Ухвала суду № 138295766, 16.07.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 473/498/17

н/п6/490/242/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Миколаїв

Суддя Центрального районного суду м.Миколаєва ГуденкоО.А. розглянувши матеріали розглянувши матеріали заяви Миколаївського обласного центру зайнятості про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №473/498/17 за позовом Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва до ОСОБА_1 про повернення надміру виплачених державних коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Миколаївського міського центру зайнятості - Мельников В.І. звернувся до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №473/498/17 за Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва до ОСОБА_1 про повернення надміру виплачених державних коштів, а саме замінити стягувача його правонаступником - Миколаївським міським центром зайнятості..

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.09.2017 року по справі № 473/498/17 було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Центрального районного центру зайнятості м.Миколаєва кошти в сумі 40317,92 грн. Станом на сьогодні виконавчий лист від 03.11.2017 виданий у справі №№ 473/498/17 перебуває на примусовому виконанні у Центральному відділі ДВС у м. Миколаєві ОМУМЮУ. 18.10.2018 було зареєстровано створення Миколаївського міського центру зайнятості. Ухвалою суду від 14.11.2018 було замінено Центральний районний центр зайнятості м. Миколаєва його правонаступником Миколаївським міським центром зайнятості. 14.04.2026 проведено державну реєстрацію припинення Миколаївського міського центру зайнятості, шляхом його приєднання до Миколаївського обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491441).

За такого, представник заявника, керуючись ст. 442 ЦПК України просив замінити стягувача Миколаївський міський центру зайнятості на його правонаступника - Миколаївський обласний центр зайнятості.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.07.2026 року дану заяву передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 07.07.2026 року прийнято до розгляду вказану заяву, призначено судове засідання.

Сторони у судове засідання не з`явилися,про дату, час та місце слухання справи повідомлялися судом належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутністю сторін, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У п.9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 20.09.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва надмір виплачених державних коштів у сумі 40 317 (сорок тисяч триста сімнадцять) грн. 92 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1600 грн. 00 коп.

На підставі вищевказаного рішення суду 03.11.2017 року Центральним районним судом м. Миколаєва було видано відповідний виконавчий лист.

07.12.2017 року старшим державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві ГТУЮ у Миколаївській області відкрито виконавче провадження №55323228 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь Центрального районного центру зайнятостім.Миколаєва на підставі виконавчого листа №473/498/17 від 03.11.2017 року.

Згідно витягу з АСВП від 20.09.2024 року виконавче провадження №55323228 перебуває у стані «Примусове виконання».

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.11.2018 року замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні у справі №473/498/17 з Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва на Миколаївський міський центр зайнятості.

На виконання наказу Міністерства економіки України від 18.10.2022 № 3900 «Про реорганізацію Миколаївського міського центру зайнятості» реорганізовано базовий центр зайнятості Миколаївський міський центр зайнятості, шляхом його приєднання до Миколаївського обласного центру зайнятості.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Миколаївський міський центр зайнятості перебуває в стані припинення.

Виходячи з положення ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

За приписами постанови Верховного Суду України від 20.11.2013 року №6-122цс13 за своєю суттю заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до ч.5 ст.15 закону «Про виконавче провадження» (в чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал редакції) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Згідно ч. 1 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України,за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 14 ЦПК України і статті 18 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення ст. ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинено тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене підсумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однакце право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судоверішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, щосуперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаю чи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Враховуючи, що рішення суду фактично не виконано, а також те, що право вимоги до боржника ОСОБА_1 внаслідок публічного правонаступництва перейшло до Миколаївського обласного центру зайнятості, суд вважає за можливе заяву задовольнити та замінити стягувача у виконавчому провадженні.

Суд також враховує, що виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Керуючись ст.ст. 20, 352, 353, 433, 442, 446, п. 17.4 перехідних положень ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Миколаївського обласного центру зайнятості про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №473/498/17 за позовом Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва до ОСОБА_1 про повернення надміру виплачених державних коштів задовольнити.

Замінити стягувача - Миколаївський міський центр зайнятості (код ЄДРПОУ 42559710) на його правонаступника Миколаївський обласний центр зайнятості (ЄДРПОУ 03491441) у виконавчому провадженні №55323228 по примусовому виконанню виконавчого листа №473/498/17, виданого 03.11.2017 року у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва коштів у сумі 40317,92 грн.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Гуденко О.А.