Ухвала суду № 138296302, 17.07.2026, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/6624/2012

Провадження № 6/947/872/26

УХВАЛА

про відмову у задоволенні подання

17.07.2026

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Одесі подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року через систему «Електронний суд» від приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича надійшло подання, в якому він просить тимчасово обмежити громадянку України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі № 1512/6624/2012, що набрало законної сили 27.11.2012 року. В обґрунтування подання вказував, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича перебуває виконавчий лист № 512/6624/2012, виданий 10.08.2015 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 77.2/ІЖ-260.07.1 від 20 липня 2007 року в розмірі 9312885,79 грн. та суму судового збору в розмірі 3219,00 грн. Зазначає, що боржник добровільно судове рішення не виконує, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, борг нею не сплачено. Приватним виконавцем надсилалась вимога від 18.06.2026 № 65088851, згідно із якою боржницю зобов`язано надати пояснення із приводу невиконання рішення суду та декларацію про доходи та майно, але вимоги приватного виконавця не були виконані. Також приватним виконавцем отримано відповідь на запит № 352775749 від 13.07.2026 року до ДПС України щодо перетину боржником державного кордону, згідно якої встановлено, що боржниця перетинає державний кордон України. Приватним виконавцем здійснено повну перевірку майнового стану боржника та за її результатами не виявлено майна та коштів, за рахунок яких можливо виконати рішення суду.

Ураховуючи, що рішення до теперішнього часу не виконане, боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконання рішення приватний виконавець просить для виконання вимоги тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

У судове засідання, призначене на 17.07.2026 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович не з`явився, повідомлений належним чином

Повідомлення боржника ОСОБА_1 здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважаються повідомленим належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича перебуває виконавчий лист № 512/6624/2012, виданий 10.08.2015 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором № 77.2/ІЖ-260.07.1 від 20 липня 2007 року в розмірі 9312885,79 грн. та суму судового збору в розмірі 3219,00 грн.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, виключно зі своєю власною волею. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав та свобод інших осіб.

Відповідно до статті 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена в здійсненні права на пересування лише у випадках, установлених законом.

Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Відповідно до частини 3 статті 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Остання не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути їх позбавлена.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення; суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Пунктом 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням до виконання зобов`язань.

Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина.

Як вбачається з вище наведеного, законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Тобто на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Обов`язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов`язань відповідно до статей 12, 81 ЦПК України покладається в даному випаду на приватного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням.

Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Отже, сама по собі наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, не є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та викликів, спрямованих на виконання судових рішень.

Крім того, відмовляючи у задоволенні даного подання, суд бере до уваги, що боржник ОСОБА_1 з 13.06.2019 року по 05.06.2024 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та за вказаною адресою кореспонденція боржникові взагалі не направлялась, у зв`язку з чим неможливо достеменно встановити факт її ухилення від виконання зобов`язань.

Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішеннями обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Звертаючись до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, приватний виконавець не надав доказів того, що боржник знає про зобов`язання, але ухиляється від їх виконання, вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання зобов`язання за виконавчим провадженням, маючи фінансову можливість виконати боргові зобов`язання, свідомо не робить цього без поважних причин, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення, а тому суд доходить до висновку про відсутність підстав для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду.

При цьому суд звертає увагу, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Право на вільне пересування гарантоване Конституцією України, а свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, де частина друга передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому, згідно частини третьої зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.

Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволені подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя О. М. Куриленко