Ухвала суду № 138341665, 20.07.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

20 липня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/6365/26

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Виноградова Д.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування постанов,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просить:

визнати дії державного виконавця Новозаводського ВДВС у місті Чернігові щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 68717531 в 21.02.2022 року та постанови про арешт коштів протиправними;

визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчої провадження № 68717531 від 21.02.2022 року та скасувати всі похідні постанови (про арешт коштів, про стягнення виконавчого збору та витрат);

визнати протиправними дії щодо примусового стягнення з позивача грошових коштів у межах виконавчого провадження № 68717531 від 21.02.2022 року;

визнати дії державного виконавця Новозаводського ВДВС у місті Чернігові щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №76008889 в 11.09.2024 року та постанови про арешт коштів протиправними;

визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №76008889 від 11.09.2024 року та скасувати всі похідні постанови (про арешт коштів, про стягнення виконавчого збору та витрат);

визнати протиправними дії щодо примусового стягнення з позивача грошових коштів у межах виконавчого провадження № 68717531 від 21.02.2022 року;

зобов`язати посадових осіб Новозаводського ВДВС у місті Чернігові негайно повернути безпідставно стягнуті кошти у межах виконавчих проваджень 68717531 від 21.02.2022 року, №76008889 від 11.09.2024 року, а саме вжити заходів щодо повернення безпідставно та повторно списаних грошових коштів також виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) на мій картковий рахунок, з якого відбулося списання;

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування постанов залишено без руху. Надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

13.07.2026 (згідно вхідного штампу суду) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та уточнена позовна заява.

Перевіряючи усунення позивачем недоліків позовної заяви, суддя зазначає про таке.

Щодо строку звернення до суду, суддя дійшла таких висновків.

Суддя зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені приписами статті 287 КАС України, відповідно до якої учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Частиною 2 статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Така норма процесуального закону є спеціальною щодо статті 122 КАС України.

Судом установлено, що позивачем оскаржуються, зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження № 68717531 від 21.02.2022 та всі похідні постанови (про арешт коштів, про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження); постанова про відкриття виконавчого провадження № 76008889 від 11.09.2024 та всі похідні постанови (про арешт коштів, про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження).

З даним позовом позивач до суду звернувся лише 03.06.2026 (згідно вхідного штампу суду), тобто поза межами строку звернення до адміністративного суду.

Позивачем у позовній заяві та у заяві про усунення недоліків позовної заяви зазначено, що він дізнався про порушення своїх прав відповідачем лише 24.05.2026 після отримання відповіді на скаргу № 8740/М-834/11.4.

Однак, суд зазначає, що позивачем у позові зазначено, що у межах виконавчого провадження № 76008889, державним виконавцем 14.11.2024 накладено арешт на кошти боржника та 22.11.2024 банком списано кошти у розмірі 1172,80 грн, тобто позивачу відомо було про списання коштів. Також позивачем зазначено, що 19.03.2026 відповідачем було накладено арешт на рахунок позивача у межах виконавчого провадження.

Крім того, зі змісту листа вбачається, що на звернення позивача від 19.03.2026 відповідач листом від 23.03.2026 надавав інформацію щодо спірних постанов (надіслано на поштову адресу позивача простою кореспонденцією № 960 від 24.03.2026). 07.05.2026 лист позивачу скеровано повторно рекомендованим відправленням №R067166719213 від 08.05.2026 та отримано останнім 13.05.2026.

Суд наголошує, що позивач достеменно знав про існування оскаржуваних постанов, оскільки на його рахунок накладався арешт та відбулося списання коштів, крім того, відділ державної виконавчої служби надавав інформацію щодо спірних постанов (надіслано на поштову адресу позивача простою кореспонденцією № 960 від 24.03.2026). 07.05.2026 лист позивачу скеровано повторно рекомендованим відправленням №R067166719213 від 08.05.2026 та отримано останнім 13.05.2026. Вказане спростовує доводи позивача про наявність об`єктивних причин, що заважали йому звернутися до суду з відповідним позовом у передбачений законом строк.

Суд також зазначає, що законодавець пов`язує початок обчислення строку не з тим, коли особа суб`єктивно з`ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об`єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

Крім того Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2026 року № 460/2933/24 сформулював чіткий підхід, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об`єктивні та непереборні обставини, які фактично унеможливлювали звернення до суду. Водночас організаційні труднощі, пов`язані з отриманням правничої допомоги, зміною адвокатів або пасивною поведінкою заявника, не визнаються такими причинами.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).

Розглянувши наведені у заяві про поновлення строків звернення до суду причини, суд не вбачає об`єктивних непереборних підстав, які можна вважати обґрунтованими та поважними для пропуску звернення до суду.

Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

За таких обставин, вказані позивачем у заяві причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними.

Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Щодо сплати судового збору, суддя зазначає наступне.

Згідно частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивачем у заяві про усунення недоліків позовної заяви зазначено, що він звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Також позивач посилається на те, що предметом спору є примусове списання коштів з карткового рахунку, на яких зараховується пільга/житлова субсидія як учаснику бойових дій.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову згідно з пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», суддя виходить з такого.

Згідно з частинами першою, другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI.

Пільги щодо сплати судового збору визначено в частині 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Верховний Суд в ухвалі від 24 жовтня 2025 року у справі №766/5577/25 зазначив, що пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Судом також констатовано, що зазначена норма має відсильний характер і не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, установлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону «Про сплату судовий збір» в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає пільг щодо звільнення від сплати судового збору у справах із вимогами, подібними до тих, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідний висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17, яка вирішила виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Аналогічну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та від 20 січня 2021 року у справі № 9901/258/20 та ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 990/76/23, від 03.03.2021 у справі № 9901/8/21, від 02.02.2021 у справі № 9901/83/20 від 13.04.2020 та від 06.05.2020 у справі № 9901/70/20.

Від цього висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду не відступала у зв`язку з чим є безпідставними покликання позивача на висновки, викладені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема від 12.12.2023 у справі № 600/1927/23-а, від 21.11.2023 у справі № 520/10453/23 та від 01.02.2022 у справі № 200/1654/21-а .

Стосовно посилань позивача на те, що предметом спору є примусове списання коштів з карткового рахунку, на яких зараховується пільга/житлова субсидія як учаснику бойових дій, суддя зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що на вказаний картковий рахунок, зараховуються кошти у вигляді пільг чи житлової субсидії, призначених йому як учаснику бойових дій.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору лише у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав як осіб, які мають відповідний статус.

Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках звернула увагу, що при вирішенні питання щодо звільнення учасника бойових дій від сплати судового збору суд повинен враховувати предмет та підстави позову і встановлювати, чи пов`язана справа із захистом прав, гарантій або пільг, які особа набула саме у зв`язку зі статусом учасника бойових дій. Наявність такого статусу сама по собі не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує зокрема: постанову про відкриття виконавчого провадження № 68717531 від 21.02.2022; постанову про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 68717531; постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у межах виконавчого провадження № 68717531; постанову про арешт коштів у межах виконавчого провадження № 68717531; постанову про відкриття виконавчого провадження № 76008889; постанову про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 76008889; постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у межах виконавчого провадження № 76008889; постанову про арешт коштів у межах виконавчого провадження № 76008889.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у сфері примусового виконання судового рішення та не стосуються реалізації чи захисту прав, пільг або соціальних гарантій, наданих позивачу у зв`язку зі статусом учасника бойових дій. Відтак підстави для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відсутні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 06.05.2020 року у справі № 9901/70/20 та підтверджений в постановах Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № П/811/201/16 та від 19.10.2020 року у справі № 240/934/20, які мають бути враховані судом до спірних правовідносин.

Також, Велика Палата Верховного Суду повертаючи об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 752/3051/25, в ухвалі від 07.05.2026 дійшла висновку, що до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» зміни не вносилися, суспільний контекст також не змінився, тому підстав для відступлення чи уточнення викладеного в ній висновку немає.

Статтею 133 КАС України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Виключний перелік підстав для звільнення від сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору наведено у частинах 1, 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону.

При цьому, наведеними правовими нормами Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору або зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

Зазначеною нормою прямо передбачено право суду, зокрема, відстрочити сплату судового збору або зменшити його розмір чи звільнити від сплати саме позивача, якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Одночасно, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору.

