Рішення № 138307551, 15.07.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року Справа № 480/1825/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Гелета С.М.

за участю секретаря судового засідання Високос Я.С.

представника відповідача Бондаренко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в м. Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває справа за ОСОБА_2 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України і згідно уточнених позовних вимог просить

- визнати неправомірними дії заступника начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бондаренко Вікторії Олександрівною щодо повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 15.01.2026р. у виконавчому провадженні № 60846473.

- зобов`язати Ковпаківський відділ державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.01.2026 року у виконавчому провадженні № 60846473.

- зобов`язати Ковпаківський відділ державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження № 60846473 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору шляхом винесення відповідної постанови, зняти арешт з майна та коштів боржника та виключити запис про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.06.2016 по справі № 592/6130/15-ц було стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» в особі Сумської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 19 481,15 доларів США та суми пені в розмірі 409 639,76 грн.

З метою примусового виконання вказаного судового рішення ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до органів державної виконавчої служби.

Так, 29.07.2016р. Ковпаківським відділом державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області було відкрито виконавче провадження № 51811759 про стягнення заборгованості з позивача на підставі виконавчого листа по справі № 592/6130/15-ц в розмірі 19 481,15 доларів США та суми пені в розмірі 409 639,76 грн.

У межах вказаного виконавчого провадження Ковпаківським відділом державної виконавчої служби міста Суми було винесено постанову № 51811759 від 29.05.2019 про стягнення із позивача виконавчого збору у розмірі 81927,95 грн.

Вказане виконавче провадження закінчене у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання.

Надалі, виконавчий лист по вказаному рішенню суду по справі № 592/6130/15-ц стягувачем пред`явлено до виконання до Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорко В.В. та відповідно відкрито ВП № 60847759 від 10.12.2019 р.

В межах вказаного провадження № 60847759 приватний виконавець виконавчого округу Сумської області Закорко В.В. 10.12.2019 р. виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 81915,23 грн.

Таким чином, вказані обставини призвели до виникнення ситуації, коли відносно позивача існує подвійне стягнення однієї і тієї ж суми (по 10 відсотків від суми боргу).

15.01.2026 заступником начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бондаренко Вікторією Олександрівною винесено про повернення виконавчого документа стягувачу, ВП № 60846473, якою постанову № 51811759 виданий 29.05.2019, документ видав: Ковпаківський ВДВС, стягувач: Ковпаківський ВДВС, про стягнення виконавчого збору 81927,95 грн. повернуто стягувачу.

20.02.2026 представник Лисенко Т.М. звернувся до В.о. начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про скасування постанови у виконавчому провадженні № 60846473 про повернення виконавчого документа стягувачу, закінчення виконавчого провадження № 60846473 та виключення ОСОБА_1 з реєстру боржників.

У відповідь листом від 12.03.2026 В.о. начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив представнику позивачки, що підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні.

Разом з тим, у Єдиному реєстрі боржників на дату подачі даного позову міститься запис відносно позивача про виконавче провадженні № 60846473, Категорія стягнення (стягнення виконавчого збору).

Крім того, станом на дату подачі даного позову виконавче провадження № 60847759, відкрите 10.12.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Закорко В.В. не завершено, постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця у розмірі 81915,23 грн. не скасована, виконавчий лист не повернуто стягувачу.

Згідно інформації про виконавче провадження станом на 18.03.2026 виконавче провадження № 60847759, відкрите 10.12.2019 приватним виконавцем Закорко В.В., знаходиться на виконанні у тимчасового приватного виконавця Макаренко А.С., стан якого зазначено як відкрите.

Отже, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. виконавче провадження № 60847759 не завершено, що свідчить про продовження підстав для стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Таким чином, у даний час існує не скасована постанова про стягнення виконавчого збору і постанова про стягнення винагороди приватного виконавця згідно одного і того ж виконавчого листа.

Позивач вважає, що його права підлягають судовому захисту, оскільки на даний час відповідачем не скасовано арешт на майно позивача, не виключено позивача з реєстру боржників саме у цьому виконавчому провадженні, постанова про стягнення виконавчого збору не скасована.

Бездіяльність відповідача щодо незадоволення заяви про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та в подальшому не закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору позивач вважає протиправною.

Права позивача підлягають захисту шляхом визнання дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу неправомірними, зобов`язання відповідача скасувати постанову про повернення виконавчого документа та закінчити виконавче провадження № 60846473 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору шляхом винесення відповідної постанови, зняти арешт з майна та коштів боржника та виключити запис про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Представник відповідача проти позову заперечує, зазначає наступне.

До Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява представника позивача Буланова О.М. з клопотанням про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу по АСВП 60846473, закінчення даного виконавчого провадження на підставі ч. 8 ст. 27 , (не передбаченої як підстава для закінчення) ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», зняття обтяжень та виключення з по даному виконавчому провадженню інформації реєстру боржників відносно ОСОБА_1 .

За результати розгляду даної заяви Ковпаківським відділом державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надана відповідна відповідь, в якій було роз`яснені причини відмови у задоволення вищевказаних в заяві клопотань.

Так на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП 51811759 з примусового виконання виконавчого листа № 592/6130/15, виданого 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" 19481,15 дол. США заборгованість за відсотками, що еквівалентно 409639,76 грн. та 409639,76 грн пені.

Боржником у вищевказаному виконавчому листі було визначено ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

29.05.2019 державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження 10.12.2019 державним виконавцем керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу є виконавчими документами і підлягають виконанню в загальному порядку.

Державним виконавцем, на підставі постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51811759 від 29.05.2019, як окремого виконавчого документа, 10.12.2019 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження АСВП 60846473.

Строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51811759 від 29.05.2019 був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з моменту завершення виконавчого провадження, у межах якого дана постанова виконувалася (була пред`явлена до виконання) - АСВП 51811759.

Виконавче провадження АСВП 51811759 завершене 10.12.2019, а виконавче провадження АСВП 60846473 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору відкрите цього ж дня 10.12.2019.

Вищевказані правові норми та правові позиції , викладені Верховним Судом, свідчать про безпідставність тверджень представника позивача про те, що строк пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору до виконання відповідачем пропущено.

В подальшому, в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження АСВП 60846473 заступником начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 15.01.2026 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із тим, що у відповідності до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX припиняється звернення стягнення на пенсію яку отримує боржник, а інше майно, на яке можливо звернути стягнення відсутнє.

Відповідач зазначає, що представником позивача не вказано в чому є незаконність дій під час повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 12.03.2026р. у виконавчому провадженні № 60846473, що свідчить про безпідставність позовних вимог про неправомірність дій посадових осіб Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Враховуючи, що дії щодо повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 12.03.2026р. у виконавчому провадженні № 60846473 не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», то відсутні підстави і в задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця Закорка Вадима Вікторовича перебуває виконавче провадження АСВП 6084775 з примусового виконання виконавчого листа № 592/6130/15 виданого 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми.

Враховуючи, що виконавчий документ - виконавчий лист № 592/6130/15 виданий 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми (АСВП 51811759) не передавався від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю, то до наявних правовідносин неможливо застосувати правові норми викладені в ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені виключні підстави для закінчення виконавчого провадження.

Згідно Закону України «Про виконавче провадження» неможливо закінчення виконавчого провадження АСВП 60846473 на підставі ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім цього, згідно наданої представником позивача копії листа приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни від 07.10.2025 № 11566 адресованого до стягувача, а якому повідомляється, що згідно наказу Міністерства юстиції України №3075/7 від 20.12.2024 припинено діяльності приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка Вадима Вікторовича.

Разом з тим, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, АСВП 60847759 продовжує обліковуватися в приватного виконавця Закорка Вадима Вікторовича (виконавчий документ не переданий органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, повернений стягувачу) то, фактично, примусове виконання виконавчого листа № 592/6130/15 виданого 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми в межах виконавчого провадження АСВП 60847759 тимчасовим приватним виконавцем Макаренко Анною Сергіївною не здійснюється, що всупереч тверджень представника позивача, унеможливлює стягнення основної винагороди приватного виконавця в даному виконавчому провадженні.

Враховуючи, що правове становище виконавчого провадження АСВП 60847759 не визначене, оскільки, враховуючі правові норми ст. 45 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і виконавчий лист № 592/6130/15 виданий 05.07.2016 може бути повернений на і виконання до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у м. Суми, то позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними та безпідставними.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін з урахуванням особливостей розгляду даної категорії справ, передбачених ст. ст. 268, 269, 270-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України. За клопотанням відповідача розгляд справи проводився в режимі відео конференції.

Судом витребовувалися документи у учасників справи, а також приватного виконавця Макаренко А.С.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, справу просив розглядати без його участі. Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконанні у відділі з 29.07.2016 перебувало виконавче провадження АСВП 51811759 з примусового виконання виконавчого листа № 592/6130/15, виданого 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" 19481,15 дол. США заборгованість за відсотками, що еквівалентно 409639,76 грн. та 409639,76 грн пені.

Боржником у вищевказаному виконавчому листі зазначено ОСОБА_1 .

29.05.2019 державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору, арешт коштів боржника.

Відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчого провадження 10.12.2019 державним виконавцем на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

На підставі постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51811759 від 29.05.2019, відповідачем 10.12.2019 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження АСВП 60846473.

Як зазначає відповідач, строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 51811759 від 29.05.2019 був перерваний, у зв`язку з чим його початок після переривання у спірних правовідносинах обчислюється з моменту завершення виконавчого провадження, у межах якого дана постанова виконувалася (була пред`явлена до виконання) - АСВП 51811759.

Виконавче провадження АСВП 51811759 завершене 10.12.2019, а виконавче провадження АСВП 60846473 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору відкрите 10.12.2019.

В подальшому, в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження АСВП 60846473 заступником начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 15.01.2026 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із тим, що у відповідності до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX припиняється звернення стягнення на пенсію яку отримує боржник, а інше майно, на яке можливо звернути стягнення відсутнє.

Судом враховується, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, АСВП 60847759 у зв`язку із припиненням діяльності приватного виконавця Закорко В.В., обліковувалося у приватного виконавця Макаренко А.С., що підтверджується наданим до позову представником позивача витягом з Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 18.03.2026 (а.с.17).

Таким чином твердження відповідача, що ВП АСВП 60847759 згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження продовжує обліковуватися в приватного виконавця Закорка Вадима Вікторовича не підтверджено належними та допустимими доказами.

Зазначене свідчить, що станом на день звернення позивача до суду тривало примусове виконання виконавчого листа № 592/6130/15 виданого 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми в межах виконавчого провадження АСВП 60847759 приватним виконавцем Макаренко Анною Сергіївною, в межах якого також виконувалася і постанова про стягнення з Лисенко Т.М. основної винагороди приватного виконавця в даному виконавчому провадженні.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.12.2019 відкрито ВП №60846473 з примусового виконання постанови Ковпаківського ДВС від 29.05.2019 постанови №51811759 про стягнення виконавчого збору.

15.01.2026 Ковпаківський ВДВС прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до п.9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач не погодився із правомірністю прийняття постанови від 15.01.2026 та подав заяву від 20.02.2026 про скасування постанови від 15.01.2026 та прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, з тих підстав, що приватним виконавцем відкрито виконавче провадження щодо стягнення основної суми боргу з позивача, а також додаткової винагороди приватним виконавцем.

Відповідач листом від 12.03.2026 відмовив позивачу у закінченні виконавчого провадження, мотивуючи тим, що відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження, визначені у статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - «Закон») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою-другою статті 15 вказаного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктом 6 частини п`ятої статті 19 Закону встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною першою статті 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Стаття 11 Закону визначає, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону).

За змістом частини третьої статті 18 Закону виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частин другої, третьої статті 42 Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Згідно із частиною девятою статті 27 Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій (бездіяльності) державного виконавця щодо прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору, з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем та одночасного стягнення основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання одного виконавчого документа.

Перш за все варто зауважити, що першопочатковим виконавчим документом, навколо примусового виконання якого склались спірні правовідносини є виконавчий лист № 592/6130/15, виданий 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" 19481,15 дол. США заборгованість за відсотками, що еквівалентно 409639,76 грн. та 409639,76 грн пені.

Після видачі вказаного виконавчого листа, він був направлений на примусове виконання до відповідача, та на його підставі було відкрито виконавче провадження №51811759.

З огляду на те, що виконання зазначеного виконавчого листа здійснювалось відповідачем у виконавчому провадженні №51811759 була видана постанова від 29.05.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі: 81927,95 грн.

Так, відповідачем10.12.2019 відкрито виконавче провадження № 60847759 з примусового виконання постанови від 29.05.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 81927,95 грн.

Відповідно до заяви стягувача виконавчий лист № 592/6130/15, виданий 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" 19481,15 дол. США заборгованість за відсотками, що еквівалентно 409639,76 грн. та 409639,76 грн пені направлено для примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Сумської області Закорко В.В.

У подальшому, постановою приватного виконавця Закорко В.В. відкрито виконавче провадження №60847759 з примусового виконання виконавчого листа № 592/6130/15, виданого 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" 19481,15 дол. США заборгованість за відсотками, що еквівалентно 409639,76 грн. та 409639,76 грн пені.

Також, постановою приватного виконавця Закорко В.В. від 10.12.2019 у виконавчому провадженні № 60847759 з ОСОБА_1 стягнуто основну винагороду виконавця у розмірі: 81915,23 грн.

Тобто, з огляду на те, що «основний» виконавчий документ, яким є виконавчий лист місцевого суду, на підставі заяви стягувача виконується приватним виконавцем, позивач звернувся до державного виконавця із клопотанням, в якому зазначав про неправомірне прийняття постанови про повернення виконавчого документу, а не шляхом прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та скасувати всі вжиті виконавцем заходи щодо виконання вказаної постанови, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У задоволенні цієї заяви позивачеві було відмовлено, оскільки відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

8) визнання боржника банкрутом;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є тотожними поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20.

Частина п`ята статті 242 КАС України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 Верховний Суд задавався питанням та здійснив аналіз ситуації, пов`язаної із подвійним стягненням плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Тож, у наведеній постанові Верховний Суд сформував правовий висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

У контексті спірного питання варто зауважити, що процедура передачі виконавчого документа від державного до приватного виконавця урегульована частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» та передбачає, що за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

В той же час, положення пункту 1 частини першої статті 37 вказаного Закону передбачає процедуру повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою з подальшим самостійним пред`явлення стягувачем такого виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.

При цьому боржник позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п`ятою статті 5 Закону чи за пунктом 1 частини першої статті 37 вказаного Закону.

Буквальне тлумачення положень частини восьмої статті 27 Закону в частині неможливості стягнення виконавчого збору лише у разі передачі виконавчого листа за процедурою, що передбачена частиною п`ятою статті 5 Закону очевидно є диспропорційним втручанням у майнові права боржника.

Також Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 р. у справі № 160/695/22 висловив правову позицію стосовно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа та зазначив наступне.

Так, Закон № 1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

З одного боку, Закон № 1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України і ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 у справі № 160/695/22 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим.

Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Отже, Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону № 1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 у справі № 320/6215/19.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд зазначає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до спірних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону № 1404-VIII, яка дає суду підстави зробити висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: «… під час передачі виконавчого документа…» , «… на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю…», то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє дійти висновку, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

Водночас, строк на оскарження у такому випадку пов`язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.

Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.

Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Вказаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не втручаючись у конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Застосовуючи висновки Верховного Суду у справі № 160/695/22 до справи № 480/3274/24, суд вважає необхідним зауважити таке.

Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У свою чергу, відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Застосування аналогії закону, а також характер і зміст спірних правовідносин дозволяє суду зробити висновок, що у даному випадку належним та ефективним способом захисту, здатним відновити й захистити права боржника, буде саме визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 у справі № 320/6215/19 та від 13.04.2023 року у справі № 160/695/22.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.

Крім того, суд зазначає, що на час прийняття відповідачем постанови від 15.01.2026 ухвалою Ковпаківського районного суду м.Суми від 20.11.2025 по справі №592/6130/15-ц виконавчий лист № 592/6130/15, виданий 05.07.2016 Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ АК "Укргазбанк" в особі Сумської обласної дирекції АБ "Укргазбанк" 19481,15 дол. США заборгованість за відсотками, що еквівалентно 409639,76 грн. та 409639,76 грн пені взагалі визнано таким, що не підлягає виконанню, що підтверджується матеріалами справи.

Зазначена обставина, а саме прийняття судом ухвали від 20.11.2025 по справі №592/6130/15-ц , стала підставою для прийняття приватним виконавцем Макаренко А.С., якій передано матеріали ВП 60847759 від приватного виконавця Закорко В.В., постанови від 16.06.2026 про закінчення виконавчого провадження № 60847759 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39, ст.. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи правові висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 13.04.2023 року у справі № 160/695/22, суд дійшов висновку про те, що відповідач при прийнятті постанови від 15.01.2026 безпідставно повернув виконавчий документ стягнувачу, оскільки в даному випадку наявні матеріали справи свідчать про те, що відповідач повинен закінчити виконавче провадження.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дії заступника начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бондаренко Вікторії Олександрівною щодо повернення виконавчого документа стягувачу постановою від 15.01.2026р. у виконавчому провадженні № 60846473, суд відмовляє у їх задоволенні, враховуючи наступне.

Позивачем до 15.01.2026 в межах ВП№ 60846473 не подавалося будь-якої інформації щодо наявного відкритого ВП №60847759, яке тривало на виконанні у приватного виконавця Закорко В.В., а в подальшому приватного виконавця Макаренко А.С.

Із заявою представник позивача звернувся вже після прийняття 15.01.2026 постанови, що підтверджується листом від 20.2.2026.

Крім того, права позивача шляхом визнання неправомірними дії державного виконавця в межах ВП № 60846473 не відновлює порушене право позивача, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є скасування прийнятої постанови від 15.01.2026.

В даному випадку контроль за діяльністю та правомірністю прийнятих постанов державними виконавцями здійснює керівник відповідного органу ДВС.

Так, абзацом 2 ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Після звернення позивача із заявою від 20.02.2026 та надання відповідних документів керівник Ковпаківського ВДВС не здійснив перевірку дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» в межах ВП№ 60846473, законності прийнятої постанови від 15.01.2026, не переглянув до суті правомірність прийняття постанови від 15.01.2026, та не скасував самостійно прийняту постанову від 15.01.2026.

Крім того, задоволенню не підлягає позовна вимога щодо зобов`язання відповідача зняти арешт з майна та коштів боржника та виключити запис про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників, оскільки такі вимоги судом визнається передчасними.

Так, під час прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний прийняти відповідне рішення про зняття арешт з майна та коштів боржника та виключити запис про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Доказів того, що виконавцем не буде прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 60846473 та одночасно не прийнято відповідне рішення щодо зняття арешту з майна та коштів боржника та виключення запису про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст.9 КАС України та обрати належний спосіб захисту порушеного права та скасувати постанову від 15.01.2026 в межах ВП № 60846473 та зобов`язати Ковпаківський відділ державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №60846473, боржником за яким є Лисенко Тетяна Михайлівна по примусовому виконанню постанови ВП № 51811759 від 29.05.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 81927,95 грн.

Зазначений висновок суду узгоджується і з правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 20.06.2024 по справі № 480/3274/24.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду в межах спірних правовідносин не впливають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Скасувати постанову Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 15.01.2026 ВП №60846473 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зобов`язати Ковпаківський відділ державної виконавчої служби у місті Суми Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( (просп. Перемоги, 6,м. Суми,Сумська область,40020, і.к. 40211121) закінчити виконавче провадження №60846473, боржником за яким є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) по примусовому виконанню постанови ВП № 51811759 від 29.05.2019 про стягнення виконавчого збору в сумі 81927,95 грн.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 17.07.2026

Суддя С.М. Гелета