Рішення № 138327991, 06.07.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/1627/26

Провадження № 2/496/2523/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (далі - ТОВ «КЛТ Кредит») звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість у розмірі 35 612,50 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.07.2024 року між ТОВ «КЛТ Кредит», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №13694, договір було укладено в електронному вигляді. Відповідач отримав кредит у розмірі 5500 грн., строком на 365 днів (до 04.07.2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Сенс Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,50% від суми кредиту за кожен день користування (547,50% річних). У зв`язку з порушеннями зобов`язань, заборгованість відповідача за кредитним договором становить: 5500 грн. - заборгованість за кредитом; 30112,50 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 04.07.2024 року по 04.07.2025 року, що нараховані відповідно до п.1.2. кредитного договору за ставкою 1,50 % за кожен день користування кредитом (547,50% річних) та графіку платежів. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, але надіслав на адресу суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, належне повідомлення відповідача, який причини неявки не повідомив, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Судом, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.07.2024 року між ТОВ «КЛТ Кредит», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №13694, який підписаний останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором 480557.

За цим договором позикодавець надає позичальнику кредит у гривні, у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок платіжної картки: НОМЕР_1 , а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сторони погодили надання позики на наступних умовах: сума - 5500 грн.; строк позики - 365 днів; за ставкою 1,50 % за кожен день користування кредитом (547,50% річних).

Додатком №1 до договору є графік платежів, який підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 480557.

ТОВ «КЛТ Кредит» свої зобов`язання за договором виконало, а саме 04.07.2024 року грошові кошти у сумі 5500 грн. були перераховані на картку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , що підтверджується листом ТОВ «ФК «Пейтек» від 06.02.2026 року.

Випискою АТ «Сенс Банк» здійснених операцій підтверджується зарахування кредитних коштів в період з 04.07.2024 року по 09.07.2024 року на картку № НОМЕР_1 у сумі 5500 грн, та користування ОСОБА_1 кредитними коштами.

Станом на 04.07.2025 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 , за договором № 13694 від 04.07.2024 року становить 35 612,50 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5500,00 грн.; прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом - 30 112,50 грн.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).

У п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронни й договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналізуючи вищевказані положення вбачається, що договір кредиту №13694 від 04.07.2024 року було укладено в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позикодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «КЛТ Кредит» свої зобов`язання за договором кредиту №13694 від 04.07.2024 року виконало у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених зазначеним договором. В порушення вимог Закону, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернув.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надав в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань.

Однак, суд не погоджується з заявленим позивачем розміром заборгованості в частині нарахованих відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 112,50 грн., виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають 30 112,50 грн., що перевищує тіло наданого кредиту більше ніж у два рази та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає доцільним зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 5500 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, права позивача порушені, оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання та підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КЛТ Кредит» заборгованості у розмірі 11 000 грн., з яких: 5500 грн. - заборгованість за кредитом; 5500 грн. - заборгованість за відсотками.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції №169 від 17.02.2026 року, позивачем за подання даного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн., а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову, відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору позивачу, пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 972,56 грн. (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 11000 грн.*2662,40 грн./30 112,50 грн.). При цьому, суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. №36 Постанови №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн., суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, представником позивача надано суду: - договір №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024 року, укладений між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_2 ; - акт приймання - передачі наданих послуг №57 до договору №16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024 року; - витяг з реєстру №1 до акту приймання - передачі наданих послуг №57 до договору №16.09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024 року; - платіжну інструкцію №976 від 12.12.2025 року, відповідно до якої, 12.12.2025 року ТОВ «КЛТ Кредит» сплатило на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 100 000 грн. (сто тисяч гривень), призначення платежу: згідно договору № 16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024 року по акту №57 від 03.11.2025 року, без ПДВ.

Проте, платіжна інструкція №976 від 12.12.2025 року не може бути доказом понесених витрат ТОВ «Кредит Капітал» на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. в рамках даної справи, оскільки зі змісту наданої платіжної інструкції вбачається, що ТОВ «Кредит Капітал» було сплачено ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 100 000 грн., але у платіжній інструкції відсутні відомості про те, що ТОВ «КЛТ Кредит» було сплачено ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 000 грн. за надання правової допомоги саме в рамках справи щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Судом неможливо встановити, що у сплачену позивачем ОСОБА_2 суму - 100 000 грн. входить заявлена сума до стягнення - 10 000 грн.

У платіжній інструкції зазначено лише про те, що оплата здійснюється за надання правової допомоги згідно договору № 16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024 року по акту №57 від 03.11.2025 року, без зазначення прізвища, ім`я, по-батькові боржника.

Враховуючи викладене, позовна заява ТОВ «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 612, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 272, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (ЄДРПОУ: 40076206, місцезнаходження: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, прим. 04) заборгованість за кредитним договором №13694 від 04.07.2024 року у розмірі 11000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (ЄДРПОУ: 40076206, місцезнаходження: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, прим. 04) судовий збір у розмірі 972,56 грн.

В іншій частині позовну заяву - залишити без задоволення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.Л. Пасечник

З урахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Біляївському районному суді Одеської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які на лікарняному, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження, з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку складання повного тексту рішення суду, повний текст судового рішення виготовлено 20.07.2026 року.