Рішення № 138302675, 17.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокуСправа №160/2670/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

06.02.2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усенко Аліна Олександрівна звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області № 01/к/тр від 08 січня 2026 року "Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів";

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови з питань діяльності виконавчих органів Чернеччинської сільської ради з 09 січня 2026 року;

- стягнути з Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 09.01.2026 року до дня фактичного поновлення;

- допустити негайне виконання рішення суду, в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Чернеччинською сільською радою Самарівського району Дніпропетровської області. ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням в порядку статті 38 Кодексу законів про працю України. Розпорядженням №01/к/тр від 08.01.2026 року звільнено ОСОБА_1 з посади заступника голови з питань діяльності виконавчих органів Чернеччинської сільської ради. Рішення щодо звільнення прийнято одноособово сільською головою, без оголошення заяви на пленарному засіданні. Розпорядження про звільнення прийнято з порушенням процедури передбаченої Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Регламенту Чернеччинської сільської ради. Отже, на думку позивача, звільнення ОСОБА_1 відбулося без законної підстави, відповідно останній повинен бути поновлений на попередній роботі, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 13.03.2026 року. Також вказаною ухвалою суду відповідача зобов`язано надати до суду додаткові докази.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено повністю. Зобов`язано Чернеччинську сільську раду Самарівського району Дніпропетровської області надати протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали належним чином завірені докази, а саме копію посадової інструкції Голови Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області Сільман Н.

25.02.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» та на поштову адресу суду від Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області надійшли два однакові за змістом письмові відзив на позов, в яких відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, так як висунуті позивачем вимоги являються безпідставними, та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах чинного законодавства. Так, відповідач підтверджує, що дійсно ОСОБА_1 перебував у трудових відносних з Чернеччинською сільською радою Самарівського району Дніпропетровської області. Зокрема, на підставі рішення сесії Чернеччинської сільської ради № 2785-37/VІІІ від 29.11.2024 року, ОСОБА_1 був затверджений заступником голови з питань діяльності виконавчих органів Чернеччинської сільської ради, з 04 грудня 2024 року. 25 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся на ім`я голови Чернеччинської сільської ради Сільман Н.С. з власноручною письмовою заявою, якою прохав звільнити його з займаної посади за власним бажанням, з визначеною датою 09 січня 2026 року. Так як посада заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів відноситься до посадових осіб місцевого самоврядування, яка затверджується радою, в день подання ОСОБА_1 письмової заяви про звільнення за власним бажанням, сільським головою було надано вказівку, про підготовку для розгляду заяви на найближчому пленарному засідання сесії сільської ради, що вбачається із змісту письмової резолюції, проставленої безпосередньо на поданій заяві. 06 січня 2026 року сільським головою Чернеччинської сільської ради винесене розпорядження № 02-р.26 «Про скликання п`ятдесятої позачергової сесії Чернеччинської сільської ради VІІІ скликання», яким, серед визначеного порядку денного, питанням № 5 було визначено розгляд заяв, доповідачем за яким являлась безпосередньо сільський голова. Пленарне засідання було призначене на 08 січня 2026 року, о 09 годині 00 хвилин. 08 січня 2026 року, згідно розпорядження сільського голови № 02-р.26 від 06.01.26 року, було скликано сесію, однак на відповідне пленарне засідання прибуло лише 10 депутатів сільської ради, із загальної кількості 20 особи. В зв`язку з тим, що за результатами реєстрації депутатів, які прибули на пленарне засідання п`ятдесятої сесії восьмого скликання, було встановлено відсутність кворуму, пленарне засідання не відбулося. Вказаний факт було відображено в протоколі пленарного засідання від 08 січня 2026 року. Таким чином, станом на 08 січня 2026 року, пленарне засідання сесії Чернеччинської сільської ради, на якому повинна була в тому числі бути оголошеною заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, не відбулося. Зазначає, що станом на 08 січня 2026 року ОСОБА_1 жодних дій, направлених на відкликання своєї письмової заяви від 25.12.2025 року про звільнення за власним бажанням не вчиняв, та навпаки, при спілкування з посадовими особами сільської ради, в тому числі сільським головою, наголошував, що підтримує подану заяву, що в свою чергу вимагало від уповноважених осіб сільської ради вчинення дій, які б забезпечували суворе дотримання вимог чинного законодавства, в частині дотримання трудових прав працівника. Керуючись вищевикладеними нормами чинного законодавства та покладаючи в основу свого рішення перш за все необхідність суворого дотримання трудових прав фізичної особи, зважаючи на той факт, що з моменту написання ОСОБА_1 заяви про звільнення пройшло 14 днів (два тижні), 08 січня 2026 року сільським головою Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області було видано розпорядження № 01/к/тр «Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів», яким ОСОБА_1 було звільнено з посади, за його власним бажанням, у відповідності до вимог ст. 38 КЗпП України. Фактично залишення без вирішення заяви ОСОБА_1 від 25.12.2026 року про звільнення його з місця роботи за власним бажанням, станом на 09.01.2026 року призводило б до примушування особи виконувати свої трудові обов`язки, що відповідно прямо б суперечило вимогам ст.43 Конституції України та положенням ст. 38 КЗпП України. Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

04.03.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій надано міркування та аргументи щодо наданих позивачем у відзиві заперечень. Відповідачем підтверджено, що посада заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів відноситься до посадових осіб місцевого самоврядування, яка затверджується радою. Вкотре відповідачем підтверджено, що пленарне засідання, призначене на 08 січня 2026 року, о 09 годині 00 хвилин згідно розпорядження сільського голови № 02-р.26 від 06.01.26 року, було скликано сесію, однак на відповідне пленарне засідання прибуло лише 10 депутатів сільської ради, із загальної кількості 20 особи. В зв`язку з тим, що за результатами реєстрації депутатів, які прибули на пленарне засідання п`ятдесятої сесії восьмого скликання, було встановлено відсутність кворуму, пленарне засідання не відбулося. Вказаний факт було відображено в протоколі пленарного засідання від 08 січня 2026 року. Тобто, відповідачем по справі визнано обставину, станом на 08 січня 2026 року, пленарне засідання сесії Чернеччинської сільської ради, на якому повинна була в тому числі бути оголошеною заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, не відбулося. Питання щодо звільнення ОСОБА_1 на пленарному засіданні не приймалося. Голова сільської ради не має право одноособово приймати рішення щодо звільнення з виборної посади особи, або щодо прийняття такої особи на посаду. Враховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

19.05.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, зокрема, про те, що відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1,2 ст. 257, ч. 1 ст. 260 КАС України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 17.07.2026 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Чернеччинською сільською радою Самарівського району Дніпропетровської області.

Зокрема, на підставі рішення сесії Чернеччинської сільської ради № 2785-37/VІІІ від 29.11.2024 року, ОСОБА_1 був затверджений заступником голови з питань діяльності виконавчих органів Чернеччинської сільської ради, з 04 грудня 2024 року.

25 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся на ім`я голови Чернеччинської сільської ради Сільман Н.С. з власноручною письмовою заявою, якою прохав звільнити його з займаної посади за власним бажанням, з визначеною датою 09 січня 2026 року.

Так як посада заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів відноситься до посадових осіб місцевого самоврядування, яка затверджується радою, в день подання ОСОБА_1 письмової заяви про звільнення за власним бажанням, сільським головою було надано вказівку, про підготовку для розгляду заяви на найближчому пленарному засідання сесії сільської ради, що вбачається із змісту письмової резолюції, проставленої безпосередньо на поданій заяві.

06 січня 2026 року сільським головою Чернеччинської сільської ради винесене розпорядження № 02-р.26 «Про скликання п`ятдесятої позачергової сесії Чернеччинської сільської ради VІІІ скликання», яким, серед визначеного порядку денного, питанням № 5 було визначено розгляд заяв, доповідачем за яким являлась безпосередньо сільський голова. Пленарне засідання було призначене на 08 січня 2026 року, о 09 годині 00 хвилин.

Однак на відповідне пленарне засідання прибуло лише 10 депутатів сільської ради, із загальної кількості 20 особи.

У зв`язку з тим, що за результатами реєстрації депутатів, які прибули на пленарне засідання п`ятдесятої сесії восьмого скликання, було встановлено відсутність кворуму, пленарне засідання не відбулося. Вказаний факт було відображено в протоколі пленарного засідання від 08 січня 2026 року.

Таким чином, станом на 08 січня 2026 року, пленарне засідання сесії Чернеччинської сільської ради, на якому повинна була в тому числі бути оголошеною заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, не відбулося.

08 січня 2026 року сільським головою Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області було видано розпорядження № 01/к/тр «Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів», яким ОСОБА_1 було звільнено з посади, за його власним бажанням, у відповідності до вимог ст. 38 КЗпП України.

12.01.2026 року (зареєстровано 13.01.2026 року вх. №03) ОСОБА_1 подано до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області заяву про відкликання заяви про звільнення від 25.12.2025 року.

Листом Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області від 14.01.2026 року №44/01-13 позивачу повідомлено про відсутність підстав для задоволення заяви від 13.01.2026 року вх. №03 про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, у зв`язку із тим, що трудові відносини із ним були припинені 08.01.2026 року, що підтверджується відповідним розпорядчим документом.

Не погоджуючись із розпорядженням Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області № 01/к/тр від 08 січня 2026 року "Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів", позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

У відповідності до положень ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Варто зазначити, що за змістом статті 43 Конституції України, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституцією України забороняється використання примусової праці (примусовою працею не вважається лише військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан).

Згідно з статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно зі статтями 2, 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно- розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є зокрема виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини третьої статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.

Статтею 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлені підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування, які можуть бути як загальними, що передбачені Кодексом законів про працю України, так і спеціальними, що визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Порядок звільнення членів виконавчого комітету ради передбачається регламентом ради.

Положеннями ч. 1 ст. 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У той же час, відповідно до норм ст. 38 КЗпПУ встановлено гарантоване право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, за умови попередження про це роботодавця письмово за два тижні.

Фактично, норми ст. 38 КЗпП, визначають законодавчу часову межу правомірності поведінки роботодавця при вирішенні питання за результатами розгляду заяви працівника про розірвання трудового договору, що як наслідок вказує, про обов`язковість прийняття такого рішення в межах двох тижнів.

Керуючись вищевикладеними нормами чинного законодавства та покладаючи в основу свого рішення перш за все необхідність суворого дотримання трудових прав фізичної особи, зважаючи на той факт, що з моменту написання ОСОБА_1 заяви про звільнення пройшло 14 днів (два тижні), 08 січня 2026 року сільським головою Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області було видано розпорядження № 01/к/тр «Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів», яким ОСОБА_1 було звільнено з посади, за його власним бажанням, у відповідності до вимог ст. 38 КЗпП України.

Суд зазначає, що прийняте розпорядження «Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів» № 01/к/тр від 08.01.2026 року було вмотивоване перш за все обов`язком органу місцевого самоврядування забезпечення гарантованих Конституцією та законами України прав фізичної особи на працю.

Станом на 08.01.2026 року ОСОБА_1 наголошував на бажанні звільнитися з займаної посади за власним бажанням та жодних дій, щодо відкликання поданої 25.12.2025 року заяви про звільнення не вчиняв.

Фактично залишення без вирішення заяви ОСОБА_1 від 25.12.2026 року про звільнення його з місця роботи за власним бажанням, станом на 09.01.2026 року призводило б до примушування особи виконувати свої трудові обов`язки, що відповідно прямо б суперечило вимогам ст.43 Конституції України та положенням ст. 38 КЗпП України.

В контексті вищевикладеного, слід зазначити, що ОСОБА_1 (позивач) фактично повністю погодився з винесеним розпорядженням сільського голови про звільнення його з посади заступника голови з питань діяльності виконавчих органів, після двох тижнів з моменту ініціювання ним такого звільнення, на що яскраво вказує той факт, що вже починаючи з 09.01.2026 року (п`ятниця) Карлов припинив відвідувати робоче місце, та жодних дій, направлених на спроби виходу на роботу не вчиняв, самоусунувся від спілкування з посадовими особами органу місцевого самоврядування.

