Рішення № 13832666, 08.02.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.11р.Справа № 3/14-11 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг

до Криворізької міської ради Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг

про визнання недійсної тимчасової угоди

Суддя Юзіков С.Г.

Представники:

позивача - ОСОБА_2, довіреність від 12.01.11р.

відповідача - Сова Ю.В., спеціаліст 1-ої категорії, дов. №7/26-632 від 11.11.10р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить визнати недійсною тимчасову угоду №2184/2 від 25.10.10р. про сплату за фактичне користування земельною ділянкою, укладену сторонами. Свої вимоги обґрунтовує тим, що чинним законодавством не передбачено укладання такого виду угод, а щодо передачі земельних ділянок в оренду встановлений зовсім інший порядок, а саме рішення про надання земельної ділянки може прийматися тільки сесією міської ради. Таке рішення Відповідачем не приймалося, земельна ділянка в натурі не надавалася.

Відповідач позов не визнає, вважає, що оспорювана угода відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки Позивач є власником нежилого приміщення з облаштованим окремим входом до магазину та зовнішнього фасаду нежилого приміщення і на підставі Закону України "Про плату за землю" зобовязаний сплачувати земельний податок. На думку відповідача відсутні правові підстави для визнання угоди недійсною.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.10р. сторонами укладено тимчасову угоду №2184/2 про сплату за фактичне користування земельною ділянкою строком дії до 31.10.11р. (далі Угода).

Згідно з п. 1 Угоди фактичний землекористувач (Позивач), враховуючи фактичне використання ним земельної ділянки за адресою м. Кривий Ріг, вул. Кремлівська, 24/26, 27 площею 69 кв.м, визначеної відповідно до довідки КП ДОР "КБТІ" №22934-ю від 30.06.09р., та відповідно до грошової оцінки одного кв.м забудованих земель комерційного використання у розмірі 551,25 грн. (технічна документація з нормативної грошової оцінки земель м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, що затверджена рішенням міської ради від 14.05.10р. № 3884) для розміщення вбудованого магазину непродовольчих товарів сплачує до місцевого бюджету щомісячно (протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця), за користування цією земельною ділянкою суму, що відповідає розміру земельного податку, встановленого Законом України “Про плату за землю”, а саме становить - 31,70 грн. Фактичний землекористувач, визнаючи відсутність у нього документів, які посвідчують отримання від розпорядника земель права користування земельною ділянкою в період з 01.10.10р. по дату укладання цієї угоди сплачує до місцевого бюджету суму, яка відповідає розміру земельного податку, встановленого Законом України "Про плату за землю", а саме - 31,70 грн. на місяць.

Позивач вважає угоду такою, що не відповідає положенням ст. 116, 125 Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", та просить визнати її недійсною.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Законом визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним (ст.16 ГК).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Правовідносини щодо користування землею та оплати за використання земельних ділянок регулюються спеціальним законодавством, а саме - Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про плату за землю", тощо.

Укладена сторонами угода фактично регулює відносини сторін про використання земельної ділянки та внесення плати за її використання.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право розпорядження землями комунальної власності, зокрема, передачу в тимчасове користування (оренду), тощо, віднесено виключно до повноважень сільських, селищних, міських рад, про що приймаються відповідні рішення на сесіях цих рад (ст. 12, 116, 122 цього Кодексу).

Доказів прийняття Криворізькою міською радою рішення щодо передачі Позивачеві спірної земельної ділянки в користування та встановлення її меж в натурі Відповідачем не надано. З боку Відповідача оспорювана угода підписана секретарем міської ради (Маляренко С.В.), повноваження якого щодо укладання цієї угоди суду не надані. Тобто, Позивач в установленому Законом порядку не набув права власності чи права користування (в тому числі і на умовах оренди) цією земельною ділянкою та вказана ділянка не є обєктом плати за землю у розумінні ст. 5 Закону України "Про плату за землю".

Крім того, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.11.99р. загальна площа приміщення становить 103,8 кв.м, приміщення знаходиться на першому поверсі 4-ох поверхового житлового будинку (технічний паспорт).

Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України, порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

В оспорюваній Угоді визначена площа земельної ділянки 69 кв.м, що не відповідає площі приміщення, доказів виділення в натурі земельної ділянки саме площею 103,8 кв.м чи рішення співвласників будинку про розподіл прибудинкової території Відповідачем не надано.

Відповідач позов не визнає, вважає, що оспорювана угода відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки Позивач є власником нежилого приміщення з облаштованим окремим входом до магазину та зовнішнього фасаду нежилого приміщення і на підставі Закону України "Про плату за землю" зобовязаний сплачувати земельний податок. На думку Відповідача відсутні правові підстави для визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що оспорювана Угода не відповідає вимогам ст. 5 Закону України "Про плату за землю", ст. 12, 116, 122 Земельного Кодексу України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Керуючись ст. 22, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсною Тимчасову угоду №2184/2 від 25.10.10р. про сплату за фактичне користування земельною ділянкою, укладену Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Криворізькою міською радою.

Стягнути з Криворізької міської ради (50101, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вул. Радянська,1, код ЄДРПОУ 24230992) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідн. № НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита 85,00 грн. (вісімдесят пять грн. 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати підписання його повного тексту.

Суддя С.Г. Юзіков

Рішення підписано______