Рішення № 138327754, 20.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Справа № 915/390/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу

за позовом: Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт», вул. Заводська, буд. 23/14, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 01125608

адреса електронної пошти: dp.mmtp@gmail.com

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія», вул. Заводська, буд. 23/26, м. Миколаїв, 54002, код ЄДРПОУ36487633

адреса електронної пошти: SICLLC@orexim.com.ua

про: стягнення 235 592,63 грн.

Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою 03.04.2026 в системі «Електронний суд» позовною заявою за вих. № 06/370 від 18.03.2026 (вх. № 4730/26 від 03.04.2026), в якій просить суд:

1. Прийняти цю позовну заяву до розгляду, відкрити по ній провадження та провести його в порядку спрощеного позовного провадження;

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» на користь державного підприємства «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» суму заборгованості по сплаті за Договором від 16.02.2010 № 4-А на суму 235 592,63 (двісті тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн. 63 коп.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» на користь державного підприємства «МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» судовий збір у сумі 2 827,11 (дві тисячі вісімсот двадцять сім грн.) 11 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про укладання між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія» Договору оренди № 4-А від 16.02.2010 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, який діє до 31.12.2026 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. За даними позивача станом на дату звернення залишаються несплаченими частина рахунків, які позивач виставив та направив відповідачу за період вересня 2024 року по вересень 2025 року (загальна сума заборгованості по зазначеним вище рахункам становить 235 589,63 грн).

Позивач зазначає, що за період з вересня 2024 по вересень 2025 року ТОВ «СІК» повідомляло ДП «ММТП» про призупинення діяльності з використанням орендованого майна (в тому числі і за Договором №4-А від 16.02.2010, але жодних документів що підтверджують факт невикористання орендованого майна до заяви не додавалось.

За такого, позивач виснує, що орендна плата за Договором №4-А від 16.02.2010 розрахована з урахуванням вимог п.4 Постанови 634 тобто у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) без права на звільнення від сплати орендної плати в зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують факт невикористання орендованого Майна.

Позовні вимоги обґрунтовані посилання на приписи ст.ст. 525, 526, 530, 610, 617, 629 Цивільного кодексу України, норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 «Про деякі питання оренди державного та комунального майна», № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», умови укладеного між сторонами Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/390/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами справи. Ухвалено провести розгляд справи № 915/390/26 поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Так, копію ухвали було надіслано позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронних кабінетів одержувачів 09.04.2026 о 14:23 та 14:27 відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026 у справі № 915/390/26 позивач та відповідач отримали 09.04.2026.

23.04.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 23.04.2026 (вх. № 5861/26 від 23.04.2026), в якому відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, ґрунтуються, зокрема, на тому, що у зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України було фактично зупинено здійснення морських та річкових перевезень в акваторії морського порту Миколаїв. При цьому, як зазначає, товариство, за своїми технічними характеристиками та призначенням орендовані за спірним договором грейфери (ківш з поворотними щелепами, за допомогою яких здійснюється захоплення вантажу або зачерпуються сипкі матеріали вантажопід`ємне пристосування) експлуатуються лише з метою виконання перевантажувальних операцій. Місцезнаходженням таких грейферів є територія Миколаївського морського порту. Доказів переміщення (вивезення) такого обладнання за межі території Миколаївського морського порту та використання такого обладнання за його межами позивачем суду не надано, а наявні матеріали справи не містять. Відтак, відповідач зазначає, що беручи до уваги, що морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, тобто місці розташування орендованого майна фактично не здійснюються, відповідач об`єктивно позбавлений можливості використовувати орендоване майно за цільовим призначенням, адже відсутні судна, які можна навантажувати чи розвантажувати. Відповідач також вказує, що неможливість використання відповідачем орендованого майна у спірному періоді викликана незалежними від сторін спору причинами, а саме військовою агресією РФ, яка мала наслідком введення на території України воєнного стану та заборону руху всіх суден та плавзасобів, що призвело до припинення морських та річкових перевезень, припинення заходу та виходу суден з морського порту Миколаїв. Саме це призвело до неможливості проведення перевантажувальних операцій з використанням орендованого за Договором майна. Враховуючи викладене, товариство зазначає, що неможливість використання відповідачем у спірний період орендованого майна, переданого йому позивачем на підставі Договору, в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України зумовлює наявність правових підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати за вказаний період.

28.04.2026 до суду від Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 28.04.2026 (вх. № 6077/26 від 28.04.2026), в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві та наполягає на задоволенні позовних вимог, мотивуючи, зокрема, тим, що звільнення від сплати орендної плати за державне майно не є автоматичним, а відбувається на підставі заяви орендаря та доданих до неї документів, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду.( абз.9 п.127 Постанови КМУ №483). При цьому, позивач також наполягає на тому, що за період з вересня 2024 по вересень 2025 року ТОВ «СІК» повідомляло ДП «ММТП» про призупинення діяльності з використанням орендованого майна (в тому числі і за Договором №4-А від 16.02.2010), але жодних документів що підтверджують факт невикористання орендованого майна до заяв не додано. В зв`язку з цим, рішення про звільнення від сплати орендної плати на підставі п.4-1 Постанови КМУ №634 Позивачем не приймалось.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає позовні вимоги до ТОВ «СІК щодо стягнення заборгованості за Договором у розмірі 235 592,63 грн обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

04.05.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив № 008-4/05-26-1 від 04.05.2026 (вх. № 6473/26 від 04.05.2026), в яких відповідач не погоджується з доводами, викладеними у відповіді на відзив, та наполягає на наявності правових підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати за спірний період.

За приписами ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Водночас, згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказана справа розглядалась судом у розумний строк.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

16.02.2010 між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт», як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія», як Орендарем, був укладений Договір оренди № 4-А індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до предмету якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: вантажопід`ємне пристосування згідно Переліку в Додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього Договору (надалі - Майно), яке знаходиться на балансі Орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звітів про незалежну експертну оцінку, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська оціночна компанія», станом на 31.08.2009 та станом на 30.09.2009, і становить 408 115,00 грн (п. 1.1). Майно передається в оренду з метою використання його за цільовим призначенням (п. 1.2). Орендодавець заявляє про відсутність прав третіх осіб на майно, що передається в оренду (сервітут, застава, арешт і т.і.) (п. 1.3).

Відповідно до п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном після підписання Сторонами цього Договору, але не раніше дати підписання Сторонами акту приймання-передачі Майна.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 Договору орендна плата визначена за результатами проведеного 16.02.2010 конкурсу на право укладення договору оренди (протокол № 3 засідання конкурсної комісії по передачі в оренду окремого індивідуально визначеного рухомого державного Майна, затверджений т.в.о. начальника порту С.Є. Колтипіним від 16.02.2010) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (вересень 2009р.) 3500,00 грн. Нарахування ПДВ здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плата за базовий місяць на індекси інфляції за кожний наступний місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць.

Згідно з п. 3.4 Договору орендна плата перераховується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця до 15-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого Орендодавцем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування, але не раніше оголошення індекса інфляції за звітний місяць.

Умовами п. 5.3 Договору передбачено обов`язок Орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих Орендодавцем. На вимогу Орендодавця проводити звіряння розрахунків по орендних платежах і оформлювати відповідні акти звіряння.

Пунктом 7.1 Договору передбачено обов`язок Орендодавця передати Орендарю Майно згідно з цим Договором по акту приймання-передачі Майна протягом п`яти робочих днів після підписання Договору.

Згідно з п. 9.7 Договору Сторони погодили, що спори, які виникають за цим Договором або у зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 Договору у випадку виникнення форс-мажорних обставин, а саме: війни, блокади, ембарго, пожежі, землетрусу, повені та інших стихійних лих, страйків, нормативно-правових актів органів влади і т.і. - Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань па час дії зазначених обставин.

Доказом виникнення і терміну дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Регіональною торгово-промисловою палатою України Миколаївської області.

Згідно з п. 11.1 Договору останній укладено строком на 10 років, що діє з 16.02.2010 по 16.02.2020 включно.

За змістом п. 11.5 Договору чинність нього Договору припиняється внаслідок: 1) закінчення строку, на який його було укладено; 2) загибелі орендованого Майна; 3) у разі невиконання Орендарем вимог пп. 5.8, 5.10 цього Договору; 4) достроково - за взаємною згодою Сторін або за рішенням Господарського суду; 5) банкрутства Орендаря; 6) ліквідації Орендаря-юридичної особи; 7) в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 11.6 термін дії Договору може бути продовжений за взаємною згодою Сторін шляхом укладання Додаткової угоди.

Вищенаведений Договір скріплений підписами та печатками обох Сторін.

У день укладання Договору - 16.02.2010 між Сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі індивідуально визначеного майна відповідно до Договору № 4-А від 16.02.2010 року, у відповідності до якого Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято індивідуально-визначене майно відповідно до переліку (зокрема, (один захват для ліса, шість грейферів та чотири грейфери чавунних).

Крім того, 16.02.2010 Сторони підписали висновок (акт) обстеження технічного стану індивідуально визначеного державного рухомого майна, зі змісту якого вбачається, що Орендодавець та Орендар підтверджують, що вище перелічене індивідуально визначене рухоме державне майно знаходиться у придатному технічному стані і може експлуатуватися відповідно до його функціонального призначення.

У подальшому, протягом строку дії Договору сторони неодноразово укладали Додаткові угоди до нього.

Так, додатковою угодою № 1 від 11.12.2012, Сторони доповнили умови Договору на випадок реорганізації Орендаря або Орендодавця до припинення чинності Договору;

Додатковою угодою № 3 від 09.12.2016 Сторони погодили викласти в новій редакції п. 3.1 та п. 11.1 Договору, а також внести зміни до Додатку № 1, зокрема:

- орендна плата визначена на підставі «Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу», затвердженої Постановою КМУ від 04.10.95 р. № 786 із змінами та доповненнями (надалі - Методика), за ставкою 30 % від вартості Майна, визначеної відповідно до Звіту про незалежну експертну оцінку, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська оціночна компанія», станом на 30.06.2016 року, яка складає 521 235,00 гривень без урахування ПДВ і становить згідно з розрахунком (Додаток № 1, який є невід`ємною частиною Договору) без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (листопад 2016 р.) 13 191,43 грн (п. 3.1);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами і діє по 31.12.2026 включно, а в частині розрахунків Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п. 2.11).

Вищенаведені Додаткові угоди скріплені підписами та печатками обох сторін.

Позивач стверджує, що станом на дату пред`явлення позову, Майно, визначене п.1.1 Договору та перелічене у Додатку №1 до Договору, знаходиться у Орендаря.

При цьому, позивач звертає увагу суду, що з метою врегулювання правовідносин оренди державного та комунального майна під час дії в Україні воєнного стану, який введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»), Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі-Постанова КМУ №634).

Відповідно до п.п. 4, 5 Постанови №634, Кабінетом Міністрів України ухвалено рішення про надання орендних знижок за договорами оренди певного майна, а саме орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації). Звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.

Таким чином, на переконання позивача, розмір орендної плати за Договором 4-А від 16.02.2010 розраховується у відповідності до Постанови № 634 з урахуванням наданих орендних знижок, тобто у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).

Матеріали справи свідчать, що у період з вересня 2024 року по вересень 2025 року позивач виставляв та направляв на адресу електронної пошти відповідача рахунки на загальну суму 235 589,63 грн, зокрема:

- № 14522525 від 30.09.2024 щодо сплати за оренду у вересні 2024 року на суму 16 812,29 грн;

- № 16492525 від 31.10.2024 щодо сплати за оренду у жовтні 2024 року на суму 17 114,90 грн;

- № 18152525 від 30.11.2024 щодо сплати за оренду у листопаді 2024 року на суму 17 440,09 грн;

- № 19732525 від 31.12.2024 щодо сплати за оренду у грудні 2024 року на суму 17 684,26 грн;

- № 01512525 від 31.01.2025 щодо сплати за оренду у січні 2025 року на суму 17 896,46 грн;

- № 03202525 від 28.02.2025 щодо сплати за оренду у лютому 2025 року на суму 18 039,64 грн;

- № 04572525 від 31.03.2025 щодо сплати за оренду у березні 2025 року на суму 18 310,24 грн;

- № 06582525 від 30.04.2025 щодо сплати за оренду у квітні 2025 року на суму 18 438,40 грн;

- № 08262525 від 31.05.2025 щодо сплати за оренду у травні 2025 року на суму 18 678,10 грн;

- № 09552525 від 30.06.2025 щодо спати за оренду у червні 2025 року на суму 18 827,53 грн;

- № 11552525 від 31.07.2025 щодо сплати за оренду у липні 2025 року на суму 18 789,88 грн;

- № 18772525 від 31.08.2025 щодо сплати за оренду у серпні 2025 року на суму 18 752,29 грн;

- № 20382525 від 30.09.2025 щодо сплати за оренду у вересні 2025 року на суму 18 808,55 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що у спірний період відповідач звертався до позивача з листами № 128 від 20.09.2024, № 138 від 21.10.2024, № 144 від 20.11.2024, № 155 від 20.12.2024, № 5 від 20.01.2025, № 15 від 20.02.2025, № 25 від 21.03.2025, № 37 від 21.04.2025, № 43 від 21.05.2025, № 51 від 20.06.2025, № 58 від 20.07.2025, № 66 від 20.08.2025, в яких повідомляв про призупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія», а також просив організувати перевірку вищезазначеного факту та надати довідку за встановленою Фондом державного майна формою та призупинити нарахування, зокрема, за Договором № 4-А від 16.02.20210.

З метою досудового врегулювання спору Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю претензію № 06/86 від 21.01.2026

Водночас, матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на вказане звернення позивача, ні у формі сплати відповідних коштів, ні у формі подання будь-якої відповіді/пояснень/заперечень.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як орендодавця, щодо стягнення з відповідача, як орендаря, заборгованості зі сплати орендних платежів за період з вересня 2024 року по вересень 2025 року.

Відповідно до змісту ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк;

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону.

Водночас, суд зауважує, що спірним у даній справі виступає питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України до правовідносин між сторонами.

Так, відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Товариство зазначає, що 09.03.2022 розпорядженнями капітана Миколаївського морського порту № 15 та № 15/1 було заборонено рух суден та плавзасобів по річках Південний Буг та Інгул, також заборонено відшвартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону, заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу.

Наведені вище розпорядження є дійсними, чинними та обов`язковими для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають в акваторії та на території Миколаївського морського порту.

При цьому, на переконання відповідача, про обґрунтованість вимог відповідача щодо звільнення від орендної плати за існуючих обставин свідчить усталена судова практика. Зокрема, постанови Верховного Суду у справах №915/458/23 від 19.03.2024 та № 915/436/23 від 03.04.2024.

Водночас, позивач не визнає право відповідача на звільнення від орендної плати протягом відповідного періоду, посилаючись, зокрема, на таке: порт Миколаїв є відкритим (згідно даних реєстру); доступ Орендаря (Відповідач) до орендованого майна є вільним (обмеження доступу на територію порту Миколаїв відсутнє); сертифікат про неможливість виконання ТОВ «СІК» договірних зобов`язань за Договором в зв`язку із дією форм-мажорних обставин у позивача відсутній.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що ч. 6 ст. 762 ЦК України не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання наймачем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання майна наймачем, який у даній справі є орендарем, з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Вказане mutatis mutandis узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 дійшов висновку про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Таким чином, для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 року у справі №910/8040/20).

Отже, якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Суд враховує, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому відповідними Указами Президента України було неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який триває станом по теперішній час.

Судом взято до уваги, що відповідач, є портовим оператором, що здійснює свою діяльність у Миколаївському морському порту з 2009 року. Відповідач здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, інші пов`язані з цим види господарської діяльності в Миколаївському морському порту в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про морські порти України», Правилами надання послуг у морських портах України, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 №348.

Загальновідомим є факт того, що приміщення та територія Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт», в тому числі до яких віднесено причали порту, відносяться до об`єктів стратегічної інфраструктури, в силу введеного воєнного стану відносно яких запроваджено певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни. Крім того, загальновідомими та такими, що не потребують доказування, є обставини мінування акваторії Чорного моря, в т.ч. Миколаївського морського порту, для уникнення можливості підходу воєнних кораблів РФ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.02.2022 №183-р з 25.02.2022 установлено рівень охорони 3 у морських та річкових портах України.

Крім того, матеріали справи містять копію розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15/1, яким заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу, а також від швартування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів портів та терміналів Миколаївського регіону.

При цьому, за змістом ст. 79 КТМ України розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в морському порту, що належать до його компетенції, обов`язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають в акваторії та на території цього морського порту.

Розпорядження капітана морського порту може бути скасовано центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту, або адміністративним судом у порядку, встановленому законодавством.

За порушення законодавства і правил щодо безпеки мореплавства та порядку в морському порту капітан морського порту має право накладати адміністративні стягнення відповідно до закону.

Крім того, згідно з ч. 2 розд. V Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України від 17.11.2021 № 621, розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в порту, що входять до його компетенції, обов`язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають на території та акваторії морського порту, та працівників Служби.

Чинність вищевказаного розпорядження капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 № 15/1 підтверджена листом Капітана Миколаївського морського порту № 30 від 23.04.2026.

З метою додаткового обґрунтування власної правової позиції відповідачем надано до матеріалів справи копії адвокатських запитів на адресу уповноважених органів та організацій та відповідей на них (зокрема, лист Міністерства розвиту громад та територій України № 10450/46/10-26 від 22.04.2026, лист Державної установи «Держгідрографія» № 659/1098/12-1/26 від 23.04.2026, лист Філії «Дельта-Лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» № 668/18-04-05/Вих від 27.04.2026, листи Капітана Миколаївського морського порту № 30 від 23.04.2026, № 32 від 28.04.2026), зі змісту яких вбачається, що:

- в період з 01.09.2024 по 30.09.2025 лоцманська проводка невійськових суден для здійснення вантажних операцій до акваторії морського порту Миколаїв, у тому числі до 11-го причалу, не здійснювалась;

- у період з 01.09.2024 по 30.09.2025 у межах акваторії порту Миколаїв (зокрема, на 11-1 причал морського порту Миколаїв) судна під обробку вантажів не приймались;

- морський порт Миколаїв не включався до «Ініціативи щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів», укладеної 22.07.2022;

- район на підході до Миколаївського морського порту, район Миколаївського морського порту, райони річок Південний Буг, Інгул, Бузько-Дніпровсько-лиманського каналу заборонено для плавання через мінну небезпеку та загрозу піратства з боку суден Чорноморського флоту РФ у Чорному та Азовському морях (до матеріалів справи надано копії відповідних ПРИПів).

Таким чином, у зв`язку з введенням на території України воєнного стану було фактично паралізовано морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази вбачається, що рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу заборонено. Ці обставини в свою чергу, унеможливили захід та вихід невійськових суден до Миколаївського морського порту, що підтверджується зокрема листом Капітана Миколаївського морського порту.

До того ж, судом враховано, що вказані обставини також неодноразово встановлювались у низці судових рішень, які набрали законної сили, зокрема у справах №915/436/23, №915/958/23, №915/1592/23, №915/867/24, № 915/1234/24, № 915/1250/24 та інших.

За своїми технічними характеристиками та призначенням орендовані за спірним договором грейфери (вантажопід`ємне пристосування) експлуатуються лише з метою виконання перевантажувальних операцій.

Місцезнаходженням таких грейферів є територія Миколаївського морського порту.

Доказів переміщення (вивезення) такого обладнання за межі території Миколаївського морського порту та використання такого обладнання за його межами позивачем суду не надано.

В свою чергу, беручи до уваги, що морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв паралізовані, суд дійшов висновку, що відповідач фактично позбавлений можливості використовувати орендоване майно за цільовим призначенням, адже відсутні судна, які можна навантажувати чи розвантажувати.

Крім того, суд зауважує, що неможливість використання відповідачем орендованого майна у спірний період зумовлена незалежними від сторін спору причинами, а саме військовою агресією Російської Федерації, яка мала наслідком введення на території України воєнного стану та заборону руху всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу, що призвело до припинення морських та річкових перевезень в акваторії морського порту Миколаїв.

При цьому, позивач не довів жодними належними та допустимими доказами факти проведення відповідачем у спірний період (вересень 2024 року - вересень 2025 року) вантажних операцій із застосуванням орендованого за Договором оренди обладнання чи переміщення (вивезення) такого обладнання за межі Миколаївського морського торговельного порту та використання такого обладнання за його межами.

Підсумовуючи викладене вище суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, суд приходить до висновку, що докази, на підтвердження правомірності вимог Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за період з вересня 2024 року по вересень 2025 року є менш вірогідними, ніж докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія» на підтвердження обґрунтування своєї позиції, щодо об`єктивної неможливості використовувати орендоване майно через обставини, за які орендар не відповідає.

Такі висновки суду мотивовані передусім підтвердженням обставин захоплення ворожими військами рф територій Миколаївської та Херсонської областей, чим фактично паралізовано морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв, що негативно вплинуло на можливість використання орендованого за Договором обладнання; а також відсутністю належних спростувань з боку позивача цих обставин.

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що відповідач спростував більш вірогідними доказами заявлені позивачем вимоги, аніж це підтвердив позивач.

Так на переконання суду матеріалами справи підтверджується факт неможливості використання відповідачем орендованого обладнання з незалежних від нього обставин, а, отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення відповідача від сплати орендної плати за заявлений позивачем спірний період.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги відмову в задоволенні позовних вимогзадоволення позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору у даній справі підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 20.07.2026.

Суддя Н.О. Семенчук