Рішення № 13834054, 16.02.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.11                                                                                           Справа№ 18/156 (2010)

За позовом: дочірнього підприємства "М’ясопереробний комплекс "Росана" товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро", м. Рогатин,

до відповідача:приватного підприємства "Реліквія", м. Львів,

про: стягнення 43’064,28 грн.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:не з’явився,

відповідача:не з’явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов дочірнього підприємства "М’ясопереробний комплекс "Росана" товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" до приватного підприємства "Реліквія" про стягнення 43’064,28 грн. Ухвалою від 30.12.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 20.01.2010 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №ДМ-03/02.01.08р./9 від 02.01.2008 р. не здійснив оплати за поставлену продукцію. Внаслідок цього у відповідача виникла заборгованість у сумі 27’576,19 грн. Крім того, відповідачу нараховано 13’788,09 грн. штрафу за прострочення грошового зобов’язання та 1’700,00 грн. штрафу за непроведення звірки взаємних розрахунків.

Відповідачем у судове засідання 02.02.2011 року подано відзив на позовну заяву, яким визнав вимоги про стягнення 27’576,19 грн. основного боргу. Проти вимог про стягнення штрафу в сумі 13’788,09 грн. заперечує у повному обсязі з огляду на пропуск позивачем позовної давності. Проти вимог про стягнення штрафу в сумі 1’700,00 грн. також заперечує, оскільки позивачем не доведено факту отримання відповідачем претензії, а також у зв’язку з тим, що місячний строк для надання відповіді на претензію не минув. Просить розстрочити виконання рішення на один рік, враховуючи складне фінансове становище.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №ДМ-03/02.01.08р./9 від 02.01.2008 р. (надалі –Договір). За умовами цього Договору продавець (позивач у справі) зобов’язується передати у власність, а покупець (відповідач у справі) прийняти та сплатити згідно з умовами цього Договору м’ясні вироби (надалі –продукція) в асортименті, згідно з додатками до цього Договору, які є його невід’ємною частиною. Суду не надано доказів, які би підтверджували факт існування ще якогось договору на поставку продукції (м’ясних виробів).

На виконання умов Договору позивач здійснював поставки товару відповідачу в період з 19.05.2010 року по 18.06.2010 року на загальну суму 27’576,19 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних.

Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію (№403/11/2010 від 19.11.2010 р.) про оплату вартості поставленої продукції. Крім того, відповідачу надсилався акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2010 до 31.10.2010 р. Зазначене підтверджується копією опису вкладення у цінний лист, долученою до матеріалів справи.

Заборгованість у сумі 27’576,19 грн. відповідачем визнано, доказів оплати зазначеного товару не представлено.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться покупцем на протязі 15 банківських днів від поставки продукції. Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений позивачем товар, проте не оплатив його вартості у строки, визначені пунктом 5.1 Договору, вимоги позивача про стягнення 27’576,19 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується стягнення штрафу в сумі 13’788,09 грн., то суд зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. В силу статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У відповідності з пунктом 7.2 Договору покупець несе наступну відповідальність: за несплату чи несвоєчасну сплату вартості продукції покупець на вибір продавця сплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на день прострочення, від вартості продукції за кожен прострочений день, включаючи день сплати або штраф у розмірі 50% від вартості неоплаченої продукції.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В силу частини 3 статті 6, статті 627 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, оскільки відповідач порушив зобов’язання в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленої продукції, нарахування позивачем штрафу є правомірним, на підставі умов Договору, про виконання якого сторони домовилися вільно та за взаємною згодою. Доказів зворотнього суду не представлено. Тому позовні вимоги в частині стягнення 13’788,09 грн. штрафу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Разом з тим суд не бере до уваги заперечення відповідача про обмеження розміру нарахування пені, оскільки позивач вимагає стягнення штрафу, а не пені.

Крім того, суд не бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення цього штрафу з огляду на таке. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Таким чином, оскільки вимоги позивача до відповідача виникли внаслідок неоплати останнім товару, отриманого в період з 19.05.2010 року по 18.06.2010 року, позовна давність не спливла.

Згідно з пунктом 6.3.5 Договору покупець (відповідач у справі) зобов’язаний щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, проводити звірку взаємних розрахунків по договору, яка оформляється актом, що підписується уповноваженими представниками і завіряється печатками сторін. Пунктом 7.2 Договору передбачено відповідальність відповідача за невиконання пункту 6.3.5 Договору у формі штрафу в розмірі 1’700,00 грн.

Оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту виконання ним узятого на себе обов’язку, визначеного пунктом 6.3.5 Договору, відповідач не вчиняв дій на проведення звірки взаєморозрахунків, вимоги позивача про стягнення 1’700,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду інших доказів про наявність обставин, що б могли вплинути на прийняття судом рішення. Зокрема, твердження відповідача про важке фінансове становище не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, хоч на це зверталася увага судом в судовому засіданні 02.02.2011 року, а тому не може бути підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. Отже, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу потрібно покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задоволити повністю.

2.          Стягнути з приватного підприємства "Реліквія" (адреса: вулиця В.Великого, будинок 71, квартира 76, місто Львів, Львівська область, 79053; ідентифікаційний код 31291589) на користь дочірнього підприємства "М’ясопереробний комплекс "Росана" товариства з обмеженою відповідальністю "Росан-Агро" (адреса: вулиця Галицька, будинок 128, місто Рогатин, Рогатинський район, Івано-Франківська область, 77000; ідентифікаційний код 30086815) 27’576,19 грн. основного боргу, 15’488,09 штрафу, 430,64 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

          Суддя                                                                                           Рим Т.Я.