Рішення № 138332341, 20.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. справа № 300/3493/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Матківська К.О., в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 30.04.2026 №091630012612 про відмову в призначенні пенсії в частині незарахування страхового стажу ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.07.1979 по 08.08.1999 на території Республіки Казахстан згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 20.04.1980 №№1-6 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням періоду роботи з 26.07.1979 по 05.08.1999 на території Республіки Казахстан.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що після звернення за призначенням пенсії, ГУ ПФУ в Тернопільській області рішенням від 30.04.2026 №091630012612 протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком, аргументуючи відсутністю страхового стажу. При цьому, відповідач не зарахував всі періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 20.04.1980, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача. Представник позивача наголосила, що положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, незважаючи на те, що Україна припинила участь у вказаній Угоді, у спірний період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Отже, на думку представника позивача, відповідач повинен був врахувати стаж, набутий ОСОБА_1 на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, в тому числі на території Республіки Казахстан. Відтак, представник позивача вважає, що винесене ГУ ПФУ в Тернопільській області рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.06.2026 від Головного управління ПФУ в Тернопільській області надійшов відзив на позов, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Тернопільській області прийняло рішення №091630012612 від 30.04.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж відсутній. Так, зауважено, що за доданими документами до страхового стажу позивача не враховано період роботи в Республіці Казахстан з 26.07.1979 по 05.08.1999, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Казахстанській РСР згідно з Постановою КМУ №562 від 16.05.2025. Так, в разі виявлення в ЕПС інформації про трудову діяльність до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, запит направляється до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі та в зв`язку із припиненням 19.06.2023 для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав по 31.12.1991. Враховуючи наведене, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити (а.с. 30-32).

15.06.2026 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшли письмові пояснення щодо позову, за змістом яких представник заперечує щодо задоволення позовних вимог фактично з аналогічних мотивів, що зазначені відповідачем у відзиві (а.с. 56-60).

16.07.2026 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_2 наполягає на задоволенні позовних вимог. Проте, суд зазначає, що частиною 3 статті 263 КАС України передбачено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Головуючий по справі суддя Кафарський В.В. в період з 02.07.2026 по 17.07.2026 перебував у відпустці, у зв`язку з чим, строк розгляду справи продовжено.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до матеріалів справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується першою сторінкою паспорта громадянина України (а.с. 8).

28.01.2026 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській область із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 05.02.2026 №091630012612 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю страхового стажу. У рішенні вказано що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.04.1980:

з 26.07.1979 року по 31.12.1991 на території Казахстанської РСР, оскільки відсутні документи про нездійснення іншою державою пенсійних виплат;

з 01.01.1992 по 05.08.1999 в Казахстані, оскільки Угода про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила свою дію з 19.06.2023 (зв. ст. а.с. 13-а.с. 14).

23.04.2026 ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії, оскільки вже було надано запит до МЗС України щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в України, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього союзу РСР і пройшло більше 45 днів.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 30.04.2026 №091630012612 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю страхового стажу. У рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи в Республіці Казахстан з 26.07.1979 по 05.08.1999, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат в Казахстанській РСР, згідно Постанови КМУ №562 від 16.05.2025. Зауважено, що з числа держав з числа республік колишнього Союзу РСР: Азербайджанською РСР, Грузинською РСР, Латвійською РСР, Литовською РСР, Молдавською РСР, Естонською РСР на даний час укладено міжнародні договори в галузі пенсійного забезпечення. Відповідно, в разі виявлення в ЕПС інформації про трудову діяльність до 01.01.1992 за межами України у зазначених республіках колишнього Союзу РСР, запит направляється до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі та в зв`язку із припиненням 19.06.2023 для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав по 31.12.1991 (зв. ст. а.с. 12).

Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 30.04.2026 про відмову у призначенні пенсії, представник позивача звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Так, судом встановлено, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 20.04.1980 (а.с. 15-16), у якій містяться записи №№1-6 про її роботу, зокрема у період з 26.07.1979 по 05.08.1999 у Жамбильському районному вузлі зв`язку (з 01.07.1993 року - Жамбилський районний вузол зв`язку Півночі Казахстанського державного підприємства телекомунікації).

Суд констатує, що записи у трудовій книжці виконані ручкою, накази скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.

Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

При цьому, доводи пенсійного органу щодо не зарахування цих періодів роботи зводяться до того, що необхідне їх додаткове підтвердження відповідно до Постанови КМУ №562 від 16.05.2025 та в зв`язку із припиненням 19.06.2023 для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав-учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Казахстан.

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з абзацами другим-третім статті 6 Угоди від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зміст наведених положень вказаних міжнародних договорів передбачає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. Водночас, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Республіки Казахстан або на підприємстві, зареєстрованому на території Республіки Казахстан після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Республіці Казахстан. Тобто, існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а від 17.06.2020 у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 у справі №345/9/17.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача в Республіці Казахстан.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди.

Частиною другою статті 13 Угоди від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили щодо обставин, які виникли під час дії Угоди.

Крім того, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

З тих самих підстав суд вважає неприйнятними доводи відповідачів щодо припинення участі України в Угоді.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи позивачки положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Право позивачки на призначення пенсії не може пов`язуватися з такими чинниками як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Щодо посилання відповідачів на положення Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №562 від 16.05.2025, то суд зазначає про таке.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «;Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Водночас до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Суд зазначає, що в даному випадку після первинного звернення позивача за пенсією було здійснено запит до МЗС України щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні за період трудової діяльності до 01.01.1992 для обчислення пенсії та після 01.01.1991 для визначення права за періоди стажу з 26.07.1979 по 21.12.1991 на території Казахської РСР та з 01.01.1992 по 05.08.1999 на території Казахстану (а.с. 36-37).

Водночас, оскільки пройшло більше 45 днів з дати надсилання запиту до МЗС України щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в України, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього союзу РСР,, період роботи позивача в Республіці Казахстан, зокрема з 26.07.1979 по 08.08.1999 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи представника позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 30.04.2026 №091630012612.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу необхідних документів щодо підтвердження спірного стажу роботи, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.07.1979 по 08.08.1999 на території Республіки Казахстан згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 20.04.1980 №№1-6 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з урахуванням вказаного періоду роботи.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018), про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 30.04.2026 №091630012612 про відмову в призначенні пенсії в частині незарахування страхового стажу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 26.07.1979 по 08.08.1999 на території Республіки Казахстан згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 20.04.1980 №№1-6 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням вказаного періоду роботи.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.