Ухвала суду № 138311249, 13.07.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/8996/25

Провадження № 2/635/2034/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бобко Т.В.

секретар судового засідання Загайко Г.Я.,

за участю

прокурора Костогризова Олександра Валентиновича (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Жили Марини Ігорівни (в режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Височанської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Комунальне підприємство «Тепловодопостачання Височанської селищної ради», до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Височанської селищної ради пред`явив до суду позов шляхом подання позовної заяви до відповідача ОСОБА_1 , яким просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Височанської селищної ради в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 , 180819,00 гривень та судові витрати.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

01 грудня 2025 року представник Височанської селищної ради Гнатченко П.М. звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яким просив залучити до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство «Тепловодопостачання Височанської селищної ради».

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2026 року заяву представника позивача Височанської селищної ради Гнатченка П.М. про залучення третьої особи на стороні позивача задоволено; залучено до участі у справі за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Височанської селищної ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство «Тепловодопостачання Височанської селищної ради».

Крім того 08 грудня 2025 року від керівника Харківської окружної прокуратури Скуратовича Р.Ф. надійшло клопотання про зміну предмету позову, в якій останній просив прийняти дану заяву до розгляду та продовжити судовий розгляд з такими остаточними позовними вимогами: стягнути із ОСОБА_1 на користь КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 у сумі 180 819,00 гривень, судові витрати стягнути з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

19 березня 2026 року керівник Харківської окружної прокуратури Скуратович Р.Ф. звернувся до суду з клопотанням, яким просив залишити подану ним заяву від 08 грудня 2025 року про зміну предмету позову без розгляду.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2026 року заяву керівника Харківської окружної прокуратури Скуратовича Руслана Франаковича про зміну предмету позову від 08 грудня 2025 року залишено без розгляду.

03 лютого 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про залишення позову керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Височанської селищної ради про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника без розгляду.

На обґрунтування клопотання представник відповідача зазначила, що з огляду на текст заяви про зміну предмету позову, відповідач вважає за необхідне подати клопотання про залишення позову без розгляду, з огляду на таке.

На переконання відповідача ключовим питанням у контексті даної справи, є питання наявності у прокурора підстав для здійснення ним представництва інтересів позивача за даною позовною заявою.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» (Закон № 1697) та Цивільного процесуального кодексу України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону № 1697, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Крім того, згідно з абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону № 1697, зокрема, не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже держава у цивільних правовідносинах діє через органи державної влади, а не через державні чи комунальні підприємства/заклади.

З посиланнями на практику Верховного Суду представник відповідача зазначає про заборону на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. Так, у даній позовній заяві прокурором було визначено позивачем орган місцевого самоврядування, а саме Височанську селищну раду, тобто за первісним позовом прокурором було вказано, що позов подається в інтересах держави в особі Височанської селищної ради. При цьому, у позовній заяві, прокурор зазначав, що порушення законодавства про працю зачіпає інтереси держави, оскільки кошти на відшкодування шкоди у даному випадку стягуються з державного чи місцевого бюджету.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема селищної ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення для юридичних осіб, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб`єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, некомерційних товариств, господарських товариств, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення юридичних осіб, у тому числі з іноземними інвестиціями.

Для реалізації наданих повноважень орган місцевого самоврядування, зокрема, селищна рада, має право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

У своїй заяві про зміну предмету позову прокурор, зокрема, зазначає: «КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» не є бюджетним закладом, який фінансується з міського бюджету, оскільки згідно з пунктом 12 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Відповідно до пункту 1.5. КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» комунальне підприємство є самостійним суб`єктом підприємницької діяльності, створений для задоволення суспільних потреб, досягнення економічних та соціальних результатів, та з метою одержання прибутку. Отже, КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» є комунальним комерційним підприємством, що лише частково фінансується з місцевого бюджету.»

Крім того, у вказаній заяві прокурор констатує: «Отже, Височанська селищна рада не фінансує КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» на виплату заробітної плати.»

Тобто фактично змістом заяви про зміну предмету позову прокурор нівелює обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у даній справі наведене ним у позовній заяві, оскільки Височанська селищна рада, орган місцевого самоврядування, не фінансує КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» на виплату заробітної плати і, зокрема, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 з коштів місцевого бюджету не фінансувалась, то і мова про прошення інтересів держави (територіальної громади) у даній справі не йде.

З огляду на вищевикладене, із заяви прокурора про зміну предмету позову висновується, що порушено права саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, а відтак звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави є безпідставним, оскільки комунальне підприємство не є суб`єктом владних повноважень (пункт 91 постанови Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21).

Подібні висновки щодо недопустимості представництва прокурором інтересів держави в особі державного чи комунального підприємства/закладу, яке не є суб`єктом владних повноважень, але є самостійним суб`єктом права, та безпідставності звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі таких підприємств викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 917/562/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Отже, визначення позивача (тобто зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або вказівка на відсутність такого органу), відповідача у спорі, зазначення, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права - це право, яке належить прокурору як особі, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, в цьому випадку - правами позивача.

05 лютого 2026 року від керівника Харківської окружної прокуратури Скуратовича Р.Ф. надійшли заперечення на клопотання, в яких він просить відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову прокурора без розгляду з таких підстав.

Так, Велика палата Верховного суду у пунктах 8.7-8.10 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика плата Верховного суду чітко визначила, що у правовідносинах учасником яких є державні або комунальні підприємства прокурор має повноваження на звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виключного в особі відповідного суб`єкту владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

За обставин даного позову, таким суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження за обставин даної справи є Височанська селищна рада, в особі якої прокурор і звернувся з позовом до суду.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. статуту КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» затвердженого рішенням Височанської селищної ради від 27.09.2024, засновником та власником майна підприємства є Височанська селищна рада.

Відповідно до пункту 7.1. Статуту підприємство безпосередньо підпорядковано засновнику, тобто Височанській селищній раді.

Згідно із положеннями статті 60-2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» комунальне унітарне підприємство створюється уповноваженим органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і належить до сфери його управління.

Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, є представником власника відповідної територіальної громади і виконує його повноваження у межах, визначених законом.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і передається такому підприємству на праві узуфрукта комунального майна або на іншому речовому праві на чуже майно, передбаченому законом.

Винесення незаконного наказу в.о. директором Комунального підприємства «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» Заславським Є.Ю. № 49 від 31 березня 2022 року зумовило понесення грошових витрат КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради».

Порушення законодавства про працю органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями державної та комунальної власності, а також їх службовими особами безпосередньо зачіпає інтереси держави, оскільки кошти на відшкодування шкоди стягуються з державного чи місцевого бюджетів.

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема селищної ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Враховуючи викладене, Височанська селищна рада Харківської області має повноваження здійснювати контроль за використанням бюджетних коштів комунальними підприємствами.

Отже, Височанська селищна рада наділена повноваженнями щодо забезпечення ефективного, законного, результативного використання фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів на підпорядкованій території, у тому числі контролі за ефективним використанням комунальними підприємствами фінансових ресурсів територіальної громади.

Разом з тим, комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Отже, Височанська селищна рада є уповноваженим суб`єктом владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, а отже Височанська селищна рада є належним позивачем у справі.

В розумінні глави 13 Цивільного кодексу України грошові кошти є майном (пункт 20 постанови Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 913/160/17, постанова Верховного суду від 06 серпня 2025 року у справі №759/22148/24 та інші).

Отже, ситуація за якої завдається шкода майну комунального підприємства та не завдається шкода Височанській селищній раді є неможливою, оскільки комунальне підприємство не володіє будь-якими коштами або майном, які б належали підприємству і не були б комунальною власністю.

Водночас кошти, які розміщені на банківських рахунках КП «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» так і кошти розміщені на казначейських рахунках Височанської селищної ради є комунальною власністю територіальної громади Височанської селищної ради.

Завдання шкоди майну комунального підприємства завдає шкоди Височанській селищній раді, оскільки все майно (зокрема, кошти) яке використовується таким підприємством є комунальною власністю.

Отже, твердження представника відповідача про те, що Височанська селищна рада не є належним позивачем у справі, оскільки виплатою ОСОБА_2 коштів у сумі 180819,00 гривень завдано шкоду комунальному підприємству, а не безпосередньо Височанській селищній раді є безпідставними.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Жила М.І. у судовому засіданні підтримала клопотання про залишення позову без розгляду, просила його задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Прокурор Костогризов О.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду з підстав, викладених у письмових запереченнях керівника Харківської окружної прокуратури Скуратовича Р.Ф.

Представник позивача Височанської селищної ради в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, якою просив розглядати справу без участі представника Височанської селищної ради.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПКУкраїни, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Російської Федерації", пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі "Корольов проти Російської Федерації").

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: у своїй постанові від 14 травня 2025 року у справі справа № 444/3023/22 (провадження № 61-18361св23).

З огляду на вищенаведені норми права та практику Верховного Суду, суд висновує, що керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області мав відповідний обсяг повноважень на пред`явлення до суду позову в інтересах держави в особі Височанської селищної ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.

Так, прокурором до позовної заяви долучено докази звернення до Височанської селищної ради до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме 16.05.2025 з запитом № 62-2120вих25, 11.06.2025 з запитом № 62-2696вих25, 09.07.2025 з запитом № 62-3081вих25, чим фактично надано Височанській селищній раді можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, виявлених прокурором.

Отже, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо обґрунтування підстав для здійснення представництва держави у суді, та враховуючи, що Височанська селищна рада протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернулася до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження її бездіяльності, звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Височанської селищної ради, в якому навів достатні обґрунтування підстав для представництва.

Вказане узгоджується з висновками, викладеним в постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 509/4257/18 (провадження № 61-9518св25).

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 Жили М.І. на заяву прокурора про зміну предмету позову як підставу для залишення позову без розгляду суд не приймає до уваги, оскільки ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 червня 2026 року заяву керівника Харківської окружної прокуратури про зміну предмету позову від 08 грудня 2025 року залишено без розгляду за клопотанням прокурора.

Із зазначеним позовом прокурор звертається саме в інтересах держави, зазначаючи позивачем у справі орган місцевого самоврядування - Височанську селищну раду, що є процесуальним правом та прерогативою позивача. Встановлення факту наявності спричинення шкоди саме державі в особі Височанської селищної ради та порушення її прав та інтересів, з огляду на позицію відповідача щодо порушення у даному прав виключно комунального підприємства, яке є самостійною юридичною особою, має бути предметом судового розгляду, та не підлягає вирішенню на цій стадії судового процесу.

За вказаних обставин відсутні передбачені нормами ЦПК України підстави для залишення без розгляду позову керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Височанської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Комунальне підприємство «Тепловодопостачання Височанської селищної ради», до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.

Керуючись статтями 257, 258-260 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жили Марини Ігорівни про залишення без розгляду позову керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Височанської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Комунальне підприємство «Тепловодопостачання Височанської селищної ради», до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Повний текст ухвали складено 17 липня 2026 року.

Суддя Т.В. Бобко