Рішення № 138304092, 17.07.2026, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/4523/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Джепи В. Г., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Давидов А. Г. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням виконавчого комітету Великочернеччинської сільської Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 23 січня 1996 року № 3 Про передачу у приватну власність земельних ділянок позивачу передано у приватну власність земельну ділянку у Садівничому товаристві Хорос площею 0,12 га. 04 листопада 1996 року позивачу виданий державний акт на право приватної власності на землю серії СМ № 166, а саме земельну ділянку площею 0,11 га в межах згідно з планом для ведення садівництва у садівничому товаристві Хорос на території Великочернеччинської сільської ради. З метою приведення документів у належний вигляд позивач звернувся до ТОВ Координат-БС для виготовлення технічної документації на землю, але йому було відмовлено без пояснення причин. Звернувшись до іншої землевпорядної організації, йому стало відомо, що вже сформовано земельну ділянку 5924782200:04:003:0079 на іншого власника. Позивачем було з`ясовано, що право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва зареєстровано 26 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 . У зв`язку з цим позивач вимушений звернутись до суду для захисту своїх прав та просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка розташована на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області, кадастровий номер 5924782200:04:003:0079 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав.

Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Зацепіна В. С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог через необґрунтованість, зазначає, що земельна ділянка, що належить позивачу на підставі державного акту не є тією земельною ділянкою, що належить відповідачу, оскільки остання має іншу площу, розмір, конфігурацію і знаходиться на ділянці №2 садової ділянки НОМЕР_1 . А доказів того, що саме на цій ділянці знаходиться земельна ділянка позивача, матеріали справи не містять. Вважає, що оскільки відсутнє порушене право позивача, то наявні підстави для відмови у позові. Також зазначає про порушення позивачем строку позовної давності звернення із вказаним позовом до суду, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 27000 грн.

Окрім того, від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що вказаний спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Від представника третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Сумській області надійшли письмові пояснення у справі, в яких зазначено, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 внесені до державного земельного кадастру 27 жовтня 2014 року державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у Сумському районі Сумської області на підставі проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 . Підставою для розроблення проекту землеустрою був наказ Головного управління Держземагенства у Сумській області від 07 серпня 2014 року № 18-3678/16-14 СГ. Наказом Головного управління від 19 жовтня 2016 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , тобто державний реєстратор при вчинені зазначених дій діяв лише в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, а отже підстав для відмови у вчиненні реєстрації земельної ділянки з кадастровим №5924782200:04:003:0079 у нього не було. У державному земельному кадастрі були відсутні відомості про земельну ділянку ОСОБА_1 .

Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Давидова А. Г. надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначає, що позивачем подано позов до належного відповідача, а спосіб захисту порушеного права є ефективним. Вказаний спір є приватноправовим та підсудний Сумському районному суду Сумської області. Тому позивач наполягає на задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Давидов А. Г. у судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та зазначив, що оскільки земельна ділянка у садівничому товаристві «Хорос» площею 0,12 га на праві власності належить ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 отримав земельну ділянку у приватну власність в порушенням чинних норм законодавства. На цей час земельна ділянка огороджена парканом, будівель на ній немає. З 1996 року по 2014 рік земельна ділянка оброблялась позивачем, межі були позначені кілками, паркану не було. Вважає, що оскільки земельна ділянка не вибувала із власності позивача, то відповідач незаконно заволодів вказаною земельною ділянкою.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином, просив розгляд справи проводити без його участі з урахуванням наданих письмових пояснень.

03 квітня 2026 року в ході судового розгляду справи відповідачем був залучений інший представник адвокат Кучменко С. В., який 14 квітня 2026 року подав додаткове обґрунтування позиції у справі, яке суд розцінює як повторний відзив на позовну заяву і не приймає його до уваги, оскільки він поданий поза межами строку для подання відзиву. У відповідача на підготовчому судовому засіданні був інший представник, яким був наданий відзив на позовну заяву, котрий суттєво відрізняється від правової позиції адвоката Кучменка С. В.

Відповідно до ст. 191 ЦПК України відповідач має право подати відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, який не може бути меншим за 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Згідно зі ст. 118 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або судом строку.

Заяви, клопотання, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде підстав для поновлення строку (ст. 126 ЦПК України).

Законодавство передбачає подання лише одного відзиву на позов. Якщо перший представник відповідача вже реалізував це право і подав відзив, процесуальна дія вважається виконаною.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.

Інший представник продовжує здійснювати ті процесуальні дії, які вчинив його попередник. Зміна адвоката не є поважною причиною для поновлення строків або для повторного подання заяви по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Великочернеччинської сільської Ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 23 січня 1996 року № 3 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок» ОСОБА_1 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку у Садівничому кооперативі «Хорос» площею 0,12га (а.с. 11).

04 листопада 1996 року позивачу виданий державний акт на право приватної власності на землю серії СМ № 3166, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 306 від 04 листопада 1996 року, для ведення садівництва площею 0,11 га в садівничому кооперативі «Хорос» (а.с. 10).

ОСОБА_1 є членом садово-городницького кооперативу «Хорос», що підтверджується членською книжкою садовода № НОМЕР_1 , яка видана 18 квітня 1996 року на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 69).

Позивачем вказано, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, систематичними пошкодженнями нерухомого майна на території Сумської області, він звернувся до управління ЦНАП у м. Суми з метою реєстрації своїх прав власності на будинок та земельну ділянку. Фахівцями ЦНАП йому надано роз`яснення, що з метою реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, необхідно замовити виготовлення технічної документації щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та присвоїти земельній ділянці кадастровий номер.

04 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Держкомзему у Сумській області про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відновлення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва на землях, наданих садовому кооперативу «Хорос», за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: Сумська область, Сумський район, В. Чернеччинська сільська рада, за межами населеного пункту, садовий кооператив Хорос, ділянка № НОМЕР_2 , садова ділянка НОМЕР_1 (а.с. 17).

При зверненні до землевпорядної організації позивачу було повідомлено, що технічна документація на його земельну ділянку фактично вже розроблена, але щодо іншого власника, за яким зареєстровано право приватної власності, із присвоєнням земельній ділянці кадастрового номеру 5924782200:04:003:0079.

Зокрема, наказом Головного управління Держземагенства у Сумській області від 07 серпня 2014 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,12 га у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (сади) для індивідуального садівництва, розташованої за межами населених пунктів на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 18).

Головою правління Садового кооперативу «Хорос» надано згоду на вилучення земельної ділянки орієнтованою площею 0,12 га, з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 (а.с. 19).

З відкритих джерел Державного земельного кадастру позивачем з`ясовано, що право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5924782200:04:003:0079 площею 0,12 га для індивідуального садівництва зареєстровано 26 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 , номер запису про право в державному реєстрі прав 17174334, орган, що здійснив державну реєстрацію Нижньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області (а.с. 15).

В той же час Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області надано інформацію, що згідно з обліковими даними станом на 01 січня 2013 року на земельну ділянку для ведення садівництва в садівничому кооперативі «Хорос» на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області зареєстровано право власності ОСОБА_1 на підставі державного акту серія СМ № 3166 від 04 листопада 1996 року, про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 306 від 04 листопада 1996 року (а.с. 16).

В подальшому позивач звернувся до сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 із заявою про відновлення меж його земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З метою визначення координат поворотних точок меж земельної ділянки, була проведена кадастрова зйомка, в ході якої було виявлено перетин меж земельних ділянок позивача (на яку видано Державний акт на землю серії СМ № 3166) із земельною ділянкою із кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, яка належить відповідачу (а.с.12-14).

У зв`язку з цим позивачем зазначено, що набуття права власності з державною реєстрацією права власності на земельну ділянку відповідача, а також державна реєстрація такої земельної ділянки відповідача в Державному земельному кадастрі була проведена без урахування того, що на той час земельна ділянка позивача вже була сформована в силу законодавства та перебувала у власності позивача, а тому здійснення її державної реєстрації за відповідачем є неправомірним та порушує права позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Державний акт на право приватної власності на землю є чинним та не скасованим, тому його право власності на земельну ділянку площею 0,11 га, розміщену у СК «Хорос», є чинним та не припинялося.

Позивачем вказано, що замовивши та отримавши в майбутньому технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), він не матиме можливості внести відомості до ДЗК, адже встановлено накладення меж належної позивачу земельної ділянки із ділянкою відповідача, а тому у позивача немає можливості реалізувати своє право власності на земельну ділянку, здійснити її реєстрацію відповідно до чинного законодавства в Державному земельному кадастрі та, в подальшому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У зв`язку з тим, що сформована та зареєстрована у подальшому за відповідачем земельна ділянка з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 накладається на належну йому земельну ділянку, позивач, на підставі положень ч. 1 ст. 155 ЗК України звернувся до суду із вимогами про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав (зареєстрованого права власності відповідача).

Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично стверджує про порушення свого речового права на земельну ділянку, яке, на його переконання, виникло раніше за право відповідача.

При цьому способом захисту своїх прав позивачем обрано вимоги про скасування рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 з одночасним припиненням усіх речових прав.

Суд враховує, що сам позивач не заперечує чинності державного акта на право приватної власності на землю від 04 листопада 1996 року та не ставить питання про визнання за ним права власності.

Таким чином, предметом спору є не виникнення чи припинення права позивача, а належність спірної земельної ділянки, право власності на яку зареєстроване за відповідачем, оскільки позивач стверджує, що земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, майже повністю накладається на земельну ділянку, право на яку він набув ще у 1996 році.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права чи інтересу. При цьому спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права, характеру його порушення та забезпечувати ефективне поновлення цього права.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Принцип ефективності судового захисту знайшов своє відображення і у практиці Верховного Суду, відповідно до якої суд, вирішуючи спір, повинен оцінити не лише наявність чи відсутність порушеного права, а й те, чи призведе заявлений спосіб захисту до реального поновлення цього права.

Саме тому при вирішенні вказаної справи визначальним є не лише питання про існування права позивача, а й питання відповідності заявлених позовних вимог характеру спірних правовідносин.

Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 29).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні.

Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 6567).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 7071).

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. (Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89).

Отже, наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння. Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 на час звернення до суду не володіє спірною земельною ділянкою, оскільки відповідно до запису із Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5924782200:04:003:0079, перетин з якою має земельна ділянка, на яку видано Державний акт серії СМ № 3166 від 04 листопада 1996 року, належить відповідачу ОСОБА_2 (це право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 жовтня 2016 року за № 17174334).

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю), а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві ознаками віндикаційного позову є такі: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Суд зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають між собою договірних відносин стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Аналогічні висновки викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), в яких азначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

У зв`язку з цим, суд виходить із того, що ефективним способом захисту речових прав у цій справі є віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України).

Суд також враховує, що при вирішенні спору необхідно оцінити ефективність майбутнього виконання судового рішення.

Стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5924782200:04:003:0079, площею 0,12 га позовні вимоги ОСОБА_1 обмежуються вимогами про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі із припиненням всіх речових прав на неї.

Однак у такому випадку в Державному реєстрі речових прав виникла б невизначеність щодо належності права власності на цю земельну ділянку. При цьому позивач не зможе завершити оформлення своєї ділянки, оскільки факт перетину меж і претензії відповідача на цю ж площу фізично нікуди не зникнуть.

Зокрема, у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію щодо земельної ділянки має бути, за наявності підстав, визначених статями 387, 388 ЦК України, внесений належний запис про державну реєстрацію права власності за позивачем.

Державна реєстрація права власності сама по собі не є самостійним об`єктом судового захисту, а є способом офіційного підтвердження вже існуючого речового права. Відтак скасування державної реєстрації саме по собі не вирішує питання про належність земельної ділянки конкретній особі та не усуває спір між сторонами щодо права власності.

У зв`язку з цим вирішення судом заявлених позовних вимог та надання оцінки обґрунтованості тверджень позивача щодо фактичного накладення земельних ділянок, не встановлювало б, кому саме належить спірна земельна ділянка, не вирішувало б питання про наявність підстав для її витребування чи передачу позивачу та саме по собі не відновлювало б можливість реалізації ним права власності.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 28).

Таким чином, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не забезпечує ефективного поновлення порушеного права, що суперечить положенням статей 15, 16 ЦК України.

Подібний підхід неодноразово висловлювався Великою Палатою Верховного Суду, яка наголошувала, що спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, який остаточно вирішує спір між сторонами та призводить до реального відновлення порушеного права, а не лише до усунення окремих юридичних наслідків його порушення.

За загальним принципом, належний спосіб захисту повинен відповідати характеру порушеного права. У випадку, коли особа вважає, що інша особа незаконно володіє належним їй майном, належним способом захисту є вимоги, спрямовані на вирішення спору про речове право, зокрема вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, а скасування державної реєстрації може бути лише похідним наслідком вирішення такого спору.

Водночас, дослідивши заявлені позовні вимоги, суд встановив, що позивач не ставить питання про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, не заявляє вимоги, спрямовані на вирішення спору щодо належності спірної земельної ділянки, а просить виключно скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та припинити речові права на неї.

Таким чином, сам по собі факт можливого накладення земельної ділянки із кадастровим номером 5924782200:04:003:0079 на земельну ділянку, на яку позивачу видано Державний акт від 04 листопада 1996 року серії СМ № 3166, ще не означає автоматичної необхідності скасування державної реєстрації права власності відповідача. Насамперед має бути вирішений спір про належність речового права на спірну земельну ділянку, а вже наслідком такого вирішення можуть бути відповідні реєстраційні дії.

Отже, заявлений позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки не вирішує питання про належність спірної земельної ділянки, не відновлює порушене право позивача та не усуває спір між сторонами, що є підставою для відмови в позові.

Заявлене представником клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що між сторонами виник публічно-правовий спір і справа підлягає розгляду в порядку адміністратвиного судочинства, суд відхиляє з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є захист речового права позивача на земельну ділянку, яке, на переконання позивача, порушене внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем на земельну ділянку, яка частково накладається на земельну ділянку позивача.

Тому спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки третя особа, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мала публічно-правових відносин саме з позивачем. Зазначене рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації прав іншої особи, а не позивача, земельна ділянка якого оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дає змоги остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства: у таких спорах питання правомірності дій відповідача та органів державної реєстрації, на підставі яких відбулися реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких дій чи рішень.

На переконання суду в зазначеній категорії справ спори виникають щодо цивільного права між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Отже, між сторонами виник спір щодо належності цивільного права, а не спір щодо здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Такі обставини узгоджуються зі змістом позовних вимог та доводами сторін.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц, якщо особа оспорює державну реєстрацію речового права, проведену за заявою іншої особи, та вважає, що внаслідок такої реєстрації порушено її цивільне право, спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, відповідно до якої спір про скасування рішення чи запису щодо державної реєстрації речового права за іншою особою є цивільно-правовим, а належним відповідачем у такій справі є особа, право якої зареєстровано. Такого ж підходу Верховний Суд дотримався у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 та від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18.

При цьому у цій справі позивач не оспорює законність адміністративної процедури державної реєстрації права власності за відповідачем, також позивач не стверджує про відсутність правової підстави набуття відповідачем права власності як такої, а обґрунтовує свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку, право на яку належить йому.

Отже, між сторонами виник саме спір про належність земельної ділянки та про межі реалізації речових прав, а не лише спір щодо законності державної реєстрації, тому цей спір є приватноправовим та підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства.

У зв`язку з цим доводи представника відповідача щодо необхідності закриття провадження у справі з підстав порушення правил предметної юрисдикції є необґрунтованими та відхиляються судом.

Суд також відхиляє заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Як встановлено судом під час розгляду цієї справи, заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню з огляду на обрання ним неналежного та неефективного способу захисту порушеного права. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду застосування позовної давності має правове значення лише у випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Якщо ж суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову по суті, самостійне застосування позовної давності не є необхідним.

З урахуванням вищевикладеного суд виходить із того, що обраний позивачем спосіб захисту фактично спрямований на припинення права власності відповідача, однак не спрямований на вирішення спору щодо належності спірної земельної ділянки. Навіть у разі задоволення позову судове рішення не встановлювало б права позивача на земельну ділянку, не вирішувало б питання про її витребування із чужого незаконного володіння та не усувало б остаточно спір між сторонами. Саме тому заявлені вимоги не відповідають критерію ефективності способу судового захисту, визначеному статтями 15, 16 ЦК України та усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу судового захисту, який не відповідає характеру спірних правовідносин та не забезпечує ефективного поновлення права, за захистом якого він звернувся до суду.

Враховуючи, що в позові відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Сумській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. Г. Вортоломей