Рішення № 138302411, 15.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 рокуСправа №160/9822/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046850019899 від 31.12.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.10.1983р, з 20.06.1985 року по 31.12.1986 року; з 20.09.1992 року по 17.05.1993 року; з 18.05.1993 року по 11.09.1998 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.12.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся із заявою і документами в підтвердження стажу про призначення пенсії за віком, проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на неможливість зарахувати всі періоди роботи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/9822/26 призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання ухвали суду надіслало завірену копію електронної пенсійної справи позивача.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав наведених в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні позивачу пенсії.

Ухвалою суду від 22.06.2026 продовжено строк розгляду справи №160/9822/26 на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Позивач- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася 23.12.2025 до пенсійного органу із заявою і документами про призначення пенсії за віком .

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішенням №046850019899 від 31.12.2025 відмовило ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за відсутності необхідного страхового стажу 32 роки.

При прийнятті рішення Головне управління Пенсійного фонду виходило з наступного.

Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 ороків.

Необхідний страховий стаж визначений пунктом 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки.

Вік заявника 60 років 4 місяці.

Страховий стаж особи становить 28 років 5 місяців 7 днів.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.10.1983, а саме:

з 20.06.1985 по 31.12.1986, оскільки дату звільнення та номер наказу про звільнення дописано чорнилом іншого кольору;

з 20.09.1992 по 17.05.1993 та з 18.05.1993 по 11.09.1998, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Позивач не погодившись з рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, звернувся з позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV).

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-ІV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162 в редакції на час внесення спірних записів) трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.

За п. 2.2. Інструкції №162 у трудову книжку вносяться, зокрема :відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: "1984.05.01", у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01.84".

Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору (п. 2.3. Інструкції №162).

За п. 2.13. Інструкції №162 у графі 3 розділу " Відомості про роботу " як заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначено в такий цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, провадяться: для робітників - відповідно до найменувань професій, зазначених у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників - відповідно до найменувань посад, зазначених у Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.

В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58) з аналогічними положеннями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).

За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.06.1985 по 31.12.1986.

Дослідивши записи трудової книжки НОМЕР_2 від 11.10.1983, суд встановив, що ОСОБА_1

20.06.1985 прийнята на посаду діловода-секретаря в Борщевську середню школу №1 на час декретної відпустки відповідно до наказу №532 від 20.06.1985 (запис 3);

31.12.1986 у зв`язку з виходом після декретної відпустки діловода, звільнена згідно договору відповідно до наказу №80 від 31.12.1986 (запис 4).

Трудова книжка за вказаний період містить відомості щодо, дат роботи, посади позивача, прийому на роботу, звільнення, підстави внесення записів. Записи засвідчені підписами посадових осіб і скріплені печатками підприємства.

Щодо зауваження відповідача про допис дати звільнення та номеру наказу про звільнення чорнилом іншого кольору, суд зазначає наступне.

Пунктом 8.1. Інструкції №162 встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців".

За п. 18 Постанови №656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Такі ж положення наведені і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Виходячи з наведених правових норм на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

У зв`язку з наведеним, суд вважає можливим зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 20.06.1985 по 31.12.1986.

До страхового стажу позивача також не були зараховані його періоди роботи з 20.09.1992 по 17.05.1993 та з 18.05.1993 по 11.09.1998, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Робота позивача у вказані періоди підтверджується записами копії трудової книжки позивача.

Так, 20.09.1992 ОСОБА_1 була прийнята в середню неповну сільську школу №285, м. Мурманськ Мурманської області, прибиральницею службових приміщень відповідно до наказу №11 л/с від 14.09.1992 (запис 7);

17.05.1993 - звільнена за власним бажанням за доглядом за дитиною за ст. 31 РСФСР відповідно до наказу №4 л/с від 13.05.1993 (запис 8);

18.05.1993 - прийнята на посаду телефоніста ІІ розряду Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 відповідно до наказу №61 від 18.05.1993 (запис 9);

11.09.1998 звільнена за власним бажанням у зв`язку із закінченням служби чоловіка і переїздом на постійне місце проживання за ст. 31 КЗОТ рф відповідно до наказу №128 від 11.09.1998 (запис 10).

Суд зазначає, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону№ 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД (Угода від 13.03.1992).

Відповідно до ст. 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

В силу положень ст. 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до ст. 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірні періоди.

З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Крім того, Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Водночас, відповідно до п. 2 ст. 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Виходячи з вищенаведеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким відмовлено у зарахуванні позивачу спірних періодів роботи визнається судом протиправним і підлягає скасуванню.

Спірні періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку Пенсійний фонд має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Призначення пенсії за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів пенсійного фонду щодо призначення пенсії, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, отже, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Суд зазначає, що зобов`язавши відповідача зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.

Вказані вимоги є передчасними, оскільки вказаним діям передує належний розгляд заяви про призначення пенсії.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, а також дискреції Пенсійного фонду в питаннях призначення та нарахування пенсії, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у рішенні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн. відповідно до квитанції про сплату № 9318-7925-7071-5302 від 17.04.2026.

Суд, керуючись положеннями ст. 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 532,48 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область,65012 , код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №046850019899 від 31.12.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область,65012 , код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди роботи, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.10.1983р, з 20.06.1985 року по 31.12.1986 року; з 20.09.1992 року по 17.05.1993 року; з 18.05.1993 року по 11.09.1998 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область,65012 , код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 23.12.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, Одеська область,65012 , код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона