Рішення № 138310697, 17.07.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1920/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню автотранспортних засобів «МІЛАЛАР» (ЄДРПОУ 33322477) до Державної інспекції архітектури та містобудування України (ЄДРПОУ 44245840) про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. Обслуговуючий кооператив Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню автотранспортних засобів МІЛАЛАР (далі - позивач, ОК АГК Мілалар) звернувся до суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - відповідач, ДІАМ), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 23 грудня 2024 року № 6-2024/02-2-10 у сумі 109 008 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 квітня 2025 року № 10-2025/02-2-03 у сумі 45 420 грн.

1.2. Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з пропуском встановленого статтею 5 Закону України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - Закон № 208/94-ВР) п`ятнадцятиденного строку на оскарження постанови від 23.12.2024 № 6-2024/02-2-10 та визнанням наведених у позові причин пропуску строку неповажними; позивачу надано строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.

1.3. У встановлений судом строк позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку, у зв`язку з чим ухвалою суду від 19 травня 2025 року поновлено строк звернення до суду щодо оскарження постанови від 23.12.2024 № 6-2024/02-2-10, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

1.4. 29 травня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

1.5. Ухвалою суду від 10 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

1.6. Ухвалою суду від 12 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недотриманням позивачем вимог статті 18 КАС України щодо реєстрації електронного кабінету; після усунення позивачем відповідних недоліків ухвалою суду від 7 липня 2025 року розгляд справи продовжено.

1.7. 15 липня 2025 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій він підтримав позовні вимоги в повному обсязі та заперечив проти доводів відповідача.

1.8. Ухвалою суду від 1 серпня 2025 року, постановленою за клопотанням відповідача на підставі частини четвертої статті 123 КАС України, висновок, викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі, про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду щодо оскарження постанови від 23.12.2024 № 6-2024/02-2-10 визнано передчасним, а позовну заяву в цій частині залишено без розгляду.

1.9. Таким чином, предметом розгляду в межах цього рішення є позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови Державної інспекції архітектури та містобудування України про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 квітня 2025 року № 10-2025/02-2-03 у сумі 45 420 грн, звернення з якою здійснено позивачем у межах встановленого законом строку.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

2.1. В обґрунтування позову позивач зазначив, що самочинне будівництво інженерних мереж (бетонних кілець з люками) на орендованій ним земельній ділянці здійснено не ним, а третіми особами на виконання рішення Великокучурівської сільської ради від 01.08.2021 № 327-10/2021, яким громадянину ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення дренажного відведення стічних вод, водогону та каналізаційного колектора на відповідній земельній ділянці. Це рішення сільської ради визнано недійсним рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1995/23 як таке, що порушує права позивача на землекористування.

2.2. Позивач зазначив, що не був замовником, виконавцем чи іншим учасником будівництва інженерних мереж, не давав згоди на їх спорудження, а тому не може вважатися суб`єктом містобудування, відповідальним за самочинне будівництво, і, відповідно, не є належним адресатом припису від 16.12.2024 та постанови, прийнятої за наслідками невиконання такого припису.

2.3. На обґрунтування своєї позиції позивач послався на постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 580/303/22 та від 25.07.2023 у справі № 160/6457/22, а також зазначив, що дослідження генерального плану с. Годилів підтверджує, що спірні мережі не передбачені містобудівною документацією, а отже, є самочинними, збудованими поза волею позивача.

Позиція відповідача

2.4. Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що процедура здійснення позапланових перевірок (грудень 2024 року та березень 2025 року), складення актів, приписів, протоколів та постанов відповідає Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553), та Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 № 244 (далі - Порядок № 244).

2.5. Відповідач вказав, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді позивача, а самочинне будівництво здійснено саме на цій ділянці; позивач після набрання законної сили рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1995/23 не вжив жодних заходів цивільно-правового захисту (вимоги про знесення самочинно збудованого майна), а тому, на думку відповідача, повинен нести відповідальність за наявність на його земельній ділянці об`єкта самочинного будівництва; послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

2.6. Відповідач також зазначив, що станом на дату винесення постанови від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03 припис від 16.12.2024 у судовому порядку не оскаржувався та був чинним, а тому невиконання позивачем вимог такого припису утворює самостійний склад правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту першого частини шостої статті 2 Закону № 208/94-ВР.

2.7. У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що сам факт перебування земельної ділянки в його користуванні без інших доказів не доводить того, що самочинне будівництво здійснив саме він, а посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1174/22 є помилковим, оскільки цей висновок стосується цивільно-правового способу захисту права землекористування (позов про знесення самочинного об`єкта), а не підстав притягнення до відповідальності за Законом № 208/94-ВР.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. Судом встановлено, що на підставі договору оренди землі від 26.12.2008 (з подальшими змінами, зокрема додатковою угодою від 26.02.2014) ОК АГК Мілалар на праві оренди строком на 49 років належить земельна ділянка площею 2,2500 га з кадастровим номером 7324582000:01:001:2001, розташована у с. Годилів Великокучурівської ОТГ Чернівецької області, паралельно з вул. Чорновола, цільове призначення якої визначено для будівництва автогаражів.

3.2. Рішенням Х сесії VIII скликання Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 01.08.2021 № 327-10/2021 громадянину ОСОБА_2 надано дозвіл на проведення дренажного відведення стічних вод, водогону та каналізаційного колектора на зазначеній земельній ділянці без згоди її орендаря.

3.3. Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1995/23 за позовом ОК АГК Мілалар до Великокучурівської сільської ради вказане рішення сільської ради від 01.08.2021 № 327-10/2021 визнано недійсним як таке, що порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою.

3.4. Судом також встановлено, що ОСОБА_2 , якому рішенням сільської ради надавався дозвіл на спірні роботи, є одним із членів ОК АГК Мілалар та обіймав посаду керівника цього кооперативу до призначення на цю посаду ОСОБА_3 з 28.05.2024.

3.5. За зверненням ОСОБА_4 , зареєстрованим ДІАМ 06.08.2024, за результатами розгляду цього звернення комісією ДІАМ, погодження Міністерства розвитку громад та територій України (наказ від 14.11.2024 № 1336) та наказу ДІАМ від 22.11.2024 № 203, у період з 02.12.2024 по 13.12.2024 проведено позапланову перевірку об`єкта будівництва на зазначеній земельній ділянці.

3.6. За результатами перевірки складено акт від 13.12.2024 № 14, яким зафіксовано наявність ознак прокладених інженерних мереж (бетонних кілець з люками), не передбачених проєктною документацією та без дозвільних документів, що кваліфіковано відповідачем як самочинне будівництво в розумінні частини першої статті 376 ЦК України. Здійснена відповідачем під час перевірки фотофіксація підтверджує ведення будівельних робіт на об`єкті у 2024 році, тобто після визнання недійсним рішення сільської ради від 01.08.2021 № 327-10/2021.

3.7. 16.12.2024 відповідачем складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності з вимогою до 17.02.2025 оформити документи, що дають право на виконання будівельних робіт, або привести земельну ділянку у попередній стан.

3.8. Постановою від 23.12.2024 № 6-2024/02-2-10 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР (виконання будівельних робіт без повідомлення про їх початок), та накладено штраф у розмірі 109 008 грн. Позовна вимога щодо цієї постанови, як зазначено в пункті 1.8 цього рішення, залишена без розгляду ухвалою суду від 01.08.2025 і предметом цього рішення не є.

3.9. У зв`язку з ненаданням позивачем ДІАМ інформації про виконання припису від 16.12.2024 у визначений строк, відповідачем на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 03.03.2025 № 392 і наказу ДІАМ від 07.03.2025 № 45 у період з 17.03.2025 по 28.03.2025 проведено повторну позапланову перевірку, за результатами якої складено акт від 28.03.2025 № 15, яким встановлено невиконання вимог припису від 16.12.2024 (дозвільні документи не оформлено, земельну ділянку у попередній стан не приведено).

3.10. 28.03.2025 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення, а постановою від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту першого частини шостої статті 2 Закону № 208/94-ВР (невиконання приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю), та накладено штраф у розмірі 45 420 грн.

3.11. Матеріали справи не містять доказів того, що будівельні роботи з облаштування інженерних мереж (бетонних кілець з люками) на земельній ділянці позивача фактично виконані позивачем, за його дорученням або з використанням його ресурсів; відповідачем під час здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю питання встановлення особи фактичного виконавця робіт не з`ясовувалося.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

4.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.2. Згідно з частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

4.3. Відповідно до статті 1 Закону № 208/94-ВР правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

4.4. Абзацом другим пункту першого частини шостої статті 2 Закону № 208/94-ВР передбачена відповідальність за невиконання приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

4.5. Відповідно до пункту 8 статті 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності припис - це обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

4.6. Пунктом 17 Порядку № 553 передбачено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил видається припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил або припис про зупинення підготовчих та/або будівельних робіт, який адресується суб`єкту, що вчинив відповідне порушення.

4.7. За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

4.8. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

4.9. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 580/303/22 сформульовано правовий висновок, за яким сам факт перебування земельної ділянки в користуванні особи за відсутності інших доказів не доводить того, що самочинне будівництво на цій ділянці здійснено саме її користувачем; за відсутності доказів вчинення будівельних робіт користувачем земельної ділянки останній не набуває статусу суб`єкта містобудування і не може нести відповідальність за таке будівництво.

4.10. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 160/6457/22 визначено, що відповідальність за здійснення самочинного будівництва несе особа, яка фактично здійснила таке будівництво, незалежно від того, чи набула вона у встановленому законом порядку статусу замовника.

4.11. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 роз`яснено, що належними вимогами, які може заявити власник (користувач) земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого майна або вимога про визнання права власності на нього; зазначений правовий висновок стосується цивільно-правового способу захисту права землекористування і сформульований поза межами публічно-правових відносин щодо притягнення особи до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

4.12. Суд враховує також положення Закону України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності 15 грудня 2023 року, тобто до винесення оскаржуваної постанови від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03, і визначає загальні правові засади здійснення адміністративної процедури в Україні. Відповідно до статті 1 Закону № 2073-IX він регулює відносини органів виконавчої влади та інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів, до яких відповідач, здійснюючи заходи державного архітектурно-будівельного контролю та притягуючи позивача до відповідальності, безумовно належить.

4.13. Згідно зі статтею 6 Закону № 2073-IX законність, як складова верховенства права, вимагає від адміністративного органу діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частин першої - третьої статті 8 цього Закону адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, зобов`язаний вживати всіх передбачених законом заходів, необхідних для встановлення обставин справи, зокрема отримання інформації від інших осіб, та враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи, у тому числі ті, на які не було звернуто уваги учасниками адміністративного провадження.

V. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Щодо меж розгляду справи

5.1. Суд розглядає в межах цього рішення виключно позовну вимогу про визнання протиправною та скасування постанови від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03, оскільки позовна вимога щодо постанови від 23.12.2024 № 6-2024/02-2-10 залишена без розгляду ухвалою суду від 01.08.2025 і в силу частини четвертої статті 123 КАС України більше не перебуває на розгляді суду в межах цього провадження.

Щодо процедурної складової

5.2. Оцінюючи процедуру здійснення заходу державного архітектурно-будівельного контролю в березні 2025 року (погодження Мінрозвитку, наказ про перевірку, повідомлення позивача, розміщення інформації на офіційному веб-сайті, складення акта від 28.03.2025 № 15, протоколу від 28.03.2025 та постанови від 11.04.2025), суд враховує, що ця процедура послідовно простежується з наданих відповідачем доказів і формально відповідає вимогам Порядку № 553 та Порядку № 244. Позивач по суті не заперечує проти дотримання відповідачем процедурних вимог при винесенні постанови від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03, зосереджуючи свої заперечення на відсутності в його діях складу правопорушення.

Щодо суб`єкта відповідальності за невиконання припису

5.3. Суд зазначає, що постанова від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03 покладає на позивача відповідальність за невиконання припису від 16.12.2024, яким позивачу було приписано усунути наслідки самочинного будівництва інженерних мереж на орендованій ним земельній ділянці. Оскільки обов`язок, зафіксований у приписі, покладається на особу лише за умови, що саме вона є суб`єктом, який вчинив (допустив) відповідне порушення містобудівного законодавства, законність постанови за невиконання такого припису прямо залежить від того, чи був припис правомірно адресований позивачу як належному суб`єкту відповідальності.

5.4. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення того, що припис від 16.12.2024 правомірно покладав саме на позивача, а не на іншу особу, обов`язок усунення наслідків самочинного будівництва, покладається на відповідача.

5.5. З обставин, встановлених судом (пункти 3.1- 3.4, 3.11 цього рішення), вбачається, що матеріали, зібрані самим відповідачем у ході здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю, не містять доказів виконання спірних будівельних робіт позивачем, за його дорученням або з використанням його ресурсів. Натомість ці ж матеріали вказують на конкретну особу - ОСОБА_2 , якому рішенням Великокучурівської сільської ради від 01.08.2021 № 327-10/2021 надавався дозвіл на проведення ідентичних робіт (дренажне відведення стічних вод, водогін, каналізаційний колектор) на тій самій земельній ділянці, і яке в подальшому було визнано недійсним саме через порушення прав позивача як орендаря.

5.6. Відповідно до статті 6 та частин першої - третьої статті 8 Закону № 2073-IX (пункт 4.13 цього рішення), чинного на момент здійснення відповідачем заходів державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття оскаржуваної постанови, відповідач як адміністративний орган був зобов`язаний забезпечити повноту з`ясування обставин справи та вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення особи, яка фактично здійснила самочинне будівництво, перш ніж покладати на позивача обов`язок за приписом та відповідальність за його невиконання. Однак, маючи у власних матеріалах перевірки прямі вказівки на іншу, встановлену особу ( ОСОБА_2 ), відповідач жодних дій для з`ясування фактичного виконавця робіт не вчинив, чим не виконав покладеного на нього статтею 8 Закону № 2073-IX обов`язку повного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

5.7. Застосовуючи до встановлених обставин правові висновки, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 580/303/22 та від 25.07.2023 у справі № 160/6457/22 (пункти 4.9, 4.10 цього рішення), суд зазначає, що сам факт перебування спірної земельної ділянки в оренді позивача не доводить того, що самочинне будівництво на ній здійснив саме позивач, а відповідальність за таке будівництво несе особа, яка фактично його здійснила. Відповідач, попри наявність у власних матеріалах перевірки прямих вказівок на іншу, встановлену особу, жодних заходів для з`ясування фактичного виконавця будівельних робіт не вжив, а весь тягар відповідальності, включно з приписом від 16.12.2024, поклав виключно на позивача як орендаря земельної ділянки.

5.8. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що незвернення позивача до суду з вимогою про знесення самочинно збудованого майна після набрання законної сили рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1995/23 обґрунтовує покладення на нього відповідальності за невиконання припису. Як роз`яснено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на яку посилається сам відповідач (пункт 4.11 цього рішення), право на позов про знесення самочинного об`єкта є цивільно-правовим способом захисту права землекористування власника (користувача) земельної ділянки і не визначає підстав притягнення особи до публічно-правової (адміністративної) відповідальності за Законом № 208/94-ВР. Невикористання позивачем цивільно-правового інструменту захисту своїх прав не перетворює його на суб`єкта містобудування, який здійснив самочинне будівництво, в розумінні законодавства про державний архітектурно-будівельний контроль; це два самостійні правові режими, змішування яких не узгоджується з наведеною практикою Верховного Суду.

Суд вважає, що навіть якщо припис не був скасований, відповідач, приймаючи постанову про накладення штрафу, був зобов`язаний повторно перевірити, чи є саме позивач суб`єктом відповідальності, оскільки саме ця обставина входить до складу правопорушення, передбаченого абз.2 п.1 ч.6 ст.2 Закону №208/94-ВР

5.9. За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності покладення на позивача, як на неналежного суб`єкта відповідальності, обов`язку, визначеного приписом від 16.12.2024, а відтак і постанова від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03, прийнята за невиконання позивачем вимог такого припису, є протиправною та підлягає скасуванню.

5.10. Суд враховує, що посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі Іванова та Черкезов проти Болгарії (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria) стосується пропорційності заходів реагування на самочинне будівництво та легітимної мети запобігання порушенням у сфері містобудування в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому саме по собі не вирішує питання про належного суб`єкта відповідальності і не має вирішального значення для цієї справи, вирішеної судом на інших підставах.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ

6.1. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

6.2. Аналізуючи матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності постанови від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03, а позивачем, навпаки, наведено достатні доводи та докази на підтвердження неналежності його як суб`єкта відповідальності за невиконання припису від 16.12.2024, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

6.3. Наведені вище висновки суду є достатніми для вирішення спору в межах предмета цього рішення. При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі Серявін та інші проти України зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують наведених вище висновків суду та не потребують окремого висвітлення в мотивувальній частині цього рішення.

6.4. За таких обставин суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови Державної інспекції архітектури та містобудування України від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03 підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

VII. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

7.1. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

7.2. Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 6 056,00 грн, обчислений виходячи із заявленої ціни позову 154 428 грн (сукупна сума штрафів за обома оскаржуваними постановами).

7.3. Оскільки позовну вимогу щодо постанови від 23.12.2024 № 6-2024/02-2-10 (у сумі 109 008 грн) залишено без розгляду, а задоволено лише позовну вимогу щодо постанови від 11.04.2025 № 10-2025/02-2-03 (у сумі 45 420 грн), судовий збір підлягає стягненню на користь позивача пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог, що становить 1 781,18 грн (45 420 грн / 154 428 грн х 6 056,00 грн).

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню автотранспортних засобів «МІЛАЛАР» до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 квітня 2025 року №10-2025/02-2-03, задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної інспекції архітектури та містобудування України про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 квітня 2025 року №10-2025/02-2-03 у сумі 45 420 (сорок п`ять тисяч чотириста двадцять) грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної інспекції архітектури та містобудування України на користь Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню автотранспортних засобів «МІЛАЛАР» судовий збір у розмірі 1 781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн 18 коп.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - Обслуговуючий кооператив автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню автотранспортних засобів "Мілалар" (Чернівецький р-н, Чернівецька обл., с. Великий Кучурів код ЄДРПОУ 33322477);

Відповідач - Державна інспекція архітектури та містобудування України (бульв. Лесі Українки, 26,м. Київ,01133 ЄДРПОУ 44245840).

Суддя О.В. Анісімов