Рішення № 138300394, 13.07.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8801/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.,

з участю:

секретаря судового засідання Салика С.М.,

представника позивача Шкарупська-Баранова Н.Б.,

представника відповідача 1 Лещик Н.В.,

представника відповідача 2 Кісіль Р.Л.,

представника третьої особи 2 Онищак М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Держави України, в особі Львівської обласної прокуратури (адреса: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17-19, код ЄДРПОУ: 02910031), Держави України, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: 79005, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ: 40108833), третя особа 1: Державна Казначейська служба України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ: 37567464), третя особа 2: Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові (адреса: 79000, м. Львів, вул. Максима Кривоноса, 6, код ЄДРПОУ: 42334907) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Держави України, в особі Львівської обласної прокуратури, Держави України, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа: Державна Казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, в якій просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду: незаконним затриманням - у сумі 30 000 гривень, застосованим під час досудового розслідування кримінального провадження катуванням - у сумі 100 000 гривень; незаконним взяттям і триманням під вартою - в сумі 436 000 гривень; незаконним обранням запобіжного заходу у вигляді застави і перебування під ним - у сумі 1 080 000 гривень та незаконним призначенням процесуальних обов`язків - у сумі 48 000 гривень; незаконним перебуванням під слідством і судом - у сумі 1 148 000 гривень, а всього 2 842 000 (два мільйони вісімсот сорок дві тисячі) гривень та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 06.06.2020 року на підставі заяви ОСОБА_2 працівниками Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №12020140070000984 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 187 КК України. 09.06.2020 року за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР внесено відомості про ще одне кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 статті 153 КК України (кримінальне провадження №12020140070000997), яке було об`єднане з попереднім. 30.06.2020 року з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку позивач був затриманий працівниками Сихівського ВП ГУ НП, після чого о 14 год. 00 хв. йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 статті 187 та ч. 1 статті 153 КК України. Того ж дня слідчим суддею Сихівського районного суду м. Львова позивачу було обрано запобіжних захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. 20.08.2020 року у кримінальному провадженні прокурором затверджено обвинувальний акт і скеровано його для розгляду до Сихівського районного суду м. Львова. 28.08.2020 року у підготовчому засіданні судом ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. 08.10.2020 року судом продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, визначено альтернативний запобіжний захід - заставу в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 105 100 грн., а також призначено ряд обов`язків, передбачених ч. 5 статті 194 КПК України. варти. 16.10.2020 року мати позивача ОСОБА_3 внесла заставу і ОСОБА_1 був звільнений з-під варти. Ухвалами від 20.11.2020 року, 06.01.2021 року, 08.02.2021 року суд продовжував строк дії обов`язків, покладених на позивача, востаннє до 08.04.2021 року. Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20.12.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 статті 187 та ч. 1 статті 153 КК України та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину, а також скасовано запобіжний захід у вигляді застави. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25.06.2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення. Внаслідок незаконних дій та рішень працівників Сихівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області (тепер - Львівського районного управління поліції №2 ГУ НП у Львівській області), прокурорів Львівської місцевої прокуратури №1 (тепер - Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської обласної прокуратури), учиненими під час проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні, під час розгляду цього провадження судом, позивачу була заподіяна значна моральна шкода, яку цією заявою просить відшкодувати.

Позивач зазначає, що незаконне затримання тривало приблизно з 08 години 30 хвилин до 17 години 30 хвилин, коли його привезли у Сихівський районний суд м. Львова. Неправомірними діями поліцейські заподіяли йому моральну шкоду, адже мирно розпочавши свій день, без будь-яких для цього законних приводів ОСОБА_1 вмить був позбавлений практично усіх прав людини і громадянина, цілий день відчував стрес, емоційна напруга лишень зростала, думки плутались від можливих причин виникнення цієї ситуації. Позивач зазначає, щр у нього почастішав ритм серця, розболілась голова, ледь не впав у ступор. До цього додався ще й фізичний біль. спричинений побиттям. Незаконне затримання стало поворотним днем у його житті, змінило майбутнє виключно у гірший бік, бо наступні чотири роки він був змушений методично, терплячи зухвалі твердження та висловлювання прокурорів, доводити свою невинуватість. Заподіяну незаконним затриманням моральну шкоду оцінює в 30 000 грн. У зазначену вище суму не включено моральну шкоду, заподіяну катуванням, що було застосоване працівниками СКР Сихівського ВП, який є оперативним підрозділом. Це катування відбулось у процесі затримання та утримування позивача як підозрюваного, застосоване з метою примушування його до зізнання у вчиненні злочину. 30.06.2020 року перед 11 годиною оперативні працівники Сихівського відділу поліції та ГУ НП у Львівській області, вимагаючи від позивача зізнання, застосували до нього незаконні методи слідства грубу фізичну силу. Під час побиття ОСОБА_1 відчував сильний біль у місцях прикладання поліцейськими сили, адже били вони його руками, стисненими у кулаки. Позивачу завдали близько 30 ударів, в основному у грудну клітку, спину, а коли останній захищався, удари приходились по руках. Про силу ударів вказує така травма як гематома на передпліччі лівої руки, діаметром близько 5 сантиметрів. На цій руці під шкірою утворився масивний згусток крові, який виступав ледь не на 1 сантиметр від решти поверхні. Протягом кількох перших днів перебування в установі №19 ОСОБА_1 відчував головний біль, а з правого вуха виділялась якась водяниста рідина. Біль у вусі протримався більше трьох тижнів. Приблизно у той же час дещо покращився слух, але до первинного рівня він так й не повернувся. Після побиття також боліли грудна клітка, спина та руки, адже удари були сильними і залишили на тілі більше 10 синців. Маючи на меті захистити свої права, довести свою невинуватість та покарати за ці дії поліцейських, 08.07.2020 року через свого захисника позивач звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення до ТУ ДБР у м. Львові. У заяві просив: внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 365 КК України; визнати його потерпілим у цьому кримінальному провадженні; негайно провести за участю лікаря освідування ОСОБА_1 , оскільки сліди побиття протягом найближчого часу можуть зникнути; з метою фіксації тілесних ушкоджень та визначення ступеню їх тяжкості призначити судово-медичну експертизу. 09.07.2020 року на підставі заяви слідчим першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР Лозою І.І. до ЄРДР за №62020140000000783 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 365 ч. 2 КК України. Однак, в подальшому слідчий жодних передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України дій не вчинив. З метою активізації досудового розслідування, зокрема для фіксації наявних у тілесних ушкоджень, захисник позивача звернувся до слідчого Лози І.І. із клопотанням про проведення негайного допиту ОСОБА_1 , призначення судово-медичної експертизи та вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на збирання і фіксацію доказів. Із відповіді слідчого Лози І.І. №12-03/1-18753вих-20 від 29.07.2020 року вбачається, що слідчий розглядає позивача у кримінальному провадженні не як потерпілого, а як завника, а тому представник позивача навіть не має правових підстав для заявлення клопотань у цьому провадженні. Представнику лист був вручений аж 05.08.2020 року, в той час, коли практично усі наслідки побиття, крім погіршення слуху, зникли. Проведення в той період судової експертизи вже було позбавлене змісту і могло б бути використане виключно для спростування слів ОСОБА_1 . Лишень через три місяці після подання заяви слідчий ОСОБА_4 прийшов до позивача в установу №19 для допиту як свідка. Усвідомивши, що згаяно час і він не має наміру встановлювати жодні обставини, позивач відмовився від дачі показань. Як ствердив у суді прокурор, кримінальне провадження №62020140000000783 станом на час розгляду справи про обвинувачення позивача було закрите за відсутності складу кримінального правопорушення. розслідування Заподіяну моральну шкоду вчиненим під час досудового кримінального провадження катуванням позивач оцінює в 100 000 гривень. Під вартою позивач провів з 30 червня до 16 жовтня 2020 року, тобто на 109 днів був брутально позбавлений права вільно пересуватись, вирваний із звичної обстановки, змушений підкорятись встановленому державою жорстким правилам поведінки в місцях позбавлення волі, обмежений у низці конституційних прав, зокрема у праві на свободу, вільний вибір місця проживання, на медичну допомогу, на працю та ряду інших прав людини і громадянина. Увесь цей час ОСОБА_1 був відірваний від дружини та сина, не відвідував свого батька та матір, не заробляв коштів, щоб утримувати їх, не міг їм допомагати, більше того, кілька місяців вони були змушені піклуватись за нього. З ув`язнення позивач повернувся у вкрай поганому психологічному стані, адже перебував у постійному стресі, у незвичній для нього обстановці, із незнайомими та вороже налаштованими до нього людьми. Тривалий час ОСОБА_1 не відчував себе у безпеці, не міг спокійно спати, став напруженим. багато раніше звичних для нього речей та вчинків інших людей почали викликати спонтанне, неконтрольоване роздратування. Якщо раніше позивач був веселим та життєрадісним, любив бути у товаристві, то після перебування під вартою на самоті почуває себе комфортніше. Хоча позивач повернувся додому, спогади про час, проведений у неволі, залишаються з ним. Інколи йому сняться окремі люди, котрі ледь не довели його до самогубства. Приїжджаючи у Львів для участі у судових засіданнях, він намагався якомога швидше залишити місто, щоб випадково не зустріти на вулиці колишніх співкамерників чи поліцейських Схівського ВП і не згадувати лихих часів. Нажаль, жах, з яким позивач через незаконне тримання під вартою стикнувся, залищиться з ним на усе життя, тому моральну шкоду в цій частині він оцінює в 436 000 грн., виходячи з розрахунку в 4000 грн. за кожен день проведений в ув`язненні (109 днів х 4000 грн.). Незаконне застосування до позивача застави протягом 45 місяців (з жовтня 2020 року до липня 2024 року) та покладення на нього обов`язків, передбачених ч. 5 статті 194 КПК України протягом 6 місяців (з 08.10.2020 року до 08.04.2021 року) змусило кардинально змінити своє життя, місце праці, місце проживання, зіпсувало стосунки з іншими людьми - кредиторами матері, вплинуло на побут, побут сім`ї, погіршило фінансове становище, сімейну атмосферу. Позивач намагався вирішити проблеми, однак в повній мірі не вдалось це зробити донині. Моральну шкоду, завдану незаконним перебуванням під заставою, оцінює в 1 080 000 грн., виходячи з розрахунку в 24 000 грн. за кожен місяць (45 місяців х 24 000 грн.), а незаконним накладенням процесуальних обов`язків у 48 000 грн., виходячи з розрахунку в 8 000 грн. за кожен місяць (6 місяців х 8000 грн.). Жахливе очікування кінцевого справедливого рішення суду тривало майже чотири роки. За цей час позивач втратив багато душевних, фізичних сил, був змушений припинити спілкування з окремими знайомими, бо вони вважають його причетним до злочину, змінив свій побут, звички, особисте та сімейне життя зазнало непоправних негативних змін. Зважаючи на викладене, внаслідок незаконного перебування під слідством та судом заподіяна моральна шкода в сумі 1 148 000 грн. виходячи з розрахунку 24000 у місяць (24000 грн. х 47 місяців + 24 000 грн. : 30 днів х 25 днів). У підсумку, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, моральну органів досудового розслідування, прокуратури та суду позивачу заподіяно шкоду в сумі 2 842 000 грн.

У зв`язку із наведеним, позивач просить позовні вимоги задоволити.

Ухвалою суду від 01 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання, з викликом сторін.

14 листопада 2024 року від представника відповідача Львівської обласної прокуратури Лещик Н. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив, зазначає, що 06.06.2020, на підставі заяви ОСОБА_2 , Сихівським ВП ГУ НП У Львівській області розпочато кримінальне провадження №12020140070000984 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 187 КК України. 30.06.2020 у вказаному кримінальному провадженні старшою слідчою ОСОБА_5 , за погодженням з прокурором Мармуляком В.Я., повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 187 КК України. 30.06.2020 ухвалою слідчого судді до підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому змінено на інший запобіжний захід у вигляді застави - 105,1 тис. грн. 19.08.2020 старшою слідчою ОСОБА_5 складено та процесуальним прокурором Дубасом В.В. затверджено обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 187 КК України, який цього ж дня скеровано до Сихівського районного суду м. Львова для розгляду по суті. Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20.12.2023 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 187 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Львівського апеляційного суду м. Львова від 25.06.2024 залишено без змін вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20.12.2023, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Представник відповідача зазначає, що у позовній заяві позивач зазначив, що під слідством та судом він перебував 47 місяців, а відтак просить стягнути 1 148 000 гривень моральної шкоди з розрахунку 24 000 гривень у місяць. Проте, чому саме таку суму останній застосує при визначенні місячного розміру, останнім не обґрунтовано. Не наведено жодних обґрунтованих розрахунків, з яких виходив позивач і при оцінюванні заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 30 000 гривень - за незаконне, на його думку, затримання, яке згідно з позовною заявою тримало приблизно 9 годин (з 08.30 год. до 17.30 год); 100 000 гривень моральної шкоди - за катування його працівниками СКР Сихівського ВП ГУНП у Львівській області під час його затримання та утримання його як підозрюваного у відділі поліції. Більше того, на підтвердження вказаних доводів, позивачем не долучено будь-яких медичних документів, що підтверджували факт спричинення йому тілесних ушкоджень; - 436 000 гривень моральної шкоди за час перебування позивача під вартою; - 1 128 000 моральної шкоди за обрання запобіжного заходу у вигляді застави і перебування під ним та призначення процесуальних обов`язків, оскільки застосування саме такого запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавлення особи свободи, не позбавило останнього звичайного образу свого життя і спілкування з близькими та рідними. Крім того, після набрання вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20.12.2023 стосовно ОСОБА_1 , сума застави в розмірі 105 100 грн., яка була внесена ОСОБА_3 та повернута останній. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Відтак, розмір відшкодування, наведений у позовній заяві, є необґрунтованим і безпідставним. Позовні вимоги ОСОБА_1 в сумі 2 842 000 грн. можуть спричинити надмірне навантаження на видатки Державного бюджету, що неможливо допустити саме зараз, коли Україна перебуває у військовому стані. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою, її розміром.

20 листопада 2024 року від представника відповідача Головне управління Національної поліції у Львівській області Кісіля Р.Л. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив, зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. ГУНП у Львівській області вважає доводи позивача про завдану моральну шкоду безпідставним з наступних причин: 1) відсутність доказів моральної шкоди: згідно з чинним вищенаведеним законодавством України, відшкодування моральної шкоди вимагає наявності доказів, які підтверджують факт заподіяння шкоди. В позовній заяві не було надано належних чи допустимих доказів, які б свідчили про конкретні страждання чи зміну звичного ритму життя позивача. 2) відсутність протиправних дій чи бездіяльності: дії посадових осіб були здійснені в рамках їхніх повноважень та відповідали чинному законодавству. Будь-які рішення та дії, зазначені в судовому матеріалі, мали підстави в законі та були спрямовані на виконання службових обов`язків. 3) необґрунтованість претензій: позивач не зумів підтвердити, що заподіяні їй шкоди були результатом неправомірних або недбалих дій наших працівників. Відповідно до чинного законодавства, без доказів протиправності дій неможливо визнати відповідальність держави за моральну шкоду. На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив лише певні обставини, що теоретично можуть свідчити про незаконність (протиправність) дій (бездіяльності) працівників прокуратури, однак він належно не обґрунтував та не надав доказів, які б підтверджували яким чином завдано йому моральну шкоду, в чому така полягає та необхідність відшкодування такої. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причиннонаслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.

