Рішення № 138320938, 13.07.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/4497/25

Провадження № 2/209/469/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шендрика К.Л.

за участі секретаря Драгунцевої С.М.,

представниці позивача Литвиненко А.В.,

представника відповідача Іваха Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

На обґрунтування позову зазначено, що 06 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 186736651 на суму 12050 грн., який був підписаний електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер його мобільного телефону. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, до якого, у подальшому, укладались додаткові угоди, в тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. 05 травня 2022 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року підписали реєстр прав вимоги № 175, за яким ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року. 23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01. 23 лютого 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року підписали реєстр прав вимоги № 1, за яким «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року. 29 травня 2025 року «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у сумі 31934,99 грн., з яких: 12049,24 грн. заборгованість по тілу кредиту; 19885,75 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Таким чином, позивач отримав право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором та просить стягнути заборгованість, що по ньому утворилась.

06 серпня 2025 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а також витребувано докази з АТ «Універсал Банк».

18 вересня 2025 року з АТ «Універсал Банк» надійшли витребувані докази.

29 вересня 2025 року від представника відповідача Іваха Є.В. надійшли клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (а.с. 116-117) та відзив на позов (а.с. 142-153), у якому він просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначив, що у справі відсутні: обґрунтований розрахунок заборгованості, обґрунтування черговості зарахування коштів, які надійшли первісному кредитору в рахунок погашення заборгованості, та періоду нарахування процентів за кредитом, докази переходу до позивача прав вимоги, крім того, розмір нарахованих відсотків не відповідає принципам справедливості та розумності.

Ухвалою від 30 вересня 2025 року у ТОВ «ФК «Ейс» було витребувано докази.

02 жовтня 2025 року від представника позивача Полякова О.В. надійшли заперечення на клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (а.с. 163-164), а також відповідь на відзив (а.с. 170-186), у якій зазначено, що відповідач виконував умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі, що свідчить про усвідомлення ним існування даного договору та визнання зобов`язань за ним. Висновок відповідача про відсутність переходу прав вимоги ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу.

03 жовтня 2025 року від представника позивача Полякова О.В. надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду від 30 вересня 2025 року (а.с. 198-202).

06 жовтня 2025 року від представника відповідача Іваха Є.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 209-216), у яких зазначено, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили вказані позивачем обставини. Передати за договором факторингу можливо лише існуюче право на момент вчинення правочину. Виписка, сформована ТОВ «ФК «Ейс» не є первинним фінансовим документом. Строк дії договору складає 30 днів і зміна умов договору, в т.ч. щодо продовження строку дії договору, можлива лише за згодою сторін. Відсотки за користування кредитом нараховані всупереч нормам чинного законодавства.

13 жовтня 2025 року від представника позивача Полякова О.В. надійшли додаткові пояснення у справі (а.с. 233-242).

17 грудня 2025 року від представника відповідача Іваха Є.В. надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи комп`ютерної техніки і програмних продуктів.

25 лютого 2026 року у судовому засіданні протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у справі судової експертизи комп`ютерної техніки і програмних продуктів.

20 квітня 2026 року від представника відповідача Іваха Є.В. надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.

04 травня 2026 року у судовому засіданні протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні обґрунтування позовної заяви та просив задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, заперечував наявність заборгованості і наявність переходу прав вимоги. Зазначив, що відсотки по договору нараховуються тільки до закінчення строку договору. Позивачем не були враховані платежі, які робив відповідач. Контррозрахунок він надавав. Відсутні докази переведення коштів і докази переведення плати за договором факторингу.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 06 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 186736651, який був підписаний електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV2CК87, надісланого на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_1 , та відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 12050 грн. на строк 30 днів (дисконтний період), які були перераховані його картку № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ), та зобов`язався повернути кредитні кошти до 05 січня 2022 року і сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі:

- 0,76 % від суми кредиту за кожний день користування ним у дисконтний період тобто з 06 грудня 2021 року по 05 січня 2022 року;

- за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 690,78 % річних, що становить 1,89 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним;

- якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 % річних, що становить 2,10 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду;

- з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 % річних що становить 2,98 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Ці обставини підтверджуються копією договору, паспортом споживчого кредиту, правилами надання коштів у позику, копією заявки на отримання грошових коштів в кредит, копією довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», копією платіжного доручення про перерахування коштів, довідкою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», листом АТ "Універсал Банк" за вих. № БТ/Е-13343 від 16 вересня 2025 року, випискою за рахунком НОМЕР_3 , емітованим на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 (а.с. 14-46, 101-102).

Відповідач прострочив виконання зобов`язання за договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року, у зв`язку з чим у нього, станом на 05 травня 2022 року, утворилась заборгованість перед ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» у розмірі 31934,99 грн, з яких: 12049,24 грн. заборгованість по тілу кредиту; 19885,75 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 81-82).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, до якого, у подальшому, укладались додаткові угоди, в тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. 05 травня 2022 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року підписали реєстр прав вимоги № 175, за яким ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року в сумі 31934,99 грн.

Ці обставини підтверджуються копією договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року з додатковими угодами до нього, витягом з реєстру прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року, протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги, актом звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (а.с. 47-63).

Внаслідок ухилення від виконання зобов`язання за договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року, станом на 23 лютого 2024 року відповідач мав заборгованість перед ТОВ «Таліон Плюс» у розмірі 31934,99 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 83).

23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, відповідно до якого «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року в сумі 31934,99 грн., що підтверджується договором факторингу № 23/0224-01 від 23 лютого 2024 року з додатками, витягом з реєстру прав вимоги, платіжною інструкцією щодо сплати фінансування по реєстру прав вимоги за договором факторингу (а.с. 63-69 та у електронному вигляді).

29 травня 2025 року «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року у розмірі 31934,99 грн., що підтверджується копією договору факторингу з додатками, витягом з реєстру боржників, актом прийому-передачі реєстру боржників, платіжними інструкціями щодо сплати фінансування по реєстру прав вимоги за договором факторингу (а.с. 70-80).

Станом на 05 червня 2025 року заборгованість відповідача за договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року становить 31934,99 грн, з яких: 12049,24 грн. заборгованість по тілу кредиту; 19885,75 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, що підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 84).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 186736651 від 06 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором.

Безпідставними є доводи сторони відповідача щодо відсутності у справі належних доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів, оскільки цей факт підтверджується випискою за рахунком НОМЕР_3 , емітованим на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 (а.с. 102).

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання відповідачем на користь первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» матеріали справи не містять.

Суд не приймає твердження сторони відповідача про те, що кредитор неправомірно нараховував проценти за користування кредитом після поза межами дії строку договору, виходячи з наступного:

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

З детального розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки нараховані у строки визначені договором, розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України, відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, тож доводи сторони відповідача не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відповідно до положень ст.ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012).

Укладення договору факторингу між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин відповідача, не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки, станом на момент укладення кредитного договору, договір факторингу був чинним. При цьому, права вимоги по договору № 186736651 від 06 грудня 2021 року були передані ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а в подальшому позивачу ТОВ «ФК «Ейя» на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.

При цьому, відповідно до п. 1.3 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги.

Згідно п. 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

Таким чином, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Отже, вказані договори факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс».

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до відповідача за укладеним кредитним договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року.

Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ФК «Ейс».

З огляду на викладене вище, суд прийшов до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 31934,99 грн., який ним не спростовано.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 7000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких згідно п. 1 ч. 3 цієї статті віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пунктів 1,2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Вивчивши матеріали цивільної справи, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 3, 12, 76, 78, 141, 247, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" (ЄДРПОУ 42986956, юридична адреса: 02175, м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" заборгованість за договором № 186736651 від 06 грудня 2021 року в розмірі 31934 (тридцять одна тисяча дев`ятсот тридцять чотири) гривні 99 копійок, яка складається з: 12049,24 грн. заборгованість по тілу кредиту, 19885,75 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" судові витрати на плату судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення виготовлено 18 липня 2026 року.

Суддя К.Л. Шендрик