Рішення № 138326474, 13.07.2026, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/738/26

провадження № 2/136/375/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шпортун С. В.

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець, за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» (далі позивач) звернулося до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, 13.03.2020 між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «МЕГАБАНК» (далі - АТ «МЕГАБАНК», Банк,) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт, Боржник, Відповідач) укладено кредитний договір №26-008-850-2-20-Г (з ануїтетними платежами) , який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «МЕГАБАНК», розміщені на сайті АТ «МЕГАБАНК» та індивідуальної частини договору, якою є Кредитний договір. Вищевказані документи у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості Банка і Позичальника щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст. 634 ЦК України та умов п. 1.2 Кредитного договору є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття Позичальником пропозиції Банку згідно ст. ст. 641, 644 ЦК України.

Сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів.

Банк свої зобов`язання перед Позичальником за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши йому Кредит у розмірі та на умовах, погоджених у Кредитному договорі, однак позичальник допустивши прострочення здійснення строкових платежів, а також не повернув кредит після закінчення строку кредитування, внаслідок чого у останнього сформувалась заборгованість в сумі 27 080,82 грн., що складається із: заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена): 9 339,01 грн.; заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 3 032,83 грн.; заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена): 14 708,98 грн.

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Новий кредитор) був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до Боржників за Основними договорами, серед яких і право вимоги до Відповідача боржника за Кредитним договором № 26-008-850-2-20-Г від 13.03.2020 року.

27.12.2024 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (Новий кредитор) Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло і право вимоги до Відповідача боржника за Кредитним договором № 26-008-850-2-20-Г від 13.03.2020 року, заборгованість становить 27 080,82 грн.

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» не здійснювало жодних додаткових нарахувань відповідачеві, умови Кредитного договору в односторонньому порядку не змінювались.

Ураховуючи те, що відповідач належним чином не виконував умови взятих на себе зобов`язань, у зв`язку із чим допустив заборгованість, яка складає 27 080,82 грн., що складається із: заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена): 9 339,01 грн.; заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 3 032,83 грн.; заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена): 14 708,98 грн., яку у добровільному порядку не погашає, що послугувало підставою звернення позивача до суду із даним позовом.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

22.04.2026 ухвалою суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено до розгляду по суті.

У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін не надав, також не надав зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак надав заяву, у якій просив розглянути справу у його відсутність, не заперечував щодо заочного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи.

Судовий виклик направлений в адресу відповідача повернуто до суду із відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

За змістом Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, ч.2, 4, 6, 7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв`язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, тощо, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

13.03.2020 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 26-008-850-2-20-Г, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник повернути, сплатити проценти за користування кредлитом та інші платежі. Кредит надається на споживчі цілі на наступних умовах: загальний розмір Кредиту 16 163,79 гривень 00 коп.; кредит надається з 13.03.2020 до 11.03.2022 включно, процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована), 15% річних, реальна річна процентна ставка 134,89 %; загальна вартість Кредиту на дату укладення Договору 33 110,36 грн., розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості від суми кредиту сплачується щомісячно у розмірі 3,5 %.

Згідно Додатку №1 передбачено орієнтований графік платежів за договором, що узгоджено сторонами на період з 13.03.2020 по 11.03.2022.

Позичальник підписав кредитний договір із додатками особистим підписом.

Істотні умови кредитного договору надано позичальнику у Паспорті споживчого кредиту (а.с.12).

13.03.2020 ОСОБА_1 надав заяву на видачу готівки (а.с.31).

Факт руху грошових коштів на рахунках відповідача у АТ «МЕГАБАНК» підтверджується Випискою за особовими рахунками (а.с. 14-26).

Виписка по рахунку згідно Переліку типових документів, затверджених наказом Міністерством юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом по справі.

03.09.2024 року між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» було укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до Витягу з Додатоку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного "03" вересня 2024 року, до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» перейшло право вимоги за кредитним договором № 26-008-850-2-20-Г від 13.03.2020.

27.12.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Згідно Витягу з Додатоку №1 до Договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного "27" грудня 2024 року, до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 26-008-850-2-20-Г від 13.03.2020 ьдо ОСОБА_1 .

Згідно розрахунку заборгованості АТ «МЕГАБАНК» (а.с.13), ОСОБА_1 допустив заборгованість за кредитним договором в сумі 27 080,82 грн., що складається із: заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена): 9 339,01 грн.; заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 3 032,83 грн.; заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена): 14 708,98 грн.

Судом встановлено, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС», ні ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» не здійснювало жодних додаткових нарахувань.

Частинами першою та третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, за якою «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Встановлені судом обставини та перевірені зібраними у справі доказами підтверджують, що внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги № GL1N426240 від 03.09.2024 та Договору про відступлення права вимоги № 1/12 від 27.12.2024 ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 26-008-850-2-20-Г від 13.03.2020 укладеним з Акціонерним товариством «МЕГАБАНК».

Надані на підтвердження вказаних обставин докази відповідають вимогам щодо належності та допустимості, договір є дійсним, а відповідачем вказаних обставин не спростовано та іншого не доведено, як і не надано доказів сплати грошових коштів за кредитним договором первісному кредитору, що не позбавляє його обов`язку погашення заборгованості за взятими на себе зобов`язаннями.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що 13.03.2020 відповідачем було укладено кредитний договір № 26-008-850-2-20-Г, який є предметом цього судового розгляду, який підписаний особистим підписом з метою засвідчення дій згідно з договором, відтак було дотримано презумпцію правомірності договору, отож права, набуті за ними сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення такого договору, підлягають виконанню.

На спростування вказаних обставин відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, тоді як надані позивачем до позову докази відповідають вимогам щодо їх належності та допустимості.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст.1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Приписами абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що нарахування процентів може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що позивач у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення 13.03.2020 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 . Кредитного договору № 26-008-850-2-20-Г, надання позичальнику кредитних коштів на споживчі потреби, виконання належним чином обов`язків банка, та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, є доведеною вина відповідача щодо порушення умов виконання зобов`язання, що підтверджується сукупністю зібраних та досліджених судом доказів.

Відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов`язань перед банком, в тому числі не спростовано розмір заборгованості, заявленої до стягнення позивачем як новим кредитором, з яким суд погоджується, оскільки усі істотні умови договору були сторонами узгоджені.

Судом встановлено, що позивач серед іншого просить стягнути із відповідача заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) в розмірі 14 708,98 грн.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Аналізуючи положення кредитного договору від 13.03.2020 укладеного між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 за № 26-008-850-2-20-Г, суд дійшов висновку, що умови визначені у п.2.8. цього договору про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3,5 % щомісячно суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину, при цьому позивачем не надано жодних доказів, що банком споживачеві надавались такі послуги.

За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія, а відтак позовні вимоги в цій частині з урахуванням мотивів суду задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене вище суд вважає, що заявлені вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується Главою 8 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

При зверненні з позовом до суду, позивачем сплачено судовий збір згідно платіжної інструкції 16.04.2026 (а.с. 1) в сумі 2 662,40 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до суми задоволених позовних вимог 1216, 30 грн.

Окрім того, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір № 1/07 про надання правової допомоги від 01.07.2025 (а.с.47); Акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 05.01.2026; детальний опис робіт (наданих послуг) необхідних для надання правничої (правової) допомоги на суму 11 200,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, суд вважає неспівмірною заявлену вартість послуг за підготовку позовної заяви, збирання доказів, підготовку та подання заяв, скарг, клопотань, чи інших процесуальних документів в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, враховуючи категорію та складність даної справи, яка відноситься до малозначних справ та є типовою для фактора, не потребує вивчення значного обсягу доказів та правових позицій судів щодо такої категорії справ, суд вважає завищеним заявлений розмір вартості вказаної послуги.

У зв`язку з вищенаведеним та враховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача, тобто ціну позову, а також складність справи та її значення для сторін, кількості судових засідань, усталеної практики з вирішення кредитних спорів, відсутність відомостей про фінансовий стан обох сторін, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та співмірними в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп., які відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, що становить 3080,50 грн. (5 000,00 грн.* 61%).

Керуючись ст. ст. 2, 11, 13, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за Кредитним договором № 26-008-850-2-20-Г від 13.03.2020 у розмірі 12 371, 84 грн. (дванадцять тисяч триста сімдесят одну) гривню 84 коп.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» судовий збір у розмірі 1216, 30 (однієї тисячі двісті шістнадцять) гривень 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» витрати на професійну правничу допомогу 3080,50 (три тисячі вісімдесят) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ЄВРОКРЕДИТ» (пров. Ушинського, буд.1, м. Дніпро, ЄДРПОУ - 40932411);

Відповідач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Суддя С.В. Шпортун