Рішення № 138333699, 20.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року Справа № 640/19105/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення про опис майна в податкову заставу,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправними і скасувати: податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0205181209, податкову вимогу від 11.09.2018 №170382-17 та рішення про опис майна в податкову заставу від 11.09.2018 №170382-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню оскільки жодних пропозицій, листів, рішень та додатків до рішень стосовно необхідності переукладання договору оренди землі від 25.05.2001, зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів 22.06.2001 за №75-600012, позивач не отримував. При цьому, законодавством України, у тому числі Податковим кодексом України, не передбачено вимог щодо необхідності приведення умов раніше укладених договорів у відповідності до вимог чинного законодавства, а норми статті 288 Податкового кодексу України не мають зворотної дії у часі. На думку позивача, оскільки в договір, який укладено між ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» та Київською міською радою, не вносилися зміни, то у Головного управління ДФС у м. Києві не було підстав для визначення суми податкового зобов`язання по орендній платі за січень 2018 року зі ставкою 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Позивач також вважає протиправними податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, оскільки вони є похідними від податкового повідомлення-рішення, законність якого оспорюється у даній справі. На підставі викладеного просить задовольнити позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 (суддя Костенко Д.А.) відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на зазначає, що з метою приведення у відповідність до положень Кодексу істотних умов догорів оренди земельних ділянок Київською міською радою прийнято рішення від 28.02.2013 №89/9146, яким внесено зміни до договорів оренди згідно з додатком (в тому числі до договору по вул. Івана Крамського, 10 корп. 6 (кадастровий номер 8000000000:75:213:0006), укладеного між Київською міською радою та ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» від 25.05.2001 №75-6-00012 встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Вказане рішення офіційно оприлюднено 02.04.2013 у газеті Київської міської ради «Хрещатик» та на офіційному веб-сайті КМР. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позову.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

27.11.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/19105/18, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 прийнято адміністративну справу №640/19105/18 до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано сторонам, за наявності, подати до суду додаткові пояснення по справі та докази протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду.

Суд вважає за необхідне розглянути питання щодо процесуального правонаступництва відповідача.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено, зокрема, Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18,12.2018 №1200).

Крім того, відповідно до відомостей з ЄДР, ДФС України з 17.05.2019 перебуває в стані припинення.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, утворено, зокрема, Головне управління ДПС у м. Києві.

Відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

При цьому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р «Питання Державної податкової служби» передано Державній податковій службі функції з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС.

Відповідно до відомостей з ЄДР, Головне управління ДПС у м. Києві з 01.08.2019 перебуває в стані припинення.

В подальшому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано територіальні органи ДПС, що здійснювали свою діяльність як самостійні юридичні особи, натомість наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Головне управління ДПС у м. Києві як територіальний орган ДПС, що утворений на правах відокремленого підрозділу.

Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС», зі змінами внесеними наказом ДПС від 04.03.2021 №264, затверджено Положення про Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Положення).

Згідно частини першої Положення Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території м. Києва. ГУ ДПС є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).

Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» з 01 січня 2021 року розпочато здійснення повноважень та функцій територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремленими підрозділами згідно наказу ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби».

Головне управління ДПС у м. Києві зареєстровано як відокремлений підрозділ і включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» за кодом 44116011.

За таких обставин, відбулося публічне правонаступництво (передання адміністративної компетенції), за результатами якого повноваження Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980) були передані до іншого суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Відтак, беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про заміну відповідача у даній справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, згідно порядку встановленого статтею 76, та пункту 86.2 статті 86 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової декларації з плати за землю ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» за №9011744951 за 2018 рік.

Перевіркою встановлено, що сума податкового зобов`язання по орендній платі за землю з юридичних осіб (код платежу 18010600) за січень 2018 року, зазначена ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» (код ЄДРПОУ 22868160) в податковій декларації №9011744951 від 05.02.2018 на 2018, є нижча, ніж визначено за результатами камеральної перевірки.

За результатами камеральної перевірки складено акт від 17.03.2018 №192/26-15-12-09-19/22868160.

На підставі вищевказаного акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0205181209, яким збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у сумі 22 511,83 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 5 627,96 грн.

В подальшому, оскільки відповідно до даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу за позивачем був наявний податковий борг по орендній платі з юридичних осіб на загальну суму 20 570,90 грн Головним управлінням ДФС у м. Києві було винесено податкову вимогу форми «Ю» від 11.09.2018 №170382-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 11.09.2018 №170382-17.

Позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу.

Рішенням Державної податкової служби України від 16.10.2018 №33525/5/99-99-17-05-15 продовжено розгляд скарги позивача по 30.11.2018 включно.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 07.11.2018 №36234/6/99-99-17-05-15 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу залишено без змін.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПК України) (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Чинне законодавство України передбачає дві форми плати за землю: земельний податок та орендна плата.

ПК України розмежовує такі платежі за суб`єктним складом. Земельний податок підлягає сплаті власником земельної ділянки або постійним користувачем. Орендна плата встановлюється для орендарів землі на підставі відповідного договору.

Статтею 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно зі статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до статті 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

За змістом статті 21 Закону №161-XIV та положень пункту 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» до Податкового кодексу України внесено зміни, які набули чинності з 01.04.2014, якими підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України викладено у новій редакції.

Так підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

З набранням чинності змін внесених до ПК України щодо розміру орендної плати, річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №823/219/18, від 22.05.2018 у справі №809/3756/15, від 24.01.2018 у справі №817/206/15, від 07.03.2018 у справі №813/6875/14, від 18.06.2018 у справі №815/4925/15, від 10.02.2016 у справі №804/9264/14.та постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 у справі №21-274а14, від 14.04.2015 у справі №21-165а15, від 07.04.2015 у справі №21-117а15, від 24.04.2015 у справі №131а15 та від 14.03.2017 справа №21-2246а16.

Згідно частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС», звертаючись до суду з позовом, на обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення посилається на те, що чинне законодавство не зобов`язує орендаря земельної ділянки сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає визначеному в договорі оренди, законодавством України, у тому числі Податковим кодексом України, не передбачено вимог щодо необхідності приведення умов раніше укладених договорів у відповідності до вимог чинного законодавства, а норми статті 288 Податкового кодексу України не мають зворотної дії у часі.

Однак, відповідно до обставин, встановлених рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі №826/9674/17 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, пунктом 2.2 договору оренди земельної ділянки від 25.05.2001, укладеного між Київською міською радою (орендодавцем) та ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» (орендар), зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів 22.06.2001 за №75-600012, визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від її грошової оцінки.

При цьому, рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 №89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно з пунктом 2 зазначеного рішення встановлено, що орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, необхідно забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Судом досліджено додаток до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №89/9146 «Перелік договорів оренди земельних ділянок, розмір річної плати яких менший від мінімального, встановленого статтею 288 Податкового кодексу України» та встановлено, що ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» значиться в зазначеному додатку, як орендар, якому збільшено орендну плату за земельну ділянку до 3 % (пункт 499 рішення).

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 КАС України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

З урахуванням наведеного суд не приймає до уваги доводи позивача відносно того, що договором оренди земельної ділянки від 25.05.2001, зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів 22.06.2001 за №75-600012 встановлено річну орендну плату за земельну ділянку у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку про правомірність застосування відповідачем норм Податкового кодексу України та рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №89/9146 відповідно до яких позивачу донараховується орендна плата з юридичних осіб за січень 2018 в сумі 22 511,83 грн.

Положеннями пункту 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання платника податків на підставі визначених, зокрема, пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, зазначене тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання.

Так як контролюючим органом було донараховано позивачу грошові зобов`язання з орендної плати у сумі 22 511,83 грн., тож розмір штрафних (фінансових) санкцій складає 5 627,96 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність нарахування ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС» грошових зобов`язань з орендної плати за січень 2018 року згідно податкового повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0205181209, а тому позовні вимоги ПП «Виробничо-комерційна фірма «ДІВОС», в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 11.09.2018 №170382-17 та рішення про опис майна в податкову заставу від 11.09.2018 №170382-17 суд зазначає наступне.

Так підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно приписів пунктів 38.1, 38.2 статті 38 ПК України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках передбачених податковим законодавством - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Положеннями пункту 54.5 ст. 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно із пунктом 58.3 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що податкове повідомлення-рішення від 03.04.2018 №0205181209 вручено позивачу 07.04.2018, що свідчить про виконання контролюючим органом вимог ПК України.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Суд зауважує, що нормами ПК України встановлено чіткий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

Слід зазначити, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК України).

Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Судом встановлено, що у зв`язку з несплатою позивачем грошового зобов`язання з орендної плати, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 03.04.2018 №0205181209, в інтегрованій картці платника податків обліковується податковий борг.

Таким чином, податковим органом, в порядку пункту 59.1 статті 59 ПК України сформовано та направлено позивачу податкову вимогу від 11.09.2018 №170382-17.

Статтями 88, 89 ПК України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх зобов`язань, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу з подальшою реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень рухомого або нерухомого майна.

Згідно підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.

Згідно підпункту 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (підпункт 89.2.3 пункту 89.2 статті 89 ПК України).

Опис майна, на яке поширюється право податкової застави, здійснюється відповідно до Порядку застосування податкової застави контролюючими органами від 16.06.2017 №586 та на підставі рішення про опис майна в податкову заставу, яке приймається керівником (заступником керівника) та надається платнику податків, що має податковий борг.

На підставі вищезазначеного, податковим органом прийнято рішення про опис майна у податкову заставу 11.09.2018 №170382-17.

Відтак, суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу прийняті в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, обґрунтовано та правомірно. У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування заявлених позовних.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.