Ухвала суду № 138340660, 13.07.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 760/34108/25

Провадження № 2/161/4023/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про витребування доказів

13 липня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання - Хилько О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гордіюк, 2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2025 року позивач, ОСББ «Гордіюк, 2», звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно інформації з Деоржавного реєстру речових прав на нерухоме майно - ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності частка нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 , загальною площею 439,7 кв. м., на підставі договору дарування від 25.07.2017 року.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСББ «Гордіюк, 2» зареєстровано 08.09.2020 року.

Статутом ОСББ «Гордіюк, 2» передбачено, що джерелами фінансування ОСББ є внески і платежі співвласників.

Протоколом загальних зборів ОСББ «Гордіюк, 2» від 07.08.2020 року встановлено внесок на утримання багатоквартирного будинку в розмірі 4,32 грн. за метр квадратний нежитлової площі з 01.01.2021 року.

Протоколом № 1 загальних зборів ОСББ «Гордіюк, 2» від 07.08.2020 року встановлено внесок до ремонтного фонду у розмірі 3,00 грн. за 1 метр квадратний загальної площі з житлових та нежитлових приміщень з 01.05.2021 року.

Згідно особистого рахунку боржника за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за період з 01.01.2021 року до 01.09.2025 років, ОСОБА_1 , яка володіє частки нежитлової нерухомості загальною площею 439,7 кв. м. за адресою: . АДРЕСА_1 , наявна заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 55085,25 грн., а також заборгованість із внесків по відрахуванню до ремонтного фонду об`єднання в розмірі 34956,15 грн., а всього у розмірі 90041,40 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16.12.2025 року вказану справу передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

16.03.2026 року, в порядку, установленому ч. 3 ст. 14 ЦПК України, справу передано для розгляду судді Смоковичу М.В.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.03.2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.04.2026 року відповідач, ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Андрусяка І.В., подала до суду відзив на позовну заяву, в якому, окрім іншого, зазначає, з 2017 року їй та її рідному брату ОСОБА_2 , належить на праві спільної часткової власності по частки нежитлового приміщення, загальною площею 439,7 метрів квадратних, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з її постійним проживанням у м. Києві, між нею та братом було досягнуто порозуміння щодо порядку здачі в оренду зазначеного нежитлового приміщення і оплати комунальних та інших послуг. 01.08.2022 року між її братом та ОСББ «Гордіюк, 2» було укладено Договір № 3, предметом якого було належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибирання території, як власника нежитлового приміщення, загальною площею 439,7 метрів квадратних. В подальшому, у зв`язку з переходом права власності на належну братові частку нежитлового приміщення, до їхньої матері ОСОБА_3 , аналогічний договір був заключений і з останньою.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали позовної заяви, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі №641/5523/19 та інші).

У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Під час вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а отже, спір - господарським, необхідно керуватися визначеннями, наведеними у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України (тут і далі по тексту - в редакції закону, який був чинний на час сплати спірних грошових коштів), відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовиться від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №916/2791/16 зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб`єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі №2-7615/10 (провадження №14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі №522/7909/16-ц (провадження №14-150цс18)).

Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі №916/385/19 (провадження №12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №25/1216/20 (провадження №14-25цс23).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачаються такі обставини.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець. Її діяльність як ФОП не припинено.

Основним видом діяльності ОСОБА_1 як ФОП є оптова торгівля меблями, килимами і освітлювальним приладдям (46.47 за КВЕД), а іншими видами діяльності є: роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах (47.51 за КВЕД); роздрібна торгівля килимами, килимовими виробами, покриттям для стін і підлоги в спеціалізованих магазинах (47.53 за КВЕД); роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (п. 47.59 за КВЕД); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (п. 47.99 за КВЕД); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (п. 56.10 за КВЕД); надання інших інформаційних послуг (п. 63.99 за КВЕД); консультування з питань комерційної діяльності й керування (п. 70.22 за КВЕД).

Відповідно правового висновку Верховного Суду, який викладений в постанові від 26.05.2025 у справі №337/5468/24, спір про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території з фізичної особи, яка є підприємцем і використовує нежитлові приміщення в підприємницькій діяльності, на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку належить до юрисдикції господарського суду.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та співвласником нежитлового приміщення площею 439,7 метрів квадратних, яке розташоване в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 , та яке, як зазначено останньою у відзиві на позовну заяву, за домовленістю співвласників, здається в оренду, однак, жодних доказів на підтвердження цього, суду надано не було, що позбавляє суд вирішити питання чи дану справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства, чи справа підсудна господарському суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що нараз перед судом постало питання підсудності даної справи, вирішення якого без витребування у відповідача відповідних доказів по справі неможливо, суд приходить до висновку, що дані докази слід витребувати з ініціативи суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 81 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Витребувати у відповідача, ОСОБА_1 , докази, які підтверджують здачу в оренду нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 439,7 кв. м., у період часу з 01.01.2021 року по 01.09.2025 року.

Витребувати у відповідача, ОСОБА_1 , відомості, чи використовувалося нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 439,7 кв. м., у її господарській діяльності у період часу з 01.01.2021 року по 01.09.2025 року, як фізичної особи-підприємця, з наданням відповідних доказів, які це б підтверджували, у випадку такого використання.

Зобов`язати ОСОБА_1 надати докази суду протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Копію ухвали для виконання направити ОСОБА_1 та одночасно роз`яснити, що відповідно до вимог частин 7, 8, 9 ст. 84 ЦПК України, особи, які не мають можливості подати такий доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, вказаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази.

Розгляд справи відкласти на 09 год. 30 хв. на 07.09.2026 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду складений 20.07.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович