Рішення № 138314585, 17.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/833/26 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.07.2024р. №195 (по особовому складу) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.07.2024р. в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, та призначення на посаду ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.

Так, ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України, обіймаючи посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, маючи спеціальне звання майора поліції.

У зв`язку з наявністю складних сімейних обставин, а саме необхідністю безпосереднього догляду за малолітньою дитиною, відповідно до п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки», позивачу як працівнику поліції було надано додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку.

Відповідно до довідки про потребу дитини-інваліда у домашньому догляді, донька позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є дитиною, яка перебуває на диспансерному обліку або має статус «дитини інваліда».

Після закінчення вказаного строку позивач, з огляду на незмінність сімейних обставин, звернувся з заявою про продовження додаткової відпустки без збереження заробітної плати, однак у задоволенні такої - йому було відмовлено.

У зв`язку з наведеним повернувся до виконання службових обов`язків на займаній посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції.

Після повернення на службу між позивачем та безпосереднім керівництвом почали виникати численні суперечності та напружені службові відносини.

Такі суперечності стосувалися як організації служби, так і фактичного ставлення керівництва до позивача у зв`язку з його попереднім перебуванням у тривалій відпустці, сімейними обставинами та станом здоров`я.

Відповідно до пункту 2 ч. 1 статті 25 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

20.07.2024 особи, які представились співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснили мобілізаційні заходи та відвезли транспортним засобом позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де на момент прибуття вже були сформовані документи на відправку позивача у військову частину.

Так, Наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 20.07.2024р. за № 195 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації резервіста військовозобов`язаного ОСОБА_1 1982р.н.

А 23.07.2024 позивач був доставлений у військову частину Рівненської області.

Тільки після проведення мобілізаційних заходів Наказом ГУНП в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с По особовому складу майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 24.07.2024 звільнено зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)).

Підставою прийняття згаданого наказу зазначено: Наказ ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20.07.2024 №195 о/с "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації".

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Закарпатській обл. № 152о/с від 24.07.2024р. «По особовому складу» про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»; поновлено майора поліції ОСОБА_1 на займаній під час звільнення посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській обл.

Позивач вказав, що поліцейські не можуть одночасно перебувати на двох обліках, військовому (проходити військову службу) та спеціальному в поліції (проходити службу в поліції). Проходження служби на посаді в поліції та одночасне проходження військової служби є взаємовиключним.

Позивач вказав, що був призваний на військову службу під час мобілізації з грубим порушенням вимог чинного законодавства, за відсутності законних підстав для такого призову. На момент фактичного затримання та мобілізації позивач проходив службу в органах Національної поліції України, обіймав штатну посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції та перебував на спеціальному обліку, що відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» виключало можливість його призову на військову службу під час мобілізації.

Позивач вважає, що відповідачами було проігноровано правовий статус поліцейського, який підлягає бронюванню на період мобілізації та воєнного стану, а також не було вжито жодних заходів для перевірки наявності у нього спеціального обліку, законних підстав для призову.

Також не було враховано, що стан здоров`я позивача є незадовільним, що підтверджується медичними документами, а сімейні обставини є складними: мати позивача в установленому законом порядку визнана недієздатною та потребує постійного догляду; дружина позивача є особою з інвалідністю, що істотно обмежує її можливості самостійно забезпечувати життєві потреби сім`ї та догляд за дитиною. Таким чином, позивач фактично є єдиною особою, яка забезпечує утримання та догляд за членами своєї сім`ї.

Представником ІНФОРМАЦІЯ_4 до суду було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач вимоги позивача не визнає.

Представник зокрема зазначає, що під час уточнення військово-облікових даних представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснюється перевірка відомостей Реєстру, в тому числі встановлення факту відсутності/наявності відстрочки/бронювання від військової служби під час мобілізації.

Стверджують, що під час перебування у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , у позивача не відображалася у базі ЄДРВПР АITC «Оберіг» оформлена відстрочка чи бронювання від призову.

Документального підтвердження щодо наявності права на відстрочку/бронювання, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», разом із заявами про оформлення відстрочки від призову, позивач до ІНФОРМАЦІЯ_4 також не надавав.

Також викладена позиція, що навіть наявність бронювання, не перетворює особу позивача на таку що є знятою чи виключеною з військового обліку.

А тому вважають твердження позивача про те, що він навіть будучи діючим поліцейським не має статусу військовозобов`язаного є таким, що не відповідає дійсності.

Після проведення співбесіди з позивачем представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 , начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 було прийняте рішення про призов позивача на військову службу по загальній мобілізації та направлення до місця проходження військової служби - в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується Наказом №195 від 20.07.2024 року.

Оскільки скарг чи заперечень стосовно проходження військової служби від позивача не надходило, вважають дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову позивача та направлення його для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 правомірними.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зазначену Ухвалу було отримано Військовою частиною НОМЕР_1 09 березня 2026 року, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2026р. було окремо витребувано від в/ч НОМЕР_1 ряд документів (наказ). Вказана Ухвала була виконана в/ч 24.06.2026р.

Таким чином, суд вважає, що Військова частина НОМЕР_1 належним чином повідомлена про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, правом на подачу відзиву не скористалася, про наслідки не подання відзиву була попереджена.

Частиною 4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 проходив службу в органах ГУНП в Закарпатській області на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.

Однак Наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 20.07.2024р. за № 195 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" був призваний та направлений для проходження військової служби під час мобілізації резервіст військовозобов`язаний ОСОБА_1 1982р.н.

А 23.07.2024 позивач був доставлений у військову частину Рівненської області.

Наказом ГУНП в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с По особовому складу майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 24.07.2024 звільнено зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)).

Підставою прийняття цього наказу зазначено: Наказ ІНФОРМАЦІЯ_7 від 20.07.2024 №195 о/с "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації".

Відповідачами було проігноровано правовий статус поліцейського, який підлягає бронюванню на період мобілізації та воєнного стану, а також не було вжито жодних заходів для перевірки наявності у нього спеціального обліку, законних підстав для призову.

Також не було враховано, що стан здоров`я позивача є незадовільним, що підтверджується медичними документами, а сімейні обставини є складними: мати позивача в установленому законом порядку визнана недієздатною та потребує постійного догляду; дружина позивача є особою з інвалідністю, що істотно обмежує її можливості самостійно забезпечувати життєві потреби сім`ї та догляд за дитиною.

Крім того 24 липня 2024 року Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/5629/24 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Закарпатській обл. № 152о/с від 24.07.2024р. «По особовому складу» про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»; поновлено майора поліції ОСОБА_1 на займаній під час звільнення посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській обл.

21 жовтня 2025 року Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року по справі №260/5629/24 залишено без змін.

Тільки 13.10.2025р. Наказом №173 о/с "По особовому складу" вирішено звільнити "за власним бажанням" відповідно до ч.1 ст.77 ЗУ "Про національну поліцію" майора поліції ОСОБА_1 де вказано на підставу - рапорт ОСОБА_1 від 29.09.2025р. та визначено, що стаж служби в поліції складає 23 роки 11 міс 16 днів.

Поліцейські не можуть одночасно перебувати на двох обліках, військовому (проходити військову службу) та спеціальному в поліції (проходити службу в поліції), відтак не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-XII.

Згідно з ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом ч.4 вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580) поліція є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до статті 2 Закону № 580 завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Цими нормами права визначено правовий статус поліції як правоохоронного органу. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ч. 1 ст. 59 Закону № 580).

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, період які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на мобілізації.

Разом із тим згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 вищезазначеного Закону взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України.

А тому відповідно до положень Законів України «Про Національну поліцію» та «Про проходження військовий обов`язок та військову службу» поліцейські під час служби в поліції не є військовозобов`язані, що унеможливлює призов поліцейських на військову службу з позицій положень вказаних вище норм.

Окремо слід зазначити що, призов позивача на військову службу суперечив і п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями військовому в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як особа, що проходила службу в органах Національної поліції України, позивач належав саме до такої категорії осіб, що унеможливлювало його призов під час мобілізації незалежно від будь-яких інших обставин.

Навіть за формального підходу до застосування норм мобілізаційного законодавства, позивач не міг бути мобілізований, оскільки працював у органах поліції. Вказаний факт працювання особи в органах поліції на день мобілізаційних заходів не заперечується сторонами.

Пунктом 8 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Стаття 1 Закону №3543-ХІІ передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч.5 ст. 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України Про оборону України, цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Окремо трудові відносини позивача у Національній поліції України підтверджується довідкою ГУ НП в Закарпатській області № 128 о/с від 11.07.2023 року та досліджувалися при винесенні рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/5629/24 від 24.07.2025 року.

Отже, позивач на момент проходження служби був заброньованим працівником, як особа, яка проходить службу в органах Національної поліції України, що прямо передбачено положеннями п.1 ч. 1 ст. 23 та п.2 ч.1 ст. 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 25 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

Позивач обґрунтовано вважав, що він не може бути призваний на військову службу під час мобілізації, оскільки належить до категорії, які не підлягають призову у зв`язку проходженням служби в правоохоронному органі та був заброньованим.

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):

«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законіприписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».

У спірних правовідносинах, позивач працюючи на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, мав легітимні очікування щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком №560 заборони щодо його мобілізації.

На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.07.2024р. №195, за яким було призвано ОСОБА_1 , який проходив службу в органах Національної поліції України, обіймаючи посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, маючи спеціальне звання майора поліції, був заброньований, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Щодо позовних вимоги про визнання протиправним та скасування наказу в частині зарахування до списків особового складу частини та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 ст. 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Згідно з абзацом 2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень. та y Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У зв`язку з тим, що призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 був протиправним, оскільки на момент призову - 23.07.2024р позивач проходив службу в органах Національної поліції України, обіймаючи посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, маючи спеціальне звання майора поліції, був заброньований, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, відтак, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №211 від 23.07.2024 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з огляду на матеріали та обставини справи є протиправним, порушує основоположні права позивача.

Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору ч.1 ст.2 КАС України та ст.13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Отже суд дійшов висновку, що здійснення належного захисту у даній справі з урахуванням дискреційних повноважень відповідача є саме зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.

Доводи відповідачів про правомірність таких спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, майора поліції ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №195 від 20 липня 2024 року, в частині призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до Військової частини НОМЕР_1 інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, майора поліції ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №211 від 23.07.2024 року в частині зарахування інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, майора поліції ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпеченння.

Зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк