Рішення № 138308341, 16.07.2026, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/3136/25

Провадження № 2/935/519/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2026 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі: головуючого - судді Щербаченко І.В., зі секретарем судового засідання Кумечко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Коростишів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коростишівземінвест» про виділ частки, що перебуває у спільній частковій власності,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він є власником 1/3 частини земельної ділянки площею 4,6596 га з кадастровим номером 1822585000:14:000:0101 та 1/3 частини земельної ділянки площею 4,5541 га з кадастровим номером 1822585000:14:000:0102. Таким чином позивач звернувся до суду із проханням виділити належні йому 1/3 частину у справі власності на земельні ділянки площею 4,6596 га з кадастровим номером 1822585000:14:000:0101 та площею 4,5541 га з кадастровим номером 1822585000:14:000:0102 та припинити право спільної часткової власності.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 січня 2026 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явився про розгляд справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява в якій останній просив, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала. В матеріалах справи міститься заява, в якій зазначено, що розгляд справи проводити без її участі позовні вимоги визнає в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав. В матеріалах справи міститься заява, в якій зазначено, що розгляд справи проводити без його участі позовні вимоги визнає в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав. Заяв чи клопотань не подано.

Представник третьої особи ТОВ «Коростишівземінвест» свого представника в судове засідання не направив. В матеріалах справи міститься пояснення, в якому зазначено, що земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Коростишівземінвест», а тому вирішення справи покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд призначив проголошення рішення о 08-30 год. 16.07.2026.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщини за заповітом від 17 серпня 2011 року, власниками земельної ділянки з кадастровим номером 1822585000:14:000:0101, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в рівних частках, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом зареєстровано в реєстрі за № 1-1617.

Власниками земельної ділянки з кадастровим номером 1822585000:14:000:0102, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в рівних частках, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 серпня 20211 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-1617.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухомого майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 448020579 від 16.10.2025, власниками земельної ділянки з кадастровим номером 182258500:14:000:0101, зазначені ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 розмір частки 1/3.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухомого майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 448019637 від 16.10.2025, власниками земельної ділянки з кадастровим номером 182258500:14:000:0102, зазначені ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 розмір частки 1/3.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 182258500:14:000:0101 та 182258500:14:000:0102 перебувають у оренді ТОВ «Коростишівземінвест»

Позивачем надано схему поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 182258500:14:000:0101 та 182258500:14:000:0102 між сторонами у справі, яке виготовлено ФОП ОСОБА_6 .

Договору щодо поділу зазначеної земельної ділянки її співвласниками не укладено.

На підставу можливості проведення розподілу позивачем не надано технічну документацію, згідно висновків якої поділ земельної ділянки є можливим можливий.

Відповідно до приписів ст. 358 ЦК України - право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст. 361 ЦК України).

Відповідно до умов ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно із ст. 367 ЦК України - майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно частини першої ч.1 ст.86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Унаслідок відсутності угоди про виділення в натурі часток, що є у спільній частковій власності, із метою реалізації права на виділ в натурі належної частки, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що вона звернулася до землевпорядника про виготовлення схеми поділу земельної ділянки площею 5,4634 га щодо визначених часток, що належать співвласникам.

Однак наданий позивачем документ, який нею зазначено як схема розподілу спірної земельної ділянки, не може бути належним і допустимим доказом, оскільки не містить жодних реквізитів (назви документу, даних про розробника, дату складання та його погодження тощо). Крім того, надана схема не дає змоги ідентифікувати до якого саме проекту землеустрою він належить, також цей документ не підтверджує, що розподіл ділянки здійснювався із дотриманням вимог ст.79-1, 86, 87 ЗК України, тому не може засвідчувати технічну можливість виділу в натурі частки земельної ділянки.

Учасники спільної часткової власності повинні погоджувати один з одним свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю. Право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном одночасно створює для нього і обов`язок погодити свою поведінку щодо відповідних дій з іншими співвласниками. Якщо ж співвласники не дійдуть згоди щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 759/15156/16-ц (провадження № 61-3301св19) зазначено, що «при вирішенні спору про поділ в натурі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого поділу, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту поділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядок користування земельною ділянкою, то суд здійснює поділ в натурі земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном».

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів: 1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; 2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; 3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; 4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування;

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів: 1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України: 1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; 2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до наказу МЮУ08.10.98 № 53/5 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р. за № 705/3145 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», Згідно п.6 інструкції, земельно-технічна та оціночно-земельна експертизи 6.1. Основними завданнями земельно-технічної експертизи є: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

6.1.1. Орієнтовний перелік вирішуваних питань: Який фактичний порядок користування земельною ділянкою? Яка конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, що перебуває у користуванні співвласника (співвласників)? Чи відповідає фактичне розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок технічній документації? Чи є порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки? Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів розділити земельну ділянку (встановити порядок її користування) відповідно до часток співвласників (зазначити частки)? Які варіанти розподілу земельної ділянки (порядку її користування) можливі відповідно до часток співвласників (зазначити частки) та вимог нормативно-правових актів? Які варіанти технічно можливі для влаштування проїзду (проходу) на земельну ділянку? Чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту на ділянці? Якщо так, то надати варіанти встановлення земельного сервітуту.

6.1.2. Зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться відповідними фахівцями з використанням відповідного обладнання та бази даних.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 88 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Отже, при вирішенні спору про поділі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого поділу, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту поділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядок користування земельною ділянкою, то суд здійснює поділ земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 викладено правовий висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Суд встановив,що позивач, звертаючись із позовом про виділ в натурі частки у спільній частковій власності на земельні ділянки, не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували технічну можливість здійснення такого виділу.

Зокрема, до матеріалів справи не долучено земельно-технічного висновку (експертизи) або проекту землеустрою (технічної документації) щодо поділу земельних ділянок, виконаного суб`єктом господарювання, який має відповідну ліцензію.

За відсутності таких доказів, суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини необхідні для вирішення спору, зокрема можливість формування окремої земельної ділянки у розмірі частки позивача, її межі, конфігурацію, площу, доступ до дороги та інші істотні характеристики.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту, що виділ у натурі його частки є технічно можливим і відповідає вимогам земельного законодавства.

З огляду на викладене позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимоги щодо припинення права спільної часткової власності також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог щодо виділу частки нерухомого майна в натурі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 364, 365, 372 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 89, 141, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коростишівземінвест» про виділ частки, що перебуває у спільній частковій власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду до Житомирського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП не надано .

. ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП не надано .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя І.В.Щербаченко