Ухвала суду № 138324240, 15.07.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Номер справи 703/446/26

1-кп/703/340/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову у задоволенні клопотання прокурора

про накладення арешту на майно обвинувачено

15 липня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

за участі

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

представника потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаського району Черкаської області клопотання прокурора Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_3 про накладення арешту на майно обвинуваченого, що під час судового розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України

ВСТАНОВИВ:

До Смілянського міськрайонного суду Черкаської області надійшов для розгляду обвинувальний акт у кримінальному провадження №12026250350000027 про обвинувачення ОСОБА_4 вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України.

До початку судового розгляду прокурор звернувся до суду з цивільним позовом в інтересах держави в особі Смілянської міської ради, у якому відповідачем визначив обвинуваченого ОСОБА_4 та просив стягнути з нього на користь держави в особі Смілянської міської ради, шкоду завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 1 142 026,96 грн. Такий позов був прийнятий судом до спільного розгляду з кримінальним провадженням.

Також, до початку судового розгляду, прокурор звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту для забезпечення цивільного позову, в якому просить накласти арешт на майно обвинуваченого, а саме:

- будинок відпочинку №60/1 за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 27912327);

- частину комплексу нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 21112072);

- житловий будинок АДРЕСА_3 (реєстраційний номер майна 104785671105)

- та земельну ділянку площею 0,1 га, за адресою, земельна ділянка АДРЕСА_3 , (реєстраційний номер майна 318120071105).

Під час розгляду вказаного клопотання, прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав, та просив його задовольнити з наведених у клопотанні підстав.

Обвинувачений та його захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти задоволення такого клопотання, як з тих мотивів, що не все майно, на яке просить накласти арешт прокурор, належить обвинуваченому, так із з тих мотивів, що заявлений цивільний позов на їх думку не підлягає задоволенню, та крім того, прокурором не наведено ризиків, у зв`язку з існуванням яких він просить накласти арешт на відповідне майно.

Представник потерпілого, Смілянської міської ради, в інтересах якої прокурором заявлено позов, відніс вирішення питання щодо накладення арешту на майно обвинуваченого на розсуд суду.

Розглянувши клопотання по суті, врахувавши думку учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, в обсязі необхідному для вирішення клопотання по суті, суд приходить до наступного.

У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 1, 2 ст. 170 КПК).

Арешт може бути накладений у встановленому КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 10, 11 ст. 170 КПК)

Відповідно до вимог ч.1 ст. 173 КПК України, суд, відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Як з тексту клопотання прокурора, так і зі змісту його виступу в суді, не вбачається жодних обставин, на які прокурор вказував би, як на підстави вважати необхідним накладення такого арешту, крім констатації існування відповідного цивільного позову та факту наявності у обвинуваченого нерухомого майна, також прокурором не наведено жодної обставини на підтвердження існування ризиків передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, натомість клопотання лише містить цитування відповідної норми Закону.

За таких обставин, судом, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно обвинуваченого, не встановлено підстав вважати необхідним накладення такого арешту.

Крім того, перевіряючи докази надані як прокурором, так і обвинуваченим, щодо права власності на об`єкти нерухомості, на які прокурор просить накласти арешт, судом встановлено, що частина із вказаних об`єктів, відчужена обвинуваченим ще у 2010 та 2014 роках, та на даний час належить іншій особі, а саме ОСОБА_7 , який не є відповідачем за заявленим прокурором цивільним позовом, та відповідно на майно якого не може бути накладено арешт для забезпечення цивільного позову у даному кримінальному провадженні.

Одночасно, суд звертає увагу, що до позовної заяви, яка подана у межах даного кримінального провадження, прокурором додано копію листа Смілянської міської ради за №336/08-50 від 20 січня 2026 року, згідно якого, у відповідь на лист прокурора Смілянської окружної прокуратури (процесуального керівника) ОСОБА_8 від 16 січня 2026 року №52-22вих.-26 щодо подання позовної заяви у кримінальному провадженні №12026250350000027 від 08 січня 2026 року про стягнення збитків, міська рада повідомила наступне: в провадженні Господарського суду Черкаської області перебуває справа №925/473/21 (925/1622/24) за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Смілянської міської ради та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Черкаській області до комунального підприємства «ВодГео» та до ТОВ «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод №1 від 21 липня 2020 року, №2 від 31 липня 2020 року, №3 від 28 серпня 2020 року, №4 від 31 серпня 2020 року, №5 від 30 вересня 2020 року, №6 від 01 жовтня 2020 року, №7 від 14 грудня 2020 року, №8 від 14 грудня 2020 року до договору №2020/73 про закупівлю електричної енергії від 01 червня 2020 року та стягнення з ТОВ «Вєк Технолоджі» коштів в сумі 1 416 558 гривень 19 копійок.

У свою чергу, прокурор у позовній заяві, яка подана у межах даного кримінального провадження, просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі Смілянської міської ради шкоду, завдану кримінальним правопорушення у розмірі 1 142 026 гривень 96 копійок, яка, згідно позовної заяви, була завдана ОСОБА_4 внаслідок укладення ним, як директором КП «ВодГео», з ТОВ «Вєк Технолоджі» додаткових угод до №5 від 30 вересня 2020 року, №6 від 01 жовтня 2020 року, №8 від 14 грудня 2020 року до договору №2020/73 про закупівлю електричної енергії від 01 червня 2020 року.

Таким чином, заявлена до стягнення з ОСОБА_4 сума шкоди, яка, за твердженням прокурора, завдана кримінальним правопорушення, яке інкриміноване ОСОБА_4 , а саме 1 142 558 гривень 96 копійок, є складовою суми, яку заступник керівника Смілянської окружної прокуратури просить суд стягнути з ТОВ «Вєк Технолоджі» у справі №925/473/21 (925/1622/24), яка перебуває на розгляді Господарського суду Черкаської області.

При цьому, прокурор у позовній заяві, яка подана у межах даного кримінального провадження, не ставить на вирішення суду питання про стягнення вищевказаної шкоди у солідарному порядку, а у справі №925/473/21 (925/1622/24), яка перебуває на розгляді Господарського суду Черкаської області, з огляду на вищевикладене, ОСОБА_4 не є відповідачем.

Отже, Смілянська окружна прокурора просить суди стягнути як з ОСОБА_4 , так і ТОВ «Вєк Технолоджі» одну й ту ж суму не у солідарному порядку, що, у разі задоволення обох позовів, призведе до фактичного відшкодування державі в особі Смілянської міської ради шкоди у подвійному розмірі без належних для цього підстав.

Крім того, відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч.ч.1-6 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, учасником яких є Україна. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності, як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.

Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заборонено будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійсненим на підставі закону.

ЄСПЛ в своїх рішеннях визначає, що стаття 1 Протоколу, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Таким чином, накладення арешту на майно особи, у законному володіння та користуванні якої воно перебуває, виключно з тим, що в межах даного кримінального провадження прокурором подано позов про стягнення з обвинуваченого шкоди, завданої кримінальним правопорушення, з урахуванням недоведеності прокурором ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, є безумовним порушенням його прав, як користувача та власника цим майном, та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду не встановлено правових підстав для арешту зазначеного у клопотанні прокурора майна, у зв`язку з чим клопотання прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.98, 131, 132, 170-173, 370, 372, 376 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_3 про накладення арешту на майно обвинуваченого, що під час судового розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків на її оскарження, в разі оскарження, після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не буде скасовано.

Повний текст ухвали проголошений 20 липня 2026 року.

Головуючий ОСОБА_1