Водночас згідно з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року №215/3831/16-а (2-а/215/128/16), передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір» є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Тож, з наведеного слідує, що саме суду надана прерогатива, на основі поданих стороною доказів, вирішувати питання про наявність або відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору. Застосування вказаної пільги щодо сплати судового збору є правом суду, яке застосовується у разі, якщо майновий стан сторони не дозволяє їй сплатити судовий збір своєчасно і в повному обсязі.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 77 КАС України, повинна довести ті обставини і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Загальні засади щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати наділяють суд правом а не обов`язком. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних доказів та обставин справи, що впливають на задоволення клопотання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 133 КАС України, за змістом яких рішення про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд може прийняти лише у випадку, якщо при дослідженні доказів та встановленні інших обставин справи, дійде висновку про можливість задоволення відповідного клопотання.

Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72-77 КАС України покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.

Так, у заяві про усунення недоліків позовної заяви, позивач також зазначив, що звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1, 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії наступних документів: відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2025 року по грудень 2025 року; довідки про розмір виплачених пільг/житлової субсидії № 5955349969962427; довідки від 19.01.2026 № 3447; довідки від 19.01.2026 № 18-09/11; індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Верховний Суд неодноразово висловлював висновки стосовно того, які документи можуть бути належними доказами майнового стану сторони при вирішенні питання стосовно наявності підстав для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», зокрема в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 9901/988/18.

У зазначеній ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 9901/988/18 висловлені наступні висновки: «…указані відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми виплачених доходів та утриманих податків Головного управління ДПС у м. Києві від 15 лютого 2023 року № 2655-23-00557 не виключають можливості отримання скаржником інших доходів, зокрема, від Пенсійного фонду України, Управління праці та соціального захисту населення, Державного центру зайнятості…тому для підтвердження наявності у нього пільг щодо сплати судового збору, передбачених статтею 5 Закону № 3674-VI, необхідно надати копії документів а саме: довідку з Пенсійного фонду України про наявність / відсутність виплат за минулий рік; довідку з Управління праці та соціального захисту населення про наявність / відсутність виплат за минулий рік; довідку з Державного центу зайнятості про наявність / відсутність виплат за минулий рік».

Зі змісту долученої копії довідки від 19.01.2026 № 3447 вбачається, що ОСОБА_1 станом на 19.01.2026 в Чернігівській філії Чернігівського обласного центру зайнятості як безробітний не перебуває.

Також, зі змісту долученої копії довідки про неотримання допомоги від 19.01.2026 № 18-09/11 вбачається, що станом на 30.06.2025 ОСОБА_1 не перебуває на обліку в управлінні адресних соціальних допомог департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради та не отримує ніяких видів державної соціальної політики.

Дослідивши зміст долучених довідок, суд встановив, що вони не є належними доказами на підтвердження наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки довідка від 19.01.2026 № 3447 не містять відомостей про річний дохід заявника за попередній календарний рік, а лише містить інформацію, що станом на 19.01.2026 позивач в Чернігівській філії Чернігівського обласного центру зайнятості як безробітний не перебуває. Тоді як інша довідка від 19.01.2026 № 18-09/11 містить інформацію лише за шість місяців (станом на 30.06.2025), що не дає можливості встановити розмір річного доходу заявника за попередній календарний рік та перевірити, чи перевищує сума судового збору 5 відсотків такого доходу.

Відтак, оцінивши доводи, наведені позивачем в обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд не вбачає, у даному випадку, наявності обставин, які б відповідали зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення відповідного клопотання.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів і узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Також суд зазначає, що для звільнення від сплати судового збору повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі, вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Отже, виходячи з приписів Закону України «Про судовий збір» позивач повинен виходячи з предмету спору сплатити судовий збір або надати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 08.06.2026 позивачем не виконані, оскільки, зокрема не подано до суду документа про сплату судового збору.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

У силу приписів пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Як унормовано частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

При цьому, слід зазначити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, що передбачено частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовити. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Позовну заяву заяви ОСОБА_1 до Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування постанов повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали суду складено 20.07.2026.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА