Рішення № 138304749, 17.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 рокусправа № 380/2010/26 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (далі - ТОВ «УспіхІмпорт», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачем ввезено на митну територію України товар із визначенням митної вартості товару за першим методом - ціною договору, однак митним органом прийняті рішення про коригування митної вартості товарів. Стверджує, що для митного оформлення надано всі документи, які підтверджують заявлену митну вартість імпортованого товару. Звертає увагу, що відповідачем не визначено та не повідомлено позивача в установленому порядку про наявність хоча однієї із підстав, визначених ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України), які б свідчили про виникнення у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, у зв`язку з чим пов`язується можливість витребування митним органом додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. З метою захисту порушеного права товариство звернулося до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 06.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

16.02.2026 представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій просить включити вартість послуг по перекладу доказів до судових витрат та покласти їх на відповідача у випадку задоволення позову.

Ухвалою судді від 23.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

10.03.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, виявлено розбіжності у поданих документах щодо ціни, що була фактично сплачена за товар.

Стосовно рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026 звертає увагу на таке: зовнішньоекономічний контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 не містить положень щодо строку його дії, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів; копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 20.11.2025 №140, від 05.09.2025 №44 не містять підпису(ів) (власноручного(их)/ електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; у CMR №1108 від 21.01.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника; до митного оформлення не поданий Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №2214-T/25 від 08.07.2025, хоча зазначений в графі 44 митної декларації; митна декларація країни експорту від 05.11.2025 №021720250000318526 не містить дати експорту, окрім того, у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 261133066, який до митного оформлення не подано.

Щодо рішення про коригування митної вартості №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026 пояснює, що зовнішньоекономічний контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 не містить положень щодо строку його дії, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів; копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 10.11.2025 №133, від 30.07.2025 №22 не містять підпису(ів) (власноручного(их)/ електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком; у CMR №4794/1 від 21.01.2026 у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника; до митного оформлення не поданий Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №2214-T/25 від 08.07.2025, хоча зазначений в графі 44 митної декларації; митна декларація країни експорту від 05.11.2025 №021720250000319615 не містить дати експорту, окрім того, у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 261133098A, який до митного оформлення не подано.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні підстави для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Відтак, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Констатує, що проведено консультації з декларантом згідно зі ст. 57 МК України. Стверджує, що оскільки неможливо було застосувати такі методи визначення митної вартості, як метод 2а (ст. 59 МК України) та метод 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості, застосовано метод 2ґ (ст. 64 МК України).

11.03.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що в позовній заяві наведено і не спростовано відповідачем факт подання декларантом усіх наявних документів, визначених ч. 2 ст. 53 МК України. Наголошує, що митний орган зобов`язаний повідомити у письмовій формі про конкретні причини, які перешкоджають визнанню заявленої митної вартості, із зазначенням документів, які можуть усунути сумніви. Вказує, що посадова особа митного органу здійснювала коригування митної вартості безпідставно, оскільки митна вартість за митними деклараціями, які використовувались як джерела для коригування, була відкоригована. Також констатує, що надані позивачем документи відповідають Постанові Правління НБУ №216, підтверджують фактичну оплату товару та є належними доказами у розумінні ст. 53 МК України. Вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою від 17.07.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

12.06.2025 між ТОВ «УспіхІмпорт» та компанією «BAZHOUYOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LND», CHINA укладено зовнішньоекономічний Контракт №TNZ062025.

Відповідно до п.1.1 Контракту у порядку та на умовах, визначених Контрактом, Продавець поставляє та передає у власність Покупця бігові доріжки (надалі Товар), а Покупець приймає та оплачує Товар згідно з інвойсами, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Продавець постачає Товар партіями на підставі замовлень Покупця (п. 1.2. Контракту).

За змістом п.1.3. Контракту найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджуються Сторонами на кожну партію та зазначаються у Проформі інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Відповідно до п.3 Контракту валюта контракту - долар CШA (USD). Загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 2 000 0000,00 USD.

Згідно з п. 4 Контракту оплата товару за цим контрактом буде вказуватися в проформі інвойсі до кожного замовлення.

Усі платежі проводяться шляхом перерахування коштів за реквізитами банку, зазначеного у п. 12 цього контракту.

Судом встановлено, що Контракт містить відтиски печаток сторін.

На підставі Контракту №TNZ062025 від 12.06.2025, рахунку проформи №TNZ25090351 від 03.09.2025, рахунку-фактури (комерційного інвойса) №TNZ25090351 від 04.11.2025 покупець (позивач) придбав у продавця товар загальною вартістю 13 767,00 доларів США.

Здійснення оплати на загальну суму 13 767,00 доларів США підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті №140 та №44. Призначення платежів «contract № TNZ062025 from 12.06.2025 PI № TNZ25090351 from 03.09.2025».

З метою митного оформлення товару, 22.01.2026 декларант позивача подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД №26UA209170004988U1, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. 1 стіл для столових та житлових кімнат).

Разом з митною декларацією №26UA209170004988U1 декларантом подано такі документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025, рахунок-проформу (Proforma invoice) №TNZ25090351 від 03.09.2025, рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) №TNZ25090351 від 04.11.2025 пакувальний лист (Packing list) б/н від 14.11.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару №140 від 20.11.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару №44 від 05.09.2025, договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-T/25 від 08.07.2025, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №77539 від 15.01.2026, коносамент (Bill of lading) №BW25100716 від 09.11.2025, накладну УМВС №0426027 від 13.01.2026, автотранспортну накладну (Road consignment note) №1108 від 21.01.2026, митну декларацію країни відправлення №021720250000318526 від 05.11.2025.

За наслідками опрацювання поданих документів, Львівська митниця надіслала декларанту повідомлення про необхідність подання додаткових документів.

У відповідь на вимогу, позивачем долучено прайс-лист та інтернет-пропозицію з проханням здійснити митне оформлення за наявними документами.

За результатами розгляду митної декларації та доданих документів відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026 та оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000084.

На підставі Контракту №TNZ062025 від 12.06.2025, рахунку проформи №TNZ25072342 від 28.07.2025, рахунку-фактури (комерційного інвойса) №TNZ25072342 від 05.11.2025 покупець (позивач) придбав у продавця товар загальною вартістю 14 087,90 доларів США.

Здійснення оплати на загальну суму 14 087,90 доларів США підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті №133 та №22. Призначення платежів «contract № TNZ062025 from 12.06.2025 PI № TNZ25072342 from 28.07.2025».

З метою митного оформлення товару, 22.01.2026 декларант позивача подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД №26UA209170005069U0, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. 1 рісла, з оббивкою з тканини (екошкіра), з металевим каркасом).

Разом з митною декларацією №26UA209170005069U0 декларантом подано такі документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025, рахунок-проформу (Proforma invoice) №TNZ25072342 від 28.07.2025, рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) №TNZ25072342 від 05.11.2025, пакувальний лист (Packing list) б/н від 05.11.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару №133 від 10.11.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару №22 від 30.07.2025, договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-T/25 від 08.07.2025, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №77540 від 15.01.2026, коносамент (Bill of lading) №BW25100722A від 09.11.2025, накладну УМВС №0426008 від 13.01.2026, автотранспортну накладну (Road consignment note) №4794/1 від 21.01.2026, митну декларацію країни відправлення №021720250000319615 від 05.11.2025.

За наслідками опрацювання поданих документів, Львівська митниця надіслала декларанту повідомлення про необхідність подання додаткових документів.

У відповідь на вимогу, позивачем долучено прайс-лист та інтернет-пропозицію з проханням здійснити митне оформлення за наявними документами.

За результатами розгляду митної декларації та доданих документів відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026 та оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2026/000085.

Не погоджуючись з рішеннями про коригування митної вартості товару, позивач пред`явив цей позов.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За дефініціями, закріпленими у п. 23, 24 ч.1 ст. 4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Приписами ст. 49, 50 МК України унормовано, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

За змістом ч. 1, 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Положеннями ст. 53 МК України закріплений перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).

За правилами ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу наведених норм вбачається, що приписи ст.53 МК України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Ця норма кореспондується з приписами ст. 318 МК України, якою регламентовано, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Частиною 3 ст. 53 МК України унормовано, що обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За приписами 4 ст. 53 МК України у разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За правилами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов`язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.

Відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 МК України).

За правилами ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 55 МК України).

Статтею 57 МК України визначено методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм МК України.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 згаданого Кодексу.

Крім того, ч. 1 ст. 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Частиною 2 цієї норми передбачено, коли такий метод не застосовується, зокрема, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання ч. 4 і 5 ст. 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Системний аналіз наведених нормативних приписів дає змогу виснувати, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним ч. 2 ст. 53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Заразом у розумінні наведених нормативних приписів сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Неподання декларантом документів, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

У разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості судом підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами.

Спір між сторонами виник щодо правильності визначення декларантом митної вартості імпортованих товарів за основним методом - за ціною договору (контракту).

Щодо митної декларації №26UA209170004988U1 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026.

Матеріалами справи стверджується, що декларант позивача для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару за митною декларацією №26UA209170004988U1 подав до митного органу такі документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025, рахунок-проформу (Proforma invoice) №TNZ25090351 від 03.09.2025, рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) №TNZ25090351 від 04.11.2025 пакувальний лист (Packing list) б/н від 04.11.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару №140 від 20.11.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару №44 від 05.09.2025, договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-T/25 від 08.07.2025, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №77539 від 15.01.2026, коносамент (Bill of lading) №BW25100716 від 09.11.2025, накладну УМВС №0426027 від 13.01.2026, автотранспортну накладну (Road consignment note) №1108 від 21.01.2026, митну декларацію країни відправлення №021720250000318526 від 05.11.2025.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом виявлено розбіжності у поданих документах щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме:

- п.11 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 20.11.2025 №140, від 05.09.2025 №44, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/ електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(1) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком. Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар;

- відповідно до вимог ЗУ «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 СМР зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №1108 від 21.01.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника;

- рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №77539 від 15.01.2026 р., виставлений відповідно до Договору про транспортно експедиторське обслуговування №2214-Т/25 від 08.07.2025, до митного оформлення такий документ не подавався, хоча зазначений в графі 44. Таким чином, відсутність Договору не дає можливості митному органу в повному обсязі здійснити перевірку числових значень складових митної вартості;

- митна декларація країни експорту від 05.11.2025 №021720250000318526 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того, у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 261133066, який до митного оформлення не подано.

Щодо митної декларації №26UA209170005069U0 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026.

За митною декларацією №26UA209170005069U0 декларант подав до митного органу такі документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ062025 від 12.06.2025, рахунок-проформу (Proforma invoice) №TNZ25072342 від 28.07.2025, рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) №TNZ25072342 від 05.11.2025, пакувальний лист (Packing list) б/н від 05.11.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару №133 від 10.11.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару №22 від 30.07.2025, договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2214-T/25 від 08.07.2025, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №77540 від 15.01.2026, коносамент (Bill of lading) №BW25100722A від 09.11.2025, накладну УМВС №0426008 від 13.01.2026, автотранспортну накладну (Road consignment note) №4794/1 від 21.01.2026, митну декларацію країни відправлення №021720250000319615 від 05.11.2025.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом виявлено розбіжності у поданих документах щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме:

- п.11 Контракту від 12.06.2025 №TNZ062025 передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов`язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.

Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункти 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції», Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 (далі - Положення №216). У якості банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару, декларантом додатково надано копії платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 10.11.2025 №133, від 30.07.2025 №22, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки: не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/ електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком. Підсумовуючи викладене, декларантом не надано належних документальних підтверджень ціни, що фактично сплачена за оцінюваний товар;

- відповідно до вимог ЗУ «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 №57-V та ст.6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956) у гр. 22 та 23 СМР зазначається підпис та/або печатка відправника та перевізника. В CMR №4794/1 від 21.01.2026 р. у гр. 22 відсутній штамп та/або підпис відправника;

- рахунок-фактура на оплату транспортних послуг №77540 від 15.01.2026, виставлений відповідно до Договору про транспортно експедиторське обслуговування №2214-Т/25 від 08.07.2025, до митного оформлення такий документ не подавався, хоча зазначений в графі 44. Таким чином, відсутність Договору не дає можливості митному органу в повному обсязі здійснити перевірку числових значень складових митної вартості;

- митна декларація країни експорту від 05.11.2025 №021720250000319615 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв`язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними; окрім того у графі «номер накладної (дорожнього листа)» наявний номер документу 261133098А, який до митного оформлення не подано.

Аналіз наведених вище документів дає змогу виснувати, що позивач до митного оформлення надав передбачені ст. 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару. Водночас відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки надані документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових).

Натомість в оскаржуваних актах індивідуальної дії відповідач зазначив, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2 та 3 ст. 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а також що митним органом встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Надаючи правову оцінку зауваженням, зазначеним відповідачем в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026 та №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026, суд зазначає таке.

Відповідач в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів вказав на однотипні зауваження, а саме:

Стосовно зауваження про те, що зовнішньоекономічним контрактом №TNZ062025 від 12.06.2025 не визначено поняття момент повного виконання, а також про те, що контракт не містить положень щодо строку його дії.

За змістом ст. 1 Закону України від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

При цьому суд відзначає, що у своїх доводах відповідач покликається на положення Господарського кодексу України. Водночас частиною третьою статті 17 Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» встановлено втрату чинності Господарським кодексом України з дня введення зазначеного Закону в дію, а саме з 28.08.2025. Отже, при формуванні відповідних висновків митним органом використано нормативний акт, який на момент прийняття спірних рішень уже не діяв.

Питання щодо форми укладення зовнішньоекономічного договору, порядку його оформлення, а також обсягу прав та обов`язків сторін визначаються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими актами законодавства. Визнання такого договору недійсним можливе виключно у судовому порядку за наявності невідповідності його умов вимогам законодавства України або міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як убачається зі змісту зауважень відповідача, останній ототожнює строк із конкретним моментом настання певної події. Однак наведений підхід не узгоджується з положеннями статті 631 ЦК України, відповідно до якої строк договору визначається як період часу, протягом якого сторони вправі реалізовувати свої права та виконувати передбачені договором обов`язки.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Дослідження змісту оскаржуваних рішень свідчить про відсутність у них посилань на конкретні норми права, які б прямо встановлювали недійсність спірного контракту. У зв`язку з цим підлягають застосуванню положення статті 204 ЦК України, згідно з якими правочин презюмується правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або судовим рішенням.

Оскільки відповідачем не наведено жодної законодавчої норми, яка б визнавала спірний зовнішньоекономічний договір недійсним, а також не подано доказів існування судового рішення про визнання його недійсним, підстави для заперечення правомірності такого договору відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов. До таких умов належать предмет договору, умови, визначені законом як істотні для відповідного виду договорів, а також ті положення, щодо яких на вимогу хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що пунктом 11 контракту сторони погодили набрання ним чинності з моменту підписання та визначили строк його дії до повного виконання взаємних зобов`язань. Крім того, пунктом 3 контракту передбачено, що загальна вартість товару, який може бути поставлений за договором, не перевищує 2 000 000 доларів США.

Таким чином, аналіз умов контракту № TNZ062025 від 12.06.2025 дає підстави дійти висновку, що він має характер довгострокового зовнішньоекономічного договору, розрахованого на здійснення численних поставок у межах погодженого ліміту вартості та до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Такі умови відповідають вимогам цивільного законодавства України та не свідчать про наявність підстав для визнання договору недійсним.

Щодо зауважень відповідача про те, що копії платіжних інструкцій в іноземній валюті не містять обов`язкових реквізитів, визначених Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, зокрема підписів відповідальної особи платника, яка відповідно до законодавства України має право розпоряджатись рахунком, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція повинна містити відомості, які забезпечують можливість ідентифікації платника та отримувача коштів, їхніх рахунків, надавачів платіжних послуг, суми переказу, а також інші реквізити, необхідні для належного здійснення платіжної операції.

З аналізу ч. 7 ст. 40 зазначеного Закону вбачається, що визначення переліку обов`язкових реквізитів платіжних інструкцій, порядку їх оформлення та прийняття до виконання віднесено до компетенції Національного банку України.

Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України №216, передбачено перелік обов`язкових реквізитів, які повинна містити платіжна інструкція. Серед таких реквізитів визначено, зокрема, призначення платежу.

Водночас пунктом 15 зазначеного Положення встановлено обов`язок платника зазначати у реквізиті «Призначення платежу» інформацію, достатню для ідентифікації платіжної операції та документів, на підставі яких вона здійснюється. При цьому чинне законодавство не містить визначення поняття «повна інформація» та не конкретизує вичерпний перелік відомостей, які обов`язково повинні бути відображені у відповідному реквізиті.

За таких обставин суд доходить висновку, що нормативно-правові акти не встановлюють вимоги щодо одночасного зазначення у графі «Призначення платежу» всіх реквізитів як зовнішньоекономічного договору, так і рахунку-проформи.

Дослідивши банківські платіжні документи №140 від 20.11.2025 та №44 від 05.09.2025, суд встановив, що в реквізиті «Призначення платежу» містяться покликання на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та рахунок-проформу №TNZ25090351 від 03.09.2025. Вказані документи містять відомості про проведення платежу, дату здійснення операції, суму переказу в доларах США, а також реквізити рахунків сторін. Наведені дані узгоджуються з іншими документами, поданими для митного оформлення, та підтверджують здійснення повної оплати товару в розмірі 13 767,00 доларів США до моменту його митного оформлення.

Також з банківських платіжних документів №133 від 10.11.2025 та №22 від 30.07.2025 вбачається наявність покликань на контракт №TNZ062025 від 12.06.2025 та рахунок-проформу №TNZ25072342 від 28.07.2025. Зазначені документи також містять інформацію щодо дати проведення операції, суми платежу, рахунків сторін та підтвердження виконання переказу банківською установою. Відомості, зазначені у платіжних документах, кореспондуються з іншими матеріалами, поданими до митного оформлення, та свідчать про сплату коштів за товар у сумі 14 087,90 доларів США.

Щодо зауваження митного органу про відсутність штампу та/або підпису відправника у графі 22 автотранспортних накладних, суд звертає увагу на таке.

Судовим розглядом встановлено, що зазначена графа містить відомості про сторони перевезення, зокрема їх найменування та інші ідентифікаційні реквізити, що дає змогу встановити як відправника вантажу, так і перевізника. При цьому положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не відносять підписи чи відбитки печаток зазначених осіб до числа обов`язкових реквізитів міжнародної вантажної накладної.

Крім того, наведені митним органом зауваження не свідчать про наявність розбіжностей у документах, поданих для митного контролю. За своєю суттю розбіжність передбачає невідповідність відомостей, що містяться у різних документах, тоді як відповідачем не наведено прикладу суперечливих даних між поданими документами. Так само відсутні посилання на ознаки фальсифікації документів або на брак відомостей, необхідних для встановлення числових показників складових митної вартості товару чи підтвердження фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті, ціни.

За таких обставин суд доходить висновку, що наявність чи відсутність окремих реквізитів, які не визначені законодавством як обов`язкові, не впливає на достовірність відомостей щодо митної вартості товару. Водночас будь-яких зауважень стосовно кількісних або якісних характеристик товару, зазначених у транспортному документі, митним органом не висловлено.

З огляду на викладене, недоліки оформлення CMR, навіть у разі їх наявності, самі по собі не можуть свідчити про неправильність визначення митної вартості та не утворюють достатніх підстав для виникнення сумнівів у достовірності заявлених декларантом відомостей.

Крім того, товарно-транспортна накладна (CMR) не належить до переліку документів, на підставі яких безпосередньо визначаються складові митної вартості товарів відповідно до вимог статті 53 МК України. Відомості, що містяться у такому документі, не впливають на числові показники митної вартості, а тому за відсутності встановлених митним органом невідповідностей щодо характеристик товару не можуть слугувати самостійною підставою для коригування заявленої митної вартості.

Щодо тверджень відповідача про неподання в повному обсязі до митного оформлення документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів та надають можливість перевірки таких. Суд установив, що у графі 44 митних декларацій №26UA209170004988U1 та №26UA209170005069U0 зазначено Договір №2214-Т/25 від 08.07.2025 з позначкою «m».

Відповідно до Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651, позначка «m» біля коду у графі 44 митної декларації означає, що вказаний документ надавався митному органу в попередніх випадках митного оформлення товарів із застосуванням МД. Станом на момент подання митної декларації вимога посадової особи митного органу щодо надання зазначеного договору не ставилась.

Обставина подання таких документів до митного оформлення підтверджується інформацією з карток відмови в прийнятті митних декларацій.

Щодо відсутності дати експорту в митних деклараціях країни експорту №021720250000318526 від 05.11.2025 та №021720250000319615 від 05.11.2025, суд наголошує, що митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, декларант не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника.

Суд також не бере до уваги твердження митного органу щодо неподання документів №261133066 та №261133098, оскільки зазначені номери містяться у коносаментах №BW25100716 від 09.11.2025 та №BW25100722A від 09.11.2025, які подані декларантом до митного оформлення. Як встановлено судом, вказані номери стосуються лінійних коносаментів, що використовуються перевізником у процесі здійснення перевезення.

Надані декларантом митні декларації країни відправлення мають форму електронного документа та містять усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що в свою чергу надає митному органу право, відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 54 МК України, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості, а не покладати на декларанта не передбачені законодавством обов`язки щодо підтвердження виконання уповноваженими установами інших країн встановлених ними процедур.

Суд звертає увагу, що зазначені в оскаржуваних рішеннях зауваження митного органу до документів позивача носять формальний характер, не конкретизовані, не наведено висновки органу митного контролю з приводу виявлення таких розбіжностей та не зазначено, що ці розбіжності свідчать про неправильне визначення позивачем митної вартості товару.

Щодо доводів відповідача про ненадання декларантом на вимогу митного органу усіх витребуваних додаткових документів, то суд зазначає, що у повідомленні про необхідність подачі додаткових підтверджуючих документів вказано, що такі мають бути надані за наявності, тобто їх неподання у зв`язку з відсутністю, не може розцінюватися як відмова.

Суд вважає, що у відповідача були у наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч. 1 ст. 58 МК України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за першим методом.

Згідно з п. 3. ст. 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.

Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.

У спірних рішеннях відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у рішеннях про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли слугувати правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі № 810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.

Суд, проаналізувавши зміст вимог в межах спірних рішень про коригування митної вартості товарів констатує, що такі вимоги за своїм змістом є загальними й не відображають підстав, за яких митний орган вирішив витребовувати додаткові документи. Замість цього відповідач обмежився лише констатацією факту недостатності документів, неповноти відомостей й навів для подання перелік усіх документів, визначених ч. 2 та ч. 3 ст. 53 МК України, зокрема й тих, які позивач вже надав до митного оформлення.

З огляду на це суд вважає, що відповідач, вимагаючи від позивача додаткові документи діяв не в межах та не в спосіб, визначений ч. 3 ст. 53 МК України.

Стосовно обраного методу коригування суд зазначає, що в оскаржуваних рішеннях митний орган застосував метод коригування за ст. 64 МК України.

За змістом ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Як вбачається із Правил заповнення рішень про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. 59, 60 та 64 МК України з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Суд також враховує практику Верховного Суду, викладену у постановах від 08.02.2019 у справі №825/648/17, від 26.05.2022 у справі №560/355/19, відповідно до якої у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Однак відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішеннях про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна яких взята за основу для коригування митної вартості.

Під час прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії відповідач на підставі цінової інформації, наявної у митного органу, навів номер і дату митної декларації, митну вартість, з якої взято за основу. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників бази даних Держмитслужби. Відповідач не вказав, які складові вплинули на формування саме такої вартості, не навів пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що свідчить про порушення ним вимог ст.55 МК України.

Інформація про вищу митну вартість ідентичних товарів не є перешкодою для визначення митної вартості товару на підставі укладеного між сторонами договору, оскільки сторони вільні у формуванні цін на товари за взаємним погодженням, виходячи з кон`юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції, ступеня новизни товару і його корисності, співвідношення попиту та пропозиції, враховуючи необхідність отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд акцентує на тому, що наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості відомостей про те, що ідентичний чи подібний товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №300/784/24.

Крім того, вимоги ч. 3, 4 ст.53 та ч. 2 ст. 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Водночас наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

У контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу.

Відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеного у митних деклараціях, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах, що дозволяє суду виснувати, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Відтак, підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, відсутні, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки, та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності суд дійшов висновку, що позивач надав усі необхідні документи, передбачені МК України, для визначення митної вартості товару за ціною договору, а митний орган не довів, що подані позивачем для визначення митної вартості товару документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації, відповідач не спростував достовірність документів, які були подані до митного оформлення та не обґрунтував неможливість їх врахування при визначенні митної вартості спірного товару, а тому оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність прийняття рішень про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026 та №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026.

Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 3525,80 грн.

Отже, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3525,80 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо відшкодування витрат, пов`язаних із залученням перекладача, суд зазначає таке.

За змістом приписів ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.139 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Згідно з ч. 5-8 ст. 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі №160/7049/19 (адміністративне провадження №К/9901/6449/20) констатував, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд установив, що з метою доведення своєї правової позиції у справі позивач організував здійснення перекладу з англійської та китайської мов на українську мову документів, які подавалися до митного оформлення.

На виконання вимог ч. 5 ст.137 КАС України позивач до суду надав такі документи, які підтверджують розмір витрат на залучення перекладача:

- рахунок-фактуру №52/02/26 від 10.02.2026 за послуги письмового перекладу з китайської мови на українську мову із засвідченням печаткою агенції;

- платіжну інструкцію №205 від 12.02.2026 про оплату рахунку-фактури №52/02/26 від 10.02.2026;

- рахунок-фактуру №1-11/02/26 вiд 11.02.2026 за послуги письмового перекладу з англійської мови на українську мову;

- платіжну інструкцію №206 від 12.02.2026 про оплату рахунку-фактури №1-11/02/26 вiд 11.02.2026.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входять до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Переклад документів, наданий на виконання вимог ухвали суду, з метою доведення своєї позиції у справі, тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Суд зауважує, що жодних клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на оплату послуг перекладача, заявлених позивачем до стягнення, чи зауваження про неспівмірність таких витрат із складністю відповідних послуг, їх обсягом та часом, витраченим на їх надання, до суду не надходило.

Отже, ураховуючи надані позивачем докази реального понесення ним витрат на залучення перекладача, відсутність будь-яких заперечень щодо їх співмірності, вимоги у частині стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 5660,00 грн. підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи витрати на правничу допомогу, подав суду: Договір про надання правової допомоги №2-24/10/25 від 24.10.2025, Додаткову угоду №9 до Договору №2-24/10/25 від 24.10.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі, відповідно до яких сума до оплати за виконану роботу (надані послуги) становить 20000,00 грн.

Відповідач у відзиві зазначає про завищення позивачем витрат на правничу допомогу.

Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Суд також враховує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Оцінюючи характер наданої адвокатом правничої допомоги відповідно до представлених документів суд враховує, що ця справа є справою незначної складності, типовою справою про коригування митної вартості товарів, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, підготовка та написання позовної заяви професійним/кваліфікованим адвокатом у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Суд вказує, що судових засідань в цій справі не було призначено, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Беручи до уваги складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає співмірною компенсацію вартості наданих послуг в розмірі 2000,00 грн., що підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень на користь позивача.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000078/2 від 22.01.2026.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000079/2 від 22.01.2026.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3525 (три тисячі п`ятсот двадцять п`ять) гривень 80 копійок.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 5660 (п`ять тисяч шістсот шістдесят) гривень 00 копійок понесених витрат на оплату послуг перекладача.

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок понесених витрат на правничу допомогу.

7. У задоволенні іншої частини вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УспіхІмпорт» (місцезнаходження: проспект Чорновола В., буд. 63а, офіс 313А, м. Львів, 79047; ЄДРПОУ 45834390).

Відповідач - Львівська митниця (місцезнаходження: вул. Костюшка, буд. 1, м. Львів, 79000; ЄДРПОУ 43971343).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна