Рішення № 138341175, 16.07.2026, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/1281/25

Номер провадження 2/289/333/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі під головуванням судді Мельника О.В., за участі секретаря судових засідань Писаренко К.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_1 ), законний представник ОСОБА_3 (місце знаходження: АДРЕСА_2 ), за участю третьої особи Служба у справах дітей Радомишльської міської ради (місце знаходження: вул. Соборний майдан,12, м. Радомишль, Житомирський район, Житомирська область, 12201) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2025 позивач звернувся до Радомишльського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_2 , законний представник ОСОБА_3 , за участю третьої особи Служба у справах дітей Радомишльської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_3 .

Позов мотивований тим, що позивачу на праві особистої приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_3 , на підставі Договору дарування, посвідченого 08.08.2003 приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Ліпііним М.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1657, Рішення виконкому Радомишльської міської ради Житомирської області № 63 від І 1.04.2018 «Про присвоєння фактичної адреси об`єкту нерухомого майна». Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0361 га, кадастровий номер 1825010100:06:007:0471, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд.

Позивач проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу орієнтовно біля трьох років (з березня 2017 року до літа 2020 року). За час спільного проживання у них народилася донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка по спільній домовленості після припинення сімейних стосунків залишилася проживати разом з матір`ю.

Також позивач зазначає, що до народження доньки вони з ОСОБА_3 проживали в будинку матері позивача за адресою: АДРЕСА_4 . Після народження дитини переїхали проживати до квартири матері ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5 . За час спільного проживання з ОСОБА_3 вони жодного дня не проживали в належному йому житловому будинку, адже даний житловий будинок є старої забудови, потребує капітального ремонту, відключений від газопостачання, тобто є таким, що непридатний для фактичного тривалого проживання.

Після народження доньки ОСОБА_4 виникла необхідність щодо її реєстрації місця проживання, оскільки ОСОБА_3 категорично відмовилася здійснювати реєстрацію місця проживання дитини за своєю адресою реєстрації в м. Києві, позивач вирішив реєструвати місце проживання доньки за адресою належного житлового будинку: АДРЕСА_3 .

07.05.2018 формально, без намірів у проживанні/користування житловим будинком, було зареєстровано місце проживання доньки ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 .

З часу припинення сімейних стосунків з ОСОБА_3 остання не висувала жодних вимог щодо надання їй належного позивачу житлового будинку для проживання дитини. Також відповідач ніколи не висувала вимог про усунення перешкод їй в користуванні даним житловим будинком.

На підставі викладеного позивач вважає, що його донька, малолітня ОСОБА_2 , втратила право користування даним житлом у зв`язку із чим звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 07.08.2025 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання з`явився, подав до суду заяву, в якій просить позов задоволити та розгляд справи проводити без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, подав до суду заяву, в якій просить в задоволені позовної заяви відмовити.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Радомишльської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Своїм правом на подання відзиву та доказів на спростування заявлених позовних вимог не скористався.

З`ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування, який посвідчений 08.08.2003 року приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Ліпіїним М.О., ОСОБА_5 та ОСОБА_1 08.08.2003 року уклали договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого дарувальник дарує, передає безоплатно у власність обдарованого, а обдарований приймає безоплатно у власність житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , Вказаний правочин зареєстрований в Державному реєстрі правочинів №1657 від 08.08.2003 року.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1261624 від 16.08.2003 року виданого КП «Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації» право власності на 1/2 житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_6 , належить ОСОБА_1 .

Згідно Витягу з Рішення Виконавчого комітету Радомишльської міської ради Житомирської області №63 від 11.04.2018 року «Про присвоєння фактичної адреси об`єкту нерухомого майна» слідує, що об`єкт нерухомого майна (1/2 житлового будинку), який знаходиться по АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_1 згідно Договору Дарування серії ВМ №497200 від 08.08.2003 року присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 .

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є - батько ОСОБА_1 та матір ОСОБА_3 , що підтверджується копією виданого повторно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.06.2022 року.

Відповідно до відомостей, що містяться у будинковій книзі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджується факт реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.05.2018 року.

Згідно копії Рішення Радомишльського районного суду від 07.12.2020 у справі №289/161520 вирішено стягувати з ОСОБА_1 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_3 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_5 ) на утримання дитини: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

Згідно Акту обстеження соціального стану ОСОБА_1 складеного депутатом міської ради в присутності сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 слідує, що ОСОБА_2 зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 , але не проживає. На даний час проживає за адресою матері ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_7 .

Згідно довідки виконавчого комітету Радомишльської міської ради № 491/01-37 від 24.09.2020, яка видана ОСОБА_3 , слідує, що вона проживає без реєстрації разом із дочкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 .

Представник відповідача адвокат Осадчий А.А. заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що дійсно малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою позивача ОСОБА_1 і місце проживання її зареєстроване за адресою АДРЕСА_3 , за якою також зареєстрований і сам позивач, але фактично дитина проживає разом із матір`ю - ОСОБА_3 за іншою адресою.

З 2017 по 2020 рік мати малолітньої дитини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з позивачем але в подальшому вони розійшлися і почали проживати окремо.

Мати малолітньої дитини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечує щодо зміни зареєстрованого місця проживання дитини, оскільки в неї власного житла не має, а тому до себе зареєструвати дитину вона не може.

Звертає увагу суду на те, що 8-річна дитина в силу свого віку не має змоги самостійно обирати місце свого проживання.

Не проживання дитини за своїм зареєстрованим місцем проживання, це результат конфлікту між дорослими або рішенням матері, що є поважними причинами для дитини, оскільки вони не залежать від її волі.

Також, у дитини немає іншого власного житла, то позбавлення права користування цим будинком призведе до порушення її майнових прав, тобто є порушення ст.. 18 Закону України «Про охорону дитинства». Зокрема зняття дитини із зареєстрованого місця проживання погіршить права дитини, оскільки вона, в тому числі, втратить право на доступ до школи, поліклініки, тощо.

Так як визнання малолітньої дитини ОСОБА_2 такою що втратила право на користування житловим будинком АДРЕСА_3 суперечить її інтересам, а тому вважає, що в задоволені позовної заяви необхідно відмовити.

Оскільки відповідач не оспорює факт не проживання за адресою: АДРЕСА_3 , суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про виклик свідків.

Вирішуючи заявлений позов суд виходить з наступного.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Положення статей 64, 150, 156, 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, сам по собі факт не проживання малолітньої дитини у спірному будинку не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування житлом, оскільки вибір місця її проживання в силу її віку і відповідно до закону не залежав від її волі, а визначався її матір`ю, з якою вона постійно проживає, як законним представником.

На цьому зокрема наголошує ВС при розгляді справи № 465/7083/13-ц (ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження від 17 червня 2020 року).

Матеріали справи не містять доказів того, що у власності ОСОБА_2 , чи її законного представника ОСОБА_3 перебуває будь-яке житло. Доводи щодо непридатності для проживання будинку за адресою: АДРЕСА_3 спростовуються місцем реєстрації самого позивача за цією адресою.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що малолітня відповідач ОСОБА_2 не проживає в спірному жилому приміщенні понад встановлені законом строки з поважних причин, житла у власності не має, іншого постійного місця проживання, окрім спірного будинку, вона також не має, батьком не запропоновано іншого місця проживання або реєстрації місця проживання, а тому законним і справедливим буде збереження за ОСОБА_2 права на користування жилим приміщенням будинку за місцем її реєстрації з метою подальшої реалізації її законних прав на це житло.

Керуючись ст.ст.12,13,81,259, 265,268 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законний представник ОСОБА_3 , за участю третьої особи Служба у справах дітей Радомишльської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 20 липня 2026.

Суддя Олександр МЕЛЬНИК