Рішення № 138303797, 17.07.2026, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 574/270/26

Провадження №2/574/315/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Буринь

Буринський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Гука Т.Р.,

з участю секретаря судового засідання Божок В.М.,

розглянувши в приміщенні Буринського районного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТОВ «ФК «Позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який обґрунтовує тим, що 27.10.2021 року між відповідачем та ТОВ «ФК «Ірбіс» був укладений кредитний договір №65827218, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаний нею при укладенні кредитного договору.

Відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6000,00 грн., який зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитом.

ТОВ «ФК «Ірбіс» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну їй суму. Відповідач зі свого боку не виконала умови кредитного договору.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» відповідно до чинного законодавства України укладений договір факторингу №01092025/1. Відповідно до умов вказаного договору відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за кредитним договором №65827218 від 27.10.2021 року.

Відповідно до договору факторингу сума заборгованості відповідача становить 20400 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 6000 грн., заборгованість за відсотками 14400 грн..

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості та судові витрати по справі, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн. та 5500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Буринського районного суду Сумської області від 26.03.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

09.04.2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позов подано з пропуском строку позовної давності, оскільки кредитний договір укладено 27.10.2021 року, а тому позивач мав право звернутись до суду у межах трирічного строку, який сплив у жовтні 2024 року. При цьому позивач не подав заяву про поновлення строку позовної давності та не навів поважних причин його пропуску. Також вказує, що заявлені вимоги є незаконними у частині перевищення подвійного розміру кредиту та підлягають зменшенню судом, оскільки відповідно до п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, загальний розмір відповідальності споживача за кредитним договором не може перевищувати подвійного розміру отриманого кредиту.

Вважає нарахування відсотків у розмірі 14400 грн. при сумі кредиту 6000 грн. очевидно неспівмірним та таким, що порушує принципи розумності, добросовісності та справедливості, передбачені ст.ст.3, 509 ЦК України.

Зазначає, що на момент виконання зобов`язань на території України діє правовий режим воєнного стану, який вплинув на можливість належного виконання зобов`язань, який просить суд врахувати при визначенні розміру відповідальності.

Заявлена сума 5500,00 грн. витрат на правову допомогу також є завищеною та підлягає зменшенню щонайменше удвічі.

На підставі викладеного просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову зменшити розмір заборгованості до меж, встановлених законом (не більше 12 000,00 грн.) та зменшити розмір витрат на правничу допомогу до співмірного рівня і розподілити судові витрати пропорційно.

16.04.2026 року представник позивача Сімутін М.Р. подав відповідь на відзив в якій покликається на те, що нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, є таким, що ґрунтується на законних та договірних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Крім того, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. Отже, за загальним правилом строк позовної давності за договором не сплинув.

Доводи відповідача про те, що звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання у зв`язку із військовою агресією рф проти України, вважає необґрунтованим, оскільки відповідачем під час судового розгляду не доведено причинно-наслідкового зв`язку невиконання зобов`язання з повернення отриманих ним кредитних коштів та введенням воєнного стану на території України. Крім того, скрутний матеріальний стан відповідача не звільняє його від виконання взятих на себе зобов`язань.

Отже, відповідачем не доведено неможливості виконання зобов`язань, оскільки сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Також звертає увагу, що позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5500,00 грн. підлягають до задоволення.

З наведених підстав представник позивача просив суд відмовити повністю у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності у даній справі та задовольнити у повному обсязі позові вимоги.

Представник позивача Сімутін М.Р. в судове засідання не з`явився, однак у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 , неодноразово будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки не повідомила та клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.

З врахуванням положень ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе провести розгляд справи за відсутності її учасників.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та заперечення щодо них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 27.10.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №65827218, який був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта (а.с.22, 29-39).

Згідно п.3.1 договору за цим договором товариство надає кредит клієнту у розмірі 6000,00 грн., з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

Пунктом 3.2 договору визначено, що за користування кредитом клієнт зобов`язується сплатити товариству стандартну проценту ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2 цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. Пільговий період становить 14 календарних днів з 27.10.2021 по 10.11.2021, пільгова процентна ставка (знижка) 2% в день. Стандартний період становить 76 календарних днів з 11.11.2021 по 25.01.2022, стандартна процентна ставка 3% в день.

Згідно з п.4.1 договору видача (надання) товариством кредиту клієнту проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом в особистому кабінеті та яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Відповідно до п.4.2 договору клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 25.01.2022 року шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

Згідно п.11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 25.01.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання клієнтом зобов`язань за цим договором.

Цей договір є електронним договором у розумінні Закону України «Про електронну комерцію», оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу (п.13.1. договору).

Згідно з п.13.2 договору цей договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає Закон України «Про електронну комерцію».

Оскільки цей договір укладено (підписано) із дотриманням порядку, передбаченого Законом України «Про електронну комерцію», цей договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (п.13.3 договору).

Відповідно до п.13.9 договору укладаючи цей договір, клієнт підтвердив, що:

13.9.1. ознайомився та погоджується з усіма умовами правил та договору; 13.9.2. не вважає умови цього договору несправедливими, невигідними/вкрай невигідними для себе; 13.9.3. укладає цей договір особисто, згідно зі своїм вільним волевиявленням, яке повністю відповідає внутрішній волі клієнта як сторони цього договору, усвідомлює значення своїх дій, обізнаний із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, не діє під впливом тяжкої для себе обставини; 13.9.4. йому надана інформація, зазначена в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у повній відповідності з вимогами, що ставляться до порядку надання такої інформації; 13.9.5. йому відомі права, передбачені Законом України «Про захист персональних даних», джерела збирання, місцезнаходження персональних даних клієнта, мета обробки персональних даних клієнта, місцезнаходження володільця персональних даних клієнта; 13.9.6. йому відомі права, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», та він повідомлений товариством про свої права і отримав від товариства інформацію у повній відповідності (обсязі, формі) до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та інших законів та підзаконних актів України; 13.9.7. підтвердив, що на момент укладення цього договору він не має підстав вважати свої права порушеними.

Згідно з п.13.14 договору додаток №1 до цього договору є невід`ємною частиною цього договору та укладається разом із договором.

Також сторони домовились, що у разі невиконання клієнтом умов договору товариство має право передати заборгованість колекторським організаціям та/або третім особам для врегулювання заборгованості, що виникла за договором (назви колекторських організацій та/або третіх осіб товариство має право не повідомляти клієнту) (п.13.19 договору).

15.11.2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про надання фінансового кредиту №65827218 від 27.10.2021 року на наступних умовах:

2.1. Відповідно до п.4.4. договору, строк обраного клієнтом наступного пільгового періоду складає: 30 календарних днів з 15.11.2021 р. по 15.12.2021 р.

Пункт 3.2 за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну проценту ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2 цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. Пільговий період становить 49 календарних днів з 27.10.2021 по 15.12.2021, пільгова процентна ставка (знижка) 2% в день. Стандартний період становить 41 календарний день з 16.12.2021 по 13.02.2022, стандартна процентна ставка 3% в день.

Розмір нарахованих відсотків за договором за період з 27.10.2021 по 15.11.2021 в сумі 2580 грн. підлягає сплаті клієнтом на користь товариства.

4.2 Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити проценти, що були нараховані за кредитом до 13.02.2022 р. (далі за текстом «строк кредитування») шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства (а.с.41-41).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому його сторонами погоджується розмір кредиту, умови його надання, повернення, сплати процентів за користування кредитом, застосування неустойки у разі неналежного виконання зобов`язання.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

В силу вимог ст.ст.525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, тому позичальник зобов`язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Згідно зі ст.512 ЦК України, у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ТОВ «ФК «Ірбіс» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 6000,00 грн., шляхом перерахування 27.10.2021 року кредитних коштів на її платіжну картку, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3152_251024112835 від 24.10.2025 (а.с.56).

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу №01092025/01, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Ірбіс» відступило ТОВ «ФК «Позика» права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а останнє зобов`язується їх прийняти та сплатити ТОВ «ФК «Ірбіс» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором (а.с.45-50).

Відповідно до п.4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку 31 до цього договору.

З Акту приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу №01092025/01 від 01.09.2025 року вбачається, що кредитор передав (відступив), а фактор (новий кредитор) прийняв Реєстр прав вимог за договором, складений за формою згідно із додатком №1 до даного договору. Кількість боржників: 25419. Загальна сума заборгованості: 213 674 446,94 грн. (а.с.16)

Відповідно витягу із додатку №1 до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №65827218 від 27.10.2021 в сумі 20400 грн., з яких: 6000 грн. - заборгованість за основою сумою боргу; 14400 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.20).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №65827218 станом на 01.09.2025 року розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Ірбіс» становить 20400,00 грн., з яких: залишок основного боргу 6000,00 грн., залишок відсотків по кредиту 14400,00 грн. (а.с.61-63).

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання нею своїх зобов`язань за вищевказаним договором на користь ТОВ «ФК «Ірбіс».

Наданий представником позивача розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачем також не спростовано.

При цьому, суд не може погодитися із доводами відповідача про несправедливість умов укладеного договору в частині розміру відсотків за користування кредитними коштами, оскільки відповідач із вимогами про визнання умом договору недійсним у частині визначення розміру процентів у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не зверталася, а відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, перед укладенням договору сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Підписавши кредитний договір, відповідач погодилася на запропонований розмір процентів за користування кредитними коштами та зобов`язалася їх сплатити.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Однак, позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, позивачем у даній справі не заявлось, оскільки він просить стягнути лише, передбачені умовами договору, проценти за користування кредитними коштами.

Таким чином, доводи відповідача про наявність підстав для зменшення суми відсотків не заслуговують на увагу.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення заборгованості у зв`язку з російською військовою агресією проти України, то суд виходить з такого.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас самі по собі, зокрема, збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №910/8580/22.

Також, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21 викладено висновок, що саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору».

Однак, відповідачем не надано належних та достатніх доказів, у розумінні статей 77, 80 ЦПК України, щодо неможливості своєчасного виконання зобов`язання внаслідок форс-мажорних обставин, а також доказів інформування позивача про характер обставин, що виникли, і причинного зв`язку між такими обставинами та невиконанням зобов`язань за договором. Самі по собі обставини, на які посилається відповідач, у контексті вищезазначених приписів Закону, не можуть бути безумовною підставою для звільнення його від виконання обов`язку сплати заборгованості за кредитним договором.

Доводи представника відповідача про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався і закінчився 01 липня 2023 року.

Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

15.03.2022 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності з 17.03.2022 року.

Вказаним законом було доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

На підставі вказаних норм закону, враховуючи, що відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним між нею та ТОВ «ФК «Ірбіс», суд приходить до висновку, що право позивача, до якого перейшло право вимоги за ним, порушене і підлягає захисту, а тому з відповідача на його користь необхідно стягнути заборгованість за вказаним договором у сумі 20400,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із такого.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу в розмірі 5500 грн. надано: акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Горобей Р.Г., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Позика» щодо стягнення кредитної заборгованості від 16.02.2026 року, договір про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026 року, додаткову угоду №65827218 до договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026 року від 16.02.2026 року та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Горобей Р.Г (а.с.17, 21, 23-28, 55, 64-65).

Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, заявляючи у відзиві клопотання про зменшення витрат правничу допомогу, відповідачем не наведено жодних доводів на обгрунтування їх не співмірності.

Отже, з урахуванням задоволення позову в повному обсязі, фактично виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, суд вважає обґрунтованим та доведеним доказами заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у сумі 5500 гривень.

Оскільки позов підлягає повному задоволенню, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути, понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та на правову допомогу в розмірі 5500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 23, 141, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №65827218 від 27.10.2021 року у розмірі 20400 (двадцять тисяч чотириста) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. та на правову допомогу в розмірі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», місцезнаходження юридичної особи: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, ЄДРПОУ: 39493634.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 17.07.2026 року.

Суддя Т.Р. Гук