ОСОБА_1 , починаючи з 09.01.2026 року самоусунувся від спілкування з посадовими особами Чернеччинської сільської ради, в тому числі в телефонному режимі, робоче місце не відвідував.

Суд зазначає, що поведінка ОСОБА_1 , у вигляді припинення відвідувати робоче місце, сама по собі вказувала не відсутність в нього намірів та бажання продовжувати трудові обов`язки з Чернеччинською сільською радою, так як в іншому випадку відповідач не здійснював би жодних дій, направлених на звільнення працівника.

Положеннями ч. 2 ст. 38 КЗпП України визначено: «Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору».

В постанові Верховного Суду від 05.04.2023 року по справі № 295/14567/20 зроблено правові висновки, що «трудові відносини можуть бути продовжені з працівником, який подав заяву про звільнення лише в разі наявності одночасно двох умов, коли працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору та за умови, коли на його місце не запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору».

В даному конкретному випадку жодних перешкод для продовження трудової діяльності з боку посадових осіб Чернеччинської сільської ради відносно ОСОБА_1 не вчинялося, його посада після звільнення залишається і до теперішнього часу вакантною, що як наслідок навпаки вказує на наявній зацікавленості органу місцевого самоврядування у продовженні співпраці з позивачем, однак саме ОСОБА_1 наполягав (написанням власноручної заяви про звільнення, поведінкою у вигляді припинення відвідування робочого місця) на припиненні з ним трудових обов`язків у строк, чітко визначений у письмовій заяві, а саме з 09.01.2026 року.

В подальшому, діючи в повній суперечності зі своєю попередньою поведінкою, 13 січня 2026 року, після припинення з Чернеччинською сільською радою будь-яких трудових відносин на протязі останніх 5 днів, ОСОБА_1 прибув до Чернеччинської сільської ради та подав надруковану від свого імені заяву, за змістом якої прохав відкликати раніше подану ним заяву про звільнення.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 , подаючи заяву про відкликання його попередньої заяви про звільнення, вдався до суб`єктивного аналізу порядку звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів Чернеччинської сільської ради, при цьому не зазначив жодних причин чи наявності об`єктивних перешкод, які завадили йому відвідувати робоче місце з 09.01.2026 року.

Виходячи із перебігу фактичних обставин ОСОБА_1 25.12.2025 року звернувся з власноручною заявою про звільнення з місця роботи, за власним бажанням, на протязі наступного двотижневого терміну наголошував на її задоволенні, жодних дій на відкликання своєї заяви про звільнення не вчиняв, та по завершенню двотижневого терміну припинив відвідувати робоче місце, тим самим підтвердив власне волевиявлення, щодо свого звільнення, однак через п`ять днів після звільнення, вирішив подати заяву про відкликання свого попереднього волевиявлення, усвідомлюючи, що відповідна юридична дія відповідачем вже вчинена і навіть фактично ним була погоджена.

Суд вважає, що звернення ОСОБА_1 13.01.2026 року з заявою «про відкликання власної заяви про звільнення від 25.12.25 року», являється спробою відвертого зловживання власними правами та очевидним проявом суперечливої поведінки, на ґрунті особистих мотивів, що являється недопустимим.

Верховний Суд у своїй сталій практиці активно застосовує доктрину римського права «venire contra factum proprium» (принцип заборони суперечливої поведінки), що базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Так, відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 добросовісність це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).

Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).

Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).

За вказаних обставин, суд вважає, що поведінка ОСОБА_1 не можете вважатися добросовісною, являється відверто суперечливою, при цьому під час звернення до суду з позовною заявою позивач самоусунувся від надання суду обґрунтувань причин своєї суперечливої поведінки.

Натомість суд вважає, що з боку Чернеччинської сільської ради було прийнято законне розпорядження з приводу звільнення працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням та відповідно не допущено порушень трудових прав особи, в тому числі забезпечено дотримання термінів, визначених трудовим законодавством, при звільнення працівника з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України.

Додатково слід зазначити, що рішенням сесії Чернечинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області від 24 грудня 2020 року № 117-3/VІІІ «про затвердження регламенту Чернеччинської сільської ради», яким відповідно було затверджено Регламент Чернеччинської сільської ради (далі за текстом - Регламент).

Предметом регламенту, у відповідності до ст. 2, серед іншого, являється обрання і затвердження посадових осіб місцевого самоврядування та інші процедури, які випливають з повноважень ради, встановлених Конституцією та законами України.

Розділом ІІ.3 Регламенту визначені посадові особи громади, до яких віднесено голову громади (ст. 15), секретаря ради (ст. 16), старости (ст. 17), при цьому у вказаному розділі посаду заступника голови, як таку, не передбачено.

В свою чергу, положеннями ст. 69 Регламенту врегульовано порядок обрання членів виконавчого комітету ради, та змістом вказаної статті визначено можливість входження до виконавчого комітету заступників голови, що відповідно надає можливість ідентифікувати вказану посаду як посаду в орані місцевого самоврядування.

Ст. 70 Регламенту врегульовано порядок звільнення з посад за власним бажанням та вказано:

«1. Будь-яка посадова особа, обрання чи призначення якої передбачено цим регламентом, у будь-який час може скласти свої повноваження за власним бажанням шляхом подання відповідної заяви на ім`я голови громади.

2. Рішення про задоволення заяви вважається прийнятим з моменту оголошення цієї заяви на пленарному засіданні ради, при цьому голосування не проводиться».

Виходячи із змісту ст. 70 Регламенту вбачається, що рішення сесії Чернеччинської сільської ради для звільнення посадової особи органу місцевого самоврядування, за умови ініціювання нею звільнення за власним бажанням, не вимагається і прийняття рішення про звільнення працівника не залежить від волевиявлення депутатів.

Вказаний порядок звільнення посадової особи з посади за власним бажанням встановлено саме з метою забезпечення дотримання прав особи на обрання вільного місця роботи, та обмеження потенційної можливості зловживання депутатським корпусом чи головою громади в частині порушення строків звільнення особи з місця роботи, визначених трудовим законодавством.

Оголошення заяви посадової особи про звільнення за власним бажанням на пленарному засідання, виходячи із змісту ч.2 ст. 70 Регламенту, фактично необхідне для доведення до відома депутатів факту такого звільнення і не впливає на можливість прийняття у даному конкретному випадку альтернативного рішення, окрім звільнення працівника за його ініціативою.

Сесія органу місцевого самоврядування, навіть виконуючи повноваження вищого органу управління, позбавлена можливості встановлювати строки для звільнення працівника, чим відмінні від визначених законом, зокрема ст. 38 КЗпП України, що в тому числі прямо вбачається із змісту ч.2 ст. 70 Регламенту, якою встановлено лише оголошення заяви, без отримання будь-якого рішення.

Фактично порядок прийняття рішення за заявою посадової особи про звільнення за власним бажанням вже визначено на законодавчому рівні, і даний порядок та строки було дотримано при звільненні з посади ОСОБА_1 .

Суд вважає, що своєю нелогічною (суперечливою) поведінкою позивач виключно бажає створити штучний спір та шляхом введення суду в оману щодо своєї дійсної поведінки, щонайменше забезпечити собі можливість отримання заробітної плати за час, коли особа не виконувала жодні трудові обов`язки, що вбачається із вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд в постанові від 14.08.2023 року по справі № 209/1046/21 вказав, що «вирішуючи вимоги про оскарження наказу про припинення трудового договору за власним бажанням суди повинні з`ясувати, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Враховуючи вищевикладене, в ході розгляду даної справи суд не встановив ознак протиправності розпорядження Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області № 01/к/тр від 08 січня 2026 року "Про звільнення заступника голови з питань діяльності виконавчих органів".

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а отже, задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області (вул. Романа Савченка, буд. 40 А, село Гупалівка, Самарівський район, Дніпропетровська область, 51110, код ЄДРПОУ 20241361) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна