відсоток на який задоволено позовні вимоги/ = 2 261,44 грн.).

Окрім того, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідачки на користь позивача підлягають і витрати позивача, пов`язані з направленням поштової кореспонденції (позовної заяви у паперовій формі) на адресу відповідачки у розмірі 127,41 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог із розрахунку: 150,00 грн. /сума витрат / х 84,94% /відсоток на який задоволено позовні вимоги/ = 127,41 грн.).

На підставі викладеного вище та, керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОРУ 37356833, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором №06.06.2025-100002541 від 06.06.2025р. в загальній сумі 84 600 грн., судовий збір в розмірі 2 261,44 грн., та витрати, пов`язані з направленням поштової кореспонденції на адресу відповідача в розмірі 127,41 грн., а всього 86 988,85 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 20 липня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко