Рішення № 138326462, 20.07.2026, Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/2017/25

2/134/170/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 липня 2026 року селище Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Швець Л.В.,

при секретарі судового засідання Томашенко О.М.,

за участю: представника позивача адвоката Глушкової О.І.,

представника відповідача адвоката Твердохліба В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в режимі відеоконференції в залі суду в селищі Крижопіль цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Крижопільська державна нотаріальна контора Вінницької області,

встановив:

19 грудня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Глушкову О.І. звернулася до суду із позовом, в подальшому із зміненими позовними вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане 26 серпня 2015 року державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори, у спадковій справі № 295/2015 зареєстроване в реєстрі за № 1159, а саме: вказати, що частка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спадщині після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , складає 2/3 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вербської сільської ради Крижопільського району Вінницької області площею 3,0076 га, кадастровий номер № 0521980400:05:001:0150, яка належала померлій ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159743, виданого Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області 16.12.2004 року; частка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у спадщині після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , складає 1/3 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вербської сільської ради Крижопільського району Вінницької області площею 3,0076 га, кадастровий номер № 0521980400:05:001:0150, яка належала померлій ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159743, виданого Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області 16.12.2004 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Городківка Тульчинського району Вінницької області померла мати позивача ОСОБА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина. Відповідно до ст.1261 ЦК України позивач та відповідач як доньки спадкодавця є спадкоємцями першої черги за законом, а також була її мати ОСОБА_4 . Згідно з довідкою Городківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 27.11.2025 № 1177 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день своєї смерті була зареєстрована по АДРЕСА_1 . До складу сім`ї зареєстрованих на день смерті ОСОБА_1 за місцем її реєстрації по АДРЕСА_1 входили три особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті матері позивач була малолітньою, їй виповнилося вісім років. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Таким чином, позивач вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері, оскільки на час відкриття спадщини вона була малолітньою. Разом з тим, спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину в силу вимог ч.3 ст.1268 ЦК України, була мати спадкодавця ОСОБА_4 , яка постійно спільно проживала зі своєю дочкою на час відкриття спадщини та як вбачається із матеріалів спадкової справи не подавала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини. Таким чином, спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , крім відповідача, є позивач ОСОБА_1 та мати померлої, баба позивача та відповідача по справі, ОСОБА_4 . Частка кожного у спадщині складала по 1/3 частини земельної ділянки, розташованої на території Вербської сільської ради Крижопільського району Вінницької області площею 3,0076 га, кадастровий номер № 0521980400:05:001:0150, посвідченої державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159743, виданим Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області 16.12.2004 року. ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі і на 1/3 частину зазначеної земельної ділянки, на яку відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Згідно із заповітом, складеним ОСОБА_4 09 листопада 2018 року, спадкоємцем конкретно визначеного майна спадкодавця призначено ОСОБА_5 , все інше майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що на день смерті буде належати спадкодавцю і на що він матиме право за законом заповідано позивачу ОСОБА_1 . Відповідно до довідки Городківської сільської ради від 13.02.2026 № 142 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , на день своєї смерті була зареєстрована по АДРЕСА_2 та до складу сім`ї зареєстрованих на день смерті ОСОБА_4 за місцем її реєстрації входила ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , онука померлої. Крім того, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 позивач була неповнолітньою, а тому в силу вимог ч. 3, 4 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. З урахуванням викладених обставин позивач має право на частину спадкового майна після смерті її матері ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складає 2/3 частини зазначеної земельної ділянки, яка належала померлій ОСОБА_1 . В той же час частка відповідача складає 1/3 частини вказаної земельної ділянки. 26 серпня 2015 року державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Деревянчук А.В. відповідачці було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на спірну земельну ділянку. Згідно із законодавством спадкоємець, який прийняв спадщину має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. У зв`язку з тим, що відповідачка відмовляється в добровільному порядку вирішити питання щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, між сторонами наявний спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку. Разом з тим просить стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 23 грудня 2025 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Вирішено питання витребування доказів.

