Рішення № 138307077, 16.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/7874/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 06.06.2025 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову від 27.05.2025 №065428 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на безпідставність застосування до суб`єкта господарювання адміністративно-господарського штрафу на підставі статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" з огляду на відсутність порушення вимог статей 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". За твердженням позивача, старший державний інспектор не врахував усні пояснення ОСОБА_2 про те, що він здійснює перевезення особистого майна і оформив акт №126812 від 30.04.2025 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначено про нібито порушення ОСОБА_1 ст. 34, 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", а саме, незабезпечення останнім як перевізником водія оформленою ТТН, автомобіль повна маса якого складає 5000 кг не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, передбаченого п. 3.3 наказу МТЗУ від 24.06.2010 №385. Листом від 09.05.2025, який позивач отримав поштою 12.05.2025, останнього було повідомлено про розгляд 27.05.2025 справи у Відділі державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про нібито допущені позивачем порушення, зафіксовані актом старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Р. П?ятибратом №126812 від 30.04.2025. Позивач прибув на розгляд справи і подав свої письмові заперечення посадовій особі, усно також повідомив, що не згоден з висновками акту від 30.04.2025, оскільки не є суб?єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, а тому відсутні правові підстави для притягнення його до відповідальності у розумінні статті 33 цього Закону. Позивач не є автомобільним перевізником і взагалі не здійснює перевезення вантажів чи пасажирів на комерційній основі. Однак, заперечення позивача не були враховані та було безпідставно винесено оскаржувану постанову від 27.05.2025.

2. Позиція відповідача.

Державна служба України з безпеки на транспорті позов не визнала, у відзиві на позов представник служби просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 23-36/. Свою позицію мотивувала посиланням на те, що спірна постанова відповідає вимогам чинного законодавства, є правомірною та обґрунтованою. Зазначила, що у ході проведення рейдової перевірки транспортного засобу, що належить ОСОБА_1 , виявлено порушення вимог статей 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункту 11.1 наказу МТЗУ від 14.10.1997 №363, а саме, під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою ТТН; автомобіль, повна маса якого становить 5000 кг, не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, передбачений п. 3.3 затвердженого наказом МТЗУ від 24.06.2010 №385, відповідальність за які передбачена статтею 60 названого Закону.

3. Процесуальні дії у справі, заяви учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Позивач у відповіді на відзив наполягав на задоволенні позовних вимог /а.с. 52-57/, а представник служби у запереченні на відповідь просила у задоволенні позову відмовити /а.с. 68-73/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

30.05.2025 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №НР002317 від 28.04.2025 /а.с. 43/ відповідно до графіку проведення рейдових перевірок Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області в період з 28.04.2025 по 04.05.2025 /а.с. 43 зі звороту/ посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області проведено рейдову перевірку додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо транспортного засобу марки Mercedes-benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 громадянину ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , за результатами якої встановлено порушення перевізником ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний акт проведення перевірки №126812 від 30.04.2025 /а.с. 44/.

За змістом акту проведення перевірки №126812 від 30.04.2025 перевірка проводилася на а/д М-06 Київ-Чоп 553+200м та за її результатами посадовою особою виявлено порушення ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме, ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 11.1 наказу МТЗУ від 14.10.1997 №363 - під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою ТТН; автомобіль, повна маса якого становить 5000 кг, не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, передбачений п. 3.3 затвердженого наказом МТЗУ від 24.06.2010 №385, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ.

Водій транспортного засобу ОСОБА_2 від підписання акту рейдової перевірки та надання письмових пояснень по суті виявлених порушень відмовився, про що інспектором зазначено безпосередньо в самому акті.

Листом від 09.05.2025 вих.№41501/36/24-25 Відділ державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив ОСОБА_1 про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що призначена до розгляду на 27.05.2025 з 10 до 12 год. /а.с. 48/.

Повідомлення отримане позивачем 12.05.2025, про що свідчать відомості з сайту Укрпошти про направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення потового відправлення /а.с. 49-50/.

27.05.2025 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у присутності ОСОБА_1 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №065428 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000,00 грн /а.с. 42/.

Копію вказаної постанови ОСОБА_1 отримав особисто 27.05.2025, про що свідчить його напис на копії постанови.

Не погодившись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (надалі - Закон №2344-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Згідно з визначеннями, що містяться у статті 1 Закону №2344-ІІІ:

автомобільний перевізник - суб`єкт господарювання, який здійснює на комерційній основі чи за рахунок власних коштів перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами;

вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж;

вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством.

Як визначено статтею 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно до статті 47 Закону №2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать:

завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів;

перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб;

сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу;

накопичення, формування або дроблення партій вантажу;

зберігання вантажу;

транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об`єкта.

Умови та порядок організації мультимодального перевезення за участю автомобільного транспорту визначаються Законом України "Про мультимодальні перевезення".

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Водночас, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови).

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила) визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно з положеннями глави 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно з пунктом 11.1 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов`язкові реквізити, визначені Законом України Про автомобільний транспорт, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

У разі необхідності форма товарно-транспортної накладної може бути доповнена іншими реквізитами, з урахуванням особливостей перевезень, зокрема умов та/або виду вантажу.

Також відповідно до статті 49 Закону №2344-III водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право:

відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено;

вимагати від вантажовласника (уповноваженої ним особи) належного закріплення вантажу на транспортному засобі відповідно до встановлених законодавством вимог та очищення його кузова від залишків вантажу.

Водій транспортного засобу зобов`язаний:

мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень;

перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення;

забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі);

дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Також відповідно до пунктів 5.7, 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), щоденний (міжзмінний) відпочинок водія вантажного автомобіля не може здійснюватися водієм у кабіні вантажного автомобіля, крім випадків, коли у вантажному автомобілі є спальне місце для відпочинку водія. Водій вантажного автомобіля протягом щоденного (міжзмінного) відпочинку повинен мати належні умови для відпочинку (ліжко чи спальне місце для відпочинку в кабіні вантажного автомобіля, користування туалетом, можливість харчування гарячими стравами).

Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5 тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф.

При цьому, відповідно до пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 6.1 Положення, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн - з 01.06.2013.

Відповідно, перевізники зобов`язані забезпечувати належну експлуатацію тахографу та, зокрема, мати в наявності всі необхідні документи на встановлений тахограф та забезпечувати надання їх водієві для подальшого пред`явлення під час проведення перевірок.

Натомість, посадовими особами Укртрансбезпеки під час проведення рейдових перевірок здійснюється перевірка наявності документів на встановлений тахограф (у тому числі протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу), обов`язкова наявність яких визначається відповідно до статті 48 Закону №2344-ІІІ.

В свою чергу, порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для перевезення пасажирів та вантажів, визначається нормами Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Натомість, адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам`яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін "адаптація тахографа до транспортного засобу", за визначенням ЄУТР, - "калібрування".

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Інструкції №385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу ІІ Інструкції №385 ПСТ виконують періодичні перевірки тахографів кожні два роки. Адаптація тахографів здійснюється у разі: установлення або заміни тахографа (окрім аналогового тахографа); ремонту тахографа (окрім аналогового тахографа); зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.

Пунктами 8, 10, 11, 12 розділу ІІ Інструкції №385 передбачено, що за результатами робіт з періодичної перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу працівник ПСТ, який їх виконав, оформляє у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до автомобільного транспортного засобу (далі - протокол), в якому зазначає перелік відомостей у протоколі перевірки та адаптації тахографа до автомобільного транспортного засобу, наведений у додатку 1 до цієї Інструкції.

Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується працівником ПСТ на папері формату А4 (210 ? 297 мм) щільністю 100 г/м-2 або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку (за наявності) відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.

Працівник ПСТ надає один примірник протоколу автомобільному перевізнику, а другий залишає в ПСТ і зберігає його разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа, в тому числі смарт-тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.

Протокол зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа, у тому числі смарт-тахографа особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом або смарт-тахографом;

у разі несправності або пошкодження тахографа інформує про це відповідну посадову особу автомобільного перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження тахографа, автомобільний перевізник повинен його відремонтувати в ПСТ до відправлення такого транспортного засобу в рейс.

Таким чином, нормами чинного законодавства чітко передбачено обов`язок автомобільного перевізника із забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних обов`язкових документів для здійснення перевезень пасажирів та/або вантажів. Відсутність вказаних документів та/або ненадання їх для перевірки є порушенням вимог законодавства про автомобільний транспорт та є підставою для притягнення перевізника до відповідальності.

Статтею 60 Закону №2344-III встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац третій у редакції Закону України від 03.06.2021 №1534-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю").

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (надалі - Положення №103 в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Підпунктом 54 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (надалі - Порядок №1567 в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови).

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав для проведення рейдової перевірки, серед яких значиться перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з пунктом 20 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Пунктом 25 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Оцінка судом обставин справи

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних відносинах до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III з огляду на відсутність у водія на момент перевірки документів, визначених статтями 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а саме, під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою ТТН; автомобіль, повна маса якого становить 5000 кг, не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, передбачений п. 3.3 Інструкції №385.

Як слідує з матеріалів справи, 30.05.2025 на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №НР002317 від 28.04.2025 /а.с. 43/ відповідно до графіку проведення рейдових перевірок Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області в період з 28.04.2025 по 04.05.2025 /а.с. 43 зі звороту/ посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області проведено рейдову перевірку додержання суб`єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо транспортного засобу марки Mercedes-benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 громадянину ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , за результатами якої встановлено порушення перевізником ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний акт проведення перевірки №126812 від 30.04.2025 /а.с. 44/.

За змістом акту проведення перевірки №126812 від 30.04.2025 перевірка проводилася на а/д М-06 Київ-Чоп 553+200м та за її результатами посадовою особою виявлено порушення ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме, ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 11.1 наказу МТЗУ від 14.10.1997 №363 - під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія оформленою ТТН; автомобіль, повна маса якого становить 5000 кг, не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, передбачений п. 3.3 затвердженого наказом МТЗУ від 24.06.2010 №385, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ.

Водій транспортного засобу ОСОБА_2 від підписання акту рейдової перевірки та надання письмових пояснень по суті виявлених порушень відмовився, про що інспектором зазначено безпосередньо в самому акті.

У позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву позивач в якості єдиної підстави для скасування спірної постанови зазначає те, що у перевіряємому випадку він не являвся автоперевізником в розумінні положень Закону №2344-ІІІ та не надавав послуги по перевезенню вантажу. Вказує, що автомобілем Mercedes-benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 керував знайомий позивача ОСОБА_2 , який в жодних трудових відносинах з ОСОБА_1 не перебував і не здійснював для нього будь-які комерційні перевезення. При цьому, ОСОБА_2 усно пояснив інспектору, що він здійснює перевезення особистого майна, а також надав накладну на відпуск від 30.04.2025.

Надаючи оцінку вищевказаним доводам позивача суд вважає за доцільне зазначити, що вони жодним чином не спростовують допущення ОСОБА_1 , як автоперевізником, ст. 34, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 11.1 наказу МТЗУ від 14.10.1997 №363, Інструкції №385.

Як слідує з матеріалів справи, зупинений транспортний засіб марки Mercedes-benz, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить саме громадянину ОСОБА_1 .

За змістом наданої на рейдову перевірку накладної на відпуск від 30.04.2025 ФОП ОСОБА_3 були відпущені курчата в кількості 5000 за ціною 10 грн/1 шт, всього на суму 50000 грн.

Вказана накладна є виключно первинним документом, що підтверджує факт передачі товару та не замінює собою товарно-транспортну накладну як обов`язковий документ при здійсненні перевезень відповідно до вимог статті 48 Закону №2344-ІІІ.

Згідно відповіді №3029723 від 14.07.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 01.04.2008 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з наступними видами економічної діяльності: 01.47 Розведення свійської птиці (основний); 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; 46.23 Оптова торгівля живими тваринами; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення /а.с. 74/.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що в графі "отримано" накладної на відпуск від 30.04.2025 відсутні записи про особу, яка отримала вказаний товар, в графі "одержав" міститься лише підпис без розшифровки прізвища, імені та по батькові особи, що одержала товар, а також враховуючи надані інспектору водієм транспортного засобу ОСОБА_2 пояснення про те, що він працює тільки 2 дні та перебуває на стажуванні, що зафіксовано у відеозаписі процесу проведення перевірки з портативного відеореєстратора інспектора, судом відхиляються як безпідставні посилання позивача на те, що автомобілем Mercedes-benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу керував його знайомий ОСОБА_2 , який в жодних трудових відносинах з ОСОБА_1 не перебував, не здійснював для нього будь-які комерційні перевезення та здійснював перевезення особистого майна.

Також суд відмічає, що відповідно до положень статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник визначається як фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Тобто норми вказаного Закону передбачають надання статусу автомобільного перевізника для осіб, що здійснюють не тільки договірні перевезення, а й перевезення для власних потреб.

Відповідно, існує 2 види автомобільних перевізників: 1) ті, що здійснюють перевезення для власних потреб; 2) ті, що здійснюють договірні перевезення, та діяльність яких додатково до положень статті 1 Закону №2344-ІІІ регламентується також статтею 33 вказаного Закону.

Зокрема, чинна редакція абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачає ширше коло осіб, до яких можуть бути застосовані адміністративно-господарські штрафи - "особи, які здійснюють перевезення пасажирів та вантажів", а не лише "особи, які надають послуги з перевезень пасажирів та вантажів", як про це помилково зазначає позивач в позовній заяві.

Відтак, приписи Закону №2344-ІІІ не обмежують набуття особою статусу автомобільного перевізника виключно випадками надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів спеціалізованим суб`єктом господарювання на підставі укладеного договору, а поширюються також і на випадки здійснення перевезень для власних потреб.

При цьому, договірні умови здійснення перевезень включають не тільки укладення безпосередньо договору про надання відповідних послуг, а й зобов`язання сторони щодо перевезення (доставки) товару в рамках інших господарських правовідносин, у тому числі щодо реалізації чи покупки товару.

В цьому контексті суд вважає помилковими посилання позивача в позовній заяві на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24.01.2025 у справі №520/11723/23, оскільки фактичні обставини у справі №520/11723/23 та даній справі №440/7874/25 не є подібними та Верховним Судом при надання характеристики поняття автомобільного перевізника, що здійснює перевезення на договірній основі, не розглядалося питання автомобільного перевізника, що здійснює перевезення для власних потреб.

Так, відповідно до фактичних обставин справи №520/11723/23 позивач заперечував щодо наявності у нього статусу автомобільного перевізника з підстав того, що не здійснював спірні перевезення вантажу, а належний йому транспортний засіб був переданий на зберігання іншій особі - водію транспортного засобу та саме останній використовував його для здійснення спірних перевезень, що підтверджено самим водієм в письмових пояснення до акту проведення перевірки.

Натомість, відповідно до фактичних обставин даної справи №440/7874/25 факт причетності позивача до здійснюваних перевезень останнім не заперечується та визнається за змістом позовної заяви, в якій позивачем зазначено дослівно: "За кермом автомобіля перебував мій знайомий ОСОБА_2 , який на той момент вказаним автомобілем перевозив на моє прохання моє особисте майно".

Аналогічно з приводу посилань позивача у відповіді на відзив на висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 25.06.2025 у справі №120/2293/25, суд зауважує, що фактичні обставини у справі №120/2293/25 та даній справі №440/7874/25 також не є подібними.

Так, відповідно до фактичних обставин справи №120/2293/25 позивач заперечував щодо наявності у нього статусу автомобільного перевізника з підстав того, що в наданій водієм транспортного засобу посадовим особам Укртрансбезпеки під час проведення рейдової перевірки товарно-транспортній накладній в якості автомобільного перевізника була вказана інша особа, відмінна від позивач, а останній не був причетний до здійснення спірних перевезень.

Щодо доводів позивача про нібито безпідставну зміну Укртрансбезпекою по тексту відзиву статусу позивача по справі через вказівку на наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця, у той час як спірна постанова винесена щодо нього, як щодо фізичної особи, то суд вважає їх помилковими з таких підстав.

Так, оскаржувана у цій справі постанова №065428 від 27.05.2025 за своєю суттю та призначенням є постановою про застосування до ОСОБА_1 як до автомобільного перевізника адміністративно господарського штрафу за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відповідно до положень статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Зокрема, відповідно до положень частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Своєю чергою, відповідно до частини 1 статті 241 Господарського кодексу України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

За приписами підпункту 2 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Таким чином, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону №2344-ІІІ, може бути лише суб`єкт господарювання.

Суд зауважує, що наявність у позивача статусу суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця визнається та не заперечується останнім за змістом поданих заяв по суті справи, а також підтверджується фактом реєстрації ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Водночас, статтею 1 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Водночас відповідно до положень пункту 19 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), передбачено, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за формою згідно з додатком 5.

Так, затверджена форма постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу передбачає обов`язок вказівки в ній відомостей щодо автомобільного перевізника - найменування юридичної особи/прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи.

Таким чином, затверджена форма постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу не передбачає обов`язку щодо зазначення про наявність у автомобільного перевізника-фізичної особи статусу суб`єкта господарювання (відсутній обов`язок додатково зазначати вказівку "ФОП" чи "Фізична особа-підприємець" перед найменуванням (ПІБ) автомобільного перевізника; такі відомості можуть бути зазначені в якості додаткових за умови наявності для того відповідних можливостей.

Проте вказівка по тексту відзиву на позовну заяву про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця (ФОП) здійснена виключно з метою додаткового та більш детального обґрунтування всіх фактичних обставин у даній справі та жодним чином не свідчить про намагання органа Укртрансбезпеки змінити статус позивача по справі, як про це безпідставно заявляє останній у відповіді на відзив.

Відтак, твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржувана у цій справі постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №065428 від 27.05.2025 нібито винесена щодо позивача як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене, матеріали та фактичні обставини проведення перевірки свідчать про те, що позивач придбав у ФОП ОСОБА_3 товар - курчата у кількості 5 000 шт., які перевозив на власному транспортному засобі із залученням третьої особи - водія ОСОБА_2 , для подальшого використання під час провадження підприємницької діяльності з розведення свійської птиці.

Відповідно спірні перевезення здійснювалися ОСОБА_1 саме як фізичною особою-підприємцем, а не фізичною особою (громадянином), а тому помилковими та безпідставними є посилання позивача у відповіді на відзив про необхідність застосування до нього положень пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340), в частині непоширення дії даного Положення на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Резюмуючи вищевказане, на переконання суду, інспектор обґрунтовано та правомірно за результатами проведення рейдової перевірки дійшов висновків про порушення автомобільним перевізником ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт в частині здійснення перевезення вантажів за відсутності обов`язкових документів, а саме - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та належним чином оформленої товарно-транспортної накладної на вантаж.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з цим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У цій справі відповідач довів належними та допустимими доказами факт вчинення відповідачем порушення вимог статей 34, 48 Закону №2344-III, пункту 11.1 Правил №363 та Інструкції №385, та, як наслідок, правомірність застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000,00 грн.

Натомість позивач у ході розгляду справи у суді не спростував доводи контролюючого органу про вчинення ним правопорушення та не надав суду доказів на підтвердження протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір загалом у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 6, 17/.

Відповідачі доказів понесення судових витрат під час розгляду цієї справи суду не надали.

З урахуванням наведеного, зважаючи на ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачами, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Судові витрати не розподіляються.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 39816845).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Олександр КУКОБА