Ухвала суду № 138328479, 17.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41

_______________

УХВАЛА

17 липня 2026 року м. ХарківСправа № 922/2527/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

без виклику представників сторін

розглянувши заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан"про забезпечення позову (вх. № 2527 від 16.07.2026)

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Лан" до подачі позовузвернулось до Господарського суду Харківської області із заявою про забезпечення позову (вх. № 2527 від 16.07.2026), в якій просить суд:

- заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Фермерському господарству «Сіва 2018» (код 42317572), а також будь-яким іншим особам за їх дорученням або в їх інтересах до набрання законної сили рішенням суду у цій справі здійснювати збір урожаю, посівів сільськогосподарських культур, що знаходяться на земельній ділянці кадастровий номер 6321286000:01:000:0614;

- заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), Фермерському господарству «Сіва 2018» (код 42317572), а також будь-яким іншим особам за їх дорученням або в їх інтересах здійснювати використання земельної ділянки кадастровий номер 6321286000:01:000:0614, у тому числі проводити будь-які сільськогосподарські роботи, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

У своїй заяві зазначає про те, що СТОВ ЛАН має намір звернутись до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ФГ Сіва 2018 про визнання за СТОВ ЛАН право оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Сіва 2018 (код 42317572). Предметом цього спору є право оренди земельної ділянки кадастровий номер 6321286000:01:000:0614, яке виникло у Позивача на підставі договору оренди землі від 12.10.2017 та на думку Позивача було порушене новим власником ( ОСОБА_1 ) та новим орендарем ФГ СІВА 2018 внаслідок укладення між ними договору оренди без припинення чинних орендних правовідносин із Позивачем. Незважаючи на те, що одним із відповідачів є фізична особа - ОСОБА_1 , заявлені до нього вимоги є нерозривно пов`язаними з вимогами до Фермерського господарства Сіва 2018 та не можуть бути розглянуті окремо. Саме ОСОБА_1 , будучи власником 80 % статутного капіталу Фермерського господарства Сіва 2018, здійснює вирішальний вплив на діяльність цього господарства та прийняття ним управлінських рішень, у тому числі щодо користування спірною земельною ділянкою. Оспорюваний договір оренди укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, а заявлені позовні вимоги про визнання права оренди за Позивачем та визнання недійсним договору оренди безпосередньо стосуються прав та обов`язків обох відповідачів.

У заяві заявником також зазначено щодо підстав визнання за СТОВ ЛАН право оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди та щодо обставин неможливості реєстрації прав оренди на земельну ділянку.

Cвою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову заявник обґрунтовує зокрема тим, що Позивач був фактично позбавлений можливості зареєструвати своє право оренди на земельну ділянку, оскільки державна реєстрація права оренди була неможливою до належного оформлення та державної реєстрації прав власності Орендодавців на відповідну земельну ділянку. Відсутність державної реєстрації права оренди була зумовлена не бездіяльністю чи недобросовісною поведінкою Позивача, а виключно несвоєчасним виконанням Орендодавцями необхідних дій щодо формування земельної ділянки та реєстрації своїх прав на неї. При цьому Позивач продовжував добросовісно користуватися земельною ділянкою та належним чином виконував усі свої договірні зобов`язання, включаючи своєчасну сплату орендної плати.

17 лютого 2026 року тобто майже через сім років після виготовлення технічної документації, Орендодавці зареєстрували право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Незважаючи на багаторічні орендні відносини та отримання орендної плати від Позивача, Орендодавці після державної реєстрації права власності НЕ повідомили Позивача про намір відчужити земельну ділянку та не вчинили жодних дій для забезпечення реалізації його переважних прав як орендаря. 15 квітня 2026 року Орендодавці продали земельну ділянку з кадастровим номером 6321286000:01:000:0614 ОСОБА_1 (Відповідач - 1) на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за № 393 та посвідченого нотаріусом В.О. Дем`яненко.

Заявником також у своїй заяві зазначено про те, що Відповідач-1, будучи обізнаним про фактичне користування земельною ділянкою Позивачем та існування чинних орендних правовідносин, уклав договір оренди землі № 45 від 07.05.2026 строком на 20 років, до 07.05.2046, з правом пролонгації, з Фермерським господарством Сіва 2018 (код ЄДРПОУ 42317572).

20.05.2026 Відповідач-1 звернувся до Позивача з претензією від 20.05.2026 відповідно до якої вимагав негайно звільнити земельну ділянку та утриматись в подальшому від будь-яких дій, що порушують його майнові права не дивлячись, що укладений між Позивачем та Орендодавцями договір оренди земельної ділянки є чинним, обов`язковим для виконання сторонами та породжує відповідні права та обов`язки для учасників правовідносин.

Отже, заявником у своїй заяві зазначено про те, що Відповідач-1 не визначає право оренди Позивача, хоча Позивач, як добросовісний орендар, набув право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди та протягом усього строку дії договору належним чином виконував свої обов`язки, у тому числі здійснював оплату орендної плати. Відсутність державної реєстрації права оренди Позивача була викликана не його поведінкою чи невиконанням умов договору, а обставинами, які виникли внаслідок несвоєчасного оформлення земельної ділянки та реєстрації права власності Орендодавців. Незважаючи на багаторічні орендні відносини та отримання орендної плати від Позивача, Орендодавці після державної реєстрації права власності НЕ повідомили Позивача про намір відчужити земельну ділянку та не вчинили жодних дій для забезпечення реалізації його переважних прав як орендаря.

Крім того, заявником у своїй заяві зазначено про те, що 15 квітня 2026 року Орендодавці продали земельну ділянку з кадастровим номером 6321286000:01:000:0614 ОСОБА_1 (Відповідач - 1) на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за № 393 та посвідченого нотаріусом В.О. Дем`яненко. Відповідач-1, будучи обізнаним про фактичне користування земельною ділянкою Позивачем та існування чинних орендних правовідносин, уклав договір оренди землі № 45 від 07.05.2026 строком на 20 років, до 07.05.2046, з правом пролонгації, з Фермерським господарством Сіва 2018 (код ЄДРПОУ 42317572). 20.05.2026 Відповідач-1 звернувся до Позивача з претензією від 20.05.2026 відповідно до якої вимагав негайно звільнити земельну ділянку та утриматись в подальшому від будь-яких дій, що порушують його майнові права не дивлячись, що укладений між Позивачем та Орендодавцями договір оренди земельної ділянки є чинним, обов`язковим для виконання сторонами та породжує відповідні права та обов`язки для учасників правовідносин. Тобто, Відповідач-1 не визначає право оренди Позивача, хоча Позивач, як добросовісний орендар, набув право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди та протягом усього строку дії договору належним чином виконував свої обов`язки, у тому числі здійснював оплату орендної плати. Відсутність державної реєстрації права оренди Позивача була викликана не його поведінкою чи невиконанням умов договору, а обставинами, які виникли внаслідок несвоєчасного оформлення земельної ділянки та реєстрації права власності Орендодавців. Відповідачу-2 також не могло бути невідомо, що земельна ділянка фактично перебуває у користуванні іншої особи, оскільки вона входила до єдиного земельного масиву, який оброблявся Позивачем, та була засіяна озимою пшеницею.

Заявником також у своїй заяві зазначено щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди з ФГ СІВА 2018, у Позивача право оренди закінчується 12 жовтня 2027 року, тобто, Позивач на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили матиме чинне право оренди і зможе його зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 148-1 ЗКУ особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності) місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

На переконання заявника, всупереч вищезазначеній нормі, Відповідач-1 не звернувся із зазначенням необхідних відомостей після 15.04.2026 (з моменту підписання та реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки) до Позивача з повідомленням про набуття права власності на земельну ділянку, яка є предметом Договору оренди.

Натомість, Відповідач-1 звернувся до Позивача з претензією від 20.05.2026 відповідно до якої вимагав негайно звільнити земельну ділянку та утриматись в подальшому від будь-яких дій, що порушують його майнові права не дивлячись, що укладений між Позивачем та Орендодавцями договір оренди земельної ділянки є чинним, обов`язковим для виконання сторонами та породжує відповідні права та обов`язки для учасників правовідносин.

Тобто, Відповідач-1 не визначає право оренди Позивача, хоча Позивач, як добросовісний орендар, набув право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди та протягом усього строку дії договору належним чином виконував свої обов`язки, у тому числі здійснював оплату орендної плати. Відсутність державної реєстрації права оренди Позивача була викликана не його поведінкою чи невиконанням умов договору, а обставинами, які виникли внаслідок несвоєчасного оформлення земельної ділянки та реєстрації права власності Орендодавців.

Тож, на переконання заявника, наявні всі підстави для визнання договору оренди укладеного між Відповідачами недійсним.

Так, на обґрунтування заяви, заявником зазначено про те, що Позивач протягом тривалого часу добросовісно користувався зазначеною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 12.10.2017, здійснював її обробіток, вносив орендну плату, ніс витрати на вирощування сільськогосподарської продукції. У вересні 2025 року Позивачем було здійснено посів озимої пшениці на полі, до складу якого входить спірна земельна ділянка. На підтвердження цього до заяви додано: акти використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, акти витрат насіння і садивного матеріалу, дорожні листи сільськогосподарської техніки, а також схему земельного масиву, яка підтверджує розташування спірної земельної ділянки у межах поля, що обробляється Позивачем Наведені докази у своїй сукупності підтверджують, що Позивач не лише формально був стороною договору оренди, а й фактично здійснював господарське використання спірної земельної ділянки, інвестував власні кошти у її обробіток та вирощування сільськогосподарської продукції.

На даний час урожай озимої пшениці перебуває на спірній земельній ділянці, а його збирання очікується вже у другій половині липня 2026 року.

Разом з тим, право власності на земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем, який уклав договір оренди із Фермерським господарством Сіва 2018. За таких обставин існує реальна загроза того, що Відповідач або ФГ Сіва 2018 до вирішення спору по суті розпочнуть використання спірної земельної ділянки та здійснять збір урожаю, який був вирощений Позивачем.

При цьому Відповідач не визнає наявність у Позивача права оренди спірної земельної ділянки, оскільки після набуття права власності уклав новий договір оренди із Фермерським господарством Сіва 2018, фактично розпорядившись земельною ділянкою як вільною від прав третіх осіб. Саме невизнання Відповідачем права оренди Позивача створює реальну загрозу того, що Відповідач або ФГ Сіва 2018 вважатимуть себе законними користувачами земельної ділянки та здійснять збір урожаю озимої пшениці, вирощеного Позивачем.

З огляду на те, що збирання врожаю озимої пшениці має розпочатися вже у другій половині липня 2026 року, існує реальна та безпосередня загроза порушення прав Позивача ще до вирішення спору по суті.

Заявником у своїй заяві зазначено, що у разі збору врожаю Відповідачем або ФГ Сіва 2018 фактичне виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладненим або навіть неможливим, оскільки Позивач втратить результат своєї господарської діяльності, у вирощування якого ним були вкладені значні матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Також, у разі збору врожаю іншими особами до вирішення спору по суті Позивач втратить результат своєї господарської діяльності, понесе значні матеріальні збитки, а виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладнене або навіть неможливе, оскільки відновити порушене право в натурі після збору врожаю буде неможливо. Заявлені заходи забезпечення позову є безпосередньо пов`язаними з предметом спору є співмірними із заявленими позовними вимогами та спрямовані виключно на збереження існуючого фактичного та правового стану до вирішення спору по суті. Застосування таких заходів не вирішує спір по суті, а лише унеможливлює вчинення дій, які можуть призвести до невиконання або істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду.

Щодо заборони здійснювати засів або інші дії, заявником зазначено про те, що на даний час існує реальна загроза проведення нових посівних робіт на земельній ділянці, яка перебуває в оренді Позивача без законних підстав, оскільки збір озимої пшениці, яким засіяна земельна ділянка, припадає орієнтовно на другу половину липня 2026. Якщо Відповідач-1, Відповідач-2 або інші особи здійснять посів будь-яких культур після збору озимої пшениці, це змінить стан земельної ділянки. У випадку задоволення позову, про визнання за СТОВ ЛАН право оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди, настануть нові передумови для виникнення додаткових спорів, пов`язаних із власністю на новий урожай, правом на обробіток, знищенням чи зміною земельного покриву. Такі зміни ускладнять або унеможливлять повне відновлення прав позивача та ефективне виконання рішення суду. Позивач не заявляє вимогу про арешт наявного врожаю, а лише хоче на майбутнє убезпечити себе від нових позовів у разі засівання земельної ділянки новим врожаєм Відповідачем-1 та/або Відповідачем-2. Внаслідок чого, Позивач вважає що такий захід забезпечення позову до його подання, як заборона здійснювати посів (засівання) будь-яких культур на спірній земельній ділянці та проведення будь-яких агротехнічних робіт, спрямованих на підготовку ґрунту (обробіток, оранка, культивація, дискування тощо) необхідний для запобігання створенню нових обставин, які можуть унеможливити або значно ускладнити відновлення прав позивача у майбутньому.

Щодо правових підстав необхідності здійснення заходів забезпечення позову, заявником у заяві зазначено, зокрема про те, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Здійснення нових посівів та агротехнічних робіт можуть створити підстави для подальших спорів і ускладнять виконання судового рішення. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. На даний час Відповідачі фактично не визнають наявність у Позивача права оренди спірної земельної ділянки та вже вчиняє дії, спрямовані на позбавлення Позивача можливості користуватися нею. Зокрема, Відповідач-1, знаючи про існування укладеного між Позивачем та попередніми власниками договору оренди, про фактичне користування Позивачем земельною ділянкою, про наявність на ній посівів озимої пшениці, вирощених Позивачем, передав спірну земельну ділянку в оренду Фермерському господарству Сіва 2018. Так, 20.05.2026 Відповідач-1 направив Позивачу претензію від 20.05.2026, у якій вимагав негайно звільнити спірну земельну ділянку та утриматися від будь-яких дій, які, на його думку, порушують його майнові права. Вказані вимоги були заявлені попри те, що укладений між Позивачем та Орендодавцями договір оренди земельної ділянки є чинним, не припинений та не розірваний у встановленому законом порядку, а Позивач продовжує належним чином виконувати свої обов`язки за цим договором. На момент направлення зазначеної претензії Відповідачу-1 було відомо, що спірна земельна ділянка фактично перебуває у користуванні Позивача, входить до земельного масиву, який обробляється Позивачем, та засіяна озимою пшеницею, посіяною Позивачем у вересні 2025 року. Таким чином, направлення вимоги про негайне звільнення земельної ділянки свідчить про невизнання Відповідачем-1 права оренди Позивача та підтверджує наявність реального наміру усунути Позивача від користування спірною земельною ділянкою.

Такі дії Відповідача-1, на переконання заявника, свідчать про наявність реального спору щодо права користування земельною ділянкою та створюють обґрунтовані побоювання, що Відповідач або новий орендар можуть здійснити збір урожаю озимої пшениці, вирощеного Позивачем, а після цього розпочати подальше використання земельної ділянки, у тому числі внесення добрив, проведення обробітку ґрунту та посів власних сільськогосподарських культур.

У разі вчинення таких дій до вирішення спору по суті Позивач фактично втратить результат своєї господарської діяльності, у вирощування якого ним були вкладені значні матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Крім того, після збору врожаю та проведення нових агротехнічних робіт буде неможливо відновити фактичний стан користування земельною ділянкою, який існував на момент звернення до суду, що істотно ускладнить або зробить неможливим ефективне виконання майбутнього рішення суду.

Отже, на переконання заявника, у даному разі щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову свідчить поведінка Відповідача-1, яка підтверджує існування реальної, а не гіпотетичної загрози порушення прав Позивача до вирішення спору по суті. Направивши Позивачу вимогу про звільнення земельної ділянки та одночасно передавши її в оренду іншій особі, незважаючи на наявність чинного договору оренди із Позивачем та фактичне використання ним спірної земельної ділянки, Відповідач-1 фактично не визнає права оренди Позивача та вчиняє дії, спрямовані на усунення останнього від користування земельною ділянкою. З огляду на те, що відповідачі не мають наміру добровільно врегулювати спір, що виник, позивач має обґрунтовані побоювання, що, будучи обізнаним про дане судове провадження, відповідач вчинить дії, направлені на перешкоджання захисту порушеного права позивача.

Заявник вважає, що підстави для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення відсутні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що вимоги заявника, викладені у його заяві про забезпечення позову, є необґрунтованими та визнаються такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тож, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тобто особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вказує, що заявник у своїй позовній заяві, просить:

- заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Фермерському господарству «Сіва 2018» (код 42317572), а також будь-яким іншим особам за їх дорученням або в їх інтересах до набрання законної сили рішенням суду у цій справі здійснювати збір урожаю, посівів сільськогосподарських культур, що знаходяться на земельній ділянці кадастровий номер 6321286000:01:000:0614;

- заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), Фермерському господарству «Сіва 2018» (код 42317572), а також будь-яким іншим особам за їх дорученням або в їх інтересах здійснювати використання земельної ділянки кадастровий номер 6321286000:01:000:0614, у тому числі проводити будь-які сільськогосподарські роботи, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Верховний Суд зазначає, що заходи забезпечення позову, передбачені пунктами 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України (на відміну від інших пунктів цієї ж статті), визначають широке коло засобів (заходів) забезпечення позову, оскільки не містять чіткого переліку дій, які може бути заборонено вчиняти шляхом постановлення відповідної ухвали. А тому суди під час вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії (певні дії щодо предмету спору) мають дослідити зміст відповідних заходів забезпечення позову і встановити, чи не є вони за своєю суттю іншим заходом забезпечення позову, передбаченим відповідним пунктом частини першої статті 137 ГПК України і чи відсутні заборони на вжиття заявлених заходів забезпечення позову, передбачені вказаною статтею.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що відповідно до відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 15.08.2018 у справі N 907/835/17).

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Невжиття заявлених заходів не ускладнить і не унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову .

За висновками суду, застосування ж у даному разі таких суворих обмежень на стадії до подачі позову до суду може призвести до безпідставного обмеження прав відповідачів та порушення балансу інтересів учасників господарського обороту.

За вказаних обставин, у суду відсутні підстави для забезпечення позову, тому у задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан"про забезпечення позову (вх. № 2527 від 16.07.2026) суд відмовляє.

Відповідно до частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.

З огляду на вищевикладене, керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан"про забезпечення позову (вх. № 2527 від 16.07.2026).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання.

Згідно зі статтею 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу підписано 17.07.2026 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.