Рішення № 138290560, 07.07.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/31/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 Справа № 908/774/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В. при секретарі судового засідання Мироненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні матеріали справи № 908/774/26

за позовом Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА (69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13, ідентифікаційний код 19264196)

до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15 А, корпус 1,МСП-3)

про стягнення 45262341,18 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Приватне підприємство Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у сумі 27262341,18 грн. та моральної шкоди в розмірі 18000000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 14.06.2025 в результаті ворожої атаки рф БпЛА типу Shahed територія підприємства, розташована за адресою: м.Запоріжжя, вул. Макаренка, 13, зазнала прямого ураження, внаслідок чого було пошкоджено та знищене майно позивача. Незалежною оцінкою встановлено, що сума реальних збитків позивача склала 365120,87 доларів США, що в перерахунку за курсом НБУ на дату подання позовної заяви (43,8722 грн. за 1 долар США) становить 16018655,83 грн. Крім того, внаслідок пожежі, що виникла 14.06.2025 близько 04:20 за адресою: 69032, м.Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13, у результаті ворожого обстрілу території позивача з боку рф, було повністю знищено належне позивачу рухоме майно вартістю 11243685,35 грн., яке використовувалося у господарській діяльності. Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача збитки в загальному розмірі 27262341,18 грн. Крім того, позивач вказує, що протиправними діями відповідача було завдано позивачу немайнову (моральну) шкоду, яку позивач оцінює в 18000000,00 грн. та просить стягнути з відповідача.

Позов заявлено на підставі Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2024, ст. ст. 16, 23, 22, 1166, 1167 Цивільного кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 33/31/26, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.04.2026 о 10 год. 00 хв.

Копію ухвали доставлено до електронного кабінету позивача 31.03.2026 о 17-29 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копію ухвали розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області 02.04.2026, що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

В судовому засіданні 28.04.2026 був присутній представник позивача, здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

Відповідач відзив на позов не надав, свого представника в судове засідання не направив, причин неявки суду не повідомив.

Представник позивача заявив усне клопотання відкласти підготовче засідання для подання письмової заяви про залучення належного відповідача. Суд задовольнив усне клопотання представника позивача.

Ухвалою суду від 28.04.2026 задоволено клопотання представника позивача, відкладено підготовче засідання на 26.05.2026 о 11 год. 30 хв.

Копію ухвали розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області 30.04.2026, що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

15.05.2026 від позивача надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, в якому просить суд залучити в якості належного відповідача російську федерацію в особі Генеральної прокуратури російської федерації.

В судове засідання 26.05.2026 сторони не з`явились, причини неявки суду не повідомили.

Ухвалою суду 26.05.2026 задоволено клопотання представника позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем та залучено в якості належного відповідача російську федерацію в особі Генеральної прокуратури російської федерації, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 23.06.2026 о 10-00 год.

Копію ухвали розміщено до відома відповідача на сайті Господарського суду Запорізької області 28.05.2026, що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

05.06.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій він просить провести підготовче засідання без участі представника позивача, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

В судове засідання 23.06.2026 представники сторін не з`явились.

З огляду на те, що представники усіх учасників справи в судове засідання не з`явилися, судове засідання проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч.3 ст. 222 ГПК України.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

Ухвалою від 23.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.07.2026 о 12 год. 00 хв.

В судове засідання 07.07.2026 представники сторін не з`явились.

З огляду на те, що представники усіх учасників справи в судове засідання не з`явилися, судове засідання проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч.3 ст. 222 ГПК України.

Від позивача 07.07.2026 надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено: якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

У листі Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією, а відтак, станом на сьогодні суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації у порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

У зв`язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію російської федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку з припиненням поштового сполучення.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі своєї сторони вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.

За наведених обставин, відповідача про дату, час і місце судового засідання повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, що розміщено 25.06.2026, що підтверджується роздруківкою з даного сайту.

Надсилання судом ухвал на електронні адреси, розміщені в зоні «ru», не є можливим у зв`язку з обмеженням доступу до цих ресурсів.

Суд також враховує, що позивач надіслав копію позовної заяви з додатками та заяву про заміну відповідача на адресу посольства рф у Польщі. Крім того, копію позовної заяви з додатками було надіслано позивачем надіслано в електронному вигляді на наявну в мережі Інтернет електронну поштову адресу Міністерства юстиції російської федерації.

Враховуючи викладене, суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, а також про зміст пред`явлених до нього позовних вимог.

