Рішення № 138303593, 17.07.2026, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/2621/25 Провадження № 2/613/425/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Шалімова Д.В.,

за участю секретаря Герасимюк Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу № 613/2621/25 пров.№2/613/425/26 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Богодухівської міської ради Харківської області, представник відповідача Захаров А.М., про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

До Богодухівського районного суду Харківської області надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Колєсніка І.А., в якій після уточнення просить: визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право постійного користування земельною ділянкою площею 1,20 га, за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, виданим 16.06.1995 Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області на ім`я ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити як факт, що Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, що виданий 12 червня 1995 Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, на ім`я « ОСОБА_3 », який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою площею 1,20 га, для ведення особистого підсобного господарства, в дійсності належить спадкодавцеві позивачки з іменем « ОСОБА_4 ».

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки, ОСОБА_4 . Позивачка є єдиною спадкоємицею батька, спадкує за законом як спадкоємець першої черги спадкування, спадщину прийняла в установленому законом порядку. Інших спадкоємців немає. Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області на майно ОСОБА_3 заведено спадкову справу за № 260/2021. ОСОБА_3 на час смерті належало право постійного користування земельною ділянкою площею 1,20 га, за цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, на території колишньої Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Правовстановлюючим документом на земельну ділянку є Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, виданий 16.06.1995 Улянівською сільською радою, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №136. Позивачка вважає, що право постійного користування цією земельною ділянкою є спадковим майном ОСОБА_3 . Проте, 04.12.2025 Богодухівською державною нотаріальної конторою позивачці повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 , оскільки нотаріусом встановлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна; позивачці рекомендовано з цього питання звернутися до суду. Відтак, між сторонами виник спір щодо визнання за позивачкою речового права на земельну ділянку, набутого нею після смерті батька в порядку спадкування. Позивачка вважає, що вона успадкувала це речове право після смерті батька, а тому спір має бути вирішений в судовому порядку. Крім того, при додатковому опрацюванні матеріалів спадкової справи установлено розбіжності в імені спадкодавця в правовстановлюючому документі на земельну ділянку із іменем в свідоцтві про смерть; в Державному акті на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, що виданий 12.06.1995 Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, указано « ОСОБА_3 », а в свідоцтві про смерть « ОСОБА_4 ».

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 30 грудня 2025 року, відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 26 січня 2026 року, підготовче провадження по даній справі закрито та призначено судовий розгляд.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 30 березня 2026 року, за клопотанням сторони позивача вирішено повернутися до стадії підготовчого провадження в даній цивільній справі.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 02 червня 2026 року, підготовче провадження по даній справі закрито та призначено судовий розгляд.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Колєснік І.А. в судове засідання не з`явились, представник надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримав, прохав задовольнити.

Представник Богодухівської міської ради Харківської області Захаров А.М. в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позову не заперечував.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності в судовому засіданні сторін та їх представників.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступного.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 листопада 1969 року Воскресенівською сільською радою Богодухівського району, вбачається, що батьком ОСОБА_5 являється ОСОБА_4 .

24 вересня 1988 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 24 вересня 1988 року Ульянівською сільською радою Богодухівського району, актовий запис № 10.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 30 жовтня 2024 року Дергачівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 12.

Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 25 травня 2021 року, в Богодухівській державній нотаріальній конторі Харківської області 25 травня 2021 року заведено спадкову справу №260/2021, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 09 вересня 2025 року, встановлено факт постійного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_1 разом з її батьком - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 листопада 2025 року державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області, ОСОБА_1 на підставі ст. 1261 ЦК України, є спадкоємицею земельної ділянки площею 4, 9519 га, кадастровий номер 6320888300:01:001:0146, розташованої на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Згідно відповіді нотаріуса Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області від 04 грудня 2025 року № 1022/01-16, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на право постійного користування земельною ділянкою, право користування на яку підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, оскільки нотаріуси не можуть вчинювати нотаріальні дії за умови існування спору про право.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, на підставі вказаних доказів суд визнає доведеним факт того, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_3 .

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, виданим 16 червня 1995 року Ульянівською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 19 лютого 1993 року, ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,20 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Ульянівської сільської ради. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 227.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до Богодухівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, на спірну земельну ділянку. На вказану заяву Богодухівською держнотконторою листом за № 1314/01-16 від 24 грудня 2024 року було письмово повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою та вказано про спір щодо належності цього права до спадкового майна, оскільки право постійного користування земельною ділянкою припиняється зі смертю особи, якій воно належало.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до наступного.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поняття «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення особистого підсобного господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18 грудня 1990 року, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України України у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_3 йому на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року, справа № 179/1043/16-ц, у постанові від 23 червня 2020 року, справа № 922/989/18.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, ані відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд визначає, що ні за життя, ні після смерті ОСОБА_3 належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, доказів протилежного матеріали справи не містять, отже право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини після смерті останньої, фактом її смерті це речове право припинено не було, а тому позивач його успадкував.

У п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

На час видачі ОСОБА_3 . Державного акта на спірну земельну ділянку діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15 квітня 1993 року, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31.

Із наведених законодавчих норм слідує, що право постійного користування спірною земельною ділянкою було зареєстровано в установленому порядку, який діяв до 01 січня 2013 року, а отже є чинним, земельна ділянка є сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера і внесення відомостей до Національної кадастрової системи.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя та після смерті його право постійного користування спірною земельною ділянкою припинене не було, доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Щодо вимог заяви в частині належності правовстановлюючого документу, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ім`я батька ОСОБА_1 « ОСОБА_8 », що підтверджується копіями: свідоцтва про народження від 01 листопада 1969 року, копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 30 жовтня 2024 року, копією погосподарською книги на 2016-2020 роки, довідкою виконкому Улянівської сільської ради, актом від 09 квітня 2026 року.

З листа Богодухівської державної нотаріальної контори № 254/01-16 від 10 квітня 2026 року, вбачається, що при додатковому опрацюванні матеріалів спадкової справи установлено розбіжності в імені спадкодавця в правовстановлюючому документі на земельну ділянку із іменем в свідоцтві про смерть; в Державному акті на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, що виданий 12.06.1995 Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, указано « ОСОБА_3 », а в свідоцтві про смерть « ОСОБА_4 »; питання стосовно усунення цих розбіжностей підлягає вирішенню судом у спосіб встановлення судом факту належності правовстановлюючого документу спадкодавцю.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті

Встановлення даного факту, що має юридичне значення необхідне заявнику для підтвердження права власності на земельну ділянку.

Відповідно до листа ВСУ 01.01.2012 р. «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п.6 ч.1 ст.256 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

На підставі викладеного, суд вважає доведеним, що Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, виданий 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області на ім`я « ОСОБА_3 » належить ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред`явлених доказів.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 20, 1216 1218, 1220, 1222, 1225, 1268 ЦК України, ст.ст. 4, 5,10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 293, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права користування земельною ділянкою задовольнити.

Встановити як юридичний факт, що Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, виданий 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області на ім`я « ОСОБА_3 » належить ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право постійного користування, у порядку спадкування, земельною ділянкою площею 1,20 га, для ведення особистого підсобного господарства, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013283, виданий 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Богодухівська міська рада, ЄДРПОУ 04058640, місцезнаходження: площа Соборності, 2 м. Богодухів, Харківської області.

Повний текст рішення виготовлений 17 липня 2026 року.

СУДДЯ