Рішення № 138333305, 20.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/11935/25

Провадження № 2/204/1045/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Жеребцової В.Д.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку за затримку виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі після смерті чоловіка ОСОБА_2 в сумі 162 850 грн., компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 17 277 грн. 60 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33 445 грн. 59 коп., моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» з 10.02.1976 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер на підставі чого його було звільнено з займаної посади у зв`язку зі смертю. В свою чергу, при звільненні померлого чоловіка позивачки, відповідачем було порушено норми чинного законодавства, в тому числі щодо здійснення своєчасних та повних розрахунків (виплати заробітної плати в день звільнення). Позивачка, як дружина ОСОБА_2 , з`явилась до відповідача після смерті її чоловіка, та їй було повідомлено, що на момент смерті її чоловіка борг Підприємства по заробітної платі складає 162 850 грн., внаслідок чого позивачем було подано відповідачу письмову заяву, у якій вона просила здійснити їй, як дружині ОСОБА_2 виплату належної йому за життя, проте не виплаченої заробітної плати. Проте, відповідач станом на цей час не виконав свій обов`язок перед позивачем щодо передачі їй суми нарахованої та не виплаченої заробітної плати її померлого чоловіка ОСОБА_2 . Окрім того, внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов`язань перед померлим чоловіком позивача в частині здійснення своєчасних виплат заробітної плати, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати. Також позивач вважає, що наявні всі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки сплати належних померлому чоловіку позивача сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, який передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП України. Як вже було вказано вище, Відповідач у день звільнення ОСОБА_2 (тобто 30.07.2025 року) не сплатив йому грошових коштів, які підлягали виплаті при його звільненні, як наслідок, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен сплати позивачу середній заробіток за весь час затримки сплати належних позивачу сум за період з 31.07.2025 (перший день прострочення сплати позивачу належних йому грошових коштів) по 31.10.2025. Окрім того, внаслідок протиправних дій відповідача, з нього підлягає також стягненню моральна шкода, яка була задана позивачу внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед нею та її померлим чоловіком. Відповідач, через невиконання своїх зобов`язань щодо виплати заробітної плати, інших обов`язкових платежів, у строки визначені законодавством, позбавив померлого чоловіка позивача можливості належним чином реалізувати гарантоване Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй сім`ї на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань позивача, оскільки вона після смерті відповідача, окрім цілком очевидних переживань пов`язаних зі смертю чоловіка, змушена була перейматись питанням трудових взаємовідносин між відповідачем та її померлим чоловіком, внаслідок чого втратила душевний спокій, постійно тривалий час перебуває у стресовому стані, змушена була перейматись про можливість забезпечити себе та своїх близьких, звертатися до адвоката з метою захисту своїх порушених прав. Незважаючи на те, що осягнути в повній мірі рівень моральних страждань позивача, пов`язаних з тривалою невиплатою її померлому чоловіку заробітної плати, а тим більше оцінити в грошовому виразі надзвичайно важко, але враховуючи характер психічних та душевних страждань позивача, характер та тривалість його страждань, а також з огляду на протиправну поведінку відповідача, позивач вважає, що розмір моральної шкоди, який був йому нанесений, дорівнює 10 000 грн.

Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 18 листопада 2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

Відповідача ВО «ПМЗ ім. О. М. Макарова» у встановлений строк відзив на позовну заяву до суду не надав.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про укладання шлюбу, серії № НОМЕР_1 (а.с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2938.

За життя ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» та 30 липня 2025 року був звільнений у зв`язку зі смертю (Наказ № 579-вк від 11.08.2025 року).

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що за час роботи, у відповідача перед ОСОБА_2 , чоловіком позивачки, виникла заборгованість по заробітній платі. У зв`язку з чим, позивачка, на підставі ст. 1227 ЦК України, звернулась до ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» з заявою про виплату заробітної плати яка належала її померлому чоловіку.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.

Згідно ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини.

Право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України, не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19.

На ухвалу суду ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» було надано довідку за Вих. № 23/6 від 3 березня 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з січня 2022 року по червень 2025 року, у загальному розмірі 150 813 грн.

У позовній заяві, позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 162 850 грн., проте як вбачається з наданих на ухвалу суду відповідачем документів, ДП «ВО ПМЗ імені О.М. Макарова» було виплачено частину заборгованості у розмірі 12 037 грн. шляхом перерахування на карту ОСОБА_2 02.10.2025 року, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про зарахування заробітної плати.

Отже, відповідач визнав ту обставину, що з його вини померлому ОСОБА_2 за період з січня 2022 року по червень 2025 року була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 150 813 грн.

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 150 813 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України).

Великою Палатою Верховного Суду зробленому висновок у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 910/4518/16) де зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, ЗУ «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 КЗпП України в розділі VII «Оплата праці» є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте, таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» від 19.10.2000 року, підприємства, установи і організації усіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у т.ч. з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно ст. 2 цього Закону, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, позивач, права якого порушені відповідачем, має право на стягнення з відповідача як роботодавця на його користь як працівника, компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків його виплати.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Так, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У свою чергу, статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Таким чином, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки до повного розрахунку та компенсації за втрату частини заробітної оплати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, однак не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та не належить до передбачених законодавством соціальних виплат в розумінні положень статті 1227 ЦК України.

Отже, спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 466/7128/16-ц (провадження № 61-17893св20) та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 серпня 2018 року у справі № 825/3610/15-а (провадження № К/9901/23206/18).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за втрату частини заробітної оплати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 25.05.2001 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві, позивачка зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед нею та її померлим чоловіком щодо виплати заробітної плати, інших обов`язкових платежів, у строки визначені законодавством, відповідач позбавив померлого чоловіка позивачки можливості належним чином реалізувати гарантоване Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі та своїй сім`ї на життя. Дії відповідача призвели до моральних переживань позивача, оскільки вона після смерті чоловіка, окрім цілком очевидних переживань пов`язаних зі смертю чоловіка, змушена була перейматись питанням трудових взаємовідносин між відповідачем та її померлим чоловіком, внаслідок чого втратила душевний спокій, постійно тривалий час перебуває у стресовому стані, змушена була перейматись про можливість забезпечити себе та своїх близьких, звертатися до адвоката з метою захисту своїх порушених прав.

Розглянувши зазначену вимогу, суд зазначає наступне. Моральна шкода, заподіяна працівнику порушенням його трудових прав, є особистим немайновим правом. Якщо працівник за життя не звернувся з вимогою про відшкодування моральної шкоди і рішення суду не було ухвалене, після його смерті, спадкоємець не набуває права заявляти таку вимогу замість нього.

Суд вважає, що порушення трудових прав було допущено щодо працівника, а не щодо його дружини, право на компенсацію моральної шкоди, передбачене ст. 237-1 КЗпП України є особистим немайновим правом працівника. Тому, суд прийшов до висновку, що в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Оскільки, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі були задоволені, а позивачка була звільнена від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 508 грн. 13 коп. Що стосується оплати позивачкою судового збору у розмірі 1937 грн. 92 коп. за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, то дана суму судових витрат не підлягає відшкодування у зв`язку з відмовою у задоволенні даних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», ст. ст. 2, 19, 115, 238 КЗпП України, ст. 1227 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1 ЄДРПОУ 14308368) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку за затримку виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі після смерті ОСОБА_2 у розмірі 150 813 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір у розмірі 1 508 грн. 13 коп.

В задоволені решти позовних позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська