Вирок № 138333400, 20.07.2026, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

179/121/26

1-кп/179/90/26

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Магдалинівка кримінальне провадження №22025000000001247 від 08.12.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Антрацит Луганської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 111, ч.2 ст.260 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

28 січня 2026 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 111, ч.2 ст.260 КК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2026 року головуючим у справі визначено суддю ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 02.02.2026 року у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Згідно до обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 260 КК України.

Виклад фактичних обставин справи згідно обвинувального акту та формулювання обвинувачення.

Наказом № 36 т.зв героя національного відродження рф Отамана Міжнародного союзу армії генерала Громадського об?єднання козацьких військ «Всевелике Донське військо» ОСОБА_6 09.04.2014 було створено т.зв. «Міжнародний союз громадських об?єднань «Всевелике Військо Донське», із дислокацією за наступною адресою: рф, Ростовська обл., Октябрський р-н, с. Заплавська, вул. Шоссейна 1. 14 травня 2014 року на території міста Стаханов (наразі-Кадіївка) Луганської області ОСОБА_7 було проголошено створення структурного республіки», підрозділу вищевказаного об?єднання т.зв. «Стаханівської козачої народної єдиноначальність, яка мала організовану структуру військового типу, а саме: підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, її учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку.

В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки вказаного сепаратистського незаконного збройного формування, придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень.

Так, для виконання вищезазначених функцій силового блоку «ЛНР», 07.10.2014 її самопроголошеним головою виданий указ за №15, згідно якому створено незаконне військове формування «Народна міліція ЛНР», на яке покладено функції здійснення збройного опору силам ЗСУ на території Луганської та Донецької областей та забезпечення захисту життєдіяльності зазначеної «ЛНР» від зовнішніх загроз. Вказане формування має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ЛНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій частині Луганської області та мають загальну координацію керівництва.

В листопаді 2014 року у складі т.зв. «Народної міліції ЛНР» створений структурний підрозділ - « НОМЕР_1 окрема мотострілецька бригада (військова частина НОМЕР_2 » (далі - « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») з дислокацією у місті Алчевськ Алчевського району Луганської області, якому, за рішенням керівництва «ЛНР», доручено здійснення збройного опору силам оборони України, Збройних Сил України, Служби безпеки України та правоохоронцям МВС України, проведення артилерійських обстрілів та залякування цивільного населення на території Луганської області. З метою виконання цих завдань у складі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » сформовані окремі артилерійські, мотострілецькі та інші підрозділи, до складу яких на постійній основі залучались громадяни України та інших держав, радикально налаштовані до діючої державної влади України.

У складі т.зв. «Народної міліції ЛНР» створений т.зв. «2-й армійський корпус (військова частина НОМЕР_3 )», який діяв на території Луганської області з штабом у м. Луганськ, та який з 01.01.2023 офіційно включений до складу Збройних сил рф й перейменований на « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Проте, ОСОБА_4 , будучи громадянином України, який в установленому законом порядку не припинив громадянство України, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, проте не пізніше липня 2014 року, знаходячись на тимчасово окупованій території Луганської області, вирішив вчинити кримінальні правопорушення проти національної безпеки України та громадської безпеки.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про незаконне захоплення державної влади представниками рф та створення окупаційних адміністрацій на території Луганської області, незаконність створення т.зв. «Луганської народної республіки» та в подальшому утворення незаконних збройних формувань, усвідомлюючи, що діяльність т.зв. «ЛНР» та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, з ідеологічних та політичних мотивів, вирішив вчинити умисні дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, а саме перейти на бік ворога в період збройного конфлікту.

З метою реалізації свого злочинного умислу спрямованого на державну зраду, громадянин України ОСОБА_4 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше липня 2014 року, перейшов на бік ворога, в період збройного конфлікту, а саме добровільно вступив до незаконного збройного формування т.ЗВ. «ЛНР» т.зв. «Міжнародного союзу громадських об?єднань «Всевеликого Війська Донського», з метою придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, тим самим перейшов на бік ворога.

Бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, що полягали вчиненні умисних дій на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, ОСОБА_4 , будучи членом не передбаченого законом збройного формування, створеного невстановленими особами на тимчасово окупованій території Луганської області України, брав участь його діяльності та з липня до жовтня 2014 року, більш точної дати в ході слідства встановити не виявилося можливим, одягнений у військову форму здійснював свої умисні протиправні дії у складі не передбаченого законом збройного формування разом із іншими ополченцями ЛНР для успішного його функціонування, за що 14.10.2014 був відзначений командуванням незаконного збройного за участь у боях. У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше січня 2015 року звільнився із вказаного підрозділу.

В подальшому, у січні 2015 року, більш точні дату та час органом досудового розслідування не встановлено, громадянин України ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про злочинну діяльність «ЛНР», вступив до ІНФОРМАЦІЯ_4 », що є структурним підрозділом «Народної міліції ДНР», яка з лютого по липень 2015 року базувалася в районі АДРЕСА_2 , де обійняв посаду «стрілець» та отримав військове звання «рядовий» і, в подальшому, зайняв посаду «заступник командира взводу».

Під час проходження служби у вказаному підрозділі з січня по серпень 2015 року, більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, громадянин України ОСОБА_4 , маючи військове екіпірування, вогнепальну зброю та військову техніку у розпорядженні, виконував бойові завдання біля с. Веселогоровка Перевальського району Луганської області, беручи участь у бойових діях проти ЗС України. У серпні 2015 року ОСОБА_4 звільнився зі служби вищезазначеного підрозділу.

Окрім цього, громадянин України ОСОБА_4 , продовжуючи переслідувати свій злочинний умисел, направлений на державну зраду, у невстановлену досудовим розслідуванням дату, але не пізніше вересня 2015 року, добровільно вступив до лав танкового батальйону НОМЕР_4 окремої гвардійської мотострілецької бригади «Луганськ-1» на посаду «командир танка 1-64» та отримав військове звання «старший сержант», де проходив службу до вересня 2016 року. У жовтні 2016 року, більш точної дати встановити не виявилось за можливе, перевівся до ремонтного батальйону вищезазначеного підрозділу, де служив до березня 2017 року.

Громадянин України ОСОБА_4 , усвідомлюючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, направлених на вчинення умисних дій на шкоду національній безпеки України, з березня 2017 року, більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, по 10.03.2018 добровільно перевівся на посаду «командир танка Т-64» танкового батальйону НОМЕР_4 окремої гвардійської мотострілецької бригади «Луганськ-1», де раніше проходив службу. Під час проходження служби у вказаному підрозділі з 30.12.2017 по 30.01.2018, громадянин України ОСОБА_4 , реалізуючи свій протиправний умисел на вчинення державної зради, маючи військове екіпірування, вогнепальну зброю та військову техніку у розпорядженні, виконував бойові завдання біля селища Родаково Слов?яносербського району Луганської області, беручи участь у бойових діях проти ЗС України.

Під час проходження служби у вказаному підрозділі з 30.12.2017 по 30.01.2018, громадянин України ОСОБА_4 , реалізуючи свій протиправний умисел на вчинення державної зради, маючи військове екіпірування, вогнепальну зброю та військову техніку у розпорядженні, виконував бойові завдання біля селища Родаково Слов?яносербського району Луганської області, беручи участь у бойових діях проти ЗС України. 10 березня 2018 року ОСОБА_4 звільнився зі служби вищезазначеного підрозділу.

Тим самим, громадянин України ОСОБА_4 в період з липня 2014 року по 10 березня 2018 року, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов?язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у період збройного конфлікту діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з метою недопущення контролю української влади на території Луганської області, перейшов на бік ворога.

Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону N?1183-VII від 08.04.2014).

Крім цього, громадянин України ОСОБА_4 достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про незаконне захоплення державної влади представниками рф та створення окупаційних адміністрацій на території Луганської області, незаконність створення т. зв. «Луганської народної республіки» та в подальшому утворення незаконних збройних формувань, усвідомлюючи, що діяльність т.зв. «ЛНР» та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, з ідеологічних та політичних мотивів, вирішив взяти учать у діяльності незаконних збройних формувань (далі - НЗФ) «ЛНР».

З метою реалізації свого злочинного умислу спрямованого на участь в НЗФ «ЛНР» ОСОБА_4 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше липня 2014 року, добровільно вступив до незаконного збройного формування т.зв. «ЛНР» т.зв. «Міжнародного союзу громадських об?єднань «Всевеликого Війська Донського», з метою придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень.

Бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, що полягали вчиненні умисних дій на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, ОСОБА_4 , будучи членом не передбаченого законом збройного формування, створеного невстановленими особами на тимчасово окупованій території Луганської області України, брав участь його діяльності та з липня до жовтня 2014 року, більш точної дати в ході слідства встановити не виявилося можливим, одягнений у військову форму здійснював свої умисні протиправні дії у складі не передбаченого законом збройного формування разом із іншими ополченцями ЛНР для успішного його функціонування, за що 14.10.2014 був відзначений командуванням незаконного збройного за участь у боях. У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше січня 2015 року звільнився із вказаного підрозділу.

В подальшому, у січні 2015 року, більш точні дату та час органом досудового розслідування не встановлено, громадянин України ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про злочинну діяльність «ЛНР», вступив до ІНФОРМАЦІЯ_4 », що є структурним підрозділом «Народної міліції ДНР», яка з лютого по липень 2015 року базувалася в районі АДРЕСА_2 , де обійняв посаду «стрілець» та отримав військове звання «рядовий» і, в подальшому, зайняв посаду «заступник командира взводу».

Під час проходження служби у вказаному підрозділі з січня по серпень 2015 року, більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, громадянин України ОСОБА_4 , маючи військове екіпірування, вогнепальну зброю та військову техніку у розпорядженні, виконував бойові завдання біля с. Веселогоровка Перевальського району Луганської області, беручи участь у бойових діях проти ЗС України. У серпні 2015 року ОСОБА_4 звільнився зі служби вищезазначеного підрозділу.

Окрім цього, громадянин України ОСОБА_4 , продовжуючи переслідувати свій злочинний умисел, направлений на державну зраду, у невстановлену досудовим розслідуванням дату, але не пізніше вересня 2015 року, добровільно вступив до лав танкового батальйону НОМЕР_4 окремої гвардійської мотострілецької бригади «Луганськ-1» на посаду «командир танка 1-64» та отримав військове звання «старший сержант», де проходив службу до вересня 2016 року. У жовтні 2016 року, більш точної дати встановити не виявилось за можливе, перевівся до ремонтного батальйону вищезазначеного підрозділу, де служив до березня 2017 року.

Громадянин України ОСОБА_4 , усвідомлюючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, направлених на вчинення умисних дій на шкоду громадській безпеці, з березня 2017 року, більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, по 10.03.2018 добровільно перевівся на посаду «командир танка Т-64» танкового батальйону НОМЕР_4 окремої гвардійської мотострілецької бригади «Луганськ-1», де раніше проходив службу. Під час проходження служби у вказаному підрозділі з 30.12.2017 по 30.01.2018, громадянин України ОСОБА_4 , реалізуючи свій протиправний умисел на участь в діяльності незаконних збройних формувань, маючи військове екіпірування, вогнепальну зброю та військову техніку у розпорядженні, виконував бойові завдання біля селища Родаково Слов?яносербського району Луганської області, беручи участь у бойових діях проти ЗС України. 10 березня 2018 року ОСОБА_4 звільнився зі служби вищезазначеного підрозділу.

Тим самим, громадянин України ОСОБА_4 в період з липня 2014 року по 10 березня 2018 року, проходив службу у незаконних збройних формуваннях «ЛНР». Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується в участі в діяльності збройних формувань, не передбачених законом, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України (в редакції Кримінального Кодексу 2001 року).

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 року справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 10 липня 2026 року був допитаний свідок ОСОБА_8 , який брав участь на етапі досудового розслідування у пред`явленні особи для впізнання.

Судом було повідомлено ОСОБА_8 його права та обов`язки, які останньому є зрозумілі.

ОСОБА_8 повідомив суду, що протягом 2014-2016 років проживав і працював в Луганській області, на тимчасово окупованій території працював зварником на автобазі, де і познайомився з обвинуваченим ОСОБА_4 . Перебуваючи на службі в незаконному збройному формуванні т.з.в. «Міжнародного союзу громадських об?єднань «Всевеликого Війська Донського», ОСОБА_4 приїздив на автобазу для ремонту військової техніки, одягнений у військову форму вказаного незаконного збройного формування. Під час перебування ОСОБА_4 на вказаній ремонтній автобазі у ОСОБА_8 склалось враження, що ОСОБА_4 займає не рядову, а керівну посаду у незаконному збройному формуванні, адже у ОСОБА_4 були підлеглі військовослужбовці, яким він віддавав певні накази. Часто у процесі спілкування ОСОБА_4 вихвалявся своїми бойовими досягненнями, а саме тим, що нищив воїнів ЗС України. Також ОСОБА_4 вказував, що він є добровольцем та брав участь в бойових діях під м.Дебальцеве. Учасники вказаного незаконного збройного формування завжди тримали місцевих жителів в страху, які не підтримували позицію РФ та чекали деокупації Луганської області. ОСОБА_8 був надав показання, виходячи із того, що особисто бачив та чув від ОСОБА_4 протягом 8 місяців роботи на автобазі.

У судовому засіданні обвинуваченому ОСОБА_4 роз`яснено його процесуальні права та обов`язки, передбачені ст. 42 КПК України, а також право на відвід. Обвинувачений підтвердив, що зміст прав та обов`язків йому зрозумілий, додаткових роз`яснень він не потребує та обізнаний із ними.

У судовому засіданні 10 липня 2026 року був допитаний обвинувачений ОСОБА_4 , який повідомив суду, що не визнає себе винним, адже навпаки завжди підтримував Україну. Заперечував безпосередню участь в бойових діях. У 2014 році у зв?язку із скрутним матеріальним становищем, пішов на службу в т.з.в. «Міжнародний союз громадських об?єднань «Всевеликого Війська Донського», де займався продовольчим забезпеченням. Зазначає, що здійснював крадіжки палива та продуктів, чим допомагав Україні. На початку 2015 року звільнився із вказаної служби. Згідно пояснень ОСОБА_4 у березні 2015 року йшов вулицею в м.Антрацит і його зупинили військові незаконного збройного формування, які надалі відвезли його до військомату. Представники вказаного незаконного збройного формування погрожували у зв?язку з чим ОСОБА_4 підписав контракт на військову службу в березні 2015 року у четвертій бригаді. Контракт підписував з «Народною міліцією ДНР/ЛНР», фактично це було російське формування, які очолювали громадяни РФ. Після закінчення контракту з серпня 2015 року, добровільно підписав контракт і прийнявся на службу в 2-гу бригаду командиром танку. Отримував багато нагород від керівництва. Під час дослідження доказів було переглянуто відеоматеріал із подіями нагородження учасників незаконного збройного формування, де зазначено, що ОСОБА_4 не може особисто отримати нагороду, адже перебуває на фронті. ОСОБА_4 спростовує вказане тим, що під час вказаного нагородження перебував в м.Ростов і займався продовольчим забезпеченням. Загалом ОСОБА_4 вказує, що у період з 2014 року по березень 2018 року перебував на службі у незаконних збройних формуваннях, які фактично були складовою збройних сил РФ. У зв?язку з чим ОСОБА_4 визнає себе винним лише за ч.2 ст.260 КК України, у своїх діях державної зради не вбачає.

23 червня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора Самарівської окружної прокуратури ОСОБА_3 про долучення доказів у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , а саме:

?Витяг з ЄРДР (к/п N? 22025000000001247);

?Постанова про створення слідчої групи від 09.12.2025;

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.12.2025 з додатком (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.12.2025;

?Протокол затримання ОСОБА_4 від 11.12.2025 з додатками у вигляді технічного носія інформації та стенограми;

?Копія паспорту гр. України ОСОБА_4 ;

?Інформація щодо судимостей ОСОБА_4 ;

?Запит та відповідь від МЗС України;

?Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

?Постанова про визнання речовими доказами від 11.12.2025;

?Протокол огляду від 11.12.2025 з додатками;

?Ухвала слідчої судді Шевченківського районного суду м. Києва щодо арешту майна;

?Супровідний лист від оперативного підрозділу щодо виконання доручення Протокол огляду від 18.12.2025;

?Протокол огляду від 17.12.2025;

?Постанова про визначення місця зберігання речей від 15.12.2025;

?Висновок експерта за результатами проведення судової портретної експертизи від 12.01.2026 із супровідним листом та довідкою-розрахунком;

