Рішення № 138320885, 20.07.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/2563/26

Провадження № 2/209/2148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючої судді - Левицької Н.В.,

за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», в інтересах якого діє представник Літовченко О.О. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст позовних вимог.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що 01.09.2025 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №1595-7253 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем позивача, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Відповідно до умов указаного договору, відповідачу було надано кредит у сумі 23400,00 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період 14 днів; комісія за видачу кредиту 20,00 % від суми кредиту; знижена % ставка 0.90% в день, стандартна процентна ставка 1,0% за кожен день користування кредитом. Однак умови кредитного договору відповідачем виконувались неналежним чином, кредит та відсотки у встановлені договором строки не сплачені та станом на 02.03.2026 загальний розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором становить: 76440,20 гривень, а саме: - прострочена заборгованість за кредитом 23400,00 гривень, - прострочена заборгованість за нарахованими процентами 39312,00 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками річних на підставі ст. 625 ЦК у розмірі 10764 грн та прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту 2964,20 гривень.

Просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1595-7253 від 01.09.2025 в загальному розмірі 76440,20 гривень, судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Процесуальні дії у справі.

На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України судом було здійснено запит щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.

За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради від 08.05.2026, які надані на запит суду, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 19 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Відповідачу, ухвалу про відкриття провадження від 19 травня 2026 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками було направлено на адресу зазначену у позові, яка також є місцем реєстрації відповідача, однак конверт повернувся на адресу суду не врученим з відміткою «адресат відсутній».

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закону).

Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст.1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Судом встановлено, 01.09.2025 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії №1595-7253 продукту «MахiKasa», Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А5343 (а.с. 14-24).

Згідно з умовами п. 2.2 зазначеного договору про відкриття кредитної лінії передбачено, що Кредитодавцем відкрив кредитну лінію для Позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору, позивач надав відповідачеві кредит в розмірі 23400,00 грн.

Згідно п. 4.6 кредитного договору стандартна процента ставка становить 1,00%. за кожен день користування кредитом і до закінчення дії договору,

Відповідно до п. 4.7 комісія за видачу кредиту становить 20,00 % від суми виданого кредиту

Згідно з п. 4.10. строк кредитування - 300 календарних днів, дата повернення (виплати) кредиту - 27.06.2026.

Пунктом 4.12 встановлена орієнтовна загальна вартість кредиту 90438,31 грн.

Згідно з п. 5.1. договору, Позичальник зобов`язується повертати Кредитодавцю отриманий Кредит у останні дні останніх 8 (восьми) Базових періодів Строку кредитування згідно Графіку платежів за Договором за зниженою ставкою (Додаток № 2 до цього Договору), шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок Кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах. Кредит вважається повернутим Кредитодавцю з моменту зарахування суми грошових коштів у повному розмірі виданого Кредиту на банківський рахунок Кредитодавця.

У відповідності до Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «MахiKasa», затверджених наказом директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 41-П від 05.03.2025, ці Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) є спеціальними правилами для Договорів про відкриття кредитної лінії продукту «CreditKasa», які укладаються чи є укладеними між заявником/позичальником та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через Сайт Кредитодавця на умовах та в період дії відповідної редакції цих Правил. Дані Правила розроблені відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про захист персональних даних» Закону України «Про споживче кредитування», та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Правила підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А5343 (а.с.25-32).

Також сторонами було погоджено та підписано додаток 2 до Договору №1595-7253 від 01.09.2025 таблицю обчислення загальної вартості кредиту за зниженою процентною ставкою 0,90% та додаток 3 до Договору №1595-7253 від 01.09.2025 таблицю обчислення загальної вартості кредиту за стандартною процентною ставкою1,0%. (а.с 33-35).

01.09.2025 сторонами підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому викладені ідентичні умови кредитування, як і в договорі про відкриття кредитної лінії №1595-7253 та додаток до паспорту (а.с. 36-38, звор. бік 39-87).

Згідно Довідки про перерахування суми кредиту, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 01.09.2025 здійснило перерахування коштів за договором №1595-7253 від 01.09.2025 шляхом перерахування кредитних коштів за допомогою платіжної системи EasyPay, платіж №1667408195, у сумі 23400,00 грн на картку НОМЕР_1 (а.с.90).

Позивач, через партнера Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий Дім» з яким укладено договір про надання послуг в системі EasyPay, видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний ОСОБА_1 в кредитному договорі, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» про перерахування коштів у загальному розмірі 23400,00 грн через систему платежів EasyPay на карту отримувача (відповідача), призначення платежу: видача кредитних коштів за договором №1595-7253 від 01.09.2025 чим виконав свої зобов`язання за Договором своєчасно та в повному обсязі (а.с. 88).

У вказаній довідкі зазначено номер картки отримувача: НОМЕР_1 , який співпадає з номером картки, який позичальник зазначив у кредитному договорі на отримання кредиту як реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором: НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Укр Кредит Фінанс», заборгованість за кредитним договором №1595-7253 від 01.09.2025 боржника ОСОБА_1 станом на 02.03.2026, складає 76440,20 грн, з яких: 23400,00 грн заборгованість за кредитом; 39312,00 грн. залишок відсотків, 2964,20 грн залишок комісії та 10764 грн залишок відсотків за ст. 625 ЦК України (а.с 91-93).

Позивачем на адресу відповідача 05.03.2026 надіслано вимогу про погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором №1595-7253 від 01.09.2025, однак до теперішнього часу заборгованість не погашена (а.с. 94).

Отже, відповідач ОСОБА_1 шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від позивача, прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір (здійснила акцепт пропозиції позивача) за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.ua) Цей договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник була попередньо ознайомлена, про що свідчить підписаний паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит). Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор для підписання зазначеного кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспорт споживчого кредиту.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Підписання кредитного договору відповідачем підтверджується змістом договору, додатків до договору, які містить усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові відповідача; дату народження, номер та дату видачу паспорта громадянина України, податковий номер відповідача, а також номер особистого електронного платіжного засобу. Отже, суд вважає, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 ..

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі.

Так, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14.

Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом позивач, через партнера ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний останньою в особистому кабінеті, що підтверджується відповідною копією квитанції про перерахування коштів.

У постанові Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18, вказано, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Номер платіжної картки, на яку перераховано кредитні кошти співпадає з номером картки, вказаним відповідачем в підписаному ним Договором про відкриття кредитної лінії №1595-7253 від 01 вересня 2025 року.

Більш того, як вбачається із долученого позивачем розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором ОСОБА_1 здійснила часткову оплату в рахунок погашення заборгованості у загальному розмірі 5600,20 грн., тобто вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття нею укладеного кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано.

Близькі за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц, згідно яких часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, судом встановлено, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало умови договору, який був підписаний відповідачем ОСОБА_1 . Натомість, відповідач порушила умови договору, не погашала щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, у визначений строк, допустила заборгованість щодо повернення кредиту.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, на підставі частини другої статті 530 ЦК України кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03.07.2019 р. (провадження 14-131цс19).

Отже з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає доведеною заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором заборгованості по тілу кредиту у сумі 23400 гривень.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками у сумі 39312,00 грн за договором кредитної лінії №1595-7253 від 01.09.2025, суд зазначає наступне.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Як встановлено умовами договору №1595-7253 від 01.09.2025 строк договору становить 300 днів, тобто до 27.06.2026.

Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості відсотки нараховувались з 01.09.2025 та до 01.03.2026, тобто в межах строку кредитного договору.

Також, суд зазначає, що відсотки нараховувались за процентною ставкою у розмірі 1% та 0,90%, що відповідає вимогам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що нараховані відсотки у розмірі 39312,00 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір щодо підстав та розміру нарахування позивачем комісії, суд зазначає наступне.

Пунктом 4,7 договору про відкриття кредитної лінії №1595-7253 від 01.09.2025, визначено, що комісія за видачу кредиту становить 20,00% від суми виданого кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Відтак, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі №199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 20.00% від суми виданого кредиту було визначено як комісію, пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік послуг, які пов`язані з наданням кредиту та які повинні надаватись фінансовою установою, за які передбачалося б стягнення з позичальника такої комісії.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору про встановлення комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 20.00 % від суми кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 2964,20 грн., слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання передбаченої ст. 625 ЦК України, суд зауважує таке.

Указом Президента України N 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування.

Договір про відкриття кредитної лінії №1595-7253 укладено 01.09.2025, тобто під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання передбаченої ст. 625 ЦК України за договором про відкриття кредитної лінії №1595-7253 від 01.09.2025 у розмірі 10764,00 грн не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у загальному розмірі 62712,00 грн, в решті задоволення позовних вимог слід відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення.

Розподіл судових витрат.

Щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги..

Частиною 4 ст.137 ЦПК України встановлено, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 5 та 6 ст.137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 року у справі №?369/576/22, від 18.03.2021 року у справі №?910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі №?910/12591/18 підтвердив, що суд може самостійно визначати обсяг витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, керуючись критеріями, передбаченими ст. 141 ЦПК України, навіть у разі відсутності клопотання сторони про зменшення.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. Вирішуючи питання про їх розподіл, суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України та враховуючи критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат, має право визначити розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, у тому числі не присуджувати їх у повному обсязі незалежно від наявності клопотання про їх зменшення.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надано копію: договору про надання професійної правничої допомоги від 08.04.2026; рахунок фактура № Р-0003409 від 27.04.2026 на суму 10000 грн та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ТР № 000217.

Суд при оцінці заявлених витрат зокрема керується практикою Верховного Суду щодо принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати правничої допомоги. Так, у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 Верховний Суд наголосив на необхідності враховувати обсяг виконаної роботи, витрачений час, кваліфікацію та досвід адвоката, а у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи і фінансового стану сторін.

Склад витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування, що свідчить про необхідність їх обґрунтування належними та допустимими доказами. Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність із ціною позову, складністю та значенням справи для сторін (п. п. 3334, 37 додаткової постанови ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, суд, оцінюючи заявлені витрати на правничу допомогу, застосовуючи критерії реальності (необхідності), співмірності та розумності, приходить до висновку, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

При оцінці співмірності та розумності, суд враховує характер справи, обсяг підготовлених процесуальних документів та вважає, що завищеною є заявлена представником позивача до відшкодування сума за написання позовної заяви (10000 грн). Таким чином, суд дійшов висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності, є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи викладене вище, категорію справи, заявлений розмір до стягнення, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляду справи в порядку письмового провадження та те, що матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне визначити, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в сумі 2000 грн. Заявлені витрати, що перевищують зазначений розмір, не підлягають стягненню з відповідача..

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662 грн. 40 коп.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача в загальному 62712,00 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 2184,25 грн 62712,00 /76440,20*2662,40).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 141, 247, 263-265, 274, 279, 353-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1595-7253 від 01.09.2025 в розмірі 62712 (шістдесят дві тисячі сімсот дванадцять) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за кредитом - 23400,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами 39312,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» сплачений судовий збір у розмірі 2184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) гривні 25 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, місто Київ, бул. Лесі Українки, буд.26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складання судового рішення 20 липня 2026 року.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА