Рішення № 138320503, 16.07.2026, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/2223/26

Номер провадження 2/585/1482/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Цвєлодуб Г.О.,

за участю представника позивача Савойської Л.М.,

представника відповідача Домашенка Д.М.,

секретаря судового засідання Салій О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни цивільну справу за позовом Управління соціального захисту населення Роменської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2026 року Управління соціального захисту населення Роменської міської ради звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просять: стягнути з останньої 72000 грн. майнової шкоди заподіяної, внаслідок неправомірних дій відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що Роменською окружною прокуратурою забезпечувалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12023205500000239 від 21.06.2024 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Кам`янка Добропільського району Донецької області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , українка, громадянка України, у жовтні 2020 року переїхала з м. Добропілля Донецької області до м. Ромни Сумської області для постійного проживання. 29.03.2022 ОСОБА_1 , перебуваючи в м. Ромни Сумської області, діючи з прямим умислом, направленим на заволодіння шляхом обману коштами, що виплачуються державою у вигляді державної допомоги внутрішньо переміщеним особам, переслідуючи корисливі мотиви, особисто звернулася до Управління соціального захисту населення Роменської міської ради та подала заяву про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу та надання їй допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Також у своєму поясненні від 29.03.2022 року, що було подано разом з заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу, ОСОБА_1 особисто зазначила, що вона дійсно є внутрішньо переміщеною особою, так як перемістилася в м. Ромни Сумської області з постійного місця проживання, а саме з АДРЕСА_1 , яке вона вимушена була залишити у зв`язку з початком бойових дій на території м. Добропілля. Разом з тим, ОСОБА_1 на час подання заяви, тобто 29.03.2022, достовірно знала і усвідомлювала, що вона не є внутрішньо переміщеною особою, оскільки фактично з жовтня 2020 року вона постійно проживала в м. Ромни Сумської області та вимушено не залишала зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Тобто ОСОБА_1 , діючи з корисливих мотивів, повідомила уповноваженому органу держави неправдиву інформацію про себе з метою незаконного отримання коштів у вигляді державної допомоги як внутрішньо переміщеним особам. За результатами розгляду поданої 29.03.2022 громадянкою ОСОБА_1 заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з недостовірними даними, Управліннями соціального захисту населення Роменської міської ради рішенням про призначення допомоги переміщеним особам на проживання ОСОБА_1 з 01.03.2022 призначено допомогу на проживання як внутрішньо переміщеній особі у розмірі 3000 гривень щомісячно. Всього ОСОБА_1 шляхом обману незаконно отримала допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01 березня 2022 року по 29 лютого 2024 року включно в розмірі 72 000 гривень, що надходила на її банківський рахунок. У зв`язку з проведенням досудового розслідування ОСОБА_1 самостійно, через мобільний додаток Порталу Дія, 20.02.2024 року знялася з обліку та на сьогодні не перебуває в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 припинена з 01.03.2024 відповідно до повідомлення про відмову від допомоги засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія. 21.06.2024 громадянці ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. 02.07.2024 ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області відкрито кримінальне провадження № 1-кп/585/117/26 (справа № 585/2928/24) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. В ході судового слідства з`ясовано, що в період перебування на обліку ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи, а саме в 2022 році, м. Добропілля Донецької області не входило в зону бойових дій та не було окуповане. Ці дані підтвердилися і показами свідків у кримінальному провадженні, які підтвердили той факт що ОСОБА_1 знала, що її місто не входить до переліку територій які є тимчасово окупованими або на яких ведуться активні бойові дії. 11.05.2026 ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області задоволено клопотання захисника ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження. При цьому кошти неправомірно отриманої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 в добровільному порядку Управлінню соціального захисту населення Роменської міської ради не відшкодовано, що є збитками для державного бюджету.

Ухвалою суду від 04 червня 2026 року по справі відкрито провадження, за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

19 червня 2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено жодного з обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, матеріали справи не підтверджують наявності протиправної поведінки відповідачки, шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між її діями та заявленими до стягнення коштами, а також її вини.

23 червня 2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просили: доводи та заперечення, викладені у відзиві представника відповідача на позовну заяву, визнати необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, позов про відшкодування майнової шкоди задовольнити у повному обсязі.

29 червня 2026 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що відповідь на відзив не спростовує доводів відповідачки та не усуває основних недоліків позовної заяви, позивач не конкретизував і не довів ключові обставини, на які посилається, не усунув суперечливості обраної правової конструкції, не надав належних відповідей на поставлені питання та фактично продовжив підміняти доказування загальними твердженнями про подання недостовірних відомостей, кримінальне провадження і необхідність повернення коштів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, пояснила обставини, викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо позову, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив у задоволенні відмовити.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи,дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно довідки про отримання допомоги №212 від 15.05.2026 ОСОБА_1 перебувала на обліку в УСЗН Роменської МР та їй відповідно до постанови КМУ № 332 від 20.03.2022 р. з 01.03.2022 до 29.02.2024 призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам, загальна сума становить 72000 грн.

ОСОБА_1 самостійно через мобільний додаток Порталу Дія 20.02.2024 року знялася з обліку, що підтверджується копією відповідної заяви.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 травня 2026 року по справі № 585/2028/24 клопотання захисника ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження було задоволено; ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, закрито.

Відповідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, у ст.1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача. Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц, Постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою КМУ від 20.03.2022 №332.

Так, п.2 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно абз.1-3 п.3 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року, для осіб з інвалідністю та дітей у розмірі 3000 грн. щомісячно, для інших осіб у розмірі 2000 грн.

Згідно абз. 6,7 п.3 Порядку допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо перемішені особи до 24 лютого 2022 року, крім осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та осіб, які повторно перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) після 24 лютого 2022 року.

Пунктами 8, 9 Порядку визначено, що перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.

Список внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 2 формується органами соціального захисту населення та Мінцифри на підставі поданих заяв після проведення перевірки інформації та подається державному підприємству «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики».

Пунктом 11 Порядку передбачено, що у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.

Враховуючи зазначені положення, грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у Постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15, відповідно якого правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч.5 ст.12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, проаналізувавши вимоги законодавства, суд вважає позовні вимоги Управління соціального захисту населення Роменської міської ради необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, між сторонами виник спір щодо повернення матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, а саме виплаченої відповідачу допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 01.03.2022 до 29.02.2024 в розмірі 72000 грн., яка, на думку позивача, була виплачена їй безпідставно.

Водночас, аналіз положень ст.1215 ЦК України дає підстави для висновку, що за загальним правилом безпідставно набута особою допомога не підлягає поверненню, натомість закон встановлює два виключення з цього правила: по-перше, якщо її виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, повернення надмірно виплаченої суми допомоги передбачає стягнення зазначеної суми у випадку, якщо є рахункова помилка позивача при виплаті допомоги та така надмірна сплата відбулась з вини набувача, а саме через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

Отже, виходячи із характеру та суті даного спору, вимог діючого законодавства, суд вважає, що обов`язковому доказуванню під час розгляду даної справи підлягає факт рахункової помилки позивача при виплаті допомоги відповідачу та недобросовісності (зловживань) з його боку.

Матеріали справи не містять належних доказів наявності навмисного подання відповідачем недостовірних відомостей, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, натомість, призначення, нарахування та виплата допомоги здійснювалась Управлінням соціального захисту населення за територіальністю фактичного проживання ОСОБА_1 з використанням дискреційних повноважень під час прийняття відповідного рішення.

Суд вважає, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, вони не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 26.04.2018 року у справі «CAKAREVIC v. CROATIA» суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», у справі «Трґо проти Хорватії»).

Таким чином, підстав, передбачених ст.1215 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача надміру виплаченої допомоги за період 01.03.2022 до 29.02.2024 в розмірі 72000 грн., як безпідставно отриманої, суд не знаходить.

При цьому, ОСОБА_1 не визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, А Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 травня 2026 року по справі № 585/2028/24 клопотання захисника Домашенка Д.М. про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження було задоволено; ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, закрито.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Таким чином, всебічне дослідження усіх обставин справи та наданих доказів, дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову суд покладає судові витрати на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 13, 18, 258, 260, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Управління соціального захисту населення Роменської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитись у приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області 20 липня 2026 року, на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень за електронною адресою: https://reyestr.court.gov.ua, за № справи 585/2223/26, або у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС у кабінеті користувача.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ Г.О.ЦВЄЛОДУБ