Рішення № 138316387, 23.10.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/13720/25

провадження № 2/753/9578/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.,

при секретарі ВОЛОДЬКО С.С.,

за участю сторін не з`явилися

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 17 760 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.06.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №21.06.2024-100001764, за умовами якого ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 6 000,00 грн. строком на 98 днів, тобто до 26.09.2024. Так, ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі, строки та на умовах, передбачених умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконує умови кредитного договору, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 17 760 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 6 000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 7 560 грн., комісії у розмірі 300 грн., додаткової комісії у розмірі 900 грн. та неустойки у розмірі 3 000 грн.

Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті спору в судове засідання.

В судове засідання, яке відбулось 23.10.2025, сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином. Представник позивача в прохальній частині позовної заяви прохала суд проводити розгляд справи без її участі.

За останнім відомим місцем проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , направлялась ухвала суду про відкриття провадження у справі, яка повернулась на адресу суду з вказівкою у довідці про причини повернення/досилання «адресат відсутній за вказаною адресою». Окрім того, позивачем на виконання вимог ч. 7 ст. 43 ЦПК України, направлялись відповідачу позовна заява з доданими до неї документами.

Таким чином, відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд даної справи, не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, заперечень чи клопотань з процесуальних питань.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд бере до уваги, що відповідач був належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи, а враховуючи строки розгляду справи, визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутності сторони відповідача, який був належним чином повідомленим про день та час судового засідання.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 21.06.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №21.06.2024-100001764, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 6 000,00 грн. строком на 98 днів, тобто до 26.09.2024, з незмінною процентною ставкою - 1,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 4 чергових періодів. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступними за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), заявка на отримання кредиту, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) були підписані відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором «Е547», який було відправлено на його мобільний номер телефону НОМЕР_1 .

Також умовами кредитного договору сторони погодили, що грошові кошти будуть надані позичальнику на вказані ним реквізити платіжної картки № НОМЕР_2 .

Відповідно до квитанції №2479028939 від 21.06.2024 «LIQPAY», за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_3 позивачем було перераховано суму коштів у розмірі 6 000,00 грн.

Таким чином, наведене вище свідчить про те, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за умовами кредитного договору №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 виконало належним чином.

Доказів того, що банківська платіжна картка за № НОМЕР_3 не належить відповідачу та доказів того, що на неї 21.06.2024 не було перераховано суму кредитних коштів у розмірі 6 000,00 грн., останнім суду надано не було, як і не заявлялось відповідних клопотань про витребування такої інформації на підтвердження/спростування даного факту. Окрім того, відповідачем не було спростовано факту того, що номер мобільного телефону НОМЕР_1 , зазначеного останнім в кредитному договорі, не належить йому.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024, заборгованість відповідача перед позивачем становить 17 760 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 6 000 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 7 560 грн., комісії у розмірі 300 грн., додаткової комісії у розмірі 900 грн. та неустойки у розмірі 3 000,00 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом стст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (стст. 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 та від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом чч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За нормою ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як було зазначено вище, кредитний договір №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 підписувався ОСОБА_1 шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника у формі одноразового ідентифікатора «Е547», а відтак відповідач визначив, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.

Отже, між сторонами було укладено кредитний договір, який оформлено в електронній формі з використанням електронного підпису.

Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Окрім того, станом на дату розгляду даної справи кредитний договір №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 є чинним та ніким не оспорювався.

За нормами чч. 3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконував, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість, суд дійшов висновку про те, що вимоги кредитора про стягнення суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6 000 грн. та процентами у розмірі 7 560 грн., які нараховані в межах строку кредитування за період з 21.06.2024 по 26.09.2024, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, у п. 11 кредитного договору №21.06.2024-100001764 сторони погодили комісію, пов`язану з наданням кредиту дорівнює 300 грн.

Статтею 1, 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що вимоги кредитора про стягнення комісії у розмірі 300 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 3 000 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 17 кредитного договору №21.06.2024-100001764 сторони погодили, що неустойка у розмірі 60 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Разом із цим, 15.03.2022 прийнятий Закон України № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 1703.2022. Вказаним законом доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. До розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

З довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 вбачається, що позивачем нарахована неустойка у розмірі 3 000,00 грн. Водночас ані у змісті позовної заяви, ані у наданій довідці-розрахунку, позивачем не вказано за який саме період здійснено нарахування заборгованості по неустойці.

При цьому, суд враховує, що кредитний договір було укладено 21.06.2024, а даний позов пред`явлено 23.06.2025, а відтак з урахуванням наведеного вище, а також з урахуванням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача неустойки задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення додаткової комісії за кредитним договором №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 у розмірі 900 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 позивач прохає стягнути з відповідача додаткову комісію у розмірі 900 грн. Однак позивачем не надано суду доказів того, які саме додаткові чи супутні послуги були надані відповідачу, за надання яких передбачена зазначена комісія, а також не доведено, що така комісія не є фактично додатковою платою за користування кредитом, яка вже компенсується процентами за кредитним договором. Додаткова комісія фактично є платою за надання кредиту, якщо кредитодавець не довів, які саме додаткові чи супутні послуги надавалися позичальнику, то умова договору про відповідну комісію є нікчемною, а відтак заявлені вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, а також підтвердженою у постановах Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №750/11580/21 та від 13.05.2026 у справі №752/15770/24.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись стст. 3, 11, 13, 15, 16, 525, 526, 530, 549, 614, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, стст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №21.06.2024-100001764 від 21.06.2024 у розмірі 13 860,00 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6 000,00 грн., заборгованості по процентам у розмірі 7 560,00 грн. та комісії у розмірі 300,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 890,44 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Дата складання повного тексту рішення 28.05.2026 року.