Рішення № 138326747, 20.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/16019/26

Провадження № 2/127/4605/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», за участі третьої особи: Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», за участі третьої особи МТСБУ про стягнення недоплаченого страхового відшкодування.

Вимоги позову мотивовано тим, що 16.07.2025 року внаслідок ДТП автомобіль Позивача NISSAN NOTE, д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.08.2025 року у справі № 127/22734/25 визнано винним громадянина України ОСОБА_2 у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн.

На момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 226375525 в Товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант».

Позивач, як власник транспортного засобу NISSAN NOTE д.н.з. НОМЕР_2 повідомила ТДВ СК «Альфа-Гарант» про настання страхового випадку і подала заяву про страхову виплату.

01.10.2025 року ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» повідомило Позивача, що справу передано на оплату до МТСБУ.

02.10.2025 року Позивач отримала страхове відшкодування від МТСБУ у розмірі 45 680, 99 грн, що підтверджується випискою по картці.

З таким розрахунком розміру страхового відшкодування Позивач не погоджується, оскільки вартість відновлюваного ремонту та дефектування автомобіля після ДТП згідно з рахунком на оплату № А-00001334 від 18.07.2025 року та актом виконаних робіт № ФОП-001776 від 18.07.2025 року становить 149 520 грн, що істотно перевищує суму виплаченого страхового відшкодування. Враховуючи, що фактичний розмір витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу та дефектування становить 149 520,00 грн, а виплачена сума страхового відшкодування становить 45 680,99 грн, невідшкодованою залишається сума у розмірі 103 839,01 грн, яка підлягає стягненню саме з ТДВ СК «АльфаГарант».

З підстав зазначених вище, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області 21.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такі відзиви.

Вказану ухвалу отримано відповідачем ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», що підтверджується інформацією з АСДС (довідка про доставку електронного документу).

06.07.2026р. від представника відповідача ТДВ СК "Альфа-Гарант" надійшов відзив, в якому вона заперечила проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначила, що страховик належним чином виконав покладені на нього законом і договором страхування обов`язки щодо врегулювання страхового випадку.

Обґрунтовуючи заперечення по суті спору, відповідач зазначив, що 16 липня 2025 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено належний позивачці автомобіль Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 . Повідомлення про настання страхового випадку страховик отримав 28 липня 2025 року, після чого розпочав його врегулювання, а 02 серпня 2025 року було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу. На замовлення страховика суб`єктом оціночної діяльності складено звіт №107 від 17 вересня 2025 року, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля становила 236 401,20 грн, вартість відновлювального ремонту 54 817,19 грн, коефіцієнт фізичного зносу 0,70, а вартість матеріального збитку 49 923,49 грн. Зазначена сума страхового відшкодування була виплачена позивачці 02 жовтня 2025 року.

Відповідач послався на те, що цивільно-правова відповідальність особи, винної у ДТП, була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №226375525, яким установлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 250 000 грн та франшизу в розмірі 0 грн. На думку відповідача, розмір страхового відшкодування правомірно визначено на підставі звіту оцінювача з урахуванням фізичного зносу складових транспортного засобу, строк експлуатації якого перевищував 17 років. При цьому звіт №107 є чинним, у встановленому порядку не скасований, недійсним не визнаний та належними і допустимими доказами позивачкою не спростований.

Страховик також заперечив проти доводів позивачки щодо необхідності відшкодування більшої суми витрат на відновлювальний ремонт, зазначивши, що до матеріалів справи не подано актів виконаних робіт, рахунків, платіжних документів, накладних на придбання запасних частин чи інших доказів, які підтверджували б фактичне проведення ремонту автомобіля та понесення позивачкою витрат саме у зв`язку з усуненням пошкоджень, отриманих у ДТП 16 липня 2025 року. З тих самих підстав відповідач вважав необґрунтованим включення до суми страхового відшкодування податку на додану вартість, оскільки позивачкою не підтверджено сплату такого податку у складі вартості ремонтних робіт чи придбаних деталей.

Відповідач наголосив, що сторони не погодили розмір страхового відшкодування, у зв`язку з чим його було визначено страховиком на підставі оцінки, проведеної відповідно до вимог спеціального законодавства. Посилаючись на положення статей 27 і 31 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також статті 81 ЦПК України, відповідач зазначив, що саме на позивачку покладається обов`язок довести неправильність проведеної оцінки, порушення оцінювачем установленої методики, інший розмір матеріального збитку та фактичне понесення витрат на ремонт.

На підтвердження своєї позиції відповідач послався на правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №760/500/16-ц, а також у постановах апеляційних судів, відповідно до яких у разі незгоди потерпілої особи з визначеним страховиком розміром шкоди така особа повинна надати належні докази іншого розміру збитків та спростувати оцінку, на підставі якої страховиком здійснено виплату. З огляду на викладене ТДВ СК «Альфа-Гарант» просило у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивачку.

10.07.2026р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 не погодилася із запереченнями ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» та зазначила, що предметом спору є перевірка належності виконання страховиком обов`язку з визначення та виплати страхового відшкодування, а не встановлення його суб`єктивної вини. На думку позивача, юридично значущими для вирішення спору є факт настання ДТП як страхового випадку, наявність чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір заподіяної транспортному засобу шкоди, розмір фактично здійсненої страхової виплати та наявність різниці між належним і виплаченим відшкодуванням. Обов`язок страховика здійснити виплату виникає внаслідок настання страхового випадку, дії договору страхування та звернення потерпілої особи із заявою, а не внаслідок доведення його вини у невиплаті коштів. На підтвердження цієї позиції представник позивача послалася на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц та від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, відповідно до яких страховик у межах страхової суми виконує обов`язок страхувальника з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №760/500/16-ц представник позивача вважала нерелевантним, оскільки в тій справі розмір страхового відшкодування вже був установлений судовим рішенням, а спір стосувався додаткових вимог у зв`язку з простроченням його виплати, тоді як у цій справі оспорюється правильність первинного визначення страховиком розміру відшкодування.

Представник позивача заперечила також проти твердження відповідача про повне виконання ним страхового зобов`язання. Зазначила, що у відзиві сам відповідач посилається на звіт №107 від 17 вересня 2025 року, яким вартість матеріальної шкоди, заподіяної автомобілю позивача, визначена у розмірі 49 923,49 грн, тоді як фактично позивачці виплачено 45 680,99 грн. Отже, навіть виходячи із визначеного відповідачем розміру шкоди, невиплаченою залишилася сума 4 242,50 грн. При цьому відповідач не навів детального та зрозумілого розрахунку, з яких підстав страхова виплата була визначена саме у розмірі 45 680,99 грн, тоді як у звіті зазначено більшу суму шкоди. На переконання представника позивача, здійснення часткової виплати не може свідчити про належне виконання страхового зобов`язання у повному обсязі, якщо виплачена сума не забезпечує відновлення транспортного засобу до стану, в якому він перебував до ДТП.

Оцінюючи посилання відповідача на звіт №107 від 17 вересня 2025 року як належну підставу для визначення розміру страхового відшкодування, представник позивача зазначила, що відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили, а тому такий звіт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами. Вказала, що дослідження транспортного засобу під час складення звіту проводилося шляхом зовнішнього візуального огляду, а в самому звіті міститься застереження про можливу наявність прихованих дефектів та необхідність додаткового розбирання автомобіля в умовах спеціалізованої станції технічного обслуговування для складення достовірнішої калькуляції. Тому звіт, на думку позивача, не є беззаперечним доказом повного переліку пошкоджень і реальної вартості відновлювального ремонту.

На підтвердження фактичного розміру шкоди позивачем подано рахунок на оплату №А-00001334 від 18 липня 2025 року на суму 148 470,00 грн та акт виконаних робіт №ФОП-001776 від 18 липня 2025 року на суму 1 050,00 грн, у зв`язку із чим загальний розмір витрат, необхідних для відновлення транспортного засобу та проведення його дефектування, визначено позивачем у сумі 149 520,00 грн. Заперечуючи проти доводів відповідача про недоведеність шкоди через відсутність підтвердження фактичної оплати ремонту, представник позивача послалася на пункт 1 частини першої статті 22 та статтю 1192 ЦК України, зазначивши, що збитками є не лише фактично понесені витрати, а й витрати, які особа мусить здійснити для відновлення порушеного права, а розмір шкоди може визначатися відповідно до реальної вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тому потерпіла особа не зобов`язана попередньо за власні кошти повністю відремонтувати автомобіль для підтвердження розміру шкоди, оскільки страхове відшкодування має бути джерелом фінансування такого ремонту. З наведених підстав представник позивача просила задовольнити позовні вимоги про стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» недоплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.07.2026р. було поновлено відповідачу ТДВ СК "альфа-Гарант" строку для подання відзиву.

Враховуючи викладене вище та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ЦК України.

Судом встановлено, що відповідно з Повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від потерпілого яка сталася 16.07.2025 року в м. Вінниця, проспект Юності, 77, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом MERCEDES-BENZ VІТО д.н.з. НОМЕР_3 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом FІАT DOBLO д.н.з. НОМЕР_4 , який зупинився попереду та в свою чергу по інерції здійснив зіткнення з транспортним засобом NISSAN NOTE д.н.з. НОМЕР_2 за кермом якого був чоловік позивача водій ОСОБА_3 (а.с. 9).

Власником транспортного засоба NISSAN NOTE д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (зворот а.с.12).

З підстав наведених вище постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.08.2025 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. ст. 122-4, 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (справа № 127/22734/25) (а.с. 46).

Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_2 , у вчиненні вказаної ДТП встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у відповідача ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ», що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (зворот а.с. 11).

28 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» із повідомленням про ДТП (а.с.11) та із заявою про страхове відшкодування (а.с. 13).

01.09.2025 року від ТДВ СК «АЛЬФА-ГАРАНТ» надійшло повідомлення у месенджер згідно якого: «Повідомляли, що за калькуляцією попередній розмір відновлювального ремонту складає 54507.77 грн. (з ПДВ). Розмір матеріального збитку (з врахуванням зносу ЗЧ) 29082.83 грн. (з ПДВ), у разі перерахування на реквізити сплачується без ПДВ 24235.69 грн. Франшиза за полісом 0,00 грн. (Відшкодовує винуватець). Розмір страхового відшкодування становить. 24235.69 грн. Для погодження суми страхового відшкодування, та оформлення виплати, ми направимо Вам відповідний бланк після отримання відповіді на це повідомлення. Номер Вашої справи №ЦВ/25/4355». Не погоджуючись з таким розрахунком, Позивач засобами телекомунікаційного зв`язку звернулась до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з вимогою перерахувати розмір страхового відшкодування. Для перерахунку розміру страхового відшкодування було надіслано рахунок на оплату № А-00001334 від 18.07.2025 року на суму 148 470 грн та акт виконаних робіт № ФОП-001776 від 18.07.2025 року на суму 1050 грн (а.с.15-16).

Згідно з рахунком на оплату ТОВ "Автомир-Н" №А-00001334 від 18.07.2025 року загальна сума ремонту автомобіля становила 148480,00 грн (зворот а.с.16) відповідно до Станції технічного обслуговування Акту виконаних робіт № ФОП 001776 від 18.07.2025 року за послугу дефектування автомобіля після ДТП було сплачено 1050,00 грн (а.с.17).

01.10.22025 року Позивач звернулася із Заявою до МТСБУ, згідно якої просила визначити розмір належної їй виплати та повести виплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок (зворот а.с.17).

Відповідно до Звіту №107 від 17 вересня 2025 року, ринкова вартість автомобіля становить 236 401,20 грн, вартість відновлювального ремонту 54 817,19 грн, коефіцієнт фізичного зносу 0,70, а вартість матеріального збитку станом на дату оцінки 16.07.2025р. 49 923,49 грн. ( а.с.58-66).

Згідно довідки по виписці по картці ОСОБА_1 , 02.10.2025 року було здійснено безготівкове перерахування коштів 45680,99 грн від МТСБУ, виплата по справі № 127655 (зворот а.с. 20).

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який викладений у Постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик заподіювача шкоди.

Страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідно до статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України підставою для судового захисту є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу особи.

Отже, обов`язковою передумовою задоволення позову є встановлення судом факту порушення права позивача відповідачем. За відсутності такого порушення суд не вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, що факт дорожньо-транспортної пригоди від 16.07.2025 та вина ОСОБА_2 у її вчиненні підтверджуються постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.08.2025 у справі №127/22734/25, яка набрала законної сили.

Разом з тим сам факт настання страхового випадку не є предметом спору між сторонами.

Не є спірним і те, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант» за полісом №226375525.

Також не оспорюється, що позивач звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування від 28.07.2025 та що після відкликання ліцензії страховика отримала регламентну виплату від МТСБУ у сумі 45 680,99 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 03.10.2025.

Таким чином, право позивача на звернення за страховим відшкодуванням було реалізовано, а відповідна виплата фактично проведена.

Предметом спору є виключно твердження позивача про те, що виплачена сума не покриває фактичного розміру шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України відшкодуванню підлягають реальні збитки.

Стаття 1192 ЦК України встановлює, що розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом статей 76, 77, 78, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести розмір збитків належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках неодноразово зазначала, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони спору, а суд не вправі виходити з припущень або самостійно збирати докази на підтвердження позиції однієї зі сторін.

Аналізуючи надані докази, суд встановив, що єдиним документом, на підставі якого позивач обґрунтовує розмір заявлених вимог, є рахунок на оплату ТОА "Автомир-Н" №А-00001334 від 18.07.2025 на суму 148 470 грн.

Однак такий рахунок не є доказом реального розміру шкоди.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» рахунок не належить до первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції.

Зазначений документ лише відображає орієнтовну вартість можливого ремонту транспортного засобу та не підтверджує фактичного виконання робіт, придбання запасних частин чи понесення витрат.

У справі відсутні платіжні документи, видаткові накладні, акти виконаних ремонтних робіт, чеки, банківські документи або інші належні докази, які б підтверджували проведення ремонту на суму 148 470 грн.

Також матеріали справи не містять висновку судового експерта, висновку автотоварознавчого дослідження, звіту оцінювача чи іншого спеціального доказу, який би встановлював реальний розмір матеріальної шкоди.

Верховний Суд в своїй Постанові №910/9396/17 від 13.03.2018р. виснує: " Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 зі справи № 3-50гс15). Проте суд апеляційної інстанції у власних розрахунках виходив виключно з тих сум, які визначені у звіті від 05.02.2016 № 2432 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "ЗАЗ" Lanos д.н. НОМЕР_6 , а не в рахунку, який виставлений СТО (ФОП ОСОБА_8), яким і було здійснено ремонт застрахованого автомобіля".

Таким чином, Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить із того, що рахунок СТО, калькуляція ремонту, комерційна пропозиція чи інший попередній розрахунок вартості відновлювального ремонту самі по собі не є належними та достатніми доказами фактичного розміру матеріальної шкоди. Такі документи лише відображають можливі або прогнозовані витрати на ремонт транспортного засобу та не підтверджують реальне понесення відповідних витрат. Належними доказами розміру збитків можуть бути документи, що підтверджують фактичне виконання ремонтних робіт та їх оплату, або висновок судової експертизи чи інше спеціальне дослідження, проведене відповідно до вимог закону. За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості достовірно встановити реальний розмір завданої шкоди, а тому вимоги про її стягнення не можуть ґрунтуватися виключно на попередніх розрахунках чи рахунках на ремонт.

В даному випадку позивач просить суд покласти в основу рішення виключно розрахунок, складений суб`єктом господарювання в односторонньому порядку.

Однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Тому сам по собі рахунок СТО не може автоматично підтверджувати ані факт понесення витрат, ані реальний розмір шкоди, ані наявність недоплати страхового відшкодування.

Окремо суд оцінює акт виконаних робіт №ФОП-001776 від 18.07.2025 на суму 1 050 грн.

Із зазначеного документа вбачається, що позивачу надано послугу з дефектування транспортного засобу після ДТП.

Разом з тим позовні вимоги заявлені не про відшкодування витрат на проведення огляду чи дефектування транспортного засобу, а саме про стягнення недоплаченого страхового відшкодування.

Зазначений акт сам по собі не підтверджує факту існування недоплати страхового відшкодування та не свідчить про те, що МТСБУ або страховиком не було враховано відповідні витрати при визначенні суми виплати.

Більше того, навіть наявність витрат на дефектування транспортного засобу не доводить того, що розмір шкоди перевищує суму вже отриманої позивачем регламентної виплати у розмірі 45 680,99 грн.

Тому акт №ФОП-001776 від 18.07.2025 не може бути самостійною та достатньою підставою для задоволення позову навіть частково.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування у разі пошкодження транспортного засобу визначається не довільно, а за спеціальними правилами, встановленими законом, та охоплює документально підтверджені витрати, пов`язані з його відновлювальним ремонтом. При цьому законом передбачено врахування фізичного зносу транспортного засобу під час визначення розміру відшкодування, якщо інше прямо не встановлено законом.

Отже, сама лише наявність рахунку СТО або відмінність між вартістю ремонту, визначеною станцією технічного обслуговування, та сумою виплаченого страхового відшкодування не свідчить про порушення прав потерпілого чи про наявність недоплати з боку страховика (МТСБУ). Для висновку про неповне відшкодування шкоди необхідно встановити реальний розмір збитків на підставі належних та допустимих доказів, передбачених законом.

Таким чином, позивачем не доведено жодним належним доказом ані реальний розмір шкоди, ані неправильність проведеного страховиком чи МТСБУ розрахунку, ані існування будь-якої суми невідшкодованого збитку після здійснення виплати 45 680,99 грн.

А тому, суд приходить до висновку, що позивач не довів наявності порушеного права, за захистом якого звернувся до суду, а також не довів належними та допустимими доказами наявності недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 103 839,01 грн.

Недоведеність предмета доказування у справі є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Оцінюючи доводи позивача про неповну виплату страхового відшкодування у розмірі 4 242,50 грн, суд зазначає, що у звіті про оцінку №107 від 17 вересня 2025 року вартість матеріального збитку визначена у сумі 49 923,49 грн з урахуванням ПДВ, тоді як страхову виплату в сумі 45 680,99 грн. перераховано безпосередньо на банківський рахунок позивача, а не на рахунок особи, яка здійснює відновлювальний ремонт транспортного засобу.

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі здійснення виплати на банківський рахунок потерпілої особи розмір відшкодування визначається за вирахуванням суми податку на додану вартість. Отже, різниця між сумою збитку, зазначеною у звіті, та фактичною виплатою 49 923,49 грн 45 680,99 грн = 4 242,50 грн є сумою ПДВ, яка відповідно до прямої норми закону не підлягала включенню до страхової виплати, перерахованої на особистий рахунок позивача.

Така різниця не свідчить про неповне виконання страховиком зобов`язання, а тому доводи позивача про наявність заборгованості в сумі 4 242,50 грн є також необґрунтованими. Страховий обов`язок у цій частині виконано в повному обсязі, у зв`язку із чим підстави для стягнення зазначеної суми також відсутні.

Оскільки у задоволенні основних позовних вимог відмовлено, відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10-13, 76-89, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», за участі третьої особи: Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення недоплаченого страхового відшкодування - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20.07.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ СТРАХОВА КОМПАНЯ «АЛЬФА-ГАРАНТ», ЄДРПОУ 32382598, місцезнаходження: бульв. Лесі Українки, буд. 26, м. Київ;

Третя особа: Моторне (транспортне) Страхове Бюро України, ЄДРПОУ 21647131, бульв. Русанівський, 8, м. Київ.

Суддя: