Рішення № 138326909, 20.07.2026, Березнегуватський районний суд Миколаївської області

Провадження № 2/470/457/26

Справа № 470/528/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року с-ще Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Орлової С.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Ляшенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні 16 липня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2026 року позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою, через підсистему "Електронний суд ЄСІТС", яка підписана його представником Лановим Є.М., який діє на підставі договору про надання правової допомоги №43657029/01 від 02 січня 2026 року.

У позовній заяві зазначено, що 21 лютого 2025 року між ТОВ "Сіроко Фінанс" та ОСОБА_1 було укладено договір позики №318531. За умовами цього договору відповідачу було надано позику шляхом перерахування коштів на її банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу в розмірі 3 800 грн.

23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» було укладено договір факторингу № 23072025. Відповідно до умов зазначеного договору відбулося відступлення права вимоги за договором позики № 318531 від 21 лютого 2025 року.

Станом на 23 липня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 12 540 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитним договором 3800 грн; заборгованість за нарахованими процентами 11,02 грн; комісія - 1128,98 грн; штрафні санкції - 7600 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 12 540 грн та судові витрати які складаються з: судового збору - 2662,40 грн та витрат на правову допомогу - 6000 грн.

Представник позивача Лановий Є.М. в судове засідання не з`явився, до суду направив відповідь на відзив, у якому на задоволенні позовних вимог наполягав, а розгляд справи просив здійснювати за його відсутності ( а.с.121-128).

Відповідачка та її представник адвокат Дзюбак О.О. у судове засідання не з`явилися, до суду направили відзив у якому позовні вимоги визнали частково, в частині заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3800 грн та процентами - 11.02 грн. Просили суд відмовити у стягненні 7 600 грн штрафних санкцій, оскільки такі вимоги суперечать пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за якими під час дії воєнного стану позичальник звільняється від сплати неустойки (штрафу, пені), а нараховані штрафні санкції підлягають списанню. Вказували на безпідставність вимог позивача про стягнення комісії, посилаючись на те, що позивач не довів, за які саме додаткові послуги вона нарахована, а умови договору щодо її сплати є нікчемними відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» та правових висновків Верховного Суду. Клопотали про зменшення витрат на правову допомогу позивача з 6000 грн до 2 000 грн, , через незадовільний фінансовий і матеріальний стан відповідачки (а.с. 97-117).

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи та наявні в ній докази суд доходить наступного.

З матеріалів справи убачається, що 21 лютого 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачкою було укладено договір позики №318531 (за фіксованою диференційованою процентною ставкою), за умовами якого відповідачу було надано у позику 3800 грн строком на 30 днів, до 22.03.2025 року, зі сплатою процентів за ставкою 1,00% в день, а за понадстрокове користування позикою у розмірі 5% в день та комісії у розмірі 29.71% від суми позики, що становить 1128,98 грн. Також Договором передбачено, що в разі невиконання позичальником умов договору, у випадку коли сума позики, зазначена у п.2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами позики понад встановлений Договором строк, позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п.2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства. Зазначений договір, а також Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором t5x8U3 (а.с. 26-33).

Отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується копією платіжної інструкції №72958434-2f74-4955-a7fb-81f2320c0ac4, у якій зазначено, що 21.02.2025 року було здійснено платіж у сумі 3800 грн на карту ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ( а.с.53).

23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» було укладено договір факторингу № 23072025. Відповідно до умов зазначеного договору відбулося відступлення права вимоги зокрема за договором позики № 318531 від 21 лютого 2025 року, укладеним з відповідачкою.

У зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань утворилась заборгованість, яка станом на 23.07.2025 року становить 12 540 грн, з яких: 3800 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 11,02 - заборгованості за відсотками; 1128,98 грн - заборгованості за комісією; 7600 грн - заборгованості за штрафними санкціями (пенею) ( а.с. 21-24).

Правовідносини сторін, у вказаній справі, склалися між ними у зв`язку з укладенням кредитного договору, однією із форм якого є онлайн кредит, тобто позика оформлена через мережу Інтернет.

Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», нормативними актами Національного Банку України та Національної комісії з державного регулювання ринку фінансових послуг.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Зі змісту статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1,2 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким,що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих в позику коштів, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Таким чином суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі, а тому з неї підлягає стягненню на користь позивача нарахована заборгованість, яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту, нарахованими відсотками та комісією за видачу кредиту. За обставин цієї справи комісію за кредитним договором його сторонами встановлено у п.2.4 договору за послуги з надання кредиту, про що також зазначено у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, тобто безпосередньо пов`язані (послуги) з оформленням кредитного договору та перерахунком кредитних кошів позичальнику. За такого, відповідні позовні вимоги позивача у даній справі про стягнення заборгованості з комісії є обґрунтованими. Доводи відповідачки та її представника про необхідність застосування висновків Верховного суду викладених у постанові від 06.11.2023 року по справі №204/224/21, суд вважає безпідставними, оскільки висновки у зазначеній справі стосуються умов кредитного договору щодо нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, однак у цій справі таких вимог (про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості) позивач не заявляв.

Щодо нарахування позивачем заборгованості за штрафними санкціями (пенею) у розмірі 7600 грн, суд доходить наступного.

Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу(далі Закон).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Оскільки пеня за договором позики нарахована за період з березня 2025 року по травень 2025 року, то відповідач звільняється від обов`язку її сплати на користь позивача в силу положень ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Відповідно до ч.ч. 5, 6статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. На підтвердження цих вимог надав : копії договору № 43657029/01 про надання правової допомоги від 02.01.2026, додаткової угоди №318531 від 31.03.2026 до Договору №43657029/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро "Сергія Пошелюзного", необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» щодо стягнення кредитної заборгованості від 31.03.2026 року.

Відповідно до детального опису робіт адвокат Пошелюзний С. надав ТОВ «ФК «Солвентіс» наступні юридичні послуги: усні та письмова консультації клієнта щодо спірних правовідносин - сумарно 1 год. - 750 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Солвентіс» 1 год. - 1500 грн.; складання позовної заяви 2 год. - 3000 грн.; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 0,5 год. - 750 грн.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, судом враховуються конкретні обставини даної справи, її складність, обсяг наданих послуг з правничої допомоги, обґрунтування заявником розміру цих витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також те, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний характер.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Проаналізувавши долучені до позовної заяви докази на підтвердження факту понесення ТОВ «ФК «Солвентіс» витрат на правничу допомогу документи, враховуючи співмірність складності справи, (яка не є складною та розглянута судом в одному судовому засіданні) з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 3000 грн.

Керуючись ст.ст.10, 13, 258, 263-265,268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за договором позики № 318531 від 21.02.2025 року станом на 23.07.2025 року в сумі 4940 (чотири тисячі дев`ятсот сорок) гривень, яка складається з: 3800 грн - заборгованості за основною сумою боргу; 11,02 грн - заборгованості за відсотками; 1128,98 грн - заборгованості за комісією.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1038 (одна тисяча тридцять вісім) гривень 34 коп та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Солвентіс"- адреса місцезнаходження юридичної особи: індекс 07406, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1 м.Бровари Київська область, ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 - адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача - адвокат Дзюбак Олександр Олександрович, адреса здійснення адвокатської діяльності вул.Центральна, 70/10 м.Снігурівка Баштанський район Миколаївська обасть, РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя С. Ф. Орлова

Повне рішення суду складене 20 липня 2026 року.