Ухвала суду № 138313121, 17.07.2026, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/981/26

провадження № 1-кп/631/167/26

У Х В А Л А

за результатами розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу

у вигляді тримання під вартою

17 липня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2 ,

потерпілих ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з боку сторони захисту:

обвинувачених ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_6 ОСОБА_7 ,

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/981/26 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2026 року під № 12026221090000423 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області на стадії підготовчого провадження перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2026 року під № 12026221090000423 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, та ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України.

У зв`язку із спливом строку, на який було обрано запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, прокурор Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_9 , звернувся із дотриманням вимог частини 2 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України із письмовим клопотанням, зареєстрованим за вхідним № ЕП-890/26-вх від 16 липня 2026 року, щодо продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , яке надійшло у повній відповідності до строків та порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодифікованим законом України.

На обґрунтування клопотання прокурор вказав на наявність у провадженні обставин, визначених пунктами 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, прокурор вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, та існування на даний час ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання з метою уникнення кримінальної відповідальності, обвинувачений ОСОБА_6 може вдатися до ухилення від суду, змінити місце проживання чи виїхати за межі регіону, оскільки він обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, один з яких є тяжкий та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Також є ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих, а також іншого обвинуваченого, які на даний час ще не допитані судом, а саме за умови застосування запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, останній може встановити контакт із свідками, потерпілими та іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні й шляхом погроз або вмовляння вплинути на них, тиснути з метою надання ними неправдивих свідчень суду.

Крім того, на думку прокурора обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи, що останній не має стійких соціальних зв`язків, офіційно не працевлаштований та не навчається, має деструктивну поведінку та зважаючи, що останній обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушеннях, які вчинив у короткий проміжок часу, є підстави вважати що у разі перебування на волі обвинувачений може вчинити нове кримінальне правопорушення, чим створить реальну небезпеку суспільству.

Підстави для зміни міри запобіжного заходу, на думку прокурора, відсутні, а характеризуючи особистість ОСОБА_6 дані не змінилися. А тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на строк, що не може перевищувати двох місяців з огляду на наявність передумов, передбачених статтями 177, 178, пунктами 1 3 частини 1 статті 194, статтями 199, 314 Кримінального процесуального кодексу України.

У судовому засіданні прокурор Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 вважав, що клопотання слід задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та неможливість іншим шляхом запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, надавши пояснення, зміст яких відповідає поданому клопотанню.

Потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні не заперечував проти продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 .

Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала клопотання прокурора та просила продовжити ОСОБА_6 застосований під час досудового розслідування запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні також не заперечував проти продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 .

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні при вирішенні клопотання прокурора про продовження дії обраного відносного нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив у його задоволенні відмовити та обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, посилаючись на те, що наразі усвідомив протиправність своїх дій.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечував через не доведення, на його переконання, обставин регламентованих пунктами 1 3 частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України та просив у задоволенні клопотання прокурору відмовити, обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити розмір застави. Захисник звернув увагу суду, що доказів, які б підтверджували продовження існування ризиків, окреслених прокурором у своєму клопотанні, не має. Усі доводи прокурора ґрунтуються лише на припущеннях. ОСОБА_6 не здійснює будь-яких дій, направлених на перешкоджання судовому слідстві, у тому числі шляхом впливу на потерпілих та свідків, й не збирається переховуватись від суду, оскільки має міцні соціальні зв`язки, зокрема матір та бабусю. Також захисник звернув увагу суду, що його підзахисний має позитивну характеристику за місцем реєстрації, а отже є усі підстави для застосування до ОСОБА_6 альтернативних запобіжних заходів, шо можуть забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

Заслухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, дослідивши клопотання прокурора, а також матеріали кримінального провадження в межах питання, яке вирішується, проаналізувавши в системному зв`язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, суд приходить до наступного.

Положеннями частини 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У частині 3 статті 315 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

При цьому суд враховує положення частини 1 статті 131 вищевказаного нормативного-правового акту України, які обумовлюють, що заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжний захід (пункт 9 частини 2 статті 131 Кримінального процесуального кодексу України).

Зі змісту частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам.

Отже, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань.

Судом з`ясовано, що під час досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Берестинського районного суду Харківської області ОСОБА_11 , постановленою 21 травня 2026 року, був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» до 19 липня 2026 року, без застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Підставою для постановлення вказаної ухвали було встановлення судом існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілих та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Положеннями частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При вирішенні питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначений у статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема враховується тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зав`язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.

З огляду на зазначене вище, суду належить вирішити, чи довела сторона обвинувачення обставини, на які вона покликається. Вирішуючи це питання, суд виходить із такого.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).

Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, при цьому як вказано у частині 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом є тримання під вартою.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, поміж іншого, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років (пункт 4 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

З положень статті 199 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Як вже зазначалося вище, прокурор, обґрунтовуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 посилається на те, що наразі продовжують існувати ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих та іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні й вчинити інше кримінальне правопорушення.

В даному випадку, за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України. Так, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України в силу положень статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до тяжкого злочину, за частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України до нетяжкого злочину, а за частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України до проступку.

В ході обговорення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, судом встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досі продовжують існувати.

Крім того, суд наголошує, що під час розгляду порушеного прокурором питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, сторона захисту не навела інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Так, характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень злочинів свідчить про їх підвищену суспільну небезпеку.

Відповідно до обвинувального акту та долучених до клопотання матеріалів встановлено такі відомості: ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області, є громадянином України, зі слів має середньо-технічну освіту, на час затримання офіційно не працевлаштований, суб`єктом господарської діяльності не зареєстрований. Обвинувачений не одружений, неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має, за станом здоров`я не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває та не перебував, має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де характеризується посередньо. Так, згідно довідки-інформації № 70/21-41, наданою 19 травня 2026 року старостою Охоченського старостинського округу № 5 Старовірівської сільської ради Берестинського району Харківської області ОСОБА_12 , ОСОБА_6 за місцем реєстрації постійно не проживає, час від часу приїздить до села та перебуває за вищевказаною адресою. Під час перебування в селі характеризується посередньо, підтримує нормальні відносини з мешканцями громади, у спілкуванні поводиться ввічливо та стримано, скарг чи офіційних звернень від жителі села щодо порушення ним громадського порядку або неналежної поведінки не надходило. У громадському житті села активної участі не бере, що пов`язано з його фактичним непроживанням за місцем реєстрації.

ОСОБА_6 раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, у тому числі вчинених проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також проти безпеки руху та експлуатації транспорту; відомостей щодо застосування раніше до ОСОБА_6 запобіжних заходів чи наявності повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.

Отже, обвинувачений на час вирішення питання щодо продовження строку застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою за своїм станом здоров`я не має специфічних особливостей стану здоров`я, має типові соціальні зв`язки для особи його віку та прийнятну репутацію.

Відповідно, аналізуючи указані фактори у цьому провадженні в їх сукупності на предмет перевірки дійсності у справі обставин, визначених частиною 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, суд ураховує, що застосування до підозрюваного, обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що передбачено частиною 5 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (наприклад, пункт 32 рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Суд звертає увагу, що обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні. З огляду на що, суд на даній стадії судового провадження (підготовче судове засідання) не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Враховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість обвинувачення для вирішення питань на даній стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування ОСОБА_6 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, тобто у вчиненні кримінального проступку, нетяжкого та тяжкого злочинів.

Проаналізувавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2026 року під № 12026221090000423, доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, а також ухвалу слідчого судді Берестинського районного суду Харківської області ОСОБА_11 , постановлену 21 травня 2026 року у межах справи з єдиним унікальним № 626/1672/26, про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді триманні під вартою, суд дійшов висновку, що в цьому випадку дотримано стандарт доказування «обґрунтована підозра», який є найнижчим стандартом доказування у кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, проте є достатнім для вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу. При цьому суд також враховує стадію кримінального провадження (підготовче судове засідання), що в подальшому передбачає доведення стороною обвинувачення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, за найвищим стандартом доказування «поза розумним сумнівом» у змагальному судовому процесі під час розгляду справи по суті.

З цього приводу також слід зазначити, що за наявності підстав можлива причетність особи до кримінального правопорушення є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні.

Отже, розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України.

Разом із тим, строк дії ухвали слідчого судді Берестинського районного суду Харківської області ОСОБА_11 , постановленої 21 травня 2026 року, про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, спливає 19 липня 2026 року, закінчити розгляд кримінального провадження до цієї дати є неможливим, оскільки на даний час не вирішені усі питання, пов`язані з підготовкою до справи судового розгляду, що передбачені статтею 315 Кримінального процесуального кодексу України.

З огляду на зазначене вище, суду належить вирішити, чи довела сторона обвинувачення обставини, на які вона покликається. Вирішуючи це питання, суд виходить із такого.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, норми Кримінального процесуального законодавства України не вимагають доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у даному кримінальному провадженні.

Суд відмічає, що в ухвалі слідчого судді Берестинського районного суду Харківської області ОСОБА_11 від 21 травня 2026 року про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою було визнано дійсними ризики переховування, вчинення іншого кримінального правопорушення та впливу на свідків, потерпілих.

В цей час останні є дійсними та не зменшились, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).

Щодо ризику можливої спроби переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, слід також враховувати фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про ведення воєнного стану в України» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.

Відтак, в умовах безпрецедентною військовою та нелюдською агресією Російської Федерації проти України, у ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях, у тому числі Харківської області, де провадяться активні бойові дії, з об`єктивних причин є обмеженими в частині можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.

Також суд бере до уваги, що ОСОБА_6 має повних 20 років, а отже у останнього наразі відсутні вікові обмеження для перетину державного кордону, оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1031 від 26 серпня 2025 року, якою внесені зміни до «Правил перетину державного кордону», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724) чоловікам віком від 18 років до 22 років дозволено виїзд за кордон під час воєнного стану, а тому, наведені обставини у сукупності дають підстави дійти висновку, що ОСОБА_6 ймовірно може переховуватись від суду.

Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Отже, у даній ситуації тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання ОСОБА_6 під вартою, проте окреслені строки, зокрема, у санкціях частини 1 статті 152 (позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років) та частини 2 стаття 289 Кримінального кодексу України (позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років), у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши строк тримання під вартою.

У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи, що кримінальні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 152 та частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_6 , згідно із положеннями статті 12 Кримінального кодексу України відносяться до нетяжкого та тяжкого злочинів відповідно, а кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України до проступку, суд доходить висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.

Наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а у даному конкретному випадку, такий ризик є обґрунтованим, оскільки він належним чином умотивований прокурором та підтверджується наявними матеріалами.

Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на потерпілих та свідків, а також іншого обвинуваченого у кримінальному провадженні, суд також виходить з встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від потерпілих, свідків та інших обвинувачених у кримінальному провадженні на різних його етапах, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).

Суд вважає, що ризик впливу на потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого й дослідження їх судом.

На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.

Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила кримінальне правопорушення, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв`язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).

Оскільки справа перебуває на стадії підготовчого судового засідання, потерпілі, свідки та інший обвинувачений у даному кримінальному провадженні не допитані, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_6 на потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого, такі особи можуть змінити свої показання у суді, а тому даний ризик є продовжуваним.

Реальним є досі ризик учинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 не має стійких соціальних зв`язків, хоча зі слів у нього є матір та бабуся, з якими він мешкає, але доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано, зважаючи, що останній обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, які були вчиненні у короткий проміжок часу (протягом однієї доби), є підстави вважати, що у разі перебування на волі обвинувачений може вчинити нове кримінальне правопорушення, чим створить реальну небезпеку суспільству.

Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких відносяться до злочинів (нетяжкого та тяжкого), проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого як особу, його соціальні зв`язки та репутацію у сукупності з обставинами інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд доходить висновку, що вказані обставини об`єктивно вказують на наявність продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, як то: переховування від суду, незаконний вплив на потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого й вчинення іншого кримінального правопорушення, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.

З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.

Щодо можливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів, то суд уважно вислухавши та ретельно проаналізувавши доводи сторони захисту, з урахуванням даних, які характеризують обвинуваченого, тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , стану здоров`я, щодо якого на даний час в розпорядженні суду відсутні об`єктивні медичні застереження про неможливість перебування вказаної особи під вартою, вважає недостатнім застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам.

З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.

Щодо питання чи зможуть інші більш м`які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу Украйни, то слід відмітити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

Суд виходить з того, що: (1) особисте зобов`язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, зокрема, за частиною 1 статті 152 та частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 та встановлені ризики; (2) заяв про взяття на поруки обвинуваченого до суду не надходило; (3) умови домашнього арешту, який по суті є «несуворою» формою ізоляції обвинуваченого, хоча і полягають у забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, проте в обставинах цього кримінального провадження не буде досить дієвим, оскільки лише обмежує пересування особи та не зможе належним чином забезпечити досягнення мети застосування запобіжного заходу. Тому у випадку його застосування, з огляду на встановлені судом ризики, відсутні будь-які стримуючі стимули від неналежного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Також при оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до обвинуваченого не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

При цьому норми Кримінального процесуального кодексу України не вимагають доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Відповідно суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених пунктом 3 частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, тим паче в ключі того, що відповідно до статті 199 Кримінального процесуального кодексу України суд насамперед зобов`язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, не зменшився, або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Посилання сторони захисту не можливості ОСОБА_6 переховуватись від суду, здійснювати позапроцесуальний вплив на потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, є безпідставним, оскільки належна процесуальна поведінка обвинуваченого наразі обумовлена не його правосвідомістю, а наявністю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих, свідків та іншого обвинуваченого й вчинення іншого кримінального правопорушення у разі не продовження йому запобіжного заходу. Окрім того, суд зазначає, що раніше застосований на стадії досудового розслідування запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого спливає 19 липня 2026 року, виявився вкрай дієвим та таким, завдяки якому досягнуто виключної та єдиної мети такого застосування забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

В даному випадку, обставини визначені статтею 199 Кримінального процесуального кодексу України є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.

Окрім іншого, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються.

Як вже зазначалось, доказів того, що стан здоров`я ОСОБА_6 перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув`язнення, суду не надано.

Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Застосований запобіжний захід кореспондується визначеним Кримінальним процесуальним законодавством України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.

Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу тримання під вартою, не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Таке судове рішення, на переконання суду, не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Приймаючи до уваги, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу встановленого ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд вважає за доцільне на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставинами, у тому числі визначеними статтями 177, 178, 183, 194, 199, 315 Кримінального процесуального кодексу України, продовжити застосований під час досудового розслідування відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах строків визначених частиною 1 статті 197 Кримінальним процесуальним кодексом України.

Частиною 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України покладено на суд обов`язок, при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначити розмір застави, достатньої для виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Прокурор у своєму клопотанні просив не визначати розмір застави ОСОБА_6 посилаючись на пункт 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, що обвинуваченому інкримінується вчинення кримінального правопорушення із застосуванням насильства, тобто кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України.

Водночас прокурором, ані в матеріалах клопотання про продовження запобіжного заходу, ані під час судового засідання не наведено обґрунтованих підстав щодо застосування обвинуваченим насильства до потерпілої.

Як повідомив прокурор у судовому засіданні, на тілі потерпілої не було встановлено наявність будь яких-тілесних ушкоджень.

Таким чином, суд вважає посилання прокурора на приписи пункту 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, які дозволяють не визначати розмір застави, не обґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відтак, на виконання вимог частини 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає, що у даному кримінальному провадженні обвинуваченому слід визначити відповідний розмір застави.

Згідно із приписами частини 1 статті 182 Кримінального процесуального кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

У частині 4 наведеної норми права визначено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги фактичні обставини даного кримінального провадження, ступень тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, які, зокрема, за частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України відноситься до тяжкого злочину, за частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України до нетяжкого злочину, враховуючи те, що ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності притягується вперше, суд дійшов висновку, що застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави забезпечить належну процесуальну поведінку останнього.

Вирішуючи питання щодо розміру застави суд виходить з приписів пунктів 2 та 3 частини 5 статті 182 Кримінального процесуального кодексу України, які визначають, що розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, положення Кримінального процесуального кодексу України та практика Європейського суду з прав людини орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу; (7) встановлені ризики, передбачені статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України; (8) «середовище»; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин; (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

У контексті обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 (нетяжкий та тяжкий злочини, а також проступок), враховуючи дані про особу останнього та його поведінку, активи та взаємовідносини з іншими особами, наявність ризиків, передбачених пунктами 1 , 3 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, суд вважає, що застава в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199680 гривень 00 копійок, є справедливою, здатною забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, виконання покладених на обвинуваченого обов`язків й запобігти встановленими ризикам, при цьому не порушуючи прав обвинуваченого.

На думку суду, саме такий розмір застави обумовлений тим ступенем довіри до обвинуваченого, при якому перспектива втрати застави буде для нього необхідним і достатнім стримуючим фактором, щоб не допустити невиконання ним процесуальних обов`язків та запобігти здійсненню дій, передбачених пунктами 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Також, у відповідності до положень частини 5 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, на обвинуваченого у разі внесення застави, з дня її внесення, слід покласти на два місяця наступні обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі потерпілими, свідками та іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2026 року під № 12026221090000423; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, адже такі обов`язки будуть пропорційними, помірними, та такими, що не становитимуть надмірний тягар для обвинуваченого, у зв`язку з чим не суперечитимуть пункту 2 частини 3 статті 132 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 29, частинами 1 та 11 статті 31, статтями 32, 35, частиною 2 статті 110, частиною 5 статті 115, статтями 131 132, 134 138, 176 178, 182 184, 186, 193 194, 196, 197, 199, 205, 314 317, 369 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити застосований (обраний) відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 152, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 14 вересня 2026 року (включно) із правом внесення застави у розмірі 60 (шістдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (номер рахунку UA208201720355299002000006674, МФО банку одержувача 820172, код отримувача за ЄДРПОУ 26281249, отримувач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, банк отримувача Державна казначейська служба України у місті Київ, призначення платежу застава, справа № 631/981/26, номер провадження № 1-кп/631/167/26, з обов`язковою вказівкою ОСОБА_13 обвинуваченого.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в даній ухвалі протягом дії цієї ухвали.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) утримуватися від спілкування зі потерпілими, свідками та іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 травня 2026 року під № 12026221090000423;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити, що у разі внесення застави у визначеному в ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти, та повідомити усно і письмово Нововодолазький районний суд Харківської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі, ОСОБА_6 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Роз`яснити ОСОБА_6 , що з моменту звільнення його з-під варти у зв`язку з внесенням застави він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Визначити термін дії обов`язків, покладених судом у разі внесення застави, до 14 вересня 2026 року включно.

Попередити ОСОБА_6 або заставодавця, що у разі невиконання обов`язків покладених судом, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

В іншій частині клопотання прокурора відмовити.

Зобов`язати прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, негайно повідомити близьких родичів ОСОБА_6 про продовження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 14 вересня 2026 року включно.

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме Харківського апеляційного суду, протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Суддя ОСОБА_1