Ухвала суду № 138307624, 17.07.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

Справа № 500/4102/26

17 липня 2026 рокум.Тернопіль

Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Грицюк Р.П., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України за позовною заявою військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 16753,26 грн.

Ухвалою від 06 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

На виконання вказаної ухвали представником позивача подано заяву, в якій просить поновити строк звернення до суду. Вказана заява мотивована тим, що військова частина НОМЕР_1 виконувала бойові завдання. Особливими і непереборними обставинами невчасного подання адміністративного позову є те, що військова частина здійснює претензійно-позовну роботу у більше як 750 справах.

Розглянувши подану на усунення недоліків позовної заяви заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суддя зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Суддею встановлено, що предметом спірних відносин у цій справі є стягнення з відповідача на користь військової частини НОМЕР_1 надмірно виплаченого грошового забезпечення відповідно до наказу від 26.01.2026 №522-АГ «Про результати службового розслідування».

Отже, про протиправне отримання відповідачем грошового забезпечення у сумі 16753,26 грн позивачу було відомо ще станом на 26.01.2026, тобто право на звернення до суду у позивача виникло з 26.02.2026 - після закінчення строку для оскарження зазначеного наказу у силу ст. 122 КАС України.

У той же час, позивач звернувся до суду з цим позовом тільки 27.06.2026, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.

Суддя критично оцінює викладені у заяві представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду доводи про те, що в умовах правового режиму воєнного стану та залучення суб`єкта в район ведення бойових дій зумовлює неможливість звернення до суду з позовами такого характеру в строки, встановленні чинним законодавством, а також здійснення претензійно-позовної роботи у більше як 750 справах.

Суддя звертає увагу, що неналежна організація процесу щодо звернення з позовною заявою до суду з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання позовної заяви є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Позивач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.09.2022 у справі №560/403/22, від 03.11.2022 у справі №560/15534/21, від 22.12.2022 у справі №380/19423/21 та від 18.01.2023 у справі №200/7384/19-а.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з підготовкою до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Посилання позивача на те, що на момент подання адміністративного позову військова частина виконувала бойові завдання не може свідчити про наявність об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду з огляду на таке.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до тепер.

У постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 Верховний Суд зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

У той час, Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зробив висновок, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Також в ухвалі від 06.09.2022 у справі №420/16598/21 з приводу оцінки доводів щодо поважності причин пропущення процесуального строку для звернення до адміністративного суду з підстав запровадженого воєнного стану Верховним Судом зазначено, що сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку у всіх абсолютно випадках.

Суддя зазначає, що питання внутрішньої організації роботи державної установи, пов`язані з дією воєнного стану є суб`єктивними чинниками, які не вказують на наявність об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду у цій справі, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з їх наявністю, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків.

Суд наголошує, що органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, має діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або, шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань, відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.01.2025 у справі № 500/4406/24.

Відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано суду доказів триваючої неможливості звернення ним до суду в межах встановленого строку звернення до суду.

Водночас, суд також звертає увагу, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, мав можливість скористатися можливостями системи «Електронний суд» для подання позовної заяви.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач був обізнаний щодо необхідності своєчасного звернення за безпідставно набутих коштів із відсутністю правових підстав для отримання грошового забезпечення і не був позбавлений можливості подати відповідний позов до суду.

Також слід звернути увагу, що встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов`язками.

За таких обставин, позивачем не надано належних доказів на підтвердження тієї обставини, що мали місце непереборні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду із цим позовом, і що причини, що зумовили несвоєчасне звернення до суду, виникли протягом строку, який пропущено.

Суд також звертає увагу на те, що небажання позивача вчасно реалізувати процесуальні права та недоведення факту того, що можливість подання ним позовної заяви у визначені законом строки не залежали від його волевиявлення або було зумовлено вагомими та непереборними обставинами, свідчить про втрату можливості захисту порушених прав у судовому порядку.

Такий підхід відповідає принципу правової визначеності (res judicata) як складової верховенства права, а також законності (заборони незастосування норми закону, яка відповідає критерію якості, передбачуваності та легітимної мети).

Цей висновок корелюється з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 13.02.2024 №140/9165/23, яку суд враховує в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Отже, не реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що підстави, викладені в клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними.

Відтак, подане клопотання про поновлення процесуального строку вважається судом необґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, наведені на виконання ухвали від 06.07.2026 у заяві про усунення недоліків, причини пропуску строку суддею визнано неповажними, тому позовна заява підлягає поверненню.

Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачений судовий збір повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила, у разі повернення заяви або скарги.

Вимоги до форми та змісту клопотання про повернення судового збору визначені статтями 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

Керуючись пунктом 1 частини четвертої статті 169, статтями 241, 248 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

У задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовити.

Позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 17 липня 2026 року.

Суддя Грицюк Р.П.