?Супровідний лист від оперативного підрозділу щодо виконання доручення;

?Протокол огляду від 13.01.2026 з додатком у вигляді диску;

?Протокол огляду від 13.01.2026 з додатком у вигляді диску;

?Протокол огляду від 16.01.2026;

?Постанова про визнання документами 16.01.2026;

?Медична документація ОСОБА_4 ;

?Конверт із документами ОСОБА_4 ;

?Лист Департаменту охорони здоров?я Луганської ОДА №02-03/312 від 29.01.2026;

?Архівна довідка Галузевого державного архіву Міноборони України № 179/1/1925 від 23.02.2026;

?Лист Офісу Президента України №45-01/119 від 29.01.2026;

?Опечатана коробка з речовим доказом - мобільним телефоном Samsung Galaxy А31 модель SM-F315F/DS.

У судовому засіданні 23 червня 2026 року вказані докази було досліджено та перевірено.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Проаналізувавши досліджені докази у справі в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об`єктивно та послідовно підтверджуючими встановлені судом обставини та винність ОСОБА_4 у скоєнні кримінальних правопорушень.

Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

У судових дебатах 17 липня 2026 року прокурор ОСОБА_3 зазначив, що при призначенні покарання просить суд врахувати що обставин, які згідно ч. 1 ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 не встановлено. Обставин, які згідно ч. 1 ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 відсутні.

З урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпеки скоєних злочинів та особи обвинуваченого, вважає, що перевиховання та виправлення не можливе без ізоляції від суспільства, тобто в рамках санкції статей.

На підставі вищевикладеного просить визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 260 України та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності; за ч.2 ст.260 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності; У відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна.

Долю речових доказів визначити відповідно до ст.100 КПК України. Документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів за проведення судових експертиз покласти на обвинуваченого. Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна скасувати. В строк відбування покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення у відповідності до ст.72 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 під час промови у судових дебатах просив не визнавати його винним за ч.1 ст. 111 КК України, адже у його діях (викрадення продовольства, псування техніки ворога) була користь для України. Вину за ч.2 ст.260 КК України визнає.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просив винести відносно підзахисного виправдувальний вирок в частині обвинувачення за ч.1 ст. 111 КК України. Наполягає на тому, що вину не доведено в достатньому обсязі, відсутнє підтвердження наявності прямого умислу в діях ОСОБА_4 , який вчиняв певні дії лише під впливом фізичного примусу зі сторони командування незаконних збройних формувань. ОСОБА_4 не завдавав шкоди територіальній цілісності та суверенітету України, а лише намагався вижити в умовах окупації. Моральної чи фізичної шкоди місцевим жителям не завдавав. Саме по собі носіння військової форми, перебування на службі у незаконному збройному формуванні не є підставою для встановлення факту того, що ОСОБА_4 перейшов на бік ворога. Просить суд виправдати ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 111 КК України у зв?язку із недоведеністю вини та відсутністю прямого умислу на заподіяння шкоди чи інших суспільно небезпечних наслідків.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, вислухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного.

ч.1 ст. 111 КК України передбачає відповідальність за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Об`єктивна сторона державної зради може виражатися в різних формах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін.

Із суб`єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов`язковою ознакою державної зради є мета - заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

У зв?язку з цим суд вважає ОСОБА_4 належним суб?єктом вчинення даного правопорушення і в його діях наявний склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

ч.2 ст. 260 КК України передбачає відповідальність за створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності.

Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.

Об`єктивна сторона злочину виявляється у таких формах: створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності.

З об`єктивної сторони обов`язковою є незаконність створення воєнізованого або збройного формування. Відповідно до Конституції України «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17).

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» від 23 грудня 2005 року №13 роз`яснив, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації, то відповідно до п.13 даної постанови, вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об`єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4 усвідомлював те, що «ДНР» та інші незаконні збройні формування, які структурно входить до силового блоку терористичних організацій «ЛНР», «ДНР» діють на території України саме як терористичні організації, окупаційні війська діють на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України й військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяним у проведенні антитерористичної операції, і обвинувачений сприяв і приймав участь у діяльності терористичних організацій.

Так, з досліджених матеріалів кримінального провадження не надано доказів, що ОСОБА_4 , будучи громадянином України, вчинив дії, що ставляться йому у провину, під безпосереднім впливом фізичного примусу, унаслідок якого він не міг керувати своїми вчинками, чи психічного примусу за умови, що такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала йому чи охоронюваним законом його правам або правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці).

Жодних об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_4 з боку будь-кого з осіб держави-агресора застосовувався фізичний та/або психічний примус, внаслідок застосування яких/якого вона вчинила інкриміновані йому дії, суду не надано. Вступав і звільнявся зі служби добровільно.

Крім того, суд зауважує, що досліджені докази свідчать, що ОСОБА_4 діяв добровільно, а будь-які докази про примушування його до вчинення таких дій, за встановлених вище судом обставин, відсутні. З огляду на його вік та достатній життєвий досвід, очевидно, він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч.1 ст. 111, поза розумним сумнівом.

Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Так, обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки, вчинених обвинуваченим правопорушень, частина з яких належить до категорії особливо тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не має на утриманні малолітніх дітей.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань, визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу України.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Тож суд приходить до висновку визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 260 України та призначити йому покарання:

-за ч. 1 ст. 111 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;

-за ч. 2 ст. 260 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;

У відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна.

Цивільний позов у справі не заявлено.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Витрати на залучення експерта для проведення судової портретної експертизи у розмірі 10 108 гривень 56 копійок покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 .

Затримання ОСОБА_4 в порядку ст.ст. 208, 615 КПК України відбулось 11.12.2025 року.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва застосовано відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою від 12.12.2025 року, який надалі був продовжений ухвалами Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 року, 31.03.2026 року, 22.05.2026 року, 10.07.2026 року.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Також Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва застосовано у даному кримінальному провадження захід забезпечення у вигляді арешту майна ОСОБА_4 , який суд вважає за необхідне скасувати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 100, 174, 369-371, 373-376, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 111 КК України, ч.2 ст. 260 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 111 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;

- за ч. 2 ст. 260 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;

У відповідності до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з 11 грудня 2025 року і по день набрання вироком законної сили (включно).

Витрати понесені на залучення експерта для проведення судової портретної експертизи у розмірі 10 108 гривень 56 копійок покласти на ОСОБА_4 .

Речові докази:

?Витяг з ЄРДР (к/п N? 22025000000001247);

?Постанова про створення слідчої групи від 09.12.2025;

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол огляду від 09.12.2025 з додатками (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.12.2025 з додатком (у т.ч. технічний носій інформації);

?Протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.12.2025;

?Протокол затримання ОСОБА_4 від 11.12.2025 з додатками у вигляді технічного носія інформації та стенограми;

?Копія паспорту гр. України ОСОБА_4 ;

?Інформація щодо судимостей ОСОБА_4 ;

?Запит та відповідь від МЗС України;

?Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

?Постанова про визнання речовими доказами від 11.12.2025;

?Протокол огляду від 11.12.2025 з додатками;

?Ухвала слідчої судді Шевченківського районного суду м. Києва щодо арешту майна;

?Супровідний лист від оперативного підрозділу щодо виконання доручення Протокол огляду від 18.12.2025;

?Протокол огляду від 17.12.2025;

?Постанова про визначення місця зберігання речей від 15.12.2025;

?Висновок експерта за результатами проведення судової портретної експертизи від 12.01.2026 із супровідним листом та довідкою-розрахунком;

?Супровідний лист від оперативного підрозділу щодо виконання доручення;

?Протокол огляду від 13.01.2026 з додатком у вигляді диску;

?Протокол огляду від 13.01.2026 з додатком у вигляді диску;

?Протокол огляду від 16.01.2026;

?Постанова про визнання документами 16.01.2026;

?Медична документація ОСОБА_4 ;

?Конверт із документами ОСОБА_4 ;

?Лист Департаменту охорони здоров?я Луганської ОДА №02-03/312 від 29.01.2026;

?Архівна довідка Галузевого державного архіву Міноборони України № 179/1/1925 від 23.02.2026;

?Лист Офісу Президента України №45-01/119 від 29.01.2026;

?Опечатана коробка з речовим доказом - мобільним телефоном Samsung Galaxy А31 модель SM-F315F/DS., - залишити в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1