Рішення № 138304344, 17.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року м. Київ справа №320/61044/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №793/26-15-24-01-21-13/3480603404 від 10.06.2025 про виключення з реєстру платників єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з 01.01.2025;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку третьої групи з 01.01.2025.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що оскаржуване рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем порушено процедуру проведення перевірки та прийняття спірного рішення, позаяк єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку, у той час як відносно позивача було проведено камеральну перевірку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити в позові, оскільки спірне рішення прийняте контролюючим органом з урахуванням вимог чинного законодавства України та в межах повноважень, наданих законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив контролюючого органу, в якій останній заперечує проти наведених відповідачем аргументів та просить суд позов задовольнити.

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд наголошує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов`язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов`язкового проведення судового засідання для встановлення об`єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, про які вказує позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «Varela Assalino v. Portugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 «Jussila v. Finland», суд вказав на те, що: «Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...».

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 03.09.2019, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням ГУ ДПС у м. Києві №793/26-15-24-01-21-13/3480603404 від 10.06.2025 ФОП ОСОБА_1 виключено з реєстру платників єдиного внеску на підставі акта камеральної перевірки №792/26-15-24-01-19-01/ НОМЕР_1 від 23.04.2025.

Так, в акті камеральної перевірки №792/26-15-24-01-19-01/ НОМЕР_1 від 23.04.2025, як на підставу для виключення позивача з реєстру платників єдиного податку зазначено порушення умов застосування спрощеної системи оподаткування, а саме: абз. 1-3 підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 ПКУ (у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі ПК України).

Згідно з підпунктами 291.2, 291.3 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Положеннями пункту 299.1, пункту 299.2 статті 299 ПК України передбачено, що реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

Відповідно до підпункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі:

1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву;

2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;

3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу;

4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва юридичної особи платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків;

5) якщо платником єдиного податку четвертої групи не подано податкову звітність, передбачену підпунктом 295.9.1 пункту 295.9 статті 295 та підпунктом 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу;

6) набуття платником податку статусу резидента Дія Сіті - в останній день календарного кварталу, в якому платник податку набув статус резидента Дія Сіті;

7) втрати платником єдиного податку третьої групи статусу електронного резидента (е-резидента);

8) наявність щодо платника податку та/або його засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції":

- щодо платників першої і другої груп - в останній день місяця, у якому прийнято таке рішення;

- щодо платників третьої і четвертої груп - в останній день кварталу, у якому прийнято таке рішення.

На виконання вимог пункту 1 підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої і другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Відповідно до підпункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

З огляду на аналіз наведених вище норм, суд констатує, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом.

При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлення за результатами останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, бути платником єдиного податку.

Суд зазначає, що контролюючий орган тільки під час проведення документальної перевірки позивача, встановивши обставини, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), повинен прийняти рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 320/1040/19 та від 11.01.2024 у справі № 810/3210/17, які в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Суд враховує, що Верховний Суд при розгляді подібних адміністративних справ сформував наступні висновки: реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (постанови від 26 лютого 2019 року у справі №805/1396/17-а, від 05 лютого 2019 року у справі № 805/206/17-а, від 24 січня 2019 року у справі №813/1346/18, від 05 червня 2018 року у справі № 813/4266/17, від 18 лютого 2026 року у справі №400/8875/24).

Тому єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки, на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2025 року у справі № 160/21398/24, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Так, з матеріалів справи встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві за результатами проведення камеральної перевірки щодо правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування виявлено, що ФОП ОСОБА_1 порушено перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме абз. 1-3 підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 ПКУ (у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу).

Водночас, згідно з пп. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.

Суд зазначає, що серед визначених в ст. 75 ПК України підстав проведення камеральної перевірки відсутня така, як «порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування».

Предметом проведення камеральної перевірки можуть бути виключно помилки (порушення) у податковій звітності та/або її неподання (несвоєчасне подання), а також своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

Суд зазначає, що прийняттю рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку не передувало проведення документальної перевірки позивача та встановлення за наслідками останньої порушень, які б свідчили про неможливість перебування платника податку на спрощеній системі оподаткування.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів існування у позивача перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої-третьої групи та порушення платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування.

Крім того, пунктом 299.10 ст. 299 ПК України визначено, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. Способом реалізації владних управлінських функцій у разі встановлення обставин під час проведення документальної перевірки, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку другої групи шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, тобто бути платником єдиного податку другої групи за критеріями, визначеними у пункті 3 пункту 291.4. статті 291 ПК України. Метою проведення перевірки, яка, у випадку позивача, не була проведена, якраз є фіксування та доведення контролюючим органом виявленого порушення.

За таких обставин, контролюючим органом не було дотримано процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за наявності законодавчо визначених для цього підстав.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 816/543/17, від 29.03.2018 року у справі № 804/2321/17, від 03 грудня 2020 року справа № 200/9334/19-а, від 10 листопада 2021 року справа № 200/697/20-а, від 18 березня 2025 року по справі № 160/21398/24.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № /17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення.

Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Суд зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз`яснення як треба розуміти подібність правовідносин. Втім, у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 320/1040/19 та від 11.01.2024 у справі № 810/3210/17, від 18.03.2025 по справі № 160/21398/24.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку.

Оскільки спірним рішенням ГУ ДПС у м. Києві №793/26-15-24-01-21-13/3480603404 від 10.06.2025 позивача виключено з Реєстру платників єдиного податку, скасування такого рішення саме по собі не призводить автоматично до фактичного відновлення того правового стану, який існував до порушення. За таких обставин лише формальне скасування рішення без покладення на відповідача обов`язку вчинити дії щодо поновлення реєстрації не забезпечує повного та реального поновлення порушеного права позивача.

Такий підхід узгоджується з завданням адміністративного судочинства, яким є ефективний захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Крім того, частина друга статті 245 КАС України прямо передбачає можливість як зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, так і застосування іншого способу захисту, що не суперечить закону та забезпечує ефективний захист прав особи.

У спірних правовідносинах поновлення реєстрації позивача як платника єдиного податку є саме тим способом захисту, який безпосередньо відповідає характеру порушення. Вимога про зобов`язання відповідача поновити реєстрацію позивача в Реєстрі є похідною від вимоги про скасування рішення і становить необхідний елемент повного судового захисту.

При цьому суд виходить з того, що задоволення такої позовної вимоги не є втручанням у дискреційні повноваження контролюючого органу. Дискреція має місце лише тоді, коли закон залишає суб`єкту владних повноважень можливість обрати один із кількох правомірних варіантів поведінки. Натомість після встановлення судом протиправності рішення про виключення позивача з Реєстру у відповідача не залишається свободи розсуду щодо того, чи відновлювати правовий статус позивача: обов`язком такого органу є приведення реєстраційних даних у стан, що існував до незаконного рішення. Тобто у цьому випадку суд не підміняє собою податковий орган у здійсненні владних управлінських функцій, а лише зобов`язує його виконати той варіант поведінки, який є єдино правомірним за встановлених судом обставин.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що належним, ефективним і таким, що відповідає завданню адміністративного судочинства, способом захисту порушених прав позивача є не лише визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у м. Києві №793/26-15-24-01-21-13/3480603404 від 10.06.2025, а й зобов`язання відповідача поновити реєстрацію позивача як платника єдиного податку та внести відповідні відомості до Реєстру платників єдиного податку. Саме такий спосіб захисту усуває як юридичну підставу порушення, так і його фактичні наслідки для позивача.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2424,00 грн.

Ураховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2424,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №793/26-15-24-01-21-13/3480603404 від 10.06.2025 про виключення з реєстру платників єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з 01.01.2025.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку третьої групи з 01.01.2025.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2424 (дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.