Рішення № 138298899, 15.07.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6328/26

Провадження № 2/344/4617/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Домбровської Г.В.,

секретаря судового засідання Петришин Р.Р.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г в розмірі 61 904,33 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

30.04.2026 року представник ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» через систему «Електронний суд» звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій просить: стягнути заборгованість за договором кредиту № 6-023-867-2-21-Г в розмірі 61 904,33 грн., що складається із:

- Заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена) 37 611,40 грн.;

- Заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) 3 592,93 грн.;

- Заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) 20 700,00 грн.;

В обґрунтування вимог зазначено, що 16.04.2021 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 6-023-867-2-21-Г (з ануїтетними платежами).

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Новий кредитор) був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Новий кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до Боржників за Основними договорами, серед яких і право вимоги до Відповідача боржника за Кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Первісний кредитор) 27.12.2024 уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (Новий кредитор) Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло і право вимоги до Відповідача боржника за Кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в сумі 61 904,33 грн., яку просить стягнути з відповідача, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 11200 грн. (а.с. 1-9), у зв`язку із чим звернувся до суду із відповідною позовною заявою.

Представником Відповідача, адвокатом Рубцовою Камілією Вячеславівною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» подано Відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на невідповідність заявлених нарахувань вимогам закону та недоведеність розміру заборгованості.

У Відзиві вказано, що сума 20 700,00 грн. (Заборгованість по сплаті комісії) є платою за дії, які банк зобов`язаний вчиняти за законом безкоштовно на власну користь, нарахування цієї комісії є незаконним, а вимоги в цій частині не створюють жодних юридичних наслідків для Відповідача, крім того зазначено, що відповідно до умов Кредитного договору та Графіку платежів (Додаток №1), строк кредитування закінчився 15.04.2024 року, у зв`язку із чим сторона Відповідача вважає, що всі нарахування, здійснені за період з 16.04.2024 по 03.09.2024, суперечать ст. 1048 ЦК України та не підлягають стягненню, наявність у договорі умови про його дію до повного виконання зобов`язань не змінює моменту припинення права на нарахування відсотків.

У Відзиві зазначено, що надана Позивачем «довідка-розрахунок» не є первинним бухгалтерським документом, а лише внутрішнім документом Позивача, та надані виписки не охоплюють весь період дії кредитного договору (з 16.04.2021 року), а починаються лише з грудня 2022 року, крім того відсутня безперервна історія руху коштів, що унеможливлює перевірку правильності формування заборгованості, внаслідок чого сторона Відповідача вважає, що Позивач не довів фактичний залишок основного боргу, коректність зарахування платежів Відповідача, структуру заборгованості.

Крім того представником Відповідача зазначено, що Позивач не надав жодного доказу направлення повідомлення Відповідачу про відступлення прав вимоги за кредитним договором та отримання ним такого повідомлення, що на думку сторони Відповідача ОСОБА_1 не був обізнаний про зміну кредитора, що позбавило його можливості належним чином виконувати зобов`язання, перевірити розмір заборгованості та реалізувати свої права, у зв`язку із вищевикладеним сторона Відповідача просила у задоволенні позову ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 відмовити.

Правом на подання відповіді на Відзив сторона Позивача не скористалася.

Згідно з актом Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, у зв`язку із значним обсягом додатків, які додані до позовної заяви, роздрукування таких додатків здійснено частково.

З огляду на зазначене вище та беручи до уваги те, що матеріали цієї справи створені в електронній та частково в паперовій формі, суд в ухвалі про відкриття провадження вирішив здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 16.04.2021 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 6-023-867-2-21-Г (з ануїтетними платежами). Згідно умов укладеного між сторонами договору, кредит надається на строк з 16.04.2021 по 15.04.2024 включно (п. 2.2.), загальний розмір кредиту 50 000,00 грн. (п. 2.3.), процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) - 5% річних (п. 2.4.), реальна річна процентна ставка 47,64% (п. 2.5.). Договір підписаний ОСОБА_1 власноручно.

Відповідно до п. 2.8. Договору, розмір комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування 1,8% від суми кредиту, сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Згідно з п. 7.1. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 15.04.2027 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Відповідно до Додатку №1 до кредитного договору № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року Графіку платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, вбачається, що сума кредиту 50 000,00 грн., реальна річна процентна ставка 47,6386%, загальна вартість кредиту 86 510,02 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку суми заборгованості АТ «Мегабанк» за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року станом 03.09.2024, залишок заборгованості становить 61 904,33 грн., що складається із:

- Заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена) 37 611,40 грн.;

- Заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) 3 592,93 грн.;

- Заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) 20 700,00 грн.;

Згідно з виписок по особовим рахункам з 16.04.2021 по 02.12.2022 та з 03.12.2022 по 03.09.2024, АТ «Мегабанк»,- ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості по рахунку № НОМЕР_1 згідно угоди № 6-023-867-2-21-Г від 16/04/2021.

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір факторингу № GL1N426240, у відповідності до умов якого АТ «Мегабанк» передало (відступає) ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» приймає належні АТ «Мегабанк» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно з витягу з Додатку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024, клієнт відступив факторові право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 61 904,33 грн.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит» укладено Договір факторингу № 1/12, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» передало (відступає) ТОВ «ФК Єврокредит» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК Єврокредит» приймає належні ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно з витягу з Додатку №1 до Договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024, клієнт відступив факторові право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 61 904,33 грн.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно положень ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно змісту ч. 1ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

ОСОБА_1 не скористався правом на надання належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України, їх правомірність презюмується.

Отже, долучений до справи договір факторингу є чинними, його дійсність ніким не оспорено, а тому підлягають до виконання.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з тим, що до Позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року.

Відповідно до ч. 2ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитор вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 16.04.2021 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 6-023-867-2-21-Г (з ануїтетними платежами), який ОСОБА_1 підписав власноручно.

За умовами вищезазначеного кредитного договору Відповідачу надано кредит в розмірі 50 000,00 грн., та останній користувався ними, однак належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів за Договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року не надав.

Зазначений розрахунок Відповідачем в частині тіла кредиту не спростовано; докази погашення такої суми заборгованості в матеріалах справи відсутні.

В ході розгляду справи Судом встановлено, що у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість по сплаті кредиту, оскільки Відповідач не виконав взяті на себе відповідно до Договору № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року зобов`язання, у зв`язку з чим вимоги Позивача про стягнення тіла кредиту в розмірі 37 611,40 грн. є обґрунтованими.

Щодо заборгованості за нараховані відсотки слід зазначити наступне.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, крім заборгованості за основним боргом, Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Відповідно до умов кредитного договору № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року, кредит надається на строк з 16.04.2021 року по 15.04.2024 року, процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) - 5% річних (п. 2.4.), реальна річна процентна ставка 47,64% (п. 2.5.).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Така ж правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12), від 31 жовтня 2018 року (справа №202/4494/16-ц), від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16), від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Отже, при стягненні заявленої Позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у період з 16.04.2021 року по 15.04.2024 року відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.05.2026 року витребувано у ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (код ЄДРПОУ 40932411) оригінал або належним чином завірену повну виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за Кредитним договором № 6-023 867-2-21-Г за весь період його дії (з 16.04.2021 по дату подання позову) з відображенням усіх зарахувань коштів від боржника та дат нарахування відсотків і комісій.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

08.06.2026 року на адресу суду, ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» надало оригінали виписок з особового рахунку ОСОБА_1 з 16.04.2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , які сформовані у програмному комплексі АТ «МЕГАБАНК» та оригінали виписок з особового рахунку ОСОБА_1 з 03.12.2022 року по 03.09.2024 року, що сформовані у програмному комплексі НБУ (Єдина інформаційно-облікова система НБУ) (а.с.65-89).

Із наданих виписок вбачається, що:

- 30.04.2024 року здійснено нарахування % за період 15.04.2024 30.04.2024 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 6,80 грн.;

- 31.05.2024 року здійснено нарахування % за період 01.05.2024 31.05.2024 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 3,24 грн.;

- 28.06.2024 року здійснено нарахування % за період 01.06.2024 30.06.2024 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 3,13 грн.;

- 31.07.2024 року здійснено нарахування % за період 01.07.2024 31.07.2024 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 3,24 грн.;

- 30.08.2024 року здійснено нарахування % за період 01.08.2024 31.08.2024 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 3,24 грн.;

- 02.09.2024 року здійснено нарахування % за період 15.04.2024 30.04.2024 за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 0,21 грн.;

Всього: 19,86 грн.

Звертаючись з позовом, ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» посилалося на наявність у позичальника заборгованості за звичайними відсотками, нарахованими за користування кредитами, що підтверджується також наданими як доказ розрахунками.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

За неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

За змістом ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Вказані відсотки в сумі 19,86 грн. нараховані поза межами узгодженого сторонами строку кредитування, із вимогою про стягнення відсотків в порядку ст..625 ЦК України Позивач не звертався, відтак сума заборгованості процентів за користування кредитом складає 3 573,07 грн. (3 592,93 19,86 = 3 573,07 грн.)

В задоволенні решти позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити за їх безпідставністю та нарахування поза межами строку кредитування.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості Відповідача за укладеним договором або ж спростовували доводи Позивача в обґрунтування ним позовних вимог, Відповідачем суду не подано.

Клопотання щодо проведення судової економічної експертизи до суду не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в сумі 41 184,47 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 37 611,40 грн.; заборгованості по сплаті відсотків 3 573,07 грн.

Щодо частини позовної вимоги про стягнення заборгованості по оплаті за заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями за кредитним договором 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 20 700,00 грн., суд зазначає наступне.

На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту більше одного місяця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 202/5330/19) у кредитному договір не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлено щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону.

Суд звертає увагу, що у договорах не вказано за які саме послуги Позивач встановив комісію.

Умови самого договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і їх погодження із споживачем при укладенні договору, а тому обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).

Аналізуючи умови договору, суд прийшов до переконання про те, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надаються відповідачеві за котрі необхідно здійснювати сплату комісії в сумі 20 700,00 грн. за кредитним договором 6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року, а відтак суд прийшов до переконання що у цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач, будучи ознайомленим з умовами кредитування, уклавши кредитний договір не виконує його істотні умови щодо порядку та строків погашення кредиту, хоча взяв на себе зобов`язання їх виконувати та вчасно погашати заборгованість, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд, дійшов такого висновку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що очікує понести 11200 гривень витрат на професійну правничу допомогу в рамках договору про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.2025, які і заявив до стягнення з відповідача.

На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивач надав такі докази: Договір про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.2025, Акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12100758 згідно якого, загальна вартість послуг складає 11200 грн. : проведення юридичного та фінансового аналізу 1 Боржника - 1200 грн., складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з 1 Боржника - 10000 грн., Боржник ОСОБА_1 , копію ордеру серії АЕ №1414107; копію свідоцтва серії НОМЕР_3 .

Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В частині 1ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 11200 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правничої допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився та здійснив їх оплату.

Враховуючи характер виконаної адвокатським об`єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2662,40 грн.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню витрати на сплату судового збору в сумі 1 771,28 грн. (41 184,47 х 2 662,40 / 61 904,33).

На підставі керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6-023-867-2-21-Г в розмірі 61 904,33 грн.,-задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором №6-023-867-2-21-Г від 16.04.2021 року в розмірі 41 184,47 грн., що складається із:

- Заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена) 37 611,40 грн.;

- Заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) 3 573,07 грн.;

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» 1 771,28 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Домбровська Г.В.