Рішення № 138327542, 13.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 Справа № 914/1212/26

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС», м. Шептицький, Львівська обл.до відповідача:Фізичної особи-підприємця Гавура Максима Петровича, м. Львівпро:стягнення 151 653,53 грн.

Представники учасників справи: не викликались

Хід справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Гавура Максима Петровича про стягнення 137 446,00 грн. основного боргу, 9 372,30 грн. штрафу, 4 395,66 грн., 439,57 грн. 3% річних та судових витрат.

Матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи 914/1212/26 та передано на розгляд судді Мазовіті А.Б.

Ухвалою від 27.04.2026 суд залишив без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС» про стягнення 151 653,53 грн.; встановив позивачу строк у 10 календарних днів з дня вручення ухвали для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків.

Ухвалою від 29.04.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань; вирішено інші процедурні питання.

Процесуальні документи в даній справі направлялись позивачу та відповідачу засобами електронного зв`язку до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд». Відповідні докази повідомлення учасників справи містяться в матеріалах справи.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 251 цього Кодексу унормовано, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (ч.2, ч.5, ч.8 ст. 252 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, та надано достатньо часу для надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення учасників справи про здійснення її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не здійснив повної оплати поставленого йому товару за договором поставки від 23.02.2026 № ЄК-Р55, а саме в розмірі 137 446,00 грн. Крім того враховуючи існуючу заборгованість позивач нараховує на цю суму штраф в сумі 9 372,30 грн., пеню в сумі 8 462,56 грн., 3 % річних в сумі 846,26 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.

Відповідно до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

23.02.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Гавуром Максимом Петровичем (покупець), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві продукцію (продукція), найменування, асортимент, кількість та ціна якої визначаються сторонами у видаткових накладних на кожну партію продукції, що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію за ціною вказаною у рахунку виставленому для оплати.

Згідно п. 2.2 договору ціна на продукцію узгоджується сторонами на кожну партію поставки продукції і вказується у рахунку та видатковій накладній на продукцію, яка оформляється на кожну партію. Дата вказана в накладній є датою поставки продукції постачальником.

Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту отримання продукції від постачальника (п. 2.5 Договору).

Відповідно до п. 2.10 договору передача продукції постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості, якості і ціні проводиться на підставі видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та довіреності. При цьому один екземпляр вказаних документів відразу після отримання продукції із підписом уповноваженої особи покупця на прийом товару та відміткою печатки покупця відразу повертається представнику постачальника.

Постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти продукцію за ціною, визначеною умовами даного договору. Ціна на продукцію, що передається у власність покупцеві вказується у рахунках, які надаються постачальником для проведення оплати (п. 3.1 договору).

Згідно з пунктами 3.4-3.5 договору оплата продукції покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом 100% перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з дня отримання товару. Усі платежі, що надходять від покупця на рахунок постачальника як оплата придбаної на підставі даного договору продукції, незалежно від вказівки призначення в платіжному дорученні, можуть прийматися в залік боргів покупця (в тому числі нарахованих штрафних санкцій постачальником відповідно до цього договору), що виникли раніше.

Згідно п. 4.1 договору кількість продукції, що передається покупцеві згідно умов цього Договору повинна відповідати кількості продукції, зазначеної у видатковій накладній та виражається у відповідних одиницях виміру.

Відповідно до п. 6.2 договору, за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних обов`язків та сплати штрафу за прострочення оплати продукції, відповідно до п. 6.3 даного договору.

Відповідно до п. 6.3 договору у разі прострочення оплати продукції, переданої покупцеві, більше ніж на один день чи безпідставної відмови від прийняття продукції, останній сплачує штраф у розмірі 5% відсотків від вартості продукції від якої покупець відмовився або ухилився від оплати та компенсує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством.

Пунктами 9.1, 9.3 договору сторони обумовили, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2027 року. У тому випадку, якщо сторони у термін не менш ніж за 20 днів до закінчення строку дії договору не повідомлять один одного про бажання розірвати договір, то останній вважається продовженим на один рік. Чинність договору станом на день виникнення спірних правовідносин сторони не заперечують.

Договір підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача без зауважень та виправлень. Доказів визнання нечинним спірний договір поставки матеріали справи не містять.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар на загальну вартість 187 446,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № ЄК-00004650 від 24.02.2026 на суму 187 446,00 грн., товарно-транспортною накладною № 004650 від 24.02.2026. Такі документи підписані з боку позивача та відповідача, тобто факт виконання поставки позивачем підтверджений. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого йому товару на загальну суму 50 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.

У зв`язку з викладеним вище позивач звернувся до господарського суду із даним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, що позивач та відповідач уклали договір поставки № ЄК-Р55 від 23.02.2026, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором поставки, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну вартість 187 446,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною № ЄК-00004650 від 24.02.2026 та товарно-транспортною накладною № 004650 від 24.02.2026.

Доказів, які свідчили б про непогодження відповідачем із виконаною позивачем поставкою, матеріали справи не містять. Відповідач прийняв товар та підписав про це зазначені накладні без жодних зауважень.

Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з пунктами 3.4-3.5 договору оплата продукції покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом 100% перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з дня отримання товару. Усі платежі, що надходять від покупця на рахунок постачальника як оплата придбаної на підставі даного договору продукції, незалежно від вказівки призначення в платіжному дорученні, можуть прийматися в залік боргів покупця (в тому числі нарахованих штрафних санкцій постачальником відповідно до цього договору), що виникли раніше.

Враховуючи доведеним факт виконання позивачем поставки товару відповідачу, то строком оплати, відповідно умов договору, є 03.03.2026 включно, оскільки поставка була здійснена 24.02.2026.

Тобто строк виконання відповідачем взятого на себе обов`язку з оплати поставленого йому та отриманого ним товару є таким, що настав.

Відповідач здійснив оплату в розмірі 50 000,00 грн. Решту оплати в сумі 137 448,00 грн. не здійснено. Заперечення щодо цього факту відсутні в матеріалах справи.

Відповідно до положень ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 Цивільного кодексу України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем подано не було.

Беручи до уваги, що строк виконання обов`язку сплати за поставлений товар настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 137 446,00 грн. основного боргу є доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, 3 % річних та пені суд зазначає.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойка є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас статтею 3 названого Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.2 договору, за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних обов`язків та сплати штрафу за прострочення оплати продукції, відповідно до п. 6.3 даного договору.

Відповідно до п. 6.3 договору у разі прострочення оплати продукції, переданої покупцеві, більше ніж на один день чи безпідставної відмови від прийняття продукції, останній сплачує штраф у розмірі 5% відсотків від вартості продукції від якої покупець відмовився або ухилився від оплати та компенсує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством.

Як вже було встановлено судом, відповідач не здійснив повну та вчасну оплату отриманого від позивача товару за видатковими накладними, у передбачені умовами договору строки, а тому прострочення виконання зобов`язання почалось з 04.03.2026.

В свою чергу відповідачем було здійснено платежі за оплату отриманого товару на загальну суму 50 000,00 грн., а саме: 12.03.2026 20 000,00 грн., 13.03.2026 10 000,00 грн., 20.03.2026 20 000,00 грн.

Позивач проводить нарахування за періоди 04.03.2026-11.03.2026, 20.03.2026-16.04.2026 та 17.04.2026-22.05.2026.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючі встановлені судом обставини, а також наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що періодами прострочення виконання зобов`язання з оплати товару є: 04.03.2026-11.03.2026, 12.03.2026, 14.03.2026-19.03.2026, 21.03.2026-16.04.2026 (кінцева дата періоду, яка передує подачі позову та визначена самим позивачем), 17.04.2026-22.05.2026 (період визначений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог).

Перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу, пені та 3 % річних за допомогою системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга:Закон» суд дійшов висновку, що вони методологічно та арифметично є вірними, а тому підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Водночас, позивач в заяві про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 2409/26 від 25.05.2026 просить суд встановити в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахування відповідачу 3% річних та пеню на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 23.05.2026 до моменту оплати основного боргу за формулами:

Для 3 % річних С х 3 х Д : 365 : 100, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення.

Для пені С х 2УСД х Д : 100, де С сума заборгованості за період, 2УСД подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д кількість днів прострочення.

Згідно з ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

В свою чергу Велика Палата ВС у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс14) вказала, що зміст ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, а отже дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Використовуючи в абз. 1 ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10 ст. 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

Вказівка в судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам зазначених норм ГПК України та ЦПК України, принципу верховенства права в частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

З огляду на викладене, на переконання Великої Палати ВС, зазначення судом в рішенні про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду є помилковим і таким, що не відповідає приписам ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

Правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

Частина десята статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.

До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як суд, приймаючи рішення …, може зазначити…, прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.

Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24), а також у постанові № 911/952/22 від 16.10.2024 року.

Приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України носять диспозитивний характер та надають право виключно суду вирішувати питання доцільності застосування механізму стягнення відсотків, пені. Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням заявленим до суду, задоволення якого убезпечує позивача від повторних звернень з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Так, можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.

Наразі суд зауважує, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 238 Господарського процесуального кодексу України щодо права встановлення формули, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи.

Відтак, за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливо визначити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, право нараховувати пеню за формулою, що в свою чергу не повинне перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- очевидний факт того, що наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, оскільки вже за 1,5 місяці з моменту початку прострочення зобов`язання, попри той факт, що відповідач частково виконував зобов`язання, позивач без намагання вирішити спір у досудовому порядку звернувся до суду із цим позовом, яким заявив до стягнення з відповідача все, що передбачено договором і законодавством (включаючи, що позивач свідомо вирішив використати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України незважаючи на прийменник «або», який явно не передбачає нарахування пені та 3 % річних одночасно);

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, дослідивши заявлене позивачем клопотання, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем грошових зобов`язань, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідне відмовити у задоволенні такого клопотання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, а також те, що відповідач не надав суду заперечень щодо заявлених вимог та/або доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх зобов`язань, в матеріалах справи вони відсутні, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гавура Максима Петровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-КОМЕРС» (80100, Львівська обл., Шептицький р-н, м. Шептицький, вул. Львівська, б. 19; ідентифікаційний код - 37059699) заборгованість за договором поставки від 23.02.2026 № ЄК-Р55 в розмірі 156 127,11 грн., з яких: 137 446,00 грн. основна заборгованість, 9 372,30 грн. штраф, 8 462,56 грн. пеня, 846,26 грн. 3 % річних, а також судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.07.2026.

Суддя Мазовіта А.Б.