27 листопада 2024 року від представника третьої особи Державної Казначейської служби України Стегній А.В. надійшли пояснення третьої особи щодо позову, у яких зазначає, що Казначейство не було учасником спірних правовідносин, прав та законних інтересів Позивача не порушувало та не володіє будь-яким відомостями щодо підстав та предмета позову, відтак не може надати суду будь-які докази, що стосуються справи. Позивач перебував під слідством чи судом з 30.06.2024 по 25.06.2024 (47 місяців 25 днів), розмір відшкодування моральної шкоди, визначений Позивачем у сумі 2 842 000,00 грн. є значно завищений та суперечить Закону, яким чітко вказано, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться за кожен місяць перебування під слідством чи судом (не зважаючи на кількість кримінальних проваджень). В свою чергу, Позивач повинен обґрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру та чим такі виражені. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Ухвалою суду від 23.04.2025 року залучено до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові.

19 травня 2025 року від представника третьої особи Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові Цунівської А.І. надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначила, що ТУ ДБР у м. Львові не приймало участі у досудовому розслідуванні кримінального провадження відносно позивача та, як наслідок, не вчиняло жодних дій на порушення прав останнього. Посилання в позовній заяві на неефективне здійснення досудового розслідування слідчими ТУ ДБР у м. Львові, яке за заявою позивача було розпочате відносно слідчої Сихівського ВП ГУНП у Львівській області, не повинні братись до уваги, оскільки позов пред`явлено саме у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, а не у зв`язку з неефективним досудовим розслідуванням. Проте, клопотання представника позивача справі у №461/8801/24, ані будь-які інші подані позивачем заяви/клопотання не містять обґрунтування та підстав, задля яких необхідне залучення ТУ ДБР у м. Львові, та не зазначено як рішення у цій справі може вплинути на права або обов`язки ТУ ДБР у м. Львові, та на які саме, і щодо якої із сторін - позивача чи відповідача.

Ухвалою суду від 03 липня 2025 року витребувано у Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові матеріали кримінального провадження №62020140000000783 про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 365 ч. 2 КК України, відомості про яке внесені 09.07.2020 року до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

17 вересня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шкарупської-Баранової Н.Б. надійшли пояснення щодо аналізу матеріалів кримінального провадження №62020140000000783 про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 365 ч. 2 КК України, відомості про яке внесені 09.07.2020 року до ЄРДР, в яких звернула увагу на очевидну неефективність досудового розслідування і повне небажання об`єктивно дослідити обставини кримінального правопорушення. Слідчий ТУ ДБР Лоза І. самоусунувся від проведення досудового розслідування. За увесь час досудового розслідування ОСОБА_6 особисто виконав наступне: - 13.07.2020 скерував листа в ЛУВП №19 з вимогою про надання інформації про наявність у ОСОБА_1 в момент поступлення тілесних ушкоджень та щодо його звернень за медичною допомогою. - 17.07.2020 року скерував доручення начальнику Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки НП України - 29.07.2020 скерував листа в ЛУВП №19 про надання копії медичної карти ОСОБА_1 - 17.08.2020 провів огляд копії медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 №518/20 - 15.09.2020 року скерував доручення начальнику Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки НП України про проведення допиту фельдшера ОСОБА_7 та ОСОБА_1 як свідків. - 29.09.2020 відвідав ОСОБА_1 в приміщенні ЛУВП №19 і склав протокол про відмову свідка від надання показань на підставі статті 63 Конституції України. - прийняв постанову про закриття кримінального провадження. У заяві ОСОБА_1 йшлося про вчинення відносно нього тяжкого кримінального праворушення групою працівників поліції. У даній справі слідчий повністю самоусунувся від проведення досудового розслідування кримінального провадження і незаконно переклав виконання своїх функцій та обов`язків на інший підрозділ тої ж Національної поліції, працівниками якої є основні фігуранти. допити усіх свідків, зокрема 17.07.2020 року оперуповноважених СКР Сихівського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 20.07.2020 року - слідчої ОСОБА_5 провів старший оперуповноважений Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки НПУ ОСОБА_10 , а допит фельдшера ОСОБА_7 оперуповноважений ОСОБА_11 . Тож такі дії слідчого ДБР вказують на очевидне небажання здійснювати ефективне розслідування, як того вимагає стаття 40 КПК України. (Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій). ОСОБА_6 не мав жодного наміру допитувати особисто й заявника ОСОБА_1 , позаяк аж 15.09.2020 року скерував начальнику Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки НП України доручення про проведення його допиту поліцейськими цього підрозділу. Особисте відвідування ОСОБА_1 слідчим Лозою І. 29.09.2020 року було вимушеною дією, оскільки оперативні працівники не мало доступу до ОСОБА_1 , що утримувався в ЛУВП №19. Наявна у протоколі допиту заява ОСОБА_1 про відмову від надання показань була логічним кроком відчаю, адже слідчий ОСОБА_6 спромігся на проведення допиту тільки через 3 місяці після застосування до ОСОБА_1 незаконних методів слідства і через 2 місяці та 21 день після його звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Безумовно, що станом на той час жодних очевидних тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_1 не залишилось, а час та механізм заподіяння травми внутрішнього вуха у зв`язку з перебігом тривалого періоду встановити неможливо. За увесь час досудового розслідування слідчий ОСОБА_12 не спромігся призначити судово-медичну експертизу чи хоча б організувати проведення елементарного медичного огляду ОСОБА_1 . Такі дії прямо вказують на повне небажання зафіксувати сліди побиття. Жодного розслідування не проведено слідчим ОСОБА_4 й з приводу встановлення місця та часу застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства. У розпорядження слідчого потрапили копії журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області. 30.06.2020 року ОСОБА_1 вперше зареєстрований у цьому журналі аж о 19 год. 59 хв. слідчою ОСОБА_5 . Отримавши клопотання адвоката Баранова С.О. від 24.07.2020 року про визнання його довірителя ОСОБА_1 потерпілим, слідчий ОСОБА_4 протиправно узагалі не розглянув його по суті і не надіслав ОСОБА_1 та адвокату відповіді на нього. Із наявної у кримінальному провадженні завуальованої відповіді, датованої 29.07.2020 року слід зрозуміти, що слідчий Лоза І.І. не вважав ОСОБА_1 потерпілим, а відтак його представник не має повноважень на заявлення будь-яких клопотань у цьому провадженні. Ця відповідь не була надіслана ні ОСОБА_1 , ні його представнику, тож про її існування позивач дізнався лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у Галицькому районному суді м. Львова у липні 2025 року. Таким чином, слідчий ДБР ОСОБА_4 умисно штучно створив перепони для реалізації ОСОБА_1 своїх прав як потерпілого, що позбавляло його можливості обстоювання своєї позиції.

08 грудня 2025 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 надав пояснення по справі, в яких пояснив, що у 2020 році він працював на автомийці у місті Львові. 30 червня 2020 року на вулиці біля роботи його перестріли три невідомі йому чоловіки у цивільному одязі і попросили проїхати з ними, не розуміючи, що відбувається, вирішив, що буде безпечніше втекти до автомийки, чоловіки кинулись за ним. Наздогнавши, вони силою одягнули кайданки на його руки і після цього повідомили, що вони працівники Сихівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області. Після затримання його привезли до Сихівського ВП, розташованого на проспекті Червоної Калини у м. Львові. Поліцейські звинуватили ОСОБА_1 у намаганні зґвалтувати якусь дівчину, стверджували, що мають докази його вину, а тому йому краще зізнатись. Позивач зазначив, що він нічого не вчиняв, тому наполягав на своїй невинуватості. В кабінеті було шість осіб і троє з них нанесли удари кулаками в різні частини тіла, вимагаючи, щоб він зізнався у вчиненні злочину. Після катування працівниками поліції ОСОБА_1 втратив слух на одне вухо. Пізніше було проведено впізнання, де потерпіла ОСОБА_2 впізнала його за голосом. Таким перебігом подій ОСОБА_1 був шокований, адже він не вчиняв нічого і був впевнений, що потерпіла не вкаже на нього. Близько 17 години 30 хвилин 30 червня 2020 року його доправили до Сихівського районного суду м. Львова для обрання запобіжного заходу, було обрано тримання під вартою без визначення розміру застави. 08 липня 2020 року ОСОБА_1 написав заяву про вчинення працівниками поліції злочину. Через 2-3 місяці прийшов слідчий ДБР, який сказав, що варто відмовитися від заяви, оскільки не має доказів. 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було обрано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, яку внесла його мати, позичивши гроші у знайомих та сусідів. Позивач зазначив, що за час перебування під слідством і судом він втратив багато душевних, фізичних сил, був змушений припинити спілкування з окремими знайомими, бо вони вважають його причетним до злочину, змінив свій побут, звички, особисте та сімейне життя зазнало непоправних негативних змін. На час звільнення з установи №19 позивач залишився без роботи, а родина без засобів для існування та з боргом, щоб забезпечити сім`ю змушений був працювати неофіційно та працював виключно у нічну зміну, щоб уникнути перевірок. Заробітної плати вистачало тільки на продукти харчування. Нічна праця вплинула на психологічних стан ОСОБА_1 , адже режим не співпадав з денним розкладом сім`ї, сукупність проблем були причиною сварок у сім`ї.

23 лютого 2026 року у судовому засіданні було допитано ОСОБА_13 в якості свідка, яка пояснила, що була дружиною позивача ОСОБА_1 , знала його як доброго, працьовитого, у них у шлюбі народився син. Позивач працював на автомийці, забезпечував сім`ю, був люблячим батьком. Зазначила, що 30 червня 2020 року ОСОБА_1 зателефонував їй приблизно о 18 годині і повідомив, що його затримали і везуть до СІЗО за підозрою у вчиненні крадіжки та зґвалтування, просив зателефонувати його працедавцю. Пізніше їй зателефонувала слідча, яка повідомила, що її чоловіка затримано і обрано запобіжний захід. Для їхньої сім`ї це завдало моральної шкоди, перебування в СІЗО наклало великий слід на стан її чоловіка та загалом на їхній шлюб, який пізніше розпався через моральний стан чоловіка. Зі слів чоловіка їй відомо, що працівники поліції били її чоловіка. Після того як ОСОБА_1 вийшов під заставу, їхній сім`ї довелось переїхати жити з села у місто Тернопіль, оскільки ставлення жителів села, сусідів та знайомих погіршилось.

15 квітня 2026 року у судовому засіданні було допитано ОСОБА_14 в якості свідка, який пояснив, що був адвокатом Сопка І.В. та 01 липня 2020 року до нього зателефонував ОСОБА_15 та поідомив, що його працівника ОСОБА_1 затримала поліція. Як пізніше з`ясувалось ОСОБА_1 підозрювали у кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 153 та ч. 1 ст. 187 КК України. ОСОБА_15 повідомив, що його працівник ОСОБА_1 не міг такого вчинити. 02.07.2020 р. уклав угоду з дружиною ОСОБА_1 як адвокат для захисту ОСОБА_1 03 липня 2020 року він зустрівся у СІЗО з ОСОБА_1 , який пояснив йому, що 30.06.2026 року, коли він повертався з АЗС на автомийку до нього підійшло троє чоловіків, як потім вияснилось це були поліцейські, почали вимагати документи, заламали руки і повезли до Сихівського РВ, де почали звинувачувати у зґвалтуванні. ОСОБА_1 заперечував свою провину, потім його почали бити працівники поліції, були руками в грудну клітку, плечі, по руках, в голову. Сам ОСОБА_1 був в кайданках. Після цього його підзахисний повідомив йому, що не чує на праве вухо. Сихівський районний суд м. Львова обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. Зі слів підзахисного до нього в камері ставились погано, оскільки його підозрювали у вчиненні статевого злочину, забирали передачі від дружини, схиляли його до самогубства. 08 липня ОСОБА_1 написав заяву в ТУ ДБР про вчинення злочину, просив призначити експертизу для фіксації тілесних ушкоджень. В подальшому нічого не відбулось. Кримінальне провадження закрили, ОСОБА_1 не оскаржував дане рішення.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шкарупська-Баранова Н.Б. позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним у позові. Просила суд позовні вимоги задоволити повністю.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Лещик Н.В. позовні вимоги заперечила, з підстав викладених у відзиві. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Кісіль Р.Л. позовні вимоги заперечив, з підстав викладених у відзиві. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові Онищак М.П. у судовому засіданні не заперечив позовні вимоги ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, проте заперечив факт катування позивача.

Представник третьої особи Державної Казначейської служба України у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Суд встановив, що 06.06.2020 року на підставі заяви ОСОБА_2 працівниками Сихівського ВП ГУ НП у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №12020140070000984 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 187 КК України.

09.06.2020 року за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР внесено відомості про ще одне кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 статті 153 КК України (кримінальне провадження №12020140070000997), яке було об`єднане з попереднім.

30.06.2020 року позивач був затриманий працівниками Сихівського ВП ГУ НП, після чого о 14 год. 00 хв. йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 статті 187 та ч. 1 статті 153 КК України.

Того ж дня слідчим суддею Сихівського районного суду м. Львова позивачу було обрано запобіжних захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.

20.08.2020 року у кримінальному провадженні прокурором затверджено обвинувальний акт і скеровано його для розгляду до Сихівського районного суду м. Львова.

28.08.2020 року у підготовчому засіданні судом ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.

08.10.2020 року судом продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, визначено альтернативний запобіжний захід - заставу в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 105 100 грн., а також призначено ряд обов`язків, передбачених ч. 5 статті 194 КПК України.

16.10.2020 року мати позивача ОСОБА_3 внесла заставу і ОСОБА_1 був звільнений з-під варти.

Ухвалами від 20.11.2020 року, 06.01.2021 року, 08.02.2021 року суд продовжував строк дії обов`язків, покладених на позивача, востаннє до 08.04.2021 року.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20.12.2023 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 статті 187 та ч. 1 статті 153 КК України та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину, а також скасовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25.06.2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення

В касаційному порядку даний вирок та ухвала не оскаржувалися.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що неправомірними діями поліцейські заподіяли йому моральну шкоду, ОСОБА_1 при затриманні вмить був позбавлений практично усіх прав людини і громадянина, цілий день відчував стрес, емоційна напруга лишень зростала, думки плутались від можливих причин виникнення цієї ситуації. Позивач зазначає, щр у нього почастішав ритм серця, розболілась голова, ледь не впав у ступор. До цього додався ще й фізичний біль. спричинений побиттям. Незаконне затримання стало поворотним днем у його житті, змінило майбутнє виключно у гірший бік, бо наступні чотири роки він був змушений методично, терплячи зухвалі твердження та висловлювання прокурорів, доводити свою невинуватість.

Під вартою позивач провів з 30 червня до 16 жовтня 2020 року, тобто на 109 днів був позбавлений права вільно пересуватись, вирваний із звичної обстановки, змушений підкорятись встановленому державою жорстким правилам поведінки в місцях позбавлення волі, обмежений у низці конституційних прав, зокрема у праві на свободу, вільний вибір місця проживання, на медичну допомогу, на працю та ряду інших прав людини і громадянина. Увесь цей час ОСОБА_1 був відірваний від дружини та сина, не відвідував свого батька та матір, не заробляв коштів, щоб утримувати їх, не міг їм допомагати, більше того, кілька місяців вони були змушені піклуватись за нього. З ув`язнення позивач повернувся у вкрай поганому психологічному стані, адже перебував у постійному стресі, у незвичній для нього обстановці, із незнайомими та вороже налаштованими до нього людьми. Тривалий час ОСОБА_1 не відчував себе у безпеці, не міг спокійно спати, став напруженим. багато раніше звичних для нього речей та вчинків інших людей почали викликати спонтанне, неконтрольоване роздратування. Якщо раніше позивач був веселим та життєрадісним, любив бути у товаристві, то після перебування під вартою на самоті почуває себе комфортніше. Хоча позивач повернувся додому, спогади про час, проведений у неволі, залишаються з ним. Інколи йому сняться окремі люди, котрі ледь не довели його до самогубства. Приїжджаючи у Львів для участі у судових засіданнях, він намагався якомога швидше залишити місто, щоб випадково не зустріти на вулиці колишніх співкамерників чи поліцейських Схівського ВП і не згадувати лихих часів. Нажаль, жах, з яким позивач через незаконне тримання під вартою стикнувся, залищиться з ним на усе життя.

Позивач зазначає, що жахливе очікування кінцевого справедливого рішення суду тривало майже чотири роки. За цей час позивач втратив багато душевних, фізичних сил, був змушений припинити спілкування з окремими знайомими, бо вони вважають його причетним до злочину, змінив свій побут, звички, особисте та сімейне життя зазнало непоправних негативних змін.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №687/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначити виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становить 47 місяців 25 днів.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

Норма частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/19 (провадження № 61-9749св23).

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, судом встановлено, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі №333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647 грн.

Виходячи з терміну перебування позивача під слідством та судом, що становить 47 місяці та 25 день, мінімальний розмір моральної шкоди не може бути меншим, ніж (47 місяців х 8647 грн.) + (25 днів х 8647 грн./30 днів) = 406 409 грн.+ 7 205,33 грн. = 413 614,33 грн.

Одночасно суд зазначає, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, який не є граничним, та який суд може збільшити з урахуванням конкретних обставин справи. Обмеження максимального розміру моральної шкоди законом не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц).

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування. Обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Разом із цим, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17 (провадження № 61-21196 св 21) й інших.

Позивач перебував під досудовим слідством та судом з 30 червня 2020 року (день затримання та оголошення підозри) до 25 червня 2023 року (дата постановлення ухвали апеляційного суду про залишення без змін виправдувального вироку) включно, що становить 47 місяців 25 день його життя, і за вказаний період перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, виконувати процесуальні обов`язки підозрюваного та обвинуваченого, в судовому порядку був змушений доводити свою невинуватість, позивач жив у постійному страху бути засудженим за нескоєний ним злочин, вочевидь втратив репутацію серед родини та знайомих, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

Позивач з 30.06.2020 (дата обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) до 16.10.2020 (дата внесення застави і звільнення з-під варти) перебував під вартою, будучи фактично позбавленим волі, а це 3 місяці 16 днів його життя.

Під кримінальним переслідуванням позивач перебував майже 4 роки, у нервовому напруженні. Перебуваючи під вартою позивач не працював, не міг створювати для себе та сім`ї благополуччя, втратив значну частину свого життя.

У оцінці глибини моральних страждань існує очевидна величезна різниця протягом кримінального провадження перебувати на волі або бути її позбавленим, очевидно ніхто би не забажав обміняти свою свободу на якусь незначну грошову компенсацію.

Ці обставини свідчать про наявність підстав для збільшення суми моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 468/901/17-ц визнано розумним та справедливим висновок апеляційного суду Миколаївської області від 04.12.2017 року про різну глибину моральних страждань, а відповідно, і різний розмір відшкодування шкоди від незаконного перебування: - під слідством і під вартою, де базовим критерієм слід вважати подвійну мінімальну заробітну плату; під слідством без позбавлення волі, де базовим є мінімальне відшкодування не менше однієї мінімальної зарплати за кожен місяць.

Позивач 3 місяці 16 днів був ізольований від суспільства, позбавлений основоположних прав на свободу, був змушений доводити свою невинуватість, органи досудового розслідування, прокуратури за відсутності вини позивача незаконно утримували його під вартою, не змінювали запобіжний захід на більш м`який, внаслідок чого позивач зазнав значних моральних страждань.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини даної справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивача, факт безпідставного кримінального переслідування, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, та дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 1 148 000 (один мільйон сто сорок вісім тисяч гривень) грн., що буде не більш, ніж достатнім, для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призвести до збагачення позивача за рахунок держави.

При визначенні саме такого розміру відшкодування моральної шкоди, суд, у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує наведені вище висновки Верховного Суду, наведені норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також те, що 24.02.2022 відбулося повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України і з цього часу в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено воєнний стан. Україна зазнає значних фінансових збитків у зв`язку з воєнними діями, відтак фінансування сектору безпеки і оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна. Тому, з огляду на наведене, обов`язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов`язку держави у захисті незалежності та суверенітету, і ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування.

Згідно із ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Положеннями п. 1 ст. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 року визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з Державного бюджету України на користь позивача слід стягнути 1 148 000 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу досудового розслідування та прокуратури.

Твердження відповідачів про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17).

Щодо позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди, завданої: незаконним затриманням у сумі 30 000 грн.; незаконним взяттям і триманням під вартою в сумі 436 000 грн.; незаконним обранням запобіжного заходу у вигляді застави і перебування під ним у сумі 1 080 000 грн. та незаконним призначенням процесуальних обов`язків у сумі 48 000 грн. суд такі відхиляє з таких підстав.

Періоди затримання та тримання під вартою повністю охоплюються загальним строком перебування під слідством і судом, за який судом уже нараховано компенсацію в розмірі 1 148 000 грн. Окреме стягнення коштів за кожен процесуальний крок чи захід забезпечення кримінального провадження призведе до подвійного стягнення за одні й ті самі моральні страждання, що суперечить принципам справедливості.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір моральної шкоди, суд виходить із того, що незаконне затримання, незаконне тримання під вартою, застосування запобіжних заходів, покладення процесуальних обов`язків та перебування особи під слідством і судом є взаємопов`язаними складовими одного кримінального переслідування та не можуть розглядатися як самостійні і незалежні одна від одної підстави для багаторазового відшкодування одних і тих самих моральних страждань.

Сам факт визначення позивачем окремих сум компенсації щодо кожного із зазначених порушень не покладає на суд обов`язку здійснювати підсумовування таких сум. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд оцінює характер та обсяг моральних страждань у сукупності, враховуючи всі обставини кримінального переслідування, його тривалість, характер обмежень прав та свобод особи, вплив таких обмежень на звичний спосіб життя, ділову репутацію, соціальні зв`язки, психоемоційний стан позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Суд враховує, що перебування особи під слідством та судом, застосування щодо неї запобіжних заходів, необхідність участі у слідчих та процесуальних діях об`єктивно спричиняють негативні переживання, почуття невизначеності, хвилювання за власну репутацію та майбутнє, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим суд зазначає, що відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи та має перебувати у розумному співвідношенні із характером порушення права та наслідками, які настали для особи.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої нібито застосуванням катувань, суд зазначає, що належних, допустимих та достатніх доказів встановлення факту застосування до позивача катувань у передбаченому законом порядку матеріали справи не містять. На підтвердження вказаних доводів, позивачем не долучено будь-яких медичних документів, що підтверджували факт спричинення йому тілесних ушкоджень. Згідно з копіями медичних документів, які містяться в матеріалах кримінального провадження №62020140000000783 від 09.07.2020 за ч. 2 ст. 365 КК України, досудове розслідування у якому здійснювалось слідчими ДБР будь-яких тілесних ушкоджень у позивача не зафіксовано. Слідчим ТУ ДБР прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Доводи представника позивача на те, що досудове розслідування слідчими ДБР проведено неповно та неефективно, а тому належним чином не зафіксовані тілесні ушкодження, не заслуговують на увагу, оскільки стан досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та бездіяльність чи дії працівників ДБР не є предметом дослідження даної цивільної справи. Крім того, такі дії чи бездіяльність, а також процесуальні рішення у встановленому КПК України порядку не оскаржувались позивачем чи його захисником, сам позивач відмовився від дачі показів слідчому. За таких обставин підстав для окремого визначення та стягнення моральної шкоди з цих підстав суд не вбачає.

Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 1 148 000 грн.

Згідно з частинами 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи необхідно віднести за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 12, 13, 76-80, 89, 141, 200, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Держави України, в особі Львівської обласної прокуратури (адреса: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17-19, код ЄДРПОУ: 02910031), Держави України, в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса: 79005, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ: 40108833), третя особа 1: Державна Казначейська служба України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ: 37567464), третя особа 2: Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові (адреса: 79000, м. Львів, вул. Максима Кривоноса, 6, код ЄДРПОУ: 42334907) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду в розмірі 1 148 000 грн. 00 коп.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 липня 2026 року.

Суддя Романюк В. Ф.