Рішення № 138332491, 20.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року Справа № 320/16457/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА»

до Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» (далі позивач, ТОВ «МВГ», товариство) з позовом до Державної податкової служби України (далі відповідач, ДПС України, орган ліцензування), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у наданні ліцензії від 13.04.2026 № 567-р/лєр, яке прийняте Державною податковою службою України.

2. Зобов`язати Державну податкову службу України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» ліцензію на право виробництва тютюнових виробів на підставі заяви від 17.03.2026 № 1 (вх.ДПС №661/АП від 17.03.2026).

Позиції сторін

Позивач вказує, що має ліцензію на виробництво тютюнових виробів за реєстраційним №990111202100013 від 07.06.2021 з терміном дії з 07.06.2021 до 07.06.2026. У зв`язку із Законом України від 18.06.2024 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», який набув чинності 27.07.2024, запроваджено новий порядок отримання ліцензій, які видаються безстроково з щорічною платою за них. За частиною 3 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 3817-IX, ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, видані відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» до 1 січня 2025 року, вважаються чинними та підтверджують право на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності до завершення строку, на який їх було видано (для ліцензій, виданих на визначений строк), або до дня припинення їхньої дії в порядку, визначеному цим Законом. Позивач вважає, що мав право на отримання безстрокової ліцензії з 01.01.2025 враховуючи наявність прав користування строковою ліцензією.

Товариство та звернулось 17.03.2026 із заявою №1 через Електронний кабінет платника податків до ДПС України із долученням усіх необхідних документів, дотримуючись положень частин 3 та 4 статті 43 Закону № 3817-IX та вимог до заповнення заяви затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2025 №374 «Деякі питання ведення єдиних реєстрів ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, ліцензіатів та місць обігу пального». В свою чергу, відповідач своїм рішенням від 13.04.2026 № 567-р/лєр відмовив у наданні ліцензії вказуючи на пункт 4 частини 1 статті 45 Закону №3817-IX та кваліфікуючи дії та заяву товариства як порушення порядку подання заяви, оскільки ТОВ «МВГ» на час подання заяви має строкову ліцензію.

ТОВ «МВГ» вважає протиправним спірне рішення, оскільки положення Закону № 3817-IX не забороняють суб`єкту господарювання звертатись до органу ліцензування щодо отримання безстрокової ліцензії при цьому маючи ще діючу строкову ліцензію. Порядок та вимоги подання заяви позивачем дотримано, зауважень до поданих документів відповідач не виклав.

Пункт 4 частина 1 статті 45 Закону № 3817-IX визначає підстави для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, зокрема подання заяви за не встановленою формою або з порушенням порядку її подання та враховуючи вимоги до рішення, зазначення в ньому підстави та їх опис (обґрунтування) щодо прийняття, які визначені пунктом 6 частиною 1 статті 45 Закону № 3817-IX, мотивування спірного рішення, останнє не містить в собі відомостей про те, що ТОВ «МВГ» якимось чином порушено порядок подання заяви. Застосування в рішенні частина 3 статті 41 Закону №3817-IX щодо видачі ліцензії лише одного виду діяльності вважає таким, що суперечить діючій нормі частини 6 статті 12 Закону № 3817-IX, яка дозволяє комбінувати право провадження декількох ліцензійних видів господарської діяльності, та відповідно не забороняє право а отримання безстрокової ліцензії. Також зазначає, що серед вичерпного переліку підстав в частині 1 статті 45 Закону № 3817-IX відсутня така підстава для відмови у видачі ліцензії, як наявність ліцензії на право здійснення діяльності аналогічного виду, строк якої не завершився. Наполягає, що спірне рішення не містить в собі обґрунтувань та підстав прийняття.

Вказуючи на частини 1, 3 статті 34 Закону № 3817-IX зазначає, що адміністратором та держателем Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, тобто ДПС України та внесення відомостей до Єдиного реєстру ліцензіатів в автоматичному режимі або посадовою особою органу ліцензування на підставі рішення суду, що набрало законної сили, відповідно заявлену вимогу про зобов`язання ДПС України видати позивачу ліцензію на право виробництва тютюнових виробів на підставі заяви від 17.03.2026 № 1, вважає належним способом захисту порушеного права, яка не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідач вважає необґрунтованими вимоги ТОВ «МВГ», наполягає на правомірності спірного рішення ДПС України про відмову у наданні ліцензії від 13.04.2026 № 567-р/лєр. Вказує, що за наслідками розгляду одержаної заяви №1 від 17.03.2026 та документів від товариства про отримання безстрокової ліцензії відповідачем було встановлено наявність у товариства станом на дату звернення діючої ліцензії реєстраційний номер 990111202100013 терміном дії з 07.06.2021 до 07.06.2026 на право виробництва тютюнових виробів за адресою провадження діяльності: місто Київ, Солом`янський р н, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6, корпус 2Е.

Покликаючись на частини 3 та 8 статті 41 Закону № 3817-IX зазначає, що суб`єкт господарювання має право отримати декілька ліцензій на право провадження одного виду діяльності окремо на кожне місце провадження діяльності. Позивач ініціював процедуру, яка не передбачена для його правого статусу. Наявність суперечностей між правовим статусом заявника, який вже є ліцензіат та змістом його заяви щодо надання статусу ліцензіата кваліфікується як порушення порядку подання заяви. Враховуючи наявність у ТОВ «МВГ» діючої ліцензії на право виробництва тютюнових виробів за адресою провадження діяльності, зазначеною у поданій заяві, з метою недопущення порушень вимог статті 41 Закону № 3817-IX, ДПС України було прийнято спірне рішення про відмову у наданні товариству ліцензії на право виробництва тютюнових виробів у терміни, передбачені статтею 43 Закону № 3817-IX з огляду на порушення порядку подання ліцензії згідно пункту 4 частини 1 статті 45 Закону №3817-IX.

Відповідач вважає, що подвійне ліцензування нівелює державний нагляд у сфері підакцизних товарів, оскільки: унеможливлює точний облік акцизних марок та ведення достовірності Єдиного реєстру ліцензіатів; створює умови для маніпуляцій з податковою звітністю; нівелює інститут відповідальності, дозволяючи суб`єкту уникати реальних наслідків анулювання ліцензій у разі порушення. Відмова у видачі нової ліцензії при наявності існуючої є способом забезпечення дотримання публічного порядку.

Вказує, що оскаржуване рішення про відмову у видачі ліцензії було прийнято ДПС України виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом №3817-IX, з метою захисту публічного порядку та запобігання порушення цілісності та достовірності даних у системі адміністрування ринку підакцизних товарів.

Вважає заявлену вимогу позивача про зобов`язання видати нову ліцензію незаконною та необґрунтованою, оскільки відповідно до принципу розподілу влад та практики Верховного Суду, суд не може перебирати на себе повноваження органу ліцензування, тобто ДПС України. Додає, що всі процедури видачі, відмови, анулювання чітко прописані в статтях 41-50 застосованого Закону №3817-IX, відповідно, норма ст. 34 Закону №3817-IX не встановлює самостійної процедури видачі ліцензії в обхід адміністративного порядку, право позивача на діяльність уже реалізоване через наявність чинну ліцензію, відсутній сам факт порушеного права, а обраний спосіб захисту є втручанням у дискрецію державного органу.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

13.05.2026 через підсистему Електронний суд надійшов відзив відповідача із доказами.

13.05.2026 через підсистему Електронний суд надійшла відповідь на відзив від позивача.

19.05.2026 через підсистему Електронний суд надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 суд перейшов до розгляду адміністративної справи № 320/16457/26 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17 червня 2026 року о 13:50 год.

17.06.2026, за наслідками проведений підготовчих дій, за участю представника позивача Аместріс М.М, представника відповідача Ясніцької Т.С., суд своєю ухвалою від 17.06.2026 закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 09 липня 2026 року о 13:30год.

09.07.2026, в судовому засіданні, за участі представника позивача Аместріс М.М, представника відповідача Ясніцької Т.С., встановивши позиції та доводи сторін, фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за відсутності заперечень останніх, судом на місці ухвалено про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» отримано ліцензію на виробництво тютюнових виробів за реєстраційним №990111202100013 від 07.06.2021 (термін дії з 07.06.2021 до 07.06.2026).

Законом України від 18.06.2024 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», який набув чинності 27.07.2024 (далі Закон №3817-IX), запроваджено новий порядок отримання ліцензій.

ТОВ «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» звернулось 17.03.2026 із заявою №1 на отримання ліцензії через Електронний кабінет платника податків (далі - ЕКПП) Державної податкової служби України, до якої долучено наступні документи:

1. Договір оренди нежитлового приміщення від 18.12.2023 №18/12/1, Акт прийому-передачі від 18.12.2023, Додаткова угода від 22.03.2024 №1 по взаємовідносинам із ТОВ «КОНКОРД АЛЬЯНС ГРУП» щодо взяття в оренду виробничих приміщень за адресою м.Київ, бул. Вацлава Гавела 6, (корпус 2 літера Е);

2. Договір оренди нежитлового приміщення від 10.05.2024 №10/05/1, Акт прийому-передачі від 17.05.2024 по взаємовідносинам із ТОВ «КОНКОРД АЛЬЯНС ГРУП» щодо взяття в оренду виробничих приміщень за адресою м.Київ, бул. Вацлава Гавела 6, (корпус 10 літера Д);

3. Договір про надання послуг від 11.02.2026 №17-00496/26 по взаємовідносинам з ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ».

4. Перелік, технологічного обладнання, що забезпечує повний цикл виробництва тютюнових виробів від 17.03.2026 №17/03/2026-1;

5. Договір поставки обладнання №57 від 11.06.2021, Специфікація №1 від 11.06.2021, акт приймання-передачі обладнання від 11.06.2021 по взаємовідносинам із ТОВ «БУДМЕТ ГРУП» щодо придбання обладнання;

6. Договір поставки №17/31 від 01.03.2021, Додаток №1 від 01.03.2021, Видаткова накладна №34 від 01.03.2021 по взаємовідносинам із ТОВ «Н-ТОРГ» щодо придбання обладнання;

7. Договір оренди обладнання №1 від 08.12.2025, Акт приймання-передачі №1 від 08.12.2025 по взаємовідносинам із ТОВ «Багатогалузева фірма «СПЕЦРЕСУРС».

8. Договір оренди обладнання №4 від 06.05.2024, Акт приймання-передачі №1 від 06.05.2024, Додаткова угода №1 від 05.05.2025 по взаємовідносинам із ТОВ «Багатогалузева фірма «СПЕЦРЕСУРС».

9. Договір оренди обладнання №5 від 06.05.2024, Акт приймання передачі №1, 06.05.2024, Додаткова угода №1 від 05.05.2025 по взаємовідносинам із ТОВ «Багатогалузева фірма «СПЕЦРЕСУРС».

10. Атестат виробництва №UA.32.003.03876-24 від 13.03.2026 який вказує, що ТОВ «МВГ» забезпечує стабільність показників безпеки згідно із вимогами, встановленими в ДСТУ 9313:2024 «Сигарети. Загальні технічні умови».

11. Платіжна інструкція №100 від 17.03.2026 про сплату за ліцензію на виробництво тютюнових виробів.

Заява зареєстрована ДПС України 17.03.2026 за №661/АП.

За результатом розгляду заяви ТОВ «МВГ» ДПС України на підставі пункт 4 частини 1 статті 45 Закону №3817-IX прийнято рішення про відмову у наданні ліцензії від 13.04.2026 №567-р/лєр, яке отримано через ЕКПП 16.04.2026.

Підставою відмови у видачі безстрокової ліцензії на право виробництва тютюнових виробів ДПС України вказано, що строкова ліцензія товариства №990111202100013 від 07.06.2021 ще діє, такі дії кваліфіковано, як подання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності з порушенням порядку її подання.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у наданні ліцензії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відтак, предметом спору у справі є рішення ДПС України про відмову у наданні ліцензії від 13.04.2026 № 567-р/лєр, яке підлягає перевірці судом на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені в частині 3 даної статті кодексу.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини 3 статті 3 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Законом України від 18.06.2024 № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», який набув чинності 27.07.2024 (далі Закон №3817-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), запроваджено порядок отримання безстрокової ліцензій.

Відповідно до статті 1 Закону №3817-IX ліцензіат - суб`єкт господарювання, якому надано ліцензію на право провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (пункт 38); ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (пункт 40); орган ліцензування: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, - у частині здійснення ліцензування виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини, а також у частині здійснення в автоматичному режимі ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (пункт 65);

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 44 Закону №3817-IX, одним із органів ліцензування є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 затверджено Положення про Державну податкову службу України.

За пунктом 1 цього Положення Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 5 частини 2 статті 41 Закону №3817-IX серед видів ліцензій визначено такий як ліцензія на право виробництва тютюнових виробів.

За частиною 4 статті 41 Закону №3817-IX ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини надаються та їхня дія припиняється органом ліцензування - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно із частиною 1 статті 42 Закону №3817-IX ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається, за умови реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах та повідомлення таким суб`єктом господарювання про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, та проходження електронної ідентифікації онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і здійснення листування з контролюючим органом через електронний кабінет відповідно до прийнятої контролюючим органом заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону №3817-IX ліцензія на право виробництва тютюнових виробів надається лише суб`єкту господарювання, який на дату подання заяви про отримання ліцензії є власником або на інших підставах, не заборонених законодавством, володіє та/або користується об`єктами нерухомого майна/приміщеннями та обладнанням, що забезпечують повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів, включаючи виробництво тютюнової суміші, за умови використання для виробництва таких об`єктів нерухомого майна/приміщень та обладнання лише одним суб`єктом господарювання.

Частиною 11 статті 42 Закону №3817-IX вказано, що суб`єкт господарювання, подаючи заяву про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, на право ферментації тютюнової сировини, підтверджує наявність у нього на дату подання такої заяви відповідної матеріально-технічної бази, що забезпечує повний цикл виробництва зазначених у заяві товарів (продукції).

Статтею 43 №3817-IX визначено порядок отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, крім ліцензій, надання яких здійснюється в автоматичному режимі.

Згідно частини 1 статті 43 Закону №3817-IX ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Згідно частини 2 статті 43 Закону №3817-IX для отримання ліцензії суб`єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Відповідно частини 3 статті 43 Закону №3817-IX у заяві про отримання ліцензії на право провадження виробництва тютюнових виробів зазначаються такі відомості:

1) реквізити заявника;

2) вид ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, для отримання якої подається заява;

3) найменування та код органу ліцензування, до якого подається заява;

4) адреса/адреси місця виробництва та ідентифікатор/ідентифікатори об`єкта/об`єктів оподаткування - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах; адреса/адреси місць зберігання тютюнової сировини та ідентифікатор/ ідентифікатори об`єкта/об`єктів оподаткування - для ліцензій на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право виробництва тютюнових виробів, якщо місця зберігання тютюнової сировини розташовані за іншою адресою, ніж місцезнаходження виробництва тютюнових виробів.

У разі якщо виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, зберігання спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, тютюнової сировини, пального здійснюється на території єдиного (цілісного) майнового комплексу, розташованого більше ніж за однією адресою, у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності зазначаються всі адреси, за якими розташований такий єдиний (цілісний) майновий комплекс.

5) код/коди адміністративно-територіальної одиниці та території територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад , у/на якій розміщені:

місце виробництва - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;

місце/місця зберігання тютюнової сировини - для ліцензій на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право виробництва тютюнових виробів, якщо місця зберігання тютюнової сировини розташовані за іншою адресою, ніж місцезнаходження виробництва тютюнових виробів;

6) перелік кодів товарів (продукції), що вироблятимуться, згідно з УКТЗЕД- для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини;

7) код класифікації доходів бюджету, сума внесеного платежу, номер і дата платіжної інструкції, що підтверджує внесення чергового (щорічного/ щоквартального) платежу за надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Згідно частини 4 статті 43 Закону №3817-IX, до заяви про отримання ліцензії, зокрема на право виробництва тютюнових виробів, додаються:

1) копія документа, що засвідчує право власності або право користування об`єктами/об`єктом нерухомого майна (його частиною)/приміщеннями/приміщенням (його частиною), що використовуються для виробництва тютюнових виробів;

2) перелік технологічного обладнання, що перебуває у власності суб`єкта господарювання, або копії документів, що підтверджують право користування суб`єкта господарювання технологічним обладнанням, що забезпечує повний технологічний цикл виробництва тютюнових виробів;

3) копія договору з лабораторією (у разі відсутності власної лабораторії) для ліцензій на право виробництва тютюнових виробів;

4) атестат виробництва - для ліцензій на право виробництва тютюнових виробів.

Форма заяви щодо ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини та Порядок її заповнення, перелік документів до заяви, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2025 №374 «Деякі питання ведення єдиних реєстрів ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, ліцензіатів та місць обігу пального» (далі Порядок №374, у відповідній редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 1 частини 7 статті 43 Закону № 3817-IX орган ліцензування зобов`язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право виробництва тютюнових виробів не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва тютюнових виробів.

Згідно із частиною 8 статті 43 Закону № 3817-IX орган ліцензування не пізніше наступного робочого дня за днем прийняття рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності:

1) вносить відомості про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та направляє заявнику витяг з відповідного реєстру в електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України;

2) направляє заявнику рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності в електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України, із зазначенням підстави відмови.

У разі ненадання органом ліцензування протягом строку, передбаченого цією частиною, заявнику витягу, передбаченого пунктом 1 передбаченого пунктом 2 цієї частини, або рішення, цієї частини, наступного робочого дня після спливу зазначеного строку в органу ліцензування виникає безумовний обов`язок внести відомості про надану ліцензію до відповідного реєстру, без прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Заявник набуває право на провадження виду господарської діяльності з дня внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, або з дня, наступного за днем виникнення безумовного обов`язку внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до зазначених реєстрів. За порушення строку, передбаченого цією частиною для прийняття рішення про надання або про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, посадові особи органів ліцензування несуть відповідальність, встановлену законом за порушення вимог законодавства у сфері надання адміністративних послуг.

Рішення, дії чи бездіяльність органів ліцензування, їх посадових (службових) осіб можуть бути оскаржені в адміністративному порядку, передбаченому Податковим кодексом України, або в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 3817-IX, підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є:

1) відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про заявника (крім іноземних суб`єктів господарської діяльності, які діють через свої зареєстровані постійні представництва, та осіб, які ведуть облік результатів діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення;

2) відсутність обов`язкової реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах, або відсутність повідомлення суб`єкта господарювання про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України;

3) відсутність відомостей про державну реєстрацію (легалізацію, акредитацію чи засвідчення факту створення в інший спосіб) постійного представництва іноземного суб`єкта господарської діяльності та/або про взяття його на облік у контролюючому органі;

4) подання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності не за встановленою формою або з порушенням порядку її подання;

5) неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом;

6) підписання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності особою, яка не має на це повноважень;

7) виявлення розбіжностей у відомостях, наведених у заяві про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі підакцизними товарами (продукцією), та відомостях інформаційних баз даних органу ліцензування щодо фіскальних номерів реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок, наявних у місці роздрібної торгівлі;

8) наявність інформації про здійснення контролю над заявником у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держави, що здійснює збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України";

9) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду, що набрало законної сили, яким заявнику встановлена заборона на провадження окремого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України про застосування до суб`єкта господарювання санкції, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції";

10) подання заяви про отримання ліцензії з порушенням строків, визначених частиною дев`ятою статті 46 цього Закону;

11) невідповідність відомостей, зазначених у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, щодо коду класифікації доходів бюджету, суми внесеного платежу, номера і дати платіжної інструкції, що підтверджує внесення річної плати або щоквартальної частини річної плати за відповідну ліцензію, фактичним даним органу ліцензування;

12) невстановлення цілодобової системи відеоспостереження у випадках, передбачених цим Законом;

13) наявність інформації, що заявник на дату подання заяви на отримання ліцензії не пройшов електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" або не здійснює листування з контролюючим органом через електронний кабінет або контролюючим органом прийнято заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет.

Згідно зокрема пункту 6 частини 2 статті 45 Закону № 3817-IX визначено, що у рішенні про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності обов`язково, серед іншого, зазначаються підстава/ підстави та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності із зазначенням пункту частини першої цієї статті.

За частиною 4 статті 45 Закону № 3817-IX рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, прийняте центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може бути оскаржено в судовому порядку.

Зокрема, згідно положеннями частини 2 статті 50 Закону № 3817-IX визначено, що ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну та на право ферментації тютюнової сировини надаються безстроково, а плата за них справляється щорічно.

В свою чергу, відповідно до частини 3 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 3817-IX ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, видані відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» до 1 січня 2025 року, вважаються чинними та підтверджують право на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності до завершення строку, на який їх було видано (для ліцензій, виданих на визначений строк), або до дня припинення їхньої дії в порядку, визначеному цим Законом.

Суд вказує, що положення Порядку №374 узгоджуються із нормами Закону № 3817-IX.

Враховуючи вищезазначене слідує, що суб`єкт господарювання має отримувати відповідну ліцензію на право провадження певного виду господарської діяльності, здійснювати за неї плату до бюджету. Ліцензія видається за кожним місцем ведення діяльності окремо.

Так, з 01.01.2025, відповідно до Закону № 3817-IX, суб`єкт господарювання має звертатись до органу ліцензування із заявою та визначеними Законом № 3817-IX документами щодо одержання безстрокової ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності.

При цьому, частиною 3 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 3817-IX передбачено що видані ліцензії зі строком на право провадження відповідного виду господарської діяльності до 01.01.2025 є чинними до завершення строку на яку її було видано або до дня припинення її дії в порядку визначеного законодавством.

Таким чином слідує, що Закон № 3817-IX з 01.01.2025 не забороняє суб`єкту господарювання на одержання нової безстрокової ліцензії на право провадження певного виду господарської діяльності за наявності чинної ліцензії виданої на певний строк, за умов дотримання форми та порядку звернення до органу який видає ліцензію.

Порядок №374 та Закон № 3817-IX унормовують форму заяви, порядок її заповнення та подання, перелік документів, які мають бути додані до заяви суб`єктом господарювання, дії ліцензіата за наслідками розгляду заяви, а саме прийняти рішення про надання ліцензії та внести таке рішення до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або прийняти рішення про відмову у наданні ліцензії про що належним чином повідомити суб`єкта господарювання.

Суд також зазначає, що підстави для відмови у видачі безстрокової ліцензії визначені означеною вище частиною 1 статті 45 Закону № 3817-IX яка не підлягає іншому тлумаченню та застосуванню ніж у визначений чинним законодавством спосіб.

З обставин справи вбачається, що позивач мав ліцензію на виробництво тютюнових виробів за реєстраційним №990111202100013 від 07.06.2021 з термін дії з 07.06.2021 до 07.06.2026.

ТОВ «МВГ» подано до ДПС України заяву від 17.03.2026 №1, із документами, за наслідками розгляду якої, спірним рішенням ДПС України відмовлено у наданні ліцензії від 13.04.2026 №567-р/лєр у зв`язку із порушенням порядку подання заяви на підставі пункту 4 частини 1 статті 45 Закону № 3817-IX, із застосуванням частини 3 статті 41 Закону № 3817-IX, що суд вважає необгрунтованим в силу вимог Закону № 3817-IX та Порядку №374.

Суд враховує відсутність зауважень ДПС України щодо поданих документів позивачем до заяви від 17.03.2026 №1, щодо порушень позивачем частин 2-4 статті 43 Закону №3817-IX, відсутність доводів та тверджень порушень вимог заповнення форми заяви згідно Порядку №374.

Суд вказує, що частина 3 статті 41 Закону №3817-IX передбачає видачу окремої ліцензії за кожним видом господарської діяльності, крім випадків, передбачених цим Законом та за переліком наведеним у частині 2 статті 41 Закону №3817-IX.

Відповідно до частини 8 статті 41 Закону №3817-IX ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, на право роздрібної торгівлі сидром та перрі (без додавання спирту), на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки надаються окремо на кожне місце провадження відповідного виду господарської діяльності, а ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі - одна ліцензія (окремо на кожний вид господарської діяльності) за місцезнаходженням заявника.

У разі якщо виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, ферментація тютюнової сировини здійснюються на території єдиного (цілісного) майнового комплексу, розташованого більше ніж за однією адресою, місцем провадження діяльності є такий єдиний (цілісний) майновий комплекс.

Також, слід зазначити частину 6 статті 12 Закону №3817-IX, відповідно до якої оптова торгівля спиртовим дистилятом, отриманим у результаті повного або часткового відбору спирту з алкогольних напоїв, одержаних у результаті повного або часткового збродження сусла, з метою зниження в них вмісту спирту (деалкоголізації), здійснюється суб`єктами господарювання - виробниками алкогольних напоїв за наявності у них ліцензії на право виробництва таких алкогольних напоїв без отримання окремої ліцензії на право оптової торгівлі спиртовим дистилятом.

Суд зазначає, що видача окремої ліцензії за певним видом господарської діяльності та об`єдання в одній ліцензії допустимих передбачених законодавством декількох видів діяльності не є підставою для видачі безстрокової ліцензії за наявності у суб`єкта господарювання раніше виданої ліцензії з строком її дії згідно передбаченого такого права Законом №3817-IX з 01.01.2025.

Застосування у спірному рішення відповідачем до підстав порушень позивачем порядку подання заяви норму частини 3 статті 41 Закону №3817-IX є протиправним та не унормовується із вказаними вище положеннями Закону №3817-IX щодо порядку подання заяви.

Водночас суд враховує, що позивачем подано заяву та повний пакет документів, передбачений статтею 43 Закону №3817-IX, інших законних підстав для відмови відповідачем не встановлено та під час розгляду справи не наведено.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно підпункту 56.21 пункту 56.2 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 380/671/20 наведено, що сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Вищенаведеною нормою охоплюються не лише очікування платника почуватися захищеним, а й відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Суд зазначає, що спірне рішення ДПС України від 13.04.2026 №567-р/лєр є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єкта господарювання, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи згадану вище норму пункту 6 частини 2 статті 45 Закону № 3817-IX суд зауважує, що у рішенні про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності обов`язково зазначаються підстави та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності із зазначенням пункту частини першої цієї статті.

У висновку, спірне рішення ДПС України від 13.04.2026 №567-р/лєр не містить жодних фактичних обставин, на підставі яких відповідач дійшов висновку про те, що ТОВ «МВГ» порушено порядок подання заяви на видачу ліцензії про право виробництва тютюнових виробів в розумінні положень Закону № 3817-IX.

Також суд вважає необхідним зазначити, що видані ліцензії на право провадження певного виду господарської діяльності на суб`єкт та за його об`єктом видаються за відповідним номером, який реєструється в Єдиному реєстрі ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та відповідно видані зокрема нові безстрокові ліцензії не суперечитимуть діючим у суб`єкта господарювання строком ліцензіям.

Відповідно, суд вказує про необґрунтоване твердження відповідача щодо наявності подвійного ліцензування, яке нівелює державний нагляд у сфері підакцизних товарів, оскільки видача безстрокової ліцензії за наявності строкової ліцензії не створює для ліцензіата перешкод у належному обліку акцизних марок та ведення достовірності Єдиного реєстру ліцензіатів, не є маніпуляцією з податковою звітністю та не нівелює інститут відповідальності суб`єкта господарювання.

Щодо заявленої позовної вимоги про зобов`язання ДПС України видати ліцензію за заявою від 17.03.2026 №1, суд зазначає наступне.

Абзацом 2 частини 5 статті 45 Закону 3817-IX визначено, що у разі судового оскарження рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності відомості про надані ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності вносяться посадовою особою відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (у разі якщо ліцензія видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику), до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня за днем отримання таким територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, рішення суду, що набрало законної сили та прийняте на користь заявника.

Орган ліцензування у день внесення відомостей про надані ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального за результатами адміністративного або судового оскарження направляє ліцензіату витяг з відповідного реєстру в електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Відтак, покладання на ДПС України обов`язку видати ліцензію не вважатиметься втручанням у її дискреційні повноваження.

Зазначене також узгоджується з передбаченим п. 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Обермайєр проти Австрії" (Obarmeier v. Austria), рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гранд Стівенс та інші проти Італії" (GrandeStevensandOthers v. Italy). При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права повинен забезпечувати ефективний захист його прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

В той же час відповідно частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки після скасування спірного рішення у відповідача відсутній будь-який дискреційний розсуд щодо повторної оцінки вже встановлених обставин, а всі передбачені законом умови для отримання ліцензії позивачем виконані, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання ДПС України прийняти рішення про надання ТОВ «МВГ» ліцензії на право виробництва тютюнових виробів на підставі заяви від 17.03.2026 № 1 (вх.ДПС №661/АП від 17.03.2026).

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частини 2 статті 77 КАС України).

Відповідно судом встановлено протиправність спірного рішення ДПС України про відмову у наданні ліцензії від 13.04.2026 № 567-р/лєр, останнє не відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України та підлягає скасуванню судом.

Протилежного відповідачем належними та достатніми доказами не наведено та не спростовано.

Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно положень частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову до суду на суму 3328,00 грн.

Відтак, зважаючи на повне задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача у повному розмірі.

Інших витрат до розподілу, на час вирішення судом справи, сторонами не заявлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України про відмову у наданні ліцензії від 13.04.2026 № 567-р/лєр.

Зобов`язати Державну податкову службу України (ЄДРПОУ 43005393) видати Товариству з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» (ЄДРПОУ 43873464) ліцензію на право виробництва тютюнових виробів на підставі заяви від 17.03.2026 № 1 (вх.ДПС №661/АП від 17.03.2026).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІСЦЕВА ВИРОБНИЧА ГРУПА» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гаверла, буд. 6; ЄДРПОУ 43873464) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8; ЄДРПОУ 43005393) витрати зі сплати судового збору у сумі 3328,00 (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.