20 січня 2026 року згідно ухвали суду Крижопільська державна нотаріальна контора надала суду копію спадкової справи, яка заведена щодо майна померлої ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 22 січня 2026 року розгляд справи був відкладений.

04 лютого 2026 року представник відповідача через систему «Електронний суд» надіслав заяву про застосування строку позовної давності. Свою заяву обґрунтовує наступним. Заявлені позивачкою вимоги фактично спрямовані на оспорювання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори. Згідно до цивільного законодавства України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була (могла) дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Факт видачі 26 серпня 2015 року свідоцтва про спадщину відповідачці є юридичним фактом, який об`єктивно свідчить про можливе порушення спадкових прав іншої особи, та з яким пов`язується виникнення права на позов, за умови відсутності об`єктивних перешкод для отримання відповідної інформації. Саме з цього моменту у відповідача виникає реальна можливість для захисту порушеного права у судовому порядку. На момент смерті спадкодавця позивачка була малолітньою. Разом з тим, сам по собі малолітній вік не зупиняє та не перериває перебіг позовної давності, незалежно від віку позивачки, її спадкові права могли та повинні були бути захищені її законними представниками з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину. Однак позивачкою не надано доказів існування об`єктивних перешкод, які унеможливлювали звернення її законних представників до суду в межах установленого законом строку. Отже строк позовної давності за заявленими вимогами сплив, минуло більше 10 років, а підстави для його поновлення відсутні.

04 лютого 2026 року протокольною ухвалою суду в підготовчому судовому засіданні було оголошено перерву.

12 лютого 2026 року протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування із Крижопільської державної нотаріальної контори додаткових доказів, про що було винесено відповідну ухвалу, на виконання якої 19 лютого 2026 року Крижопільською державною нотаріальною конторою було надано до суду копію Свідоцтва про спадщину за законом.

02 березня 2026 року представником позивача через систему «Електронний суд» було подано заяву про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову (мотивувальну частину даної заяви, судом викладено на початку рішення суду як обґрунтування позовних вимог).

02 березня 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» було подано заперечення на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог із застосуванням строків позовної давності. Дане заперечення обґрунтоване наступним. Подана позивачем заява про збільшення позовних вимог ґрунтується на обставинах, які вже існували на момент видачі свідоцтва про право на спадщину 26 серпня 2015 року та які за всіма об`єктивними критеріями могли та повинні були бути відомі її законним представникам. Наведені у заяві доводи не змінюють ані моменту виникнення права на судовий захист, ані правової природи спірних спадкових правовідносин, ані факти спливу встановленого законом строку позовної давності. Зміна розміру заявленої частки у спадщині (з 1/2 на 2/3) має виключно розрахунковий характер та не створює нових матеріально-правових підстав для перегляду дотримання строку позовної давності. Позивачкою не доведено наявності порушеного цивільного права, яке підлягає судовому захисту. Відсутні будь-які докази того, що позивачка або її законні представники зверталися до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав та отримали відмову у вчиненні нотаріальної дії. Тому неможливо встановити факт створення перешкод у реалізації спадкових прав позивачки, а отже відсутній сам предмет судового захисту. Така процесуальна поведінка свідчить про звернення до суду без попередньої спроби реалізувати право у встановленому законом порядку, що відповідно до усталеної практики є підставою для висновку про передчасність заявлених вимог. Разом з тим відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування об`єктивних, непереборних обставин, що унеможливлювали звернення законних представників позивачки до суду у межах установленого законом строку позовної давності.

Ухвалою суду від 02 березня 2026 року постановлено: клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Твердохліба В.Ю. про застосування строків позовної давності у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, - вирішити на стадії ухвалення остаточного судового рішення у даній справі. Клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності долучити до матеріалів справи для вирішення при ухвалені рішення.

Ухвалою суду від 02 березня 2026 року було прийнято до розгляду клопотання про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову, постановлено подальший розгляд справи здійснювати із збільшеними позовними вимогами, залучено третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Крижопільську державну нотаріальну контору. Вирішено питання витребування доказів.

23 березня 2026 року третя особа Державна нотаріальна контора надіслала пояснення по справі. В яких зазначила, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в шестимісячний термін ніхто не звертався, донька померлої ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса після спливу шестимісячного терміну із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку. Відповідно до довідки, виданої Городківською сільською радою Крижопільського району 10 червня 2015 року за № 996, ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на день смерті проживала спільно тільки із своєю донькою ОСОБА_2 , 1993 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 , інші спадкоємці відсутні. Починаючи із 07 листопада 2014 року по даний час (березень 2026 року) ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_4 , ні інші спадкоємці ніколи не зверталися до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку. Разом із поясненнями Крижопільська державна нотаріальна контора надала на вимогу суду копію спадкової справи, яка заведена щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4

24 березня 2026 року представником позивача було подано клопотання про долучення додаткових доказів по справі.

24 березня 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» було подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою позасудового врегулювання спору.

Ухвалою суду від 17 квітня 2026 року було відкладено судове засідання, яке призначалося на 17 квітня 2026 року, за клопотанням представника позивача.

30 квітня 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» було подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку відсутністю предмета спору. Своє клопотання обґрунтував тим, що між сторонами фактично відсутній спір про право, а позивачем штучно створюється видимість такого спору з метою судового вирішення питання, яке може бути врегульоване у позасудовому нотаріальному порядку. Позивач до моменту звернення до суду не надала доказів того, що вона зверталася до відповідача з пропозицією врегулювати питання у добровільному порядку, отримувала відмову відповідача або стикалась із будь-якими перешкодами з її боку. Відповідачка ніколи не заперечувала та не заперечує проти реалізації позивачем спадкових прав, не оспорює її право на спадщину, не перешкоджає внесенню відповідних змін до свідоцтва на право на спадщину. Разом з тим, відповідачка вжила активні дії для врегулювання питання у позасудовому порядку, зокрема звернулася до позивачки із письмовою заявою щодо врегулювання питання у позасудовому порядку, в якій прямо підтвердила, що не заперечує проти внесення відповідних змін до свідоцтва про право на спадщину у нотаріальному порядку, запропонувала сторонам спільно звернутися до нотаріуса. Дана заява отримана була позивачем. Окрім того відповідачка звернулася до Крижопільської державної нотаріальної контори із заявою про погодження дати та часу для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Поведінка відповідачки свідчить не про наявність спору, а навпаки про готовність до добровільного, добросовісного та оперативного врегулювання питання. Водночас позивачка ухиляється від позасудового врегулювання спору. Це підтверджується і заявою в судовому засідання представника позивача, яка зазначила, що сторона позивача не планує врегулювати питання в позасудовому порядку. На думку представника відповідача це штучний спір, якого фактично немає. Таким чином, між сторонами відсутній реальний матеріально-правовий спір, а тому відсутній предмет спору як необхідна передумова судового розгляду.

12 травня 2026 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано заперечення на клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Яке обґрунтовано тим, що відповідач на час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_1 та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, була опікуном малолітньої ОСОБА_1 , тобто їй достеменно було відомо про наявність ще одного спадкоємця, однак в своїх заяві, яка адресована нотаріусу для прийняття спадщини зазначила, що інших спадкоємців немає. Майже 10 років відповідачка отримувала дохід від спірної земельної ділянки, однак жодного разу не звернулася до позивачки про справедливий розподіл спадщини після смерті матері. Разом з тим, немає жодної норми, яка б передбачала обов`язок досудового врегулювання спору у таких справах. Сторони звернулися 05 травня до нотаріуса для добровільного врегулювання спору, нотаріус усно відмовила у внесені змін, письмової відмови надано не було. Право позивача на спадщину після смерті матері є порушеним, тому спір між сторонами існує і підлягає судовому розгляді. Крім того, представник відповідача стверджуючи, що відповідачка ніколи не заперечувала про право позивача на спадщину, при цьому подає до суду клопотання щодо застосування строків позовної давності та просить відмовити у позові, що свідчить про недобросовісну поведінку та умисне затягування справи стороною відповідача.

15 травня 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» було подано додаткові пояснення у справі щодо заперечень представника позивача про закриття провадження у справі. В яких зазначив, що заперечення представника позивача підтверджують відсутність між сторонами реального неврегульованого спору про право, а саме щодо можливості внесення змін до свідоцтва про право на спадщину у нотаріальному порядку, зазначивши при цьому, що сторони з`явилися до нотаріуса для добровільного врегулювання спору. Однак представник позивача не зазначила, чому саме нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальної дії, а саме у внесені змін до свідоцтва про право на спадщину. Як вбачається із листа державного нотаріуса Дерев`янчук А.В. від 06.05.2026 року відмовою у вчиненні зазначеної нотаріальної дії слугував арешт на зазначену земельну ділянку, який був накладений ухвалою суду за клопотанням представника позивача при зверненні до суду із позовною заявою. Таким чином, сторона позивача створила процесуальну перешкоду для нотаріального врегулювання спору. У своїх запереченнях представник позивача акцентує увагу на події 2015 року, та на неправомірну поведінку відповідача в той час. Однак на даний час відсутній предмет спору. Подання стороною відповідача клопотання про застосування строку позовної давності є не що іншим, як процесуальним способом права на захист і не означає визнання наявності реального спору про право. Твердження позивачки про те, що відповідачка в добровільному порядку відмовляється внести зміни до свідоцтва, тому вона змушена звернутися до суду ніяким доказом не підтверджено (не надала будь-якого доказу звернення до відповідачки до подання позову, чи пропонувала врегулювати питання у добровільному порядку, або отримувала відмову відповідачки, чи остання заперечувала чи створювала перешкоди у реалізації спадкових прав позивача). За відсутності звернення позивача до нотаріуса до подання позову та відсутності відмови у внесенні змін до свідоцтва про право на спадщину неможливо встановити факт створення відповідачем перешкод у реалізації спадкових прав позивача, а отже відсутній сам предмет судового захисту. Матеріали справи, навпаки, підтверджують, що відповідачка не заперечувала щодо спадкових прав позивача, погоджувалась на нотаріальне врегулювання спору та вчинила всі необхідні дії для цього. Зазначене свідчить про передчасність заявлених вимог позивачем.

13 травня 2026 року представником відповідача через систему «Електронний суд» повторно подано клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору. В якому просив закрити провадження у справі, оскільки відсутній предмет спору. Підстави зазначив аналогічні, які зазначенні в попередньому клопотанні.

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року було постановлено: в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Твердохліба В.Ю. про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Крижопільська державна нотаріальна контора Вінницької області, у зв`язку з відсутністю предмета спору, - відмовити. Підготовче засідання у цивільній справі продовжено.

Ухвалою суду від 13 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

08 червня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про скасування арешту та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, мотиви зазначені аналогічні як у попередніх клопотаннях.

Ухвалою суду 11 червня 2026 року клопотання про скасування арешту було задоволено, а розгляд справи був відкладений у зв`язку із клопотанням представника позивача.

06 липня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача надала до суду заперечення на клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, яких просила відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справ. Аргументи наведенні аналогічні які в попередньому запереченні.

06 липня 2026 року представником позивача до суду через систему «Електронний суд» подано клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого ухвалою суду від 09 липня 2026 відмовлено.

В судовому засіданні 09 липня 2026 року представник позивача підтримала позовні вимоги із підстав, які зазначені нею у позовній заяві, у заяві про збільшення позовних вимог та підстав позову, а також із підстав, які нею обґрунтовані заперечення щодо закриття провадження у справі. Крім того наголосила, що на час звернення до суду був предмет позову, оскільки відповідачка в 2015 році отримала свідоцтво про спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , яка була матір`ю сторін на все майна, що належало останній, а саме земельну ділянки. При цьому позивачка мала таке саме право на спадщину. Тому право позивачки на спадщину після смерті матері було порушено. Разом з тим зазначила, що саме відповідачка після смерті матері позивачки була призначена опікуном над малолітньою ОСОБА_1 , однак через неналежного виконання своїх обов`язків як опікуна, останню було звільнено від обов`язків опікуна та призначено ОСОБА_4 опікуном над малолітньою позивачкою, що підтверджує її недобросовісність щодо виконання обов`язків опікуна в тому числі захисту прав позивачки на спадкові права після смерті матері. Добровільного врегулювання спору у нотаріуса не відбулося, окрім того останньою не надано письмової відмови у вчиненні нотаріальної дії, як цього вимагає закон, а наданий лист, який не відповідає встановленим вимогам тому є неналежним доказом у справі. В добровільному порядку даний спір не може бути врегульований, оскільки відповідно до поведінки відповідача є ризики щодо невідновлення прав позивачки щодо спадкового майна. Право позивачки на звернення безпосередньо до суду передбачено законом, а досудове врегулювання спору не обов`язковим. Тому просила на підставі зазначеного задовольнити позов та стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу, докази, щодо витрат будуть надані згідно законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні 09 липня 2026 року підтримав свої клопотання щодо закриття провадження у справі із за відсутності предмета спору на підставі тих доводів, які ним зазначені в даних клопотаннях. Окремо наголосив, що під час всього судового розгляду даної справи, відповідачка не заперечувала щодо права позивачки на спадкове майно, яке залишилось після смерті їхньої матері ОСОБА_1 , не заперечує щодо часток спірного майна. Крім цього вона вчиняла активні дії, а саме: звернулася до позивачки про врегулювання даного питання в нотаріальному порядку, звернулася до нотаріуса для визначення дати для вчинення нотаріальної дії, разом із позивачкою прийшла до нотаріуса для нотаріального врегулювання спору. Нотаріусом було відмовлено у вчиненні даної нотаріальної дії, оскільки наявний арешт на земельну ділянку, яка є об`єктом спірного свідоцтва про право на спадщину за законом. Судом було скасований арешт на зазначену земельну ділянку, однак стороною позивача, дана ухвала була оскаржена в апеляційному порядку. Саме це свідчить про недобросовісність сторони позивача. Даний конфлікт врегульований, тому немає предмета спору, його і не було до подання заяви. Відтає є всі підстави для закриття провадження у справі через відсутності предмета спору, який штучно створений саме позивачем. Поведінка відповідача в 2015 році це є підставою позову, а не предметом. Щодо позовної давності на даний час таке клопотання не підтримує, воно було подане до суду як процесуальний спосіб захисту після відкриття провадження у справі. На підставі зазначеного вказав, що сторона відповідача не визнає позов, оскільки відсутній предмет спору та просив закрити провадження у справі на підставі пункту п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, так як відповідачка ніколи не заперечувала і не заперечує на даний час право позивача на спадщину, а стороною позивача не доведено протилежного жодним доказом. Тому сторона відповідача вважає, що предмету позову не існував як до пред`явлення позову так і його не встановлено під час судового розгляду.

Заслухавши учасників справи, дослідивши докази надані ними в процесі судового розгляду суд прийшов до такого висновку.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У статті 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (статті 1268, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України.

Відповідно до ст. 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Згідно ст. 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус, або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесенні зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз`яснено, що спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

При поділі спадщини між спадкоємцями необхідно враховувати правило частини першої статті 1278 ЦК ( 435-15 ) про те, що коли спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між спадкоємцями, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними. При розподілі такої спадщини необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності (пункт 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7).

В Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.11.2019 року у справі № 758/5329/15, провадження 61- 18376св 18, зазначено, що порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України. Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесенні зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення наведених норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частин першої, другої статті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.

Звертаючись з вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, слід зважати на те, що сторона у спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, проте її частка змінюється.

Як встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 в с. Городківка Крижопільського (нині Тульчинського) району Вінницької області (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 10 листопада 2014 року), яка була матір`ю для сторін по справі а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 01 жовтня 2006 року) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 01 листопада 1993 року).

Після смерті ОСОБА_1 відкрилась спадщина на майно останньої, якій на праві приватної власності належала земельна ділянка, розташована на території Вербської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, площею 3,0076 га, кадастровий номер 0521980400:05:001:0150, право якої посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159743, виданим Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області 16 грудня 2004 року.

26 серпня 2015 року державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Дерев`янчук А.В., за заявою ОСОБА_2 відкрита спадкова справа № 295/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 26 серпня 2015 року зазначеним нотаріусом було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташованої на території Вербської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, площею 3,0076 га, кадастровий номер 0521980400:05:001:0150, посвідчений державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 159743, виданим Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області 16 грудня 2004 року. Як вбачається із матеріалів спадкової справи та зазначено в поясненнях третьої особи, спірне свідоцтво було видано нотаріусом тільки спадкоємиці ОСОБА_2 на всю земельну ділянку на підставі довідки Городківської сільської ради № 996 від 10 червня 2015 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , народилася в с. Мар`янівка Крижопільського району Вінницької області, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала спільно з своєю дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою: АДРЕСА_1 та вели спільне господарство.

Однак, як вбачається із довідки про склад сім`ї, яка видана Городківською сільською радою Тульчинського району Вінницької області № 1176 від 27.11.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 була зареєстрована по АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . До складу сім`ї входили три особи, а саме: ОСОБА_4 мати померлої, ОСОБА_2 дочка померлої та ОСОБА_1 дочка померлої. Інших зареєстрованих членів сім`ї не було.

Таким чином, як вбачається із зазначеного, після смерті ОСОБА_1 спадкоємцями за законом відповідно до ст. 1261 та ч. ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України, так як вбачається із матеріалів спадкової справи заяви ОСОБА_4 , яка є матір`ю спадкодавиці ОСОБА_1 (дані підтверджуються витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126,133,135 Сімейного кодексу України № 00055033891 від 28 листопада 2025 року та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00024898380 від 11 грудня 2019 року) про відмову чи неприйняття спадщини немає.

Отже після смерті ОСОБА_1 . ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали право кожна на 1/3 спадщини, а саме зазначеної земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 померла в с. Городківка Крижопільського (нині Тульчинського) району Вінницької області. Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно. Як вбачається із спадкової справи № 160/2019, яка заведена 02 жовтня 2019 року щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 , остання залишила заповіт, яким конкретне майно, а саме земельні ділянки площею 0,7924, га (державний акт серії ЯА № 806687), площею 2,3836 га (державний акт серії ЯА № 236697) та площею 3,2762 га (державний акт ЯЛ № 520408) заповіла ОСОБА_5 , який прийняв спадщину та отримав відповідні свідоцтво про право на спадщину за заповітом; а все інше майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона матиме право за законом заповіла ОСОБА_1 , 2006 року народження.

Відповідно до довідки, які містяться в матеріалах спадкової справи № 160/2019, виданої Городківською сільською радою № 402 від 02 березня 2020 року та довідки № 143 від 13 лютого 2026 року, яка видана Городківською сільською радою Тульчинського району Вінницької області вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , була зареєстрована по АДРЕСА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , до складу сім`ї на день смерті входила одна особа ОСОБА_1 онука померлої. Інших зареєстрованих членів сім`ї не було.

Отже, ОСОБА_1 , яка на день смерті була малолітньою та її опікуном була ОСОБА_4 вважається такою, що прийняла спадщину за заповітом в силу ч. ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України (зокрема в матеріалах спадкової справи відсутня заява про відмову від спадщини). Таким чином, як встановлено судом ОСОБА_4 належала 1/3 частина земельної ділянки після смерті ОСОБА_1 , то після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 , 2006 року народження успадкувала 1/3 частину належної спадкодавиці ОСОБА_4 земельної ділянки, а в загальному їй належить 2/3 частини зазначеної земельної ділянки.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає, що під час судового розгляду представник відповідача відкликав зазначену заяву, що зафіксовано технічним записом судового засідання. За таких обставин суд не надає оцінки заяві про застосування позовної давності.

Як вбачається із ст. 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Судове рішення про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину не є самостійною підставою виникнення спадкового права, а є процесуальною підставою для внесення нотаріусом відповідних змін до свідоцтва у випадках, коли це не може бути здійснено у нотаріальному порядку без судового рішення. Оскільки у даній справі згода відповідачки підтверджена матеріалами справи, необхідність у такому заміщенні судовим рішенням відсутня.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, а саме пункту 24 зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (на даний пункт представник позивача посилається і в позовній заяві, як на підставу для звернення до суду).

Проте як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджено поясненнями третьої особи, позивачка до подання позовної заяви до суду не зверталася до нотаріуса із питання про внесення змін до спірного свідоцтва про право на спадщину за законом. Також відсутні і відомості, що позивачка зверталася до відповідачки для поданні спільної заяви до нотаріуса для вчинення нотаріальної дії по внесенню змін до вказаного свідоцтва.

Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів того, що передбачений частиною першою статті 1300 ЦК України нотаріальний порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину був неможливим або що відповідачка відмовлялася надати згоду на внесення таких змін.

Відсутність постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії сама по собі не є безумовною підставою для відмови у позові. Разом із тим у даній справі вона свідчить про те, що позивачка не довела неможливість реалізації свого права у нотаріальному порядку після того, як відповідачка висловила згоду на внесення відповідних змін до свідоцтва.

При цьому суд зазначає, що на момент пред`явлення позову необхідність судового захисту існувала, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері сторін ОСОБА_1 , було видано тільки відповідачці ОСОБА_2 на всю земельну ділянку, при цьому було порушено право позивачки ОСОБА_1 на спадкування після смерті матері на частину спадкового майна, а саме земельної ділянки, на яку вона мала право за законом, а також після смерті бабусі-опікуна ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачка не заперечувала проти внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, звернулася до позивачки із пропозицією врегулювати спір, погодила з нотаріусом дату вчинення нотаріальної дії, а сторони прибули до нотаріуса для подання відповідних заяв. Нотаріальна дія не була вчинена виключно через накладений на земельну ділянку арешт, який ухвалою суду від 11 червня 2026 року скасовано. Після цього позивачка звернулася з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу, посилаючись лише на припущення про можливу зміну позиції відповідачки, однак такі припущення належними доказами не підтверджені.

Таким чином, саме та обставина, на яку посилалася позивачка як на підставу звернення до суду (відсутність згоди іншого спадкоємця на внесення змін до свідоцтва), під час розгляду справи не знайшла свого підтвердження та була усунута.

Суд виносячи ухвалу про скасування арешту на майно, виходив з того, що єдиною перешкодою у вирішенні спору добровільно у нотаріуса було накладення арешту, а не те що відповідачка відмовляється добровільно вирішити питання щодо внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, як це зазначає сторона позивача у позовній заяві, при цьому не надала будь-яких доказів такого (листа, що позивачка зверталася до відповідачки про добровільне врегулювання спору в нотаріуса; письмової відповіді, чи СМС-відповіді, з якої вбачається відмова відповідачки від такого врегулювання питання), натомість стороною відповідача надано докази того, що відповідачка визнає право позивачки на спадщину за законом після смерті їх матері, визнає і частки, які зазначені позивачкою, вчиняла дії до добровільного врегулювання спору у нотаріуса.

Суд враховує, що цивільне судочинство спрямоване на захист саме порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а тому у випадку, коли під час розгляду справи право позивача визнається іншою стороною та може бути реалізоване у визначеному законом порядку без ухвалення судового рішення, суд має оцінити, чи залишається необхідність у застосуванні судового способу захисту. Сам факт порушення права у минулому не є достатньою підставою для задоволення позову, якщо на момент ухвалення рішення таке право вже не є невизнаним або оспорюваним та може бути реалізоване у передбачений законом спосіб без ухвалення судового рішення. Якщо право особи може бути реалізоване у спосіб, прямо визначений законом, без ухвалення судового рішення, судове втручання не відповідає завданню цивільного судочинства та принципу процесуальної економії.

Даний спір міг би бути врегульовано у нотаріуса, оскільки як вбачається із матеріалів справи, зокрема із пояснень самого представника відповідача, а також із листа державного нотаріуса Крижопільської державної нотаріальної контори № 36/02-14 від 06.05.2026 року, спору щодо часток чи складу спадкоємців немає. Хоча лист нотаріуса не є постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, наведені у ньому відомості узгоджуються з іншими доказами у справі та тому оцінюються судом у сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суд повинен захищати право лише тоді, коли такий спосіб захисту є необхідним та ефективним, а якщо порушене право може бути поновлене без судового рішення способом, прямо передбаченим законом, відсутні підстави для застосування судового способу захисту.

Хоча під час оформлення спадщини у 2015 році право позивачки було порушене, на момент ухвалення рішення відсутній спір щодо її спадкових прав, а також відсутні обставини, які б унеможливлювали внесення нотаріусом змін до свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1300 ЦК України. Судовий захист має застосовуватися тоді, коли він є необхідним для реального поновлення порушеного права. Якщо таке право може бути реалізоване у передбаченому законом позасудовому порядку, відсутні підстави для застосування судового способу захисту.

Оцінивши докази у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що на момент ухвалення рішення позивачкою не доведено існування обставин, які свідчили б про необхідність застосування саме судового способу захисту, оскільки її спадкові права можуть бути реалізовані у нотаріальному порядку.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в позові, а не про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки предмет спору існував на момент звернення до суду, однак під час розгляду справи відпала необхідність у судовому захисті. Такий висновок відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 та від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, згідно з якими провадження може бути закрито лише тоді, коли предмет спору був відсутній як на момент звернення до суду, так і на момент ухвалення рішення. Саме цим суд спростовує твердження представника відповідача про закриття провадження у справі через відсутності предмета спору, який був відсутній як до подання позову так і відсутній під час розгляду справи.

При цьому відповідачка не визнавала позов у процесуальному розумінні статті 206 ЦПК України, а лише не заперечувала проти спадкового права позивачки та можливості його реалізації у нотаріальному порядку, що саме по собі не є підставою для задоволення позову.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких судовий захист має надаватися лише шляхом застосування ефективного способу захисту порушеного права, а суд не повинен застосовувати судовий спосіб захисту, якщо право може бути реалізоване в інший передбачений законом спосіб.

Такі висновки є, зокрема, у постановах Великої Палати: № 338/180/17 від 05.06.2018 року; № 905/1926/16 від 11.09.2018 року; № 569/17272/15-ц від 30.01.2019 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що підставою для відмови у позові є не відсутність у позивачки права на спадкування чи неправильне визначення спадкових часток, а відсутність на момент ухвалення рішення необхідності у застосуванні судового способу захисту, оскільки матеріалами справи підтверджено можливість реалізації спадкових прав позивачки у нотаріальному порядку після усунення перешкод для вчинення відповідної нотаріальної дії. За таких обставин підстав для задоволення позову або для закриття провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд не вбачає.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 15, 16, 1218, 1280, 1300 ЦК України, керуючись ст. ст. 89, 263-265, 273, 280-284, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Крижопільська державна нотаріальна контора Вінницької області відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Крижопільська державна нотаріальна контора, юридична адреса: вул. Соборна, буд. 20, селище Крижопіль Тульчинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 02887193.

Суддя