З огляду на те, що представники усіх учасників справи в судове засідання не з`явилися, судове засідання проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні 07.07.2026 судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватному підприємству «Наукове промислово-комерційне об`єднання «ТАТА» (далі підприємство, позивач) на праві приватної власності належить адміністративна будівля літ. А-4 інв.№01010004, гараж-охоронний пункт літ. Б-2 інв.№01110008, будівля складу літ. Д та будівля складу №2 з побутовими приміщеннями літ. Г-2 за адресою: Запорізька область, Вознесенівський район, м. Запоріжжя, вул. Макаренко, буд. 13, що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №42491429 від 19.08.2015, №2406087 від 15.04.2013, витягу з реєстру права власності на нерухоме майно №30524730 від 06.07.2011, витягу про державну реєстрацію прав №28121996 від 24.11.2010, свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 10.12.2007, 08.11.2020.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, який триває і на сьогодні. Даний Закон та Указ видано у зв`язку з початком війни, яку розпочала та здійснює російська федерація (відповідач).

14.06.2025 у результаті ворожої атаки рф БпЛА типу «Shahed» територія підприємства, розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Макаренка, 13, зазнала прямого ураження, внаслідок чого було пошкоджено та знищене майно позивача.

Також внаслідок обстрілу, через потрапляння боєприпасів та їх уламків, сталась пожежа площиною близько 200 кв.м. на території позивача, внаслідок чого було складено акт про пожежу від 14.06.2025 та лист Запорізького районного управління ГУ ДСНС у Запорізькій області № 53 22-3156/53 22-2 від 03.07.2025.

За фактом обстрілу БпЛА «Герань-2/Shahed» території позивача, вчиненого рф 14.06.2025, порушене кримінальне провадження за №22025080000000901.

Відомості про пошкоджене майно внесені до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується витягами цього реєстру від 28.10.2025.

На підтвердження розміру завданих збитків внаслідок пошкодження нерухомого майна під час ворожого обстрілу позивач звернувся до Запорізької торгово-промислової палати для проведення незалежної оцінки розміру реальних збитків.

В результаті проведення незалежної оцінки встановлено, що сума реальних збитків, завданих позивачу внаслідок знищення та пошкодження нерухомого майна у зв`язку із збройною агресією рф, склала 365 120,87 доларів США (триста шістдесят п`ять тисяч сто двадцять доларів 87 центів), що в перерахунку за курсом НБУ на дату подання позовної заяви 26.03.2026 (43,8722 гривен за 1 долар США) становить 16 018 655,83 грн. (шістнадцять мільйонів вісімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 83 копійки).

З метою ліквідації пошкоджень, спричинених ворожою атакою рф, позивач звернувся до ФОП Кисельова М.М. для обстеження покрівлі будівлі та іншого майна підприємства на предмет їх придатності для подальшої роботи з відповідною фото та відео-фіксацією наслідків ракетної атаки зі складанням актів обстеження за адресою: м. Запоріжжя, вул. Макаренко, буд. 13. На підставі обстеження був складений робочий проєкт «Проект відновлення покрівлі 4-поверхової офісної будівлі за адресою вул. Макаренко 13».

Крім того, внаслідок пожежі, що виникла 14.06.2025 близько 04:20 за адресою: 69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13, у результаті ворожого обстрілу території позивача з боку рф, було повністю знищено належне позивачу рухоме майно, яке використовувалося у господарській діяльності. Унаслідок пожежі відповідне рухоме майно не підлягає подальшому використанню. Загальна вартість знищеного рухомого майна становить 11 243 685,35 грн. (одинадцять мільйонів двісті сорок три тисячі шістсот вісімдесят п`ять гривень 35 копійок). Повний перелік знищеного рухомого майна із зазначенням його вартості зафіксовано в Інвентаризаційному описі від 01.08.2025, складеному за результатами інвентаризації майна, знищеного внаслідок ворожого обстрілу рф. Враховуючи вищевикладене, позивачем понесені збитки в розмірі 27 262 341,18 (двадцять сім мільйонів двісті шістдесят дві тисячі триста сорок одна гривня 18 копійок).

На підставі вказаних обставин позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у сумі 27262341,18 грн. та моральної шкоди в розмірі 18000000,00 грн.

В подальшому первісного відповідача замінено належним відповідачем - Російською Федерацією в особі Генеральної прокуратури російської федерації.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Одним із способів захисту прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

При цьому порушення права позивача настало через дії держави-агресора Російської Федерації. Держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому відповідає положенням матеріального закону та являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

З огляду на викладене, єдиним можливим ефективним способом захисту порушеного права через втрату майна, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, є звернення до суду із позовом про відшкодування таких збитків Російською Федерацією, як державою-агресором.

Державу представляє влада, яка включає в себе виконавчу, законодавчу, судову, а також центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З попереднього твердження випливає, що протиправні дії органів держави є її власними діями, тому безпосередньо держава несе відповідальність за протиправні діяння своїх органів, зокрема, збройних сил.

Загальновідомо, що за військові дії на території України відповідальна Російська Федерація. Ці дії держави-агресора спричинили шкоди майну позивача.

У постанові від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини (п. 6.21). Вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу (п. 6.23 постанови).

Як зазначав Касаційний господарський суд у постанові від 04.10.2022 у справі №910/5210/20 (п. 5.4) у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Висновки Касаційного господарського суду свідчать на користь висновку про те, що органи держави не є самостійними суб`єктами, а виконують представницьку функцію держави.

Позивач зазнав шкоди внаслідок збройної агресії РФ на території України, тому РФ є відповідачем у цій справі. Оскільки, держава є специфічним суб`єктом цивільно-правових відносин, то може виступати стороною як в міжнародних публічних, так і в міжнародних приватно-правових відносинах через відповідні компетентні органи.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож застосування судового імунітету росії та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).

Судовий імунітет росії не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням росією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на росію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що «такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 росія, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Верховний Суд виходить із того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.

Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України.

За таких обставин, застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме: Господарському суду Запорізької області.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.121974, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 02.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії російської федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування російської федерації з України.

Постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Агресивна війна проти України є консолідованою політикою російської федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.

Пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Отже, Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.

Водночас, визначення компетентного державного органу як представника відповідача є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи.

Позивач визначив уповноваженим представницьким органом відповідача Генеральну прокуратуру Російської Федерації.

Відповідно до п. 3-1 ст. 1 Федерального Закону Російської Федерації «Про прокуратуру Російської Федерації» Генеральна прокуратура Російської Федерації у межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації у міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах)

Відповідно до абз. 4, п. 5. ст. 39-1 Федерального Закону Російської Федерації «Про прокуратуру Російської Федерації» Генеральна Прокуратура Російської Федерації формує позицію Російської Федерації у справі, виступає як представник Російської Федерації при розгляді справи в міждержавних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах), а також погоджує сформовану позицію федеральним органом виконавчої влади, який здійснює функції з розроблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері міжнародних відносин Російської Федерації, якщо справа стосується політичних аспектів міжнародних відносин».

За таких обставин, Генеральна Прокуратура Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору.

Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Згідно з Порядком визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 (далі Порядок № 326), визначення шкоди та збитків здійснюється, зокрема за напрямком: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються, зокрема: вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності; втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.

Об`єктом збитків є майно, майнові права та інші активи, що належать постраждалим та зазнали руйнівного впливу, за секторами, один з яких є виробничий сектор, що включає промисловість. До збитків також належить дохід, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода) (пункт 6 додатку до Порядку № 326).

Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022, застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Відповідно до цієї Методики об`єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб`єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2022 № 951).

Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Відповідно до звіту ОЦ-3400 про незалежну оцінку розміру реальних збитків, виконаного суб`єктом оціночної діяльності Запорізькою торгово-промисловою палатою (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №631/2022 від 20.12.2022, виданий ФДМУ) сума реальних збитків, завданих позивачу внаслідок знищення та пошкодження нерухомого майна у зв`язку із збройною агресією рф склала 365 120,87 (триста шістдесят п`ять тисяч сто двадцять $ 87 с.), що в перерахунку за курсом НБУ на дату подання позовної заяви 26.03.2026 (43,8722 гривен за 1 долар США) становить 16 018 655,83 грн. (шістнадцять мільйонів вісімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 83 копійки).

Крім того, внаслідок пожежі, що виникла 14.06.2025 близько 04:20 за адресою: 69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13, у результаті ворожого обстрілу території позивача з боку рф, було повністю знищено належне позивачу рухоме майно, яке використовувалося у господарській діяльності. Унаслідок пожежі відповідне рухоме майно не підлягає подальшому використанню. Повний перелік знищеного рухомого майна із зазначенням його вартості зафіксовано в Інвентаризаційному описі від 01.08.2025, складеному за результатами інвентаризації майна, знищеного внаслідок ворожого обстрілу рф. Загальна вартість знищеного рухомого майна становить 11 243 685,35 грн. (одинадцять мільйонів двісті сорок три тисячі шістсот вісімдесят п`ять гривень 35 копійок).

Таким чином, підтверджена сум реальних збитків позивача внаслідок протиправних дій відповідача складає 27 262 341,18 грн. (16 018 655,83 грн. + 11 243 685,35 грн.).

Суд визнав обґрунтованими та задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача завданих збитків у сумі 27 262 341,18 грн.

Завдану позивачу протиправними діями немайнову (моральну) шкоду позивач оцінює в сумі 18 000 000,00 грн. (вісімнадцять мільйонів гривень 00 копійок).

Позивач вказує, що внаслідок ворожого обстрілу 14.06.2025 та прямого ураження території підприємства позивач зазнав не лише майнових втрат, але й моральної шкоди.

Зокрема, вказує, що в результаті пошкодження та часткового знищення адміністративної будівлі, складських приміщень та іншого майна позивач був вимушений з міркувань безпеки працівників та контрагентів призупинити господарську діяльність на невизначений строк. Така вимушена зупинка діяльності унеможливила належне виконання взятих на себе договірних зобов`язань, що призвело до порушення строків поставок, виконання робіт та надання послуг. Невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань, спричинене саме збройною агресією Відповідача, негативно вплинуло на ділову репутацію позивача як надійного суб`єкта господарювання. Порушення стабільності діяльності підприємства спричинило втрату довіри з боку окремих контрагентів, ускладнення перемовин щодо продовження наявних договорів та укладення нових правочинів, що має довгострокові негативні наслідки для господарської діяльності позивача.

Також вказує, що у зв`язку з пошкодженням будівель, неможливістю забезпечення безпечних умов праці та з огляду на реальну загрозу повторних обстрілів, частина працівників прийняла рішення про звільнення. Втрата кваліфікованого персоналу негативно позначилася на організаційній структурі підприємства, ділових процесах та подальшій можливості оперативного відновлення діяльності, що також вплинуло на його ділову репутацію та стабільність.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №149/1125/20 щодо обставин, які підлягають з`ясуванню у спорах про відшкодування шкоди, роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд зазначає, що позивачем надано до матеріалів справи лише докази на підтвердження понесеної майнової шкоди.

Жодних доказів, які підтверджують наведені в позовній заяві обставини, з якими позивач пов`язує моральну шкоду, до позову не додано.

Зокрема, посилаючись на те, що позивач був вимушений з міркувань безпеки працівників та контрагентів призупинити господарську діяльність, позивач не надав наказів про зупинення господарської діяльності підприємства.

Посилаючись на те, що частина працівників прийняла рішення про звільнення, та на втрату кваліфікованого персоналу, позивач не надав жодного наказу про звільнення працівників.

Посилаючись на те, що зупинка діяльності підприємства унеможливила належне виконання взятих на себе договірних зобов`язань, призвела до порушення строків поставок, виконання робіт та надання послуг, позивач не навів конкретних прикладів порушення договірних зобов`язань, не надав копій відповідних договорів із контрагентами та доказів порушення строків поставок, виконання робіт та надання послуг з боку позивача.

Доводи про те, що невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань, спричинене саме збройною агресією відповідача, негативно вплинуло на ділову репутацію позивача як надійного суб`єкта господарювання, також є непідтвердженими.

Крім того, позивач не навів критеріїв, виходячи з яких розмір шкоди визначено ним саме в сумі 18000000,00 грн.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.06.2024 у справі №216/5657/22 щодо визначення розміру компенсації майнової та моральної шкоди відзначено, що розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц

щодо розміру компенсації моральної шкоди зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на те, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження обставин, з якими він пов`язує факт завдання позивачу моральної шкоди, їх тривалості та впливу на позивача, не обґрунтував розміру моральної шкоди, суд позбавлений можливості дійти висновку про факт спричинення позивачу моральної шкоди. Саме лише посилання на певні обставини без надання доказів на їх підтвердження, не є достатньою підставою для покладання на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд зауважує, що докази понесення майнових втрат від руйнування та знищення майна позивача враховані судом при компенсації заявленої позивачем майнової шкоди, яка судом задоволена. Моральна шкода, яка полягає в немайнових втратах особи від протиправних дій, позивачем не доведена.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд відмовив.

Таким чином, позовна заява задоволена судом частково.

Згідно з п. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Позовна заява подана в 2026 році в систему «Електронний суд» та містить вимоги майнового характеру на суму 45262341,18 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних вимог у даній справі становить: 45262341,18 грн. х 1,5% х 0,8 = 543148,09 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 327 148,09 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15 А, корпус 1,МСП-3) на користь Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об`єднання ТАТА (69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, буд. 13, ідентифікаційний код 19264196) завдані збитки в сумі 27 262 341,18 грн. (двадцять сім мільйонів двісті шістдесят дві тисячі триста сорок одна гривня 18 копійок).

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15 А, корпус 1,МСП-3) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 327 148,09 грн. (триста двадцять сім тисяч сто сорок вісім грн. 09 коп.).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законно сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 17.07.2026.

Суддя М.В. Мірошниченко