Ухвала суду № 13832640, 09.02.2011, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"09" лютого 2011 р.

Справа № 5004/33/11.

за позовом Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Волинській області, Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації, Державної служби з питань національної культурної спадщини, Волинської обласної державної адміністрації.

до відповідачів: 1) Луцької міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон", м.Луцьк

3) Житлово-комунального підприємства №1, м.Луцьк

4) Управління Волинської Єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Релігійна громада Свято-Троїцького собору УПЦ КП

про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень комунальної власності, додаткової угоди та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення

Суддя Сур'як О. Г.

Представники:

від позивачів: 1) Сініцина Л.М., довіреність №7 від 21.01.2011р.

2) Стрільчук В.В., довіреності від 09.02.2009р. та 14.09.2009р.

3) н/з

4) Запорожець О.С., довіреність №1842/57/2-10 від 20.04.2010р.

від відповідачів : 1) н/з

2) н/з

3) Кушнірук Є.В., довіреність від 09.02.2011р. №2

4) Спірна Ю.П., довіреність від 09.02.2011р.

третя особа: н/з

В судовому засіданні взяв участь прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури Волинської області Рибак А.І.

Суть спору: Прокурор м. Луцька звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Волинській області, Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації, Державної служби з питань національної культурної спадщини до Луцької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон", Житлово-комунального підприємства №1 та Управління Волинської Єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень комунальної власності №769 від 25.04.2006р., додаткової угоди №1 від 27.03.2007р. та зобов'язання звільнити нежитлове приміщення.

Ухвалою суду від 17.09.2009р. залучено до участі у справі в якості позивача –Волинську обласну державну адміністрацію.

Позовні вимоги обґрунтовує наступними обставинами:

- Між територіальною громадою міста Луцька в особі Луцької міської ради в особі Директора ЖКП №1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Таксон”25.04.2006р. було укладено договір №769 оренди нежитлових приміщень комунальної власності, а саме, нежитлового підвального приміщення колишній келій монастиря бернардинів (бар “Криниця”), що знаходиться в м.Луцьку по вул..Парковій, 2-в, загальною площею 245,1 кв.м.; в п.1.2 договору оренди №769 зазначено, що приміщення належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13.02.2006р. на підставі рішення Луцької міської ради від 13.09.2005р. №25/3.7.; в зв’язку із зміною орендодавця з територіальної громади м.Луцька на Волинську Єпархію Української Православної Церкви Київського патріархату на підставі рішення міської ради від 25.10.2006р. №7/6 “Про передачу приміщення по вул..Парковій, 2в у власність Волинської Єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату”до договору оренди нежитлових приміщень комунальної власності №769 від 25.04.2006р. 28.03.2007р. укладена додаткова угода №1 зі строком дії до 30.12.2011р.;

- постановою господарського суду Волинської області від 05.07.2007 року по справі №7/98-11А задоволено позов прокурора міста Луцька та визнано нечинними:

рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №496 від 11.12.2003 року "Про підвальні приміщення колишніх келій монастиря бернардинів (бар "Криниця") на вул. Парковій, 2в";

рішення Луцької міської ради від 13.09.2005 року №25/3.7 "Про перелік об’єктів, які підлягають приватизації" в частині включення до переліку приміщень, які підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового підвального приміщення по вул. Парковій, 2-в у м. Луцьку площею 245,1 кв. м.;

рішення Луцької міської ради №7/6 від 25.10.2006 року "Про передачу не житлового приміщення по вул. Парковій, 2в у власність Волинської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату";

на підставі зазначеної постанови господарського суду Волинської області КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" скасовано запис про реєстрацію права власності в електронному реєстрі прав власності, погашено свідоцтво про право власності, видане виконкомом Луцької міської ради 13.02.2006 року згідно рішення від 13.09.2005 року №25/3.7, а також анульовано запис в реєстровій книзі на нерухоме майно за адресою : м. Луцьк, вул. Паркова, 2-в (підвальне приміщення колишніх келій монастиря бернардинів (бар "Криниця");

Луцька міська рада не мала права передавати в оренду нежитлове підвальне приміщення колишніх келій монастиря бернардинів (бар "Криниця"), що знаходиться в м. Луцьку по вул. Парковій, 2-в, загальною площею 245,1 кв. м., оскільки незаконно оформила за собою право власності на це приміщення;

об'єкт спорів - нежитлові приміщення колишніх келій монастиря бернардинів по вул. Парковій, 2-в в м. Луцьку є пам'яткою архітектури національного значення, знаходиться у загальнодержавній власності;

розпорядженням представника Президента України від 16.12.1999 року №424 всі пам'ятки архітектури на території Волинської області, в т. ч. будівлі келій колишнього монастиря бернардинів, які знаходяться в м. Луцьку, були передані на баланс відділу охорони історичного середовища і реставрації пам'яток архітектури управління архітектури і містобудування Волинської ОДА;

- Згідно свідоцтва про право власності від 22.11.2007р., виданого на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 15.11.2007р. №761-5, нежитлове підвальне приміщення колишніх келій монастиря бернардинів (бар “Криниця”) загальною площею 228,8 кв.м., які розташовані в м.Луцьку по вул..Парковій, 2-в належать державній адміністрації на праві державної власності;

- Орендна плата не надходить до державного бюджету;

- Право укладання договору оренди належить власнику – державі Україна, а не балансоутримувачу –Волинському обласному єпархіальному Управлінню Української Православної Церкви Київського патріархату;

- Передача об’єктів культурної спадщини – не погоджено з Державною службою з питань національної культурної спадщини.

Регіональне відділення фонду державного майна України по Волинській області, в поясненні від 06.10.2009р. вказує, що спірне приміщення згідно Свідоцтва про право власності від 22.11.2007р. відноситься до державної власності і власником є держава Україна в особі Волинської обласної державної адміністрації. Орендна плата має спрямовуватись до державного бюджету.

Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації в поясненні від 19.04.2010р. №338/12/2-10 зазначило, що відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963р. № 970 комплекс монастиря бернардинів у м.Луцьку визнаний пам'яткою містобудування і архітектури республіканського значення. Відповідно до Закону України „Про охорону культурної спадщини" (розділ X Прикінцеві положення) „Об'єкти включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP „Про охорону і використання пам'яток історії та культури" визнаються пам'ятками відповідно до цього закону". Відповідно до ст.17 Закону України „Про охорону культурної спадщини" 06.05.08 Волинським обласним бюро технічної інвентаризвції зареєстровано в електронному реєстрі право власності на нерухоме майно в м.Луцьку по вул.Парковій,2-в за державою в особі Волинської обласної державної адміністрації. Відповідно до ст.18 Закону України „Про охорону культурної спадщини" пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління, забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування, чи управління іншій особі. В паспорті, виготовленому Українським регіональним спеціалізованим науково- реставраційним інститутом „Укрзахідпроектреставрація", зазначено, що келії монастиря бернардинів на пр.Волі,2 у м.Луцьку є державною власністю. Підвальні приміщення по вул.Парковій,2в згідно даного паспорта та графічних матеріалів, представлених Волинським обласним бюро технічної інвентаризвції, є складовою частиною пам'ятки. Управління культури і туризму облдержадміністрації наголошує, що вказане вище приміщення є складовою частиною пам'ятки містобудування і архітектури національного значення - келій колишнього монастиря бернардинів у м.Луцьку по пр.Волі,2.

Управління Волинської Єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату в поясненні від 07.09.2009р. позов заперечує, вказує, що Державна служба з питань охорони національної культурної спадщини не може бути належним позивачем у цій справі, оскільки приміщення у м. Луцьку по вул. Парковій, 2-в не є об'єктом національної культурної спадщини. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про охорону культурної спадщини”занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Об'єкти, які занесені до Державного реєстру та/або мають охоронний номер, є пам'ятками України. Однак у жодному з нормативно-розпорядчих документів КМУ немає відомостей (навіть у проектах, навіть у вигляді пропозицій), що стосуються об'єкту у м. Луцьку по вул. Парковій, 2-в. Жоден із документів, на які посилаються прокурор і позивачі (щодо статусу спірного приміщення як пам'ятки національного значення), не може бути належним доказом, оскільки статус пам'ятки визначається виключно на підставі Постанов КМУ або урядів України, що діяли раніше. Позовна заява прокурора містить сентенцію про те, що спірне приміщення є частиною історико-культурного заповідника “Старий Луцьк”. Судом апеляційної інстанції це питання було досліджено і надіслано запит до заповідника. Відповіддю спростовано це безпідставне твердження: будівля по вул. Парковій, 2 в не є частиною заповідника. Тому просить залишити позов без розгляду відповідно п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Відповідач - Житлово-комунальне підприємство №1 в поясненні від 15.09.2009р. просить залишити позов без розгляду, вказує, що Державна служба з питань охорони національної культурної спадщини не може бути належним позивачем у цій справі, оскільки приміщення у місті Луцьку по зул. Парковій, 2 в не є об'єктом національної культурної спадщини. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, знесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Об'єкти, які занесені до Державного реєстру та/або мають охоронний номер, є пам'ятками України. Однак, у жодному з нормативно-розпорядчих документів Кабінету Міністрів України немає відомостей, що стосується об'єкту у місті Луцьку по вул. Парковій, 2 в. Документи, на які посилається прокурор і позивачі (щодо статусу спірного приміщення як пам'ятки національного значення) не можуть бути належним доказом, оскільки статус пам'ятки визначається виключно на підставі постанов Кабінету Міністрів України або урядів України, що діяли раніше.

Щодо будівлі по вул. Парковій, 2 в, то вона не є частиною заповідника, що було підтверджено відповіддю останнього і спростовано безпідставне твердження, що спірне приміщення є частиною історико-культурного заповідника “Старий Луцьк”.

Луцька міська рада вважає що договір укладався на законних підставах, оскільки спірні приміщення належали міській раді.

ТзОВ "Таксон" в поясненні від 02.12.2009р. позов просить залишити без розгляду, оскільки спірне приміщення не віднесено до об’єктів національної культурної спадщини та історико-культурного заповідника республіканського значення, а тому передача у користування приміщення є правомірним.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.07.2010р. за №05/88/25-92 позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду від 14.12.2010р. скасовано рішення господарського суду Волинської області від 06.07.2010р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010р. у справі № 05/88/25-92, а справу передано на новий розгляд.

Ухвалою суду розгляд справи призначено на 09.02.2011р.

Відповідач Луцька міська рада в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи в суді, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 20.01.2011р.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Таксон" також в судове засідання не з’явився.

Ухвала суду від 12.01.2011р., що направлялася Товариству з обмеженою відповідальністю "Таксон" за адресою, зазначеною позивачами в позовній заяві (м.Луцьк, вул. Конякіна, 11а/17) повернулася на адресу суду з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання».

Сторони додаткових пояснень суду не надали.

Прокурор в поясненні від 20.01.2011р. №05-37 зазначив, що відповідно до свідоцтва від 22.11.07р. виданого на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 15.11.07р. №761-5, право власності на нежитлове підвальне приміщення колишніх келій монастиря бернардинців на вулиці Парковій 2-в належить державі Україна в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Паспорт на об'єкт культурної спадщини, в якому зазначається власником держава в особі управління культури та турпзму Волинської ОДА не є правовстановлюючим документом, однак він передбачає лише те, що управління культури і туризму Волинської ОДА с представником власника в питаннях використання, збереження та функціонування пам'яток культурної спадщини на Волині. Зазначає, що прокурором м. Луцька правомірно визначено як позивачів управління культури і туризму Волинської обласної держадміністрації та Державну службу з питань національної культурної спадщини, оскільки об'єкт оренди, зазначений в оспорюваних угодах, є складовою пам'яткою архітектури національного значення і укладення охоронних договорів на такі об'єкти здійснюється органом охорони культурної спадщини, на території якого знаходиться пам'ятка, після погодження його з відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини як передбачено Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Не є експертизою в розумінні ст. 41 ГПК України висновок (акт від 02.03.09р.) комісії, створеної, у складі представників заступника директора з наукової роботи та керівника відділу пам'яткознавства інституту «Укрзахідпроектреставрація» (яким виготовлявся паспорт об'єкта культурної спадщини - келії монастиря бернардинів в м. Луцьку); директора Львівської галереї мистецтв, Героя України Возницького Б.Г. та уповноваженого представника Державної служби з питань національної культурної спадщини. Відповідно до цього висновку підземні приміщення комплексу монастиря бернардинців, що використовуються ТзОВ «Таксон», є елементами ансамблю пам'ятки, оскільки знаходяться на території пам'ятки та мають органічне сполучення з пивницями під основним об'ємом. Особливості будівельних конструкцій ідентичні з підземними приміщеннями під келіями і будувались одночасно.

Однак, з матеріалів ВОБТІ вбачається, що підвальні приміщення по вул. Парковій, 2а в м. Луцьку є складовою частиною келій монастиря бернардинів по пр-ту Волі, 2.

Як зазначено у п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України - судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної погреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім цього, пункюм 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах», на яку йдеться посилання у вищезазначеному листі, судам вказано на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань.

Різні адреси одного комплексу пояснюються тим, що вказані приміщення, підвали та безпосередньо келії, тривалий час використовувались окремо, входи у них і на даний час з різних вулиць, а саме з пр-ту Волі та з вул. Паркової. Ці факли є очевидними, підтверджуються матеріалами наданими ВОБТІ та додаткового доказування не потребують.

Таким чином. дослідженням додаткових доказів, а саме інвентаризаційної справи ВОБТІ встановлено, що нежитлове підвальне приміщення колишніх келій монастиря бернардинів та самі келії є єдиним комплексом приміщень. Окреме їх використання та наявність входів з різних вулиць зумовило встановлення різних адрес, що в свою чергу стало підставою для надання окремих свідоцтв про право власності.

Безпідставним є твердження відповідачів, що приміщення, договір оренди якого оспорюється, не належить до об'єктів культурної спадщини.

Згідно із паспортом на об'єкт культурної спадщини - келії монастиря бернардинів, власником цього об'єкту культурної спадщини є держава в особі Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації.

Крім цього, 03.12.2002р. Волинською обласною радою четвертого скликання було прийнято рішення "Про перелік пам'яток містобудування та архітектури, історії Волинської області, які не підлягають приватизації", яким затверджено перелік пам'яток містобудування та архітектури, історії Волинської області, які не підлягають приватизації. Келії монастиря бернардинів внесено до цього переліку як пам'ятку, що перебуває у державній власності.

Розпорядженням представника Президента України від 16.12.1999 року №424 всі пам'ятки архітектури на території Волинської області, в т. ч. будівлі келій колишнього монастиря бернардинів, які знаходяться в м. Луцьку, були передані на баланс відділу охорони історичного середовища і реставрації пам'яток архітектури управління архітектури і містобудування Волинської ОДА.

Наявними у справі доказами підтверджується, що приміщення за адресами вул. Паркова, 2 та пр-т Волі, 2 є єдиним комплексом, тому вважає, що паспорт на об'єкт культурної спадщини видано з врахуванням спірного приміщення.

Статтею 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об'єкти культурної спадщини, які є пам'ятками (за винятком тих, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за погодженням відповідного органу охорони культурної спадщини.

Крім цього, укладаючи договір оренди і передаючи ТзОВ "Таксон" в оренду иежитлове приміщення площею 245,1 кв. м. по вул. Парковій, 2-в в м Луцьку, ЖКП №1 порушено вимоги пункту 2 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", якою визначено, що особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

У відповідності до п.25 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - Державної служби з питань національної культурної спадщини, зокрема, належить погодження відчуження або передача пам'яток - національного значення власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Статтею 18 цього ж Закону визначено, що об'єкти культурної спадщини, які є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Враховуючи неявку відповідачів: Луцької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон" в судове засідання, неподання сторонами додаткових пояснень та доказів по справі з врахуванням Постанови ВГСУ від 14.12.2010р. у справі № 05/88/25-92, розгляд справи необхідно відкласти.

Керуючись ст. 77 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відкласти розгляд справи на 28.02.2011р. на 15.00 год.

2. Сторонам надати суду додаткові письмові пояснення та докази з врахуванням Постанови ВГСУ від 14.12.2010р. у справі № 05/88/25-92.

Суддя О. Г. Сур'як