Рішення № 138293112, 25.06.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 Справа № 917/671/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області, вул. Покровська, 22, м.Решетилівка, Полтавська обл., 38400

в інтересах держави в особі

Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області, вул.Миру, 3, с.Нехвороща, Полтавський район, Полтавська область, 39354

Державної екологічної інспекції Центрального округу, вул.Коцюбинського, 6, м.Полтава, 36039

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул.Шота Руставелі, 9А, м.Київ, 01601

про стягнення 2 623 240,62 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники учасників процесу:

від прокуратури: Анзель А.В.,

від відповідачів: не з`явилися,

від відповідача: Гордієнко Ю.Ю.,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Керівник Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 2 623 240,62 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

Прокурор зазначає, що розрахунок шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу в результаті незаконної порубки дерев, підтверджено висновком № 17243/17244 від 16.10.2023 судової інженерно-екологічної та економічної експертизи.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог прокурор надав наступні докази : копія витягу відносно Нехворощанської сільської ради; копія витягу відносно Державної екологічної інспекції Центрального округу; копія витягу відносно ДП "Ліси України"; копія витягу відносно ДП "Новосанжарське лісове господарство"; копія витягу відносно ДП "Полтавське лісове господарство"; копія статуту ДП "Ліси України"; копія рішення сесії Полтавської обласної ради від 27.10.1994 із додатком; копія рішення сесії Полтавської обласної ради від 14.01.2002 із додатком; копія Положення про Ландшафтний заказник місцевого значення "Маячківський"; копії охоронних зобов`язань; копія постанови від 06.03.2026; копія витягу з ЄРДР; копія заяви від 10.03.2023 №389 про вчинення кримінального правопорушення з додатками; копія протоколу огляду місця події з додатками від 13.03.2023; копія висновку експертів від 16.10.2023 №17243/17244; копія інформації з ДРРП; копія інформації з ДЗК; копія повідомлення в порядку ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" від 09.03.2026 №56 3-1443вих26; копія листа Нехворощанської сільської ради від 10.03.2026 №02-19/326.

Відповідач у відзиві вх. № 5704 від 28.04.2026 (т.с. 1, арк.с. 207-210) проти позову заперечує повністю, зокрема посилаючись на те, що :

- позовні вимоги не містять доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, та не вказують, які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок;

- саме працівниками відповідача під час виконання своїх посадових обов`язків в кварталі 41 на виділах 18, 33 та 28 Новосанжарського лісництва поблизу с. Маячка було виявлено незаконну порубку 49 сироростучих дерев, про що було невідкладно повідомлено правоохоронні органи, якими не встановлені особи, винні у вчиненні незаконної рубки дерев;

- відповідач вважає, що фактично прокурором перекладається відповідальність органу досудового розслідування на постійного лісокористувача.

Прокурор у відповіді на відзив (вх. №5966 від 04.05.2026, т.с. 1, арк.с.220-224) навів спростування доводів відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з огляду на таке:

- цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом протиправної бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача є незабезпечення його працівниками охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбулося вирубування дерев невстановленими особами;

- прокурор звертає увагу, що згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.09.2018 по справі №925/382/17 розрахунок збитків, проведений у межах кримінального провадження, визнано належним та достатнім доказом розміру заподіяних збитків.

Інших заяв по суті спору не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

06.04.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 2 623 240,62 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 справу № 917/671/26 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 13.04.2026 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі №917/671/26; призначив справу до розгляду у порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 12.05.2026 на 10:00 та встановив строки для подання заяв по суті справи.

Суд ухвалою від 12.05.2026 повідомив Нехворощанську сільську раду Полтавського району Полтавської області, Державну екологічну інспекцію Центрального округу про перерву в підготовчому засіданні до 04.06.2026 до 10:00.

28.04.2026 від представника відповідача разом з відзивом надійшли клопотання : 1) про зупинення провадження у № 917/671/26 до завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023170480000061 від 13.03.2023, відкритого за фактом незаконної рубки дерев, та набрання законної сили відповідним процесуальним рішенням, ухваленим за його результатами та 2) про витребування у Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області копії всіх матеріалів кримінального провадження №12023170480000061 від 13.03.2023.

07.05.2026 прокурор надіслав заперечення на означені клопотання відповідача (вх. №6250 та вх.№ 6256, т.с. 2, арк.с. 1-11), згідно яких просить суд відмовити у задоволенні заявлених відповідачем клопотань.

У судовому засіданні 12.05.2026 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотань відповідача з огляду на таке.

1) стосовно клопотання про зупинення провадження у цій справі :

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ч.1 ст. 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (ч.2 ст. 117 цього Кодексу), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені ст. 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного з провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок 4 непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Кримінальне провадження №12023170480000061 від 13.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, на яке посилається відповідач у своєму клопотанні про зупинення розгляду справи, перебуває на стадії досудового розслідування.

Існування кримінального провадження на стадії досудового розслідування не є підставою для зупинення провадження у цій справі, а наявність в подальшому вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили, відповідно до пункту 2 частини другої статті 320 ГПК України, може бути підставою для перегляду судового рішення у справі, яка переглядається, за нововиявленими обставинами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.07.2024 у справі №917/550/23, від 16.10.2024 у справі №917/751/23, від 06.08.2024 у справі №917/892/23, від 19.07.2024 у справі №917/549/23.

Клопотання відповідача обґрунтоване виключно наявністю кримінального провадження на стадії досудового розслідування, що не може бути підставою для зупинення провадження у господарській справі.

Оскільки в цій справі наявні достатні матеріально-правові підстави для розгляду та вирішення її по суті спору, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та зупинення цієї справи.

2) стосовно клопотання про витребування у Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області доказів, зокрема копій всіх матеріалів кримінального провадження №12023170480000061 від 13.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України.

Частиною 1 ст. 81 ГПК України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 81 ГПК України визначено, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Як зазначалось судом вище, Відповідач у клопотанні просить витребувати копії матеріалів кримінального провадження №12023170480000061 від 13.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, досудове розслідування по якому проводиться по факту порубки невстановленими особами сироростучих дерев на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський", яке за даними сторін перебуває на стадії досудового розслідування.

Як вбачається з означеного клопотання відповідача про витребування доказів, останнім не зазначено обставини, які можуть підтвердити копії матеріалів кримінального провадження, або які аргументи спростувати, які заходи вжито відповідачем для отримання цього доказу самостійно та не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цього доказу.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів.

У судовому засіданні 04.06.2026 року з огляду на вчинення усіх необхідних процесуальних дій у даній справі для виконання завдань підготовчого провадження, встановлених частиною 1 статті 177 ГПК України, та закінчення встановленого строку підготовчого провадження, суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.06.2026 року на 12:00.

У судовому засіданні 25.06.2026 під час розгляду справи по суті прокурор на задоволенні позову наполягав, представник відповідача усно заявив про визнання фактичних обставин справи, проте заперечив проти застосованої прокурором конструкції норм права, на підставі яких заявлено до стягнення з відповідача збитки.

Суд 25.06.2026 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення, надалі проголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Рішенням другої сесії двадцять другого скликання Полтавської обласної ради народних депутатів від 27.10.1994 "Про затвердження додаткового переліку заповідних територій та об`єктів області" затверджено перелік заповідних територій та об`єктів згідно з додатками. Додаток №2 до вказаного рішення від 27.10.1994 містить перелік заказників місцевого значення, до якого включено Ландшафтний заказник "Маячківський" площею 225 га.

Відповідно рішення двадцятої сесії двадцять третього скликання Полтавської обласної ради від 14.01.2002 "Про розширення існуючих та оголошення нових територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення" змінено межі раніше оголошених заказників місцевого значення. У додатку №1 до рішення від 14.01.2002 визначено перелік заказників місцевого значення, межі яких змінюються (за рахунок розширення). До переліку включено Ландшафтний заказник "Маячківський", існуюча площа 225 га, площа розширення 1211,3 га, площа після зміни меж 1436,3 га.

Відповідно Положення про Ландшафтний заказник місцевого значення "Маячківський", затвердженого Державним управлінням екології та природних ресурсів в Полтавській області, слідує, що заказник розташований на території Новосанжарського (на теперішній час територія Полтавського) району Полтавської області (Маячківська сільська рада, квартали 36-41 Новосанжарського лісництва Новосанжарського держлісгоспу) та займає площу 1436,3 га (п. 1.2, 1.3).

Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України. Територія Заказника не вилучається із землекористування постійного землекористувача та у її землевласника, на землях яких він розташований, а саме землекористувач Новосанжарський держлісгосп 670,8 га, землевласник Маячківська сільська рада 765,5 га (п. 1.5 Положення).

Пунктом 3.1 Положення визначено, що на території Заказника забороняється, в тому числі, але не виключно, рубки головного користування, інші види рубок проводяться при необхідності за наявністю висновків лісопатолога та погодження Державного управління екології та природних ресурсів в Полтавській області.

Відповідно до Охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні екоресурсів в Полтавській області за № 423 від 31.01.2003, Новосанжарський держлісгосп дав зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження оголошеного Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський" в межах Новосанжарського лісництва загальною площею 670,8 га.

Відповідно до Охоронного зобов`язання, зареєстрованого в Держуправлінні екоресурсів в Полтавській області за № 425 від 07.02.2003, Маячківська сільська рада дала зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження оголошеного Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський" в межах землеволодіння Маячківської сільської ради загальною площею 765,5 га.

08.03.2023 на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський" державною лісовою охороною Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" філія "Полтавське лісове господарство" Новосанжарського лісництва в кв. 41 виявлено незаконну порубку 49 сироростучих дерев.

10.03.2023 головним лісничим філії "Полтавське лісове господарство" ДП "Ліси України" Олексанром Глушко заявою про вчинення кримінального правопорушення №389 повідомлено відділення поліції №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області про те, що 08.03.2023 працівниками відповідача у кварталі 41 на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський" Новосанжарського лісництва виявлено незаконну порубку 49 сироростучих дерев, чим заподіяно шкоди на суму 2 623 240,62 грн. У означеній заяві зазначено, що ДП "Ліси України" є постійним лісокористувачем відповідної земельної ділянки (т.с. 1, арк.с. 128). В додатки до заяви від 10.03.2023 № 389 залучено, зокрема : розрахунок шкоди заподіяної лісу; визначення об`єму незаконно зрубаних дерев; карто-схема локалізації пнів незаконної порубки; координати розташування пнів незаконної порубки; витяг з проекту організації та розвитку лісового господарства; копія витягу з Державного реєстру речових прав.

Відповідно розрахунку шкоди заподіяної лісу, складеного начальником відділу лісового господарства ДП "Полтавський лісгосп" О.І.Бондаренко згідно додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд", та долученого до заяви про вчинення кримінального правопорушення від 10.03.2023 №389, загальний розмір шкоди спричиненої незаконною рубкою дерев на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський" складає 2 623 240,62 грн (т.с. 1, арк.с. 129-131).

Зазначений розрахунок містить відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев та їх діаметри у кори біля шийки кореня.

На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження №12023170480000061 від 13.03.2023, у межах якого встановлено, що 08.03.2023 на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський" державною лісовою охороною Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" філія "Полтавське лісове господарство" Новосанжарського лісництва в кв. 41 виявлено незаконну порубку 49 сироростучих дерев.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження 13.03.2023 слідчим слідчого відділення поліції №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області із залученням майстра лісу лісового господарства проведено огляд місця події, за результатами якого складено протокол огляду від 13.03.2023 (копія протоколу огляду наявна у матеріалах справи, т.с. 1, арк.с. 137-157).

Під час досудового розслідування кримінального провадження №12023170480000061 від 13.03.2023 за ч.4 ст.246 КК України, Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса" на підставі постанови слідчого від 19.04.2023 про призначення експертизи, проведено комплексну судову інженерно-екологічну та економічну експертизу.

Відповідно до висновку експертів №17243/17244 за результатами проведення комплексної судової економічної та інженерно-екологічної експертизи, проведеної по кримінальному провадженні №12023170480000061, розрахунки шкоди заподіяної лісу, складені начальником відділу лісового господарства ДП "Полтавський лісгосп" на загальну суму 2 623 240,62 грн (1113763,50+1026801,96+482675,16), арифметично підтверджуються. З екологічної точки зору, внаслідок порубки 49 дерев порід сосна, груша та акація в кварталі 41 Новосанжарського лісництва ДП "Полтавський лісгосп", що розташований на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський", довкіллю було завдано істотну шкоду (т.с. 1, арк.с. 158-176).

Прокурор зазначає, що під час розслідування кримінального провадження №12023170480000061 від 13.03.2023 осіб, які вчинили незаконну рубку дерев, не встановлено, шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.

Враховуючи вищевикладене, прокурор звернувся до Господарського суду Полтавської області з цим позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Згідно з ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб`єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб`єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов`язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Відповідна правова позиція була викладена, зокрема, в п. 4.15-4.16 постанови Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до статей 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Судом приймається до уваги, що відповідно до п.1 ч. 2 ст.19 ЛК України, обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ч.1 ст.86 ЛК України).

За змістом п. 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Ст. 107 ЛК України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Як встановив суд, виконання обов`язків постійного лісокористувача з питань охорони та захисту лісів є також одним із основних завдань відповідача відповідно до змісту його Статуту.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Відповідна правова позиція є усталеною у судовій практиці, зокрема, вона викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.236 ГПК України).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто, у даному випадку, факту здійснення незаконної порубки дерев (п.69 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22, п.58 постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №927/32/23).

Також судом приймається до уваги, що у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (відповідний висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).

Суд встановив, що земельна ділянка, на якій здійснено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача, що ним не заперечується.

За таких обставин, за висновком суду, протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача про не доведення прокурором протиправності його поведінки, яка проявилася у бездіяльності.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, спрямованих на ефективне, а не формальне забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконної вирубки невстановленими особами дерев та заподіяння збитків.

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубка дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

Судом відхиляються як необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві, оскільки його дії щодо фіксування рубки дерев невстановленими особами та подання листа про злочин самі по собі не свідчать про вжиття ним усіх належних заходів для забезпечення охорони лісу, та, в свою чергу, не доводять відсутність вини відповідача у спричиненні шкоди внаслідок незаконної рубки лісу на належній йому земельній ділянці.

У зв`язку з наведеним, судом відхиляються також доводи відповідача про відсутність доказів, які б вказували на неправомірність поведінки відповідача, оскільки підставою для відшкодування шкоди є саме неправомірна бездіяльність, тобто невчинення відповідачем дій щодо забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, обов`язок вчинення яких покладено на відповідача нормами ЛК України.

Щодо розрахунку розміру завданої шкоди суд зазначає таке.

Як встановив суд, у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023170480000061 від 13.03.2023 за ч.4 ст.246 КК України, ННЦ "Інститут судових експертиз ім. засл. професора М.С.Бокаріуса" на підставі постанови слідчого від 19.04.2023 про призначення експертизи, проведено комплексну судову інженерно-екологічну та економічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 17243/17244 від 16.10.2023, складеного за результатами проведення комплексної інженерно-екологічної та економічної експертизи, встановлено що розрахунки шкоди заподіяної лісу, складені начальником відділу лісового господарства ДП "Полтавський лісгосп" на загальну суму 2 623 240,62 грн арифметично підтверджуються. З екологічної точки зору, внаслідок порубки 49 дерев порід сосна, груша та акація в кварталі 41 Новосанжарського лісництва ДП "Полтавський лісгосп", що розташований на території Ландшафтного заказника місцевого значення "Маячківський", довкіллю було завдано істотну шкоду.

Виконання означеної експертизи доручено комісії експертів у складі:

- Храпак Оксани Адамівни, старшого судового експерта сектору економічних досліджень лабораторії економічних, товарознавчих досліджень та досліджень об`єктів інтелектуальної власності, яка має вищу економічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, 4 кваліфікаційний клас судового експерта, стаж експертної роботи з 2018 року. Свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта видані кваліфікаційною палатою Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України: №358-23/Д від 22.06.2023 за спеціальністю 11.1 "Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності", дійсне до 22.06.2026; №359-23/Д від 22.06.2023 за спеціальністю 11.2 "Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій", дійсне до 22.06.2026; №360-23/Д від 22.06.2023 за спеціальністю 11.3 "Дослідження документів фінансово-кредитних операцій", дійсне до 22.06.2026 (голова комісії);

- Решетнікової Наталії Альбертовни, провідного судового експерта сектору досліджень з охорони праці, військових та електротехнічних досліджень лабораторії інженерно-технічних та військових досліджень ННЦ ІСЕ, яка має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, І кваліфікаційний клас, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями 10.5 "Дослідження причин та наслідків порушення вимог безпеки життєдіяльності та охорони праці" (свідоцтво № 61 -23/Д, видане ЦЕКК при Міністерстві юстиції України 02.02.2023, дійсне до 02.02.2026), 10.19 "Дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об`єкти довкілля" (свідоцтво № 488-23/Д, видане ЦЕКК при Міністерстві юстиції України 08.08.2023, дійсне до 08.08.2026), стаж експертної роботи з 1997 року (член комісії).

Вказані особи попереджені про кримінальну відповідальність за 384, 385 КК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу").

Відповідно до частини третьої статті 98, частини першої статті 101 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №918/36/19).

Відтак, суд дійшов висновку про те, що наданий висновок експерта є належним доказом на підтвердження розміру заподіяної шкоди.

Перевіривши наданий розрахунок шкоди, суд дійшов висновку, що його здійснено відповідно до вимог законодавства, зокрема, додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якому визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Правова позиція щодо необхідності застосування положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України до правовідносин за участю постійних лісокористувачів, які не дотримувались вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, вона викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 у справі №907/48/24, відповідачем в якій також було Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Відтак суд встановив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (незаконна порубка дерев, завдана шкода, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони лісу, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, вина), що є підставною для відшкодування шкоди відповідачем.

Стосовно тверджень відповідача про необґрунтованість позовних вимог суд зазначає таке.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц; п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 16 квітня 2025 у cправі № 922/5322/23).

На підтвердження цих посилань відповідач не надав жодного доказу та не послався на існування таких, повністю переклавши на прокурора та позивача доведення цих обставин, що є неприпустимим в силу наведеного вище.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов до висновку, що позов прокурора підтверджений належними та допустимим доказами та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України).

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до норми, викладеної в ч.ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі №922/3025/20, обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції, зокрема, у межах Полтавської області.

Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу ІІ цього Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на викладене, суд констатує, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Селищні, місцеві ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільна рубка мала місце на території Нехворощинської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Нехворощинської сільської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Нехворощинської сільської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

З огляду на зазначене, Нехворощинська сільська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Решетилівською окружною прокуратурою до Державної екологічної інспекції Центрального округу направлено лист від 09.03.2026 №56/3-1444вих26 щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоду інтересам держави та запропоновано самостійно вжити заходів на усунення виявлених порушень, зокрема, шляхом звернення до суду із позовною заявою про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Відповідно листа Державної екологічної інспекції Центрального округу від 18.03.2026 №06-08/1412 Інспекція не зверталася до суду із позовом щодо стягнення 2623240,62 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, при цьому, просить вжити заходів представницького характеру Решетилівську окружну прокуратуру.

Решетилівською окружною прокуратурою на адресу Нехворощанської сільської ради скеровано лист від 09.03.2026 №56/3-1443вих26 щодо самостійного вжиття заходів на усунення виявлених порушень, зокрема, шляхом звернення до суду із позовною заявою про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Згідно листа Нехворощанської сільської ради від 10.03.2026 №02-19/356, заходи щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки, сільською радою не вживалися. При цьому, Нехворощанська сільська рада просить вжити заходів представницького характеру Решетилівську окружну прокуратуру.

Прокурор зазначає, що Державною екологічною інспекцією Центрального округу за наявності достатніх підстав не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави в частині відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями відповідача ДП "Ліси України", тобто уповноважені органи фактично визнають неможливість самостійного належного захисту майнових інтересів держави, що свідчить про бездіяльність органу, уповноваженого державою та органу місцевого самоврядування. Означена обставина зафіксована у відповіді Державної екологічної інспекції Центрального округу від 18.03.2026 №06-08/1412 та відповіді Нехворощанської сільської ради від 10.03.2026 №02-19/356.

Водночас, суд звертає увагу, що в разі належного виконання своїх повноважень в сфері контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, визначених діючим законодавством, як Державна екологічна інспекція Центрального округу, так і Нехворощанська сільська рада повинні були дізнатися про правопорушення, вчинене 08.03.2023, з моменту його вчинення, тобто, у березні 2023 року.

Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодовується протягом більше, ніж чотири роки, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Нехворощанською сільською радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі №360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом

Листами від 31.03.2026 Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Нехворощанську сільську раду було додатково повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову (т.с. 1, арк.с. 189-191).

За таких обставин, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Нехворощанської сільськоїа ради про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" заподіяної шкоди.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним. Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, оцінивши надані сторонами докази, зазначає, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими як поданими доказами, так і нормами права, відповідачем не спростовані, а тому судом задовольняються.

При цьому інші доводи та заперечення сторін судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки.

Стосовно розподілу судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду згідно платіжної інструкції № 726 від 27.03.2026 прокурор сплатив судовий збір у розмірі 31 478,89 грн (арк.с. 194).

Зарахування судового збору у розмірі 31 478,89 грн до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується відповідною довідкою (арк.с. 199).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) на користь держави в особі Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул.Миру, 3, с.Нехвороща, Полтавський район, Полтавська область, 39354, код ЄДРПОУ 21045225) - 2 623 240,62 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ Київської області, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 31 478,89 грн.

Видати накази із набранням рішенням законної сили.

4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення підписано 16.07.2026 року (перший робочий день після виходу судді з